www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Формування особистості та виховання громадянина під час викладання природничих і технічних дисциплін у вищій школі
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Формування особистості та виховання громадянина під час викладання природничих і технічних дисциплін у вищій школі

Б.А. Сусь,
доктор педагогічних наук, професор
(Національний технічний університет України "КПІ"),

М.І. Шут,
доктор фізико-математичних наук, професор,
член-кореспондент АПН України
(Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова)

ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ТА ВИХОВАННЯ ГРОМАДЯНИНА ПІД ЧАС ВИКЛАДАННЯ ПРИРОДНИЧИХ І ТЕХНІЧНИХ ДИСЦИПЛІН У ВИЩІЙ ШКОЛІ

   Постановка проблеми. Суспільство не може не розвиватися, але воно не може розвиватися без особистостей. Так само суспільство не може існувати без громадян - членів суспільства, які мають відчуття відповідальності за долю суспільства. Особистість і громадянин - два крила, на яких спільнота піднімається у майбутнє. Тому завдання освіти двоєдине - виховувати громадянина й особистість.
   Виховання громадянина - це національно-патріотичне виховання і в усіх країнах цьому питанню приділяється значна увага. Тому про те, чи потрібне і наскільки потрібне національно-патріотичне виховання у загальноосвітніх і вищих школах, у війську навряд чи потрібно дискутувати. Щоб переконатися в необхідності національно-патріотичного виховання, досить порівняти наше життя з життям громадян рівновеликих з Україною чи менших держав - Францією, Іспанією, Канадою, Швецією, Італією, Польщею, де патріотична самосвідомість є першою ознакою громадян цих країн. І цілком зрозуміло, що, якщо вітчизняні митці не будуть творити своїх шедеврів, то світова спільнота дасть Україні можливість користуватися копіями або репродукціями досягнень інших народів. Коли українські вчені не будуть робити новітніх відкриттів, розробляти нових технологій, а інженери не будуть створювати нових машин - Україна перетвориться в об'єкт постачання дешевого і вчорашнього. Отже, патріотизм - це не тільки емоції, - це категорія цілком економічна.
   Питання національно-патріотичного виховання також не є новим, оскільки ще за радянських часів вихованню патріотизму надавалось надзвичайно велике значення. Проте виховання патріотизму в Україні як незалежній унітарній державі має принципові відмінності від "інтернаціонального" виховання у Радянському Союзі і розв'язувати його потрібно, як правило, тим самим педагогам. Тому до розв'язання питання патріотичного виховання варто підійти по-науковому і без надмірних емоцій, хоч без емоцій говорити про патріотизм неможливо. Сьогодні педагоги опинилися перед необхідністю розбудовувати свою національну державу і творити життя за іншими правилами, хоч багато що залишилися на своїх місцях, -ті ж самі вчителі у загальноосвітніх і викладачі у вищих школах. Багато з них з цілком об'єктивних причин виявився неготовим до нових завдань національно-патріотичного виховання. Навіть якщо не брати до уваги морально-психологічну сторону цього процесу, дається взнаки відсутність необхідної інформації у підручниках, навчальних посібниках тощо.
   Від крайності нівелювання національного за часів Радянського Союзу і лукавого возвеличування "інтернаціонального", в наш час незалежності ми стикаємося з проявами іншої крайності - відмови від української частки в здобутку Російської імперії та СРСР. Українці 300 років свідомо чи не свідомо, бажаючи того чи ні, брали участь у творенні Російської імперії, потім Радянського Союзу. І ми не можемо ігнорувати ту обставину, що принаймні "де юре", то були держави, в яких жили українці, а Петербург і потім Москва - були й для них столицями. У столиці працювали і творили видатні діячі науки, культури, мистецтва, військової справи. Тепер чомусь одних визначних українців, які були з України і працювали в столиці або десь на великих просторах Російської імперії чи Радянського Союзу вважаються українськими діячами, а інші - російськими. Т. Шевченка, який у столиці тодішньої російської держави - Петербурзі писав свої твори також російською мовою, ніхто не називає російським поетом і художником, а тільки українським. А М. Гоголя, українця, який писав про Україну і також працював у столиці тієї само держави називають навіть не російським письменником, а "русскім"! Хіба ж тим, якою мовою пишуться твори визначається приналежність творця до народу? Якщо так, то О. Кобилянська - німецька письменниця, оскільки вона писала свої твори німецькою мовою! А от наш сучасник поет Л. Вишеславський вважається українським поетом, хоч писав вірші російською! А якою мовою писав свої картини про українців І. Рєпін (Ріпа)? І чий він художник? Або якою мовою писав свої твори про Україну російський композитор П. Чайковський (Чайка)? В усіх цих визначеннях спрацьовує емоціональний елемент і щоб навести якийсь лад, необхідний науковий підхід.Оскільки була держава Російська імперія, то всі, хто в ній жив і творив були її громадянами. Сковорода, Котляревський, Шевченко, Гоголь, Куліш, Березовський, Гулак-Артемовський, Рєпін, Чайковський, Гребінка, Грабовський, Остроградський, Кибальчич, Засядько, Нахімов та багато-багато інших були російськими письменниками, композиторами, художниками, вченими, полководцями. Але вони були ще й малоросійськими за походженням і проживанням, а значить українськими ! Так само як видатні особи вже радянського часу - Козловський, Дунаєвський, Кондратюк, Корольов, Іоффе. І нічого поганого не буде, якщо теперішні росіяни (в тому числі якути, башкири, чеченці, татари) захочуть їх називати своїми, бо вони були "радянськими", "вітчизняними", тобто громадянами нашої спільної держави Радянського Союзу. Ними можна пишатися, вони яскраві постаті для наслідування, тому такою славою поділитися можна.
   Виникнення на теренах колишнього Радянського Союзу самостійних держав, зокрема України і Росії, висунуло питання визначення спадщини народів, національно-культурної приналежності тих людей, котрі створили пам'ятки історії, науки та культури. Причому слід зазначити, що питання культурної спадщини народів і народностей, які входили чи входять до складу багатонаціональних держав, а тим більше імперій, має свої специфічні особливості. Найбільш очевидними тут є принаймні два аспекти. Це необхідність дослідження процесу розвитку національної самосвідомості того чи іншого етносу як складової багатонаціональної держави в культурологічному контексті і з'ясування конкретного внеску кожної нації або народності в спільну загальнодержавну історію і культуру. Ґрунтовна, об'єктивна відповідь на ці обидва взаємопов'язані питання неможлива без розв'язання проблеми національної ідентифікації діячів культури і науки в багатонаціональних державах, тим паче імперіях.
   Особливо актуальною ця проблема є для українського народу, який протягом всієї своєї історії входив до складу різних багатонаціональних держав - Речі Посполитої, Російської і Австро-Угорської імперій, Радянського Союзу. В результаті вчені були "австрійськими", "русскими" або ніби не мали національної ознаки і називались "отечественными". Ми знали про італійського вченого Галілея, польського - Коперніка, німецького - Рентгена, російського - Столетова, але українських вчених, здається, зовсім не було.
   Метою статті є показати потенційні можливості біографії видання українських учених як засобу формування особистості та виховання громадян при викладанні природничих і технічних дисциплін у вищій школі.
   Для національної ідентифікації вчених в основу необхідно покласти принаймні три важливих показники: національну приналежність, національну самоідентифікацію особи вченого і країну, в інтересах якої він працював. З врахуванням цього доцільно розглядати такі терміни-означення: український вчений; український вчений іноземного походження; іноземний вчений українського походження.
   Виходячи із означеної класифікації, будемо розглядати проблеми і особливості патріотичного виховання студентів природничих і технічних спеціальностей під час викладанні фізики. Тут важливе значення мають приклади з життя вітчизняних вчених, видатних особистостей. Тому коли йдеться про патріотизм, любов до Батьківщини, справа не в етнічному походженні вченого, а у впливі суспільства на виховання і формування його особистості і у впливі праць вченого на суспільство.
   Національно-патріотичне виховання при викладанні фізики полегшується тим, що фізика є наукою про природу і тісно пов'язана з математикою і технікою, наприклад, радіотехнікою, космічною технікою та багатьма іншими. Тому завжди трапляється нагода говорити про досягнення вітчизняних учених в цих областях. Та й не тільки цих. Багато з видатних українських вчених були свідомими патріотами і підтримували дружні контакти зі своїми великими сучасниками - письменниками, композиторами, художниками та іншими діячами культури і мистецтва, про що також слід говорити.
   У статті розглядається тільки декілька видатних українських дослідників, які проклали дорогу в космос. Про них знають у світі, але навіть в Україні мало знають, що вони українці.
   О. Засядько очолив шеренгу наших славних земляків, вагомий внесок яких у розвиток світової космонавтики безсумнівний: Засядько, Кибальчич, Кондратюк (Шаргей), Корольов, Глушко, Янгель, Челомей. Родовід Засядьків нараховує три з половиною століття і починається з Яцька Засядька -реєстрового козака Хорольської сотні, який у 1659 році став лубенським полковником. Батько О. Засядька Дмитро, який був головним гармашем Війська Запорізького, після ліквідації Катериною II Запорізької Січі отримав дворянське звання і дослужився до генерал-майора. Олександр народився в селі Лютенька поблизу Гадяча на Полтавщині, де в Засядьків був земельний наділ. Навчався в Петербурзі в артилерійському й інженерному шляхетському кадетському корпусі. Під час наполеонівських війн прославився винятковою хоробрістю й винахідливістю, став полковником. Його груди прикрашали діаманти, золото, срібло, яскраві стрічки та банти. Крім того, він мав шпагу з написом "За хоробрість" - таку зброю в ті часи, крім Засядька, носив лише Багратіон. Як потомствений артилерист (гармаш), Засядько, очевидно, знав ще від батька про застосування козаками ракет у бою. Тому відразу після закінчення війни, продавши маєток, він з власної ініціативи зайнявся ракетами і маючи добрі знання з фізики, хімії і механіки, відкрив секрет їх виготовлення. Це принесло визнання О. Засядька у найвищих колах Петербурга, високі посади -від головного начальника артилерійського училища до начальника штабу артилерії російської армії. Засядько відкрив бібліотеку, багато працював і розробив технологію виготовлення ракет, створив пускові установки, завдяки яким можна було вести залповий вогонь з 6 ракет. Організував виробництво ракет у Петербурзі. Сформував перший у російській армії ракетний підрозділ, який під його керівництвом успішно проявив себе під час штурму Браїла та Варни в Російсько-турецькій війні у 1828-29 pp.
   Задля розвитку науки і техніки Засядько пожертвував родовим маєтком. Результати своєї роботи описав у праці "О деле ракет зажигательных и рокешетных". Вже будучи хворим, не захотів залишатися в Петербурзі, а поселився в Харкові, де й помер у 1838 р.
   Український вчений М. Кибальчич народився в сім'ї священника у місті Коропі Кролевецького повіту Чернігівської губернії. Кибальчич -старовинне сербське прізвище. Його прапрадід втік із Сербії від переслідувань турків і поселився на Чернігівщині, де став священиком у Стародубі і поклав початок цього роду.
   М. Кибальчич закінчив Новгород-Сіверське духовне училище, навчався в Чернігівській духовній семінарії, але залишив її і поступив у Новгород-Сіверську гімназію, яку закінчив зі срібною медаллю. Два роки навчався в Петербурзькому інституті інженерів шляхів, але залишив її і вступив у Петербурзьку медико-хірургічну академію. Зблизився з народницькою молоддю і за політичну діяльність був заарештований поліцією. Після звільнення займається вивченням вибухових речовин, організовує лабораторію для вивчення виробництва нітрогліцерину і динаміту, працює в нелегальних друкованих органах "Народної волі". У 1879 р. як член "Народної волі" допомагає А. Желябову організовувати замахи на царя, готує вибухівку і бомби. За вбивство царя у 1881 р. Кибальчич був арештований. 21-23 березня у в'язниці він складає проект повітроплавального приладу на основі ракетного двигуна, передає його своєму оборонцеві і просить добитися його розгляду науковими експертами. 29 березня відбувся суд і Кибальчича засудили до страти через повішення. Він категорично відмовився від помилування, однак звернувся до міністра внутрішніх справ з проханням дозволити побачення з експертами з приводу його проекту. 3-го квітня Миколу Кибальчича було страчено в Петербурзі на Семеновському плацу.
   Проект повітроплавального приладу М. Кибальчича надрукований в журналі "Былое", 1918, №4-5(32-33), стор. 115-121.
   Ідеї, які виклав у своїй праці М. Кибальчич, були новими у розвитку літальних апаратів і знайшли своє втілення у розвитку космонавтики.Всяке велике звершення людства у будь-якій галузі діяльності підготовляється усім попереднім розвитком цивілізації, і не можна сказати хто й де, в якій країні зробив більший внесок у прогрес людства. Але нам неважко поіменно назвати тих, хто раніше за інших зрозуміли: питання про міжпланетні подорожі можна перевести з області мрій і фантазій на тверду наукову основу, сформулювати його як реальне науково-технічне завдання і вказати шляхи його розв'язання. Історично склалося так, що у ряду піонерів космонавтики чільне місце займають українці:
О. Засядько, М. Кибальчич, К. Ціолковський, Ю. Кондратюк, С. Корольов, В. Глушко, В. Чаломей, М. Янгель. У справі національно-патріотичного виховання відомості про цих вчених мають важливе значення. На цю тему у нас оформлені стенди, робляться доповіді на студентських конференціях.
   Російський вчений українського походження К. Ціолковський. К. Ціолковський працював у Калузі. З 1896 р. займався теорією руху реактивних апаратів, зокрема, розробив основи теорії та принципову схему рідинних ракетних двигунів. Запропонував ряд схем ракет далекої дії. Створив строгу математичну теорію реактивного руху. Розв'язав задачу посадки космічного апарата на планету, позбавлену атмосфери. Висловив ідею створення навколоземних орбітальних станцій.
   К. Ціолковський - російський вчений. Про нього в Радянському союзі знав кожен школяр, але ніхто ніколи навіть не здогадувався, що він за походженням українець. Сам же К. Ціолковський дуже пишався тим, що він нащадок національного героя українського народу Северина Наливайка. Його брат підписувався Ціолковський-Наливайко. Прадід Ціолковського був засланий за участь у польському повстанні 1861 р.
   Український вчений Ю. Кондратюк (за походженням Олександр Гнатович Шаргей). Його батько з Бердичева, потім сім'я переїхала в Полтаву, де й народився Олександр. Виховувався Олександр у родині Я. Доценка, за якого вийшла заміж бабуся після смерті свого чоловіка Б. Шаргея (дідуся Олександра).О. Шаргей закінчив у 1916 р. Полтавську чоловічу гімназію і вступив до Петроградського політехнічного інституту.
   УК листопаді 1916 р. його беруть в армію і направляють у школу прапорщиків при Петроградському юнкерському училищі, після закінчення якого в квітні 1917 р. посилають на турецький фронт. Після революції фронт розпадається і О. Шаргей у 1918 р. добирається до Києва і живе тут у своєї мачухи до серпня 1919 p., коли його знову мобілізують, але вже денікінці, в Добровольчу армію. Невдовзі він залишає армію і працює на різних роботах. Очевидно з метою приховати своє перебування в армії Денікіна, Шаргей змінює прізвище, діставши документи померлого ровесника Юрія Кондратюка. У травні 1933 р. Шаргей (тепер уже Юрій Кондратюк) переводиться у Харків в інститут променергетики для розробки проекту потужної вітроелектростанції, яку мали побудувати у Криму на Ай-Петрі.
   Коли почалась війна, Ю. Кондратюк вступив добровольцем у лави народного ополчення. Вважається, що пропав безвісти у жовтні 1941 р. в боях за оборону Москви. Ю. Кондратюк незалежно від Ціолковського розробляв основні проблеми космонавтики, космічних польотів і конструювання міжпланетних кораблів. Він вивів основне рівняння польоту ракети, розглянув енергетично найвигідніші траєкторії космічних польотів, виклав теорію багатоступінчастих ракет. Американці, реалізуючи програму "Аполлон", використали концепцію Ю. Кондратюка і здійснили посадку кабіни на Місяць з навколомісячної орбіти. На американському космодромі встановлено пам'ятник Ю. Кондратюкові. Його ім'ям названо кратер на зворотньому боці Місяця.
   Книжка "Про міжпланетні сполучення" - це все, що за свого життя опублікував Ю. Кондратюк про освоєння космосу.Український вчений С Корольов народився в Україні у 1907 р. у сім'ї вчителя. Батька не знав, він помер рано. Виховували його мати - вчителька української мови і вітчим-інженер. Середньої освіти відразу отримати не вдалось, пішов працювати. Але мріяв про вищу освіту. У 1924-1926 pp. навчався на механічному факультеті Київського політехнічного інституту, а потім у Москві на аеромеханічному факультеті МВТУ Керував його дипломною роботою А. Туполев. У 1932 р. створюється "ГИРД - группа изучения реактивного движения" і Корольов очолює цей колектив. Згадуючи початок цієї роботи, С Корольов говорив: "До війни ми, вчені, конструктори, вважали, що не вистачить одного життя, щоб прорватися до зірок". Але вже в 1957 році над Землею промчали перші міжконтинентальні ракети зі швидкістю, близькою до першої космічної. І в цьому ж році в СРСР було здійснено запуск першого супутника Землі.Нам довелось розмовляти з Левом Миколайовичем Стронським, головним конструктором заводу "Теплоконтроль" у Львові, який мав декілька особистих зустрічей з С. Корольовим. Це був час напруженої роботи над створенням міжконтинентальних ракет і одного разу після важливої наради в Москві у невимушеній обстановці Л. Стронський і ще двоє зі Львова і один з Дніпропетровська розмовляли з С Корольовим про своє напружене життя і працю. Хтось звернув увагу на прізвище Сергія Павловича. Той помовчав, а потім каже: "Ех хлопці... Якби ви знали, як важко жити подвійним життям... І зовсім я не Корольов... Я Король...". Він махнув рукою, провів нею під очима і, відвернувшись, відійшов...
   С. Корольов усвідомлював себе українцем. Він був другом Д. Кошиця, батько якого організував всесвітньо відомий хор, пізніше відомий як хор О. Кошиця, був у близьких стосунках з українським письменником Ю. Яновським.
   У музеї Національного технічного університету України "КПІ" знаходиться заява Корольова-студента, де він своєю рукою написав про своє походження.
   Список імен українських вчених та інженерів, які своєю працею багато зробили для розвитку людства, продовжує І. Пулюя, на чиїх трубках було виявлено рентгенівське випромінювання, Б. Грабовський - син засланого українського поета П. Грабовського - який першим сконструював телевізійну трубку і зробив передачу телевізійного зображення; конструктор гелікоптерів Сікорський, якому в НТУУ "КПІ" споруджено пам'ятник; О. Смакула, який відкрив явище, відоме як "просвітлення" оптики і встановив відому у фізиці формулу для розрахунку ефекту інтерференційного гасіння відбитих променів (формула Смакули); Г. Харпако, який зробив важливе відкриття в області ядерної (нейтринної), за що в 1992 р. відзначений Нобелівською премією у галузі фізики.
   Висновки. Про діячів науки і національно-патріотичне виховання мабуть найкраще можна сказати словами відомого французького вченого Л. Пастера: "Наука не має батьківщини, але не буває вченого без батьківщини, і те значення, яке його праці можуть мати у світі, він повинен відносити до своєї батьківщини".

ЛІТЕРАТУРА

1. Сусь БА., Шут М.І, Грищенко Г.П. Національно-патріотичне виховання студентів як невід'ємний компонент формування особистості/ Б.А. Сусь, М.І. Шут, Г.П. Грищенко// Матеріали науково-практичної конференції "Всебічний розвиток особистості студента": Ірпінь: АДПСУ, 2001. - С 195-201.
2. Сусь Б.А, Шут М.І. Проблеми дидактики фізики у вищій школі: науково-методичне видання / БА Сусь, М. І. Шут. - К : ВЦ "Просвіта", 2003. -153 с.
3. Сергієнко В.П., Сусь БА., Шут М.І. Виховання особистості майбутнього вчителя у процесі вивчення загальної фізики / В.П. Сергієнко, Б.А. Сусь, М.І. Шут // Матеріали міжнародної науково-методичної конференції "Актуальні проблеми викладання та навчання фізики у вищих освітніх закладах". -Львів: НУЛвівська Політехніка", 2002. - С 32-37.
4. Іващенко В., Кравець А. Його чекала галактика. Микола Кибальчич / В. Іващенко, А. Кравець. - К. : Молодь. 1966. - 120 с
5. Кондратюк Ю. Про завоювання міжпланетних просторів / Ю. Кондратюк. - К. : КМУЦА, 1996. - 118 с.
6. Плачинда С. Ніч перед стартом / С Плачинда. - Л. : Радянський письменник. -1971. - 263 с
7. Пасько В. В., Пасько І. В. До методології національної ідентифікації визначних постатей в історії України // Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції "Система військової освіти як школа виховання української військової інтелігенції" / В.В. Пасько, І.В. Пасько. - К. : КВІУЗ, 2001. - С 55.
8. Сущенко О. Борис Грабовський - творець "голубого екрана" / О. Сущенко // Вечірній Київ. - 9 січня 2002 р.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com