www.VuzLib.com

Головна arrow Народні промисли, народознавство arrow Роль антропології в дослідженні етногенезу
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Роль антропології в дослідженні етногенезу

Роль антропології в дослідженні етногенезу

   Кожний народ має три основні корені своєї величезної безписемної історії - антропологічний, лінгвістичний, культурний (або етнографо-археологічний).
   Розглянемо основні антропологічні особливості українців та їхній зв'язок із характерними особливостями людності, що заселяла Україну з давніх часів. Але для початку з'ясуємо деякі поняття та терміни.
   Антропологія (від гр. antropos - людина і lohos— вчення, поняття) — наука про походження, еволюцію, закономірності морфологічної і фізіологічної організації людей, людських рас та поширення їх на земній кулі. В антропологічній науці терміном морфологія (від гр. morphio — вид, вигляд, форма) прийнято називати розділ, що вивчає закономірності індивідуального та історичного розвитку людського тіла. Отже, антропологія покликана дати відповіді на запитання: де і коли з'явилися перші люди, як і коли сформувалися расові відмінності, які морфо-фізіологічні ознаки можуть бути доказом генетичної спорідненості давніх і сучасних племен.
   Зачатки наукових знань з антропології з'явилися ще в Давній Греції та Римі (Арістотсль, Емпедокл, Сократ, Геродот, Лукрецій Кар, Клавдій Гален. Гіпократта ін.), але як самостійна наука вона сформувалась у середній XIX ст. її основоположниками є французький вчений Поль Брока. в Росії - А.ІІ. Богданов, Карл Бер, М.М. Миклухо-Маклай (виходець з України), Д.М. Анучин та ін. Поль Брока (1824—1880) перетворив антропологію в академічну науку. Він вперше, ще в середині XIX ст., відверто заявив, що людські раси походять від різних біологічних видів людей. Така теорія називається полігвнічною і заперечує існуючу й досі моногенічну теорію, за якою проголошується нібито видова єдність людства. Поль Брока переконливо довів, що різні раси людей (білі, жовті, чорні) походять від різних біологічних видів предків. Вій за допомогою наукових фактів висміяв моногеністів, які аргументували свої докази переважно на біблійних переказах про потоп, Адам а і Єву, синів Поя та ін.
   В Україні перші антропологічні описи українців були зроблені 1779 р. Федором Туманським у дописі до Петербурзької Академії наук та 1786 р. Афанасієм Шафонським й надруковані в книзі "Черниговского наместничества топографическое описание". Обидва автори відмічають неоднорідність антропологічного складу українців.
   Наукові дослідження у цій галузі почалися лише в XIX ст. Це були праці Ізідора Коперницького та Павла Чубинського.
   Вагомий внесок в українську антропологію зробив видатний вчений, етнограф і археолог Федір (Хведір) Вовк (1847-1918), ім'я якого досить довго замовчувалося навіть у фаховій літературі, а якщо і згадувалось побіжно в деяких періодичних виданнях, то неодмінно з ярликом "буржуазного націоналіста". Він був активним членом Київської Громаді і, яка відіграла значну роль у національно-визвольному русі. Російський імперський уряд звинуватив громаді в ці в у сепаратизмі, в 1876 р. видав Енський указ, розгромив Кирило-Мефодіївське товариство, арештував багатьох українських патріотів, у тому числі спровадив па заслання Тараса Шевченка. Через ці обставини Федір Вовк емігрував за кордон і згодом опинився в Парижі — центрі антропологічної думки того часу. Лише після 1905 р. йому було дозволено повернутися в Росію, де він отримав посаду професора Петербурзького університету}.
   Федір Вовк був послідовником французької антропологічної школи, оскільки свою докторську дисертацію захистив у Сорбонському університеті. За значні наукові успіхи Паризьке антропологічне товариство 1901 р. нагородило Ф. Вовка воїн кою медаллю К. Бера та щорічною премією Е. Годара. Трохи пізніше він також отримав нагороду від Російської академії наук премію академіка К. Бера. Перші свої дослідження він виклав у книжці "Антропометричні досліди українського населення Галичини. Буковини й Угорщини" (Львів, 1908). Ось що Федір Вовк писав про гуцулів: "Населення це відрізняється етнографічно і лінгвістично настільки, що деякі вчені надавали їм навіть не українське, і навіть неслов'янське походження. Здогади ці цілком фантастичні. Різниця ця більш усього має причиною ізольованість географічного положення гуцульських шхюшш. яке даю можливість втриматись чимало дечому дуже архаїчному, а може, і деяких впливів західних сусідів — румунів та угрів"'. Антропологічні особливості гуцулів за Ф. Вовком такі: високий зріст, переважно темне волосся, хоча є і русяві, очі найчастіше — темні (карі), голубих, сірих, світло-зелених очей менше. Федір Вовк робить висновок про відносну чистоту гуцульського субетносу: "Чорнява раса почала у них змішуватися з білою не дуже давно і ще не зайшла у цьому змішуванню дуже далеко"". У своїх працях дослідник часто порівнює особливості представників різних регіонів. Так. наприклад, гуцули вищі, ніж їхні сусіди бойки і верховинці, а східні українці набагато виші за галичан, але нижчі за гуцулів. З гуцулами у зрості можуть зрівнятися тільки кубанські козаки (1701 мм). Aле тут же він зазнає, що ці обміри зроблені на добірному військовому людові, який історично с нащадком .запорозьких козаків. За вимірами Федора Вовка, гуцули найвищі з усіх європейських народів.
   У праці "Студії з української етнографії та антропології" він виводить середньо український антропологічний та етнографічний типи, які найбільше характерні для середньої, а особливо південної смуги України. На думку вченого, українців слід зарахувати до так званої "адріатичної або динарської раси, яку ми воліли би називати слов'янською".
   Динарський антропологічний тип (або раса) поширений у північно-західній Греції (Епір)і на території колишньої Югославії (особливо у чорногорців, босанців, південних і центральних сербів), а деякі його ознаки притаманні хорватам, більшості словаків, українцям Карпатської зони, мешканцям багатьох районів Чехії та північним румунам.
   Звичайно, після Федора Вовка українська антропологія як наука поповнилася новими дослідженнями. Багато вчених внесли свої корективи у характеристики українського антропологічного типу, проте величезна заслуга вченого та його учнів полягає насамперед у тому, що вони показані українців як єдиний народ, який має однорідний антропологічний тип з незначними варіантами. І це в той час, коли деякі російські і і польські вчені намагалися заперечувати існування єдиного українського народу, зараховуючи українців або до росіян, або до поляків.
   Федір Вовк, як і інші прогресивні вчені за кордоном (Реклю, Амі, Денікер). вказував на антропологічну близькість українців до південних та західних слов'ян (за винятком поляків). Українці належать до адріатичної або динарської раси. Висновки українського вченого неоднозначно були сприйняті антропологами московської школи, яку очолював Д.М. Анучин. Адже Федір Вовк гуртував навколо себе осередок вчених українського походження. Його наукові праці доводять, що українці є окремим слов'янським народом, а не "етнографічною групою росіян". Все життя він мріяв повернутися в Україну на постійне помешкання. Після розпаду Російської імперії в 1917 році Київський університет запросив його очолити кафедру антропології, однак мрія його не здійснилася. У 1918 році він помер при загадкових обставинах, повертаючись поїздом до Києва. Вірогідно, Федір Вовк, як і значна частина українських патріотично налаштованих діячів (О. Мурашко, І. Стешенко, М. Леонтовпч, Г. Нарбут, О. Єфименко) були знищені російськими чорносотенцями. Його школа проіснувала в Україні недовго.
   У 30-х роках XX ст. (за вказівкою Сталіна) наукові антропологічні центри в Україні — Києві, Харкові. Дніпропетровську — було ліквідовано. а багатьох вчених-антропологів репресовано. Майже три десятиліття антропологічні дослідження в радянській Україні не проводилися (такий осередок існував лише у Львові, який тоді до СРСР не належав). Лише в кінці 50-х років минулого століття завдяки наполегливості Максима Рильського, Костя Гуслистого та інших вчених при Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН У PCP була створена група антропології.
   У 1956—1963 pp. співробітниками цієї групи була організована антропологічна експедиція під керівництвом Василя Дяченка. Деякі зібрані експедицією антропологічні матеріали відрізняються від тих, що були зібрані вченими школи Федора Вовка. Наприклад, середній зріст чоловіків-українців збільшився від початку століття на два сантиметри. Кольори очей були переважно змішаних відтінків, темнооких найбільше у Карпатах (15—18% всього населення), а також у деяких районах півдня Полтавщини, Дніпропетровщини, Поділля. Такі розбіжності пояснюються переважно новішою методикою визначення деяких ознак: наприклад, кольору очей, волосся, висоти обличчя (відстані між верхноносовою точкою та краєм підборіддя) тощо. Колір очей визначають за схемою Бунака: до темних належать чорні, темно-карі, карі та жовті; до світлих — сірі, сіро-блакитні, сині; решта — мішані: каро-зелені, зелені, сіро-зелені, світлі з вінцем. Отже, в цілому матеріали Федора Вовка і його школи узгоджуються з підсумками роботи цієї експедиції.
   У 1965 р. вийшла монографія Василя Дяченка "Антропологічний склад українського народу", яка й досі залишається важливим фундаментальним дослідженням з антропології українців. Нині продовжується збирання антропологічних матеріалів для комплексного вивчення походження народів України, включаючи кримських татар, гагаузів, караїмів, кримчаків, понтійських греків та ін. Але найголовнішим завданням сучасної антропології, на нашу думку, все ж має залишатися вивчення палеоантропологічних особливостей населення давньої України та порівняння їх із сучасними типами українців.
   При вивченні антропології слід враховувати такі особливості:
   1) Епохальні зміни в антропологічній будові будь-якого етносу, включаючи й слов'ян, — випрямлення нахилу лоба, зменшення зміни рельєфу черепа, форма черепа в багатьох випадках стає брахікефальною (від гр. "брахіс" — короткий, "кефале" — голова). Дослідники відмічають більшу масивність черепа і кісток давніх археологічних знахідок порівняно з пізнішими антропологічними типами.
   2) Відмінності в давніх і сучасних черепах можуть пояснюватися також багатьма механічними і хімічними причинами. Залежно від вмісту солей у грунті, тиску землі, вологості, різних температур кістяки погано зберігаються, іноді зазнає змін їхня будова, розміри (особливо поперечні ні і висоти и і діаметри), лоб інколи робиться похилим. Такі явища прийнято називати посмертною деформацією.
   3) Досягнення антропологічної науки останніх десятиліть дані можливість із достовірною точністю відтворити зовнішній вигляд людини за її черепом. Такі реконструкції належать до галузі прикладної антропології. Хоча ця наука і виробила основні прийоми і методи відновлення обличчя, проте слід враховувати також і можливі похибки при відтворенні зовнішності людини за її черепом. Чи була успішною спроба відновлення портрета скіфського царя Скілура за знайденим черепом (розкопки мавзолею Неаполя Скіфського), можемо судити за знайденою там же монетою з портретом цього царя. Скульптурний портрет був реконструйований Михайлом Герасимовим. 4) Іноді дослідників може ввести в оману спільність антропологічних ознак у далеких за походженням народів. Причиною такої схожості часом бувають подібні природні умови, в яких живуть ці народи. Таке явище прийнято називати конвергенцією. Навіть схожість предметів матеріальної культури не завжди свідчить про етнічну спільність.
   Отже, .завдання палеоантропології — вивчення процесу формування типу людини з урахуванням епохи та території її існування, порівняння давньої людини з сучасною. Не слід забувати також про тісний зв'язок антропології з гуманітарними науками. Недаремно Михайло Грушевський зазначав, що вивчення нашої праісторії мусить спиратися на археологію, антропологію, порівняльне мовознавство, порівняльну соціологію і фольклор. Так само комплексно підходив до вивчення народу й Федір Вовк.
   За даними палеоантропологічних досліджень останніх десятиліть, можна з певністю твердити, що населення України вже у V—III тис. до н. ч. (Трипільська археологічна культура) належало до середземноморського типі/. це були вузьколиці люди з тонкими кістками черепа, схожі до мешканців Балтійського півострова та Східного Середземномор'я. У курганах степової зони епохи Бронзи до початку 11 тис. до н. ч. переважає масивний кроманьйонський тип. Із цього часу поступово відбувається (ослаблення рис. характерних для кроманьйонського типу): кістки черепа стають тоншими, ширина обличчя зменшується, його рельєф набуває більшої витонченості. Це цілком .закономірні зміни. Тому багато дослідників визнають населення І тис. до н. ч. певною мірою спадкоємцями людності попередніх археологічних епох. Так, скіфи Приазов'я і Подніпров'я мають спільний антропологічний книзі своїми попередниками, хоча вже її витонченіший. Але сармати (ІІІ ст. до н. ч. -III ст. н. ч.) відрізнялися від скіфів брахікефалією. Головний покажчик визначається відношенням ширини до довжини черепа, помноженим на 100. Він може бути від 58 /ю 98. Брахікефалія (дослівно "короткоголовість") — покажчик вище 80; доліхокефалія (дослівно "довгоголовість") покажчик 75—77. Ці визначення стосуються форми черепної кришки (вигляд зверху), а не довжини обличчя. Отже, форма мозкової коробки у сарматів округліша, ніж у скіфів. Населення Черняхівської археологічної культури (перша половина І тис. н. ч.) суттєво не відрізнялося від скіфів, хоча, як відмічають антрополога, їхні черепи грацильніші та трохи меншого розміру.
   Проте питання етнічної належності черняхівців час від часу викликає дискусії. Причиною цього є найбільше змішаний характер матеріальної культури, а також велика варіантність розмірів і рельєфу черепів, хоча загалом вони дуже близькі до черепів скіфського часу. Отже. є всі підстави вважати Черняхівську культуру місцевою (Середнє Подніпров'я), а черняхівський антропологічний тип — основою формування слов'янського населення.
   Тетяна Кондукторова здійснила порівняльний аналіз черняхівських черепів із германськими і дійшла висновку, що вони мають значні відмінності, тому немає підстав говорити про домішки готського етнічного елемента щодо населення Подніпров'я'.
   Східнослов'янські племена початку П тисячоліття н. ч. були кількох тинів. Сіверяни — довгоголовий вузьколиций тип із сильно виступаючим носом. Древляни — довгоголовий широколиций тип із сильно виступаючим носом. Поляни — середньоголовий вузьколиций тип із відносно невеликим черепом. Середньовічне населення Середньої Наддніпрянщини має схожий тип зі скіфським населенням попередніх епох, з яким воно, безперечно, мало генетичний зв'язок.
   Соматична антропологія вивчає тіло живих людей методами антропометрії: анатомічні, генетичні, дактилоскопічні, гематологічні, одонтологічні особливості: а також здійснює описи форм тіла, рис обличчя, пігментації тіла та кольору волосся методом антропоскопії.
   Антропометричні дослідження сучасних українців свідчать, що середній головний покажчик українців 83—83,5. А для українців Полісся.
   Рівненщини, Житомирщини середнім с 85,5. Це високий покажчик порівняно з іншими слов'янськими народами: болгари — 78, росіяни -80 (в деяких регіонах 81-82).
   Цікавою галуззю антропології є етнічна дерматогліфіка, яка досліджу с малюнки та папілярні лінії на руках у зв'язку з етнічною належністю людей. Виявлено, що кожна раса відрізняється своїми особливостями, і це найкраще видно на пальцях. Подивившись на відбитки пальців, ми можемо розгледіти своєрідні завитки, закрути, які, поєднуючись з іншими лініями, утворюють маленькі трикутники чи "трипроменеві зірочки". Ці значки прийнято називати дельтами. Отже, па одному пальці буває переважно одна—дві дельти (одномодельтові і дводельтові пальці). Загальна кількість дельт на обох руках (на десяти пальцях) називається дельтовим індексом. Всі раси мають неоднаковий дельтові і покажчик. Середній дельтовий індекс — 12—13.
   В Україні цей покажчик найнижчий: па Правобережжі і Поліссі -11,6—12, у Карпатах — 13—13,6. Дробове число може з'являтися при визначенні середнього покажчика, приміром, на 100 чоловік тощо. Порівняємо: для росіян середній дельтовий індекс до 15, дія негроїдів -10— 13, для монголоїдів та австралоїдів — 16—17.
   Серед інших галузей антропології можна назвати ще етнічну одонтологію, яка досліджує етнічні різновиди зубів. Шляхом створення численних зліпків із зубів вчені встановлюють типові рисунки борозен жувальної поверхні зубів. Навіть найскладніший рисунок можна визначити формулою. За допомогою таких методів можна простежити картину расових відмінностей. Складаються одонтологічні типи. Нині в Україні одонтологічними дослідженнями займається С. Сегеда. Цей дослідник, має низку наукових відкриттів, які стосуються автохтонного походження українців", однак досі запинається переконаним моногеністом.
   Українці мають два типи зубів. Південний гранильний тип поширений у Карпатах та Середньому Подніпров'ї. Середньоєвропейський тип має невелике поширення.
   Одонтологічний тип визначається за першим нижнім моляром (кутнім зубом). Для українців характерний чотири горбиковий нижній моляр. Кількість лопатоподібних різців в українців дорівнює нулю. Лопатоподібні різці переважають у монголоїдів.
   Росіяни мають два типи зубів: середньоєвропейський і північно-фінський. Для них характерний шестигорбиковий нижній моляр. Л лопатоподібність різців серед росіян (6%) успадкована від монголоїдного типу.
   На думку багатьох антропологів, серед усіх галузей антропології одонтологія найточніше відбиває етнічні зв'язки. До того ж вона дає цінний матеріал палеоантропології, оскільки в археологічному матеріалі зуби добре збережені порівняно з іншими кістками.
   У формуванні антропологічних типів Східної Європи і Азії можна виділити такі етапи:
   1. Середній палеоліт — неандертальська стадія розвитку — вироблення деяких рис, притаманних сучасним расам.
   2. Верхній палеоліт і неоліт представлені незначною кількістю знахідок, але вони вказують на переважання європеоїдів у Криму, монголоїдів у районі нинішнього Красноярська.
   3. За пізнього Трипілля та початку арійської доби III-II тисячоліття до н. ч. відбувалося формування сучасних європеоїдних рас. Зафіксовано також певне змішування з монголоїдами на межах контактів, тобто на межі Європи і Азії.
   4. У ранню пору неометалу ніяких особливих змін в антропологічному складі Східної Європи не відбулося.
   5. У І тисячолітті н. ч. відбуваються зміни в географії розселення рас. Ареал поширення європеоїдів звужується. Відбувається заселення азіатської частини земель монголоїдами, які змішуються з автохтонним населенням. Але формування слов'янських племен не супроводжується значними змінами в расовому складі. У цей же час відбувається процес грацилізації черепа та збільшення черепного покажчика як серед слов'ян, так і серед фінів. Фіни на сході й на півночі зберігають давнішу монголоїдну домішку.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com