www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Духовні цінності у спадщині В. Сухомлинського
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Духовні цінності у спадщині В. Сухомлинського

Л.С. Сидоренко,
старший викладач
(Бердянський державний педагогічний університет)

ДУХОВНІ ЦІННОСТІ У СПАДЩИНІ В.СУХОМЛИНСЬКОГО

   Постановка проблеми. Однією з найгостріших проблем українського суспільства на сучасному етапі його розвитку є падіння рівня моралі, втрата духовних орієнтацій, нездатність людей до самопізнання, відсутність потреби у самовдосконаленні, саморозвитку.
   Розмірковуючи щодо кризи духовності, сучасні науковці вказують на зміну ціннісних орієнтацій сучасної молоді: від загальногуманістичних до прагматичних, меркантильних. Так, Н.Каралаш вважає, що серед молоді домінує неприхована антигромадська, антигуманна позиція. Втрачаються такі цінності, як добро, любов, краса, гідність, вірність. "Відчуження особи від моралі в даному випадку проявляється в тому, що моральні взаємовідносини між людьми носять чисто діловий, комерційний характер, який позбавлений справжнього людського, гуманістичного змісту. Відчужені люди у відчуженому світі" [1, с.36]. До числа наслідків відчуженості у сфері духовного життя автор відносить невідповідність між проповідуваними ідеалами і дійсністю, що підриває всю систему традиційних цінностей.
   У дослідженнях І.Беха знаходимо підтвердження цієї думки. У своїх працях науковець розглядає ключові суперечності соціально-психологічного буття нашого сучасника. Однією з найважливіших, автор вважає суперечність між переважним визнанням людини як самоцінності і переважним ставленням до неї як до засобу, що задовольняє лише вузькі індивідуальні потреби іншої людини.
   Характеризуючи сучасний освітній простір, І.Бех вказує на розпад багатьох компонентів і структур виховного простору (комсомольської, піонерської організацій і взагалі більшості дитячих самодіяльних об'єднань). На його думку, доросле співтовариство стало безвідповідально ставитися до дітей. Батьківське піклування здебільшого зводиться до споживацького рівня: одягнути, нагодувати. Для дітей не існує ефективно діючої системи моральних норм. Як наслідок, простежується зростання цинізму, егоїзму, грубості, жорстокості.
   Нинішні ціннісні пріоритети мають пов'язуватись з гуманістичною перебудовою всіх сфер життя суспільства. З цієї позиції основною освітньою проблемою виступає реалізація кожною людиною людяності як стосовно самої себе, так і світу в цілому. "Людяність - це джерело, мета і критерій істинності гуманістичного світогляду. Йдеться про особистісну якість людини, що має проявлятися у відповідальності за себе перед своєю совістю, у прагненні допомогти, а не нашкодити іншій людині, у свідомому виконанні обов'язку збереження людського життя і природи, яка залучається людством у свою життєдіяльність" [2, с.21]
   Проблема формування людяності, духовних цінностей широко досліджувалася і розроблялася класиками педагогіки, зокрема В.Сухомлинським.
   Аналіз досліджень і публікацій всесвітньо відомих педагогів М.Бублик, Е.Гартман, Ван Тяньї, М.Мухіна, В.Оконь, М.Богуславського, О.Сухомлинської свідчать про те, що велику увагу, яку приділяв учений духовним цінностям.
   Метою даної статті є охарактеризувати роль духовних цінностей у педагогічній спадщині В.Сухомлинського.
   В.Сухомлинський вважав, що духовно-моральне виховання тісно пов'язане з навчанням, але в деякій мірі вони незалежні одне від одного. Людина може мати визнання, вміти працювати, але в плані духовності та моральності бути не розвиненою. Як зазначав В.Сухомлинський, основним завданням учителя є зробити безцінні моральні багатства людства особистим здобутком кожної дитини.
   Павлиський педагог прагнув до народження доброти в серці кожного школяра, підкреслював, що лише добро вміє захищатися. Надзвичайного значення у вихованні особистості автор надавав формуванню у дитини духовності, яка є мірилом її людської цінності, суспільної значущості.
   Своє розуміння духовності він розкриває так: "....ми включаємо в поняття "духовний світ", "духовне життя" такий смисл: сфера духовного життя людини - це розвиток, формування і задоволення її моральних, інтелектуальних та естетичних запитів і інтересів у процесі активної діяльності. Духовність - осмислення особистістю гуманістичного сенсу цілей власного життя, людської життєдіяльності загалом" [3, с.304]. Таке осмислення дає змогу збагнути високу мету, задля якої живе людина, відчути власну неповторність, усвідомити відповідальність за все, що вона робить, зрозуміти, "що життя - це постійна, невідступна боротьба зі злом в ім'я перемоги добра на землі".
   У своїх працях видатний педагог виділяє три основні завдання, які стоять перед учителем щодо формування морально - духовних цінностей дітей: формування морально-духовних звичок, передусім звички поступитися власними інтересами, якщо треба віддати свої сили в ім'я добробуту іншої людини; виховання моральної звички в саморозумінні, емоційному переживанні й самооцінюванні власних вчинків, особливо тих, які відображають ставлення до своїх рідних, близьких, праці; розвиток педагогічних основ духовно-моральних звичок та рис.
   Аналіз спадщини В.Сухомлинського в аспекті формування морально-духовних цінностей показує, що критеріями вихованості дитини вчений вважав: життєрадісне світосприймання дитини; здатність бачити поруч із собою людину, брати близько до серця її радощі і горе, тривоги і хвилювання; віра в іншу людину; багате духовне життя в світі прекрасного.
   Формування морально-духовних цінностей у працях В.Сухомлинського розглядається як шлях від поняття до переконання, що включає виховання моральних почуттів, ідеалів, знань, вчинків, звичок.
   О.Бодалєв підкреслює, що на цілісність людини як особистості великий вплив має високий рівень сформованості в неї совісті. Совість (сумління), як зазначають науковці, "надзвичайно тонке почуття духу людського", є показником нашого життя згідно з духовними законами [4, с 168].
   У роздумах В.Сухомлинського совість є носієм ядра особистості, а осмислене переживання її - самовідповідальністю. На питання: "Що потрібно для того, щоб у розуму був такий неспокійний строгий вартовий - чутлива совість, як практично досягти того, щоб бажання бути кращою стало одним із найглибших бажань, які надихають, облагороджують поведінку, взаємини в колективі?" - павлиський педагог дає однозначну відповідь: потрібні добрі, благородні вчинки.
   У творах В.Сухомлинського є низка суджень, положень, які підкреслюють велику роль самосвідомості в морально-духовному розвитку особистості. Самосвідомість як процес включає такі основні складові: саморозуміння, емоційне переживання та оцінювання самого себе. На погляд В.Сухомлинського, саме на ці види самоставлення має звернути увагу вчитель, починаючи з перших днів навчання дитини в школі й акцентуючи на них увагу в підлітковому віці. Але розуміння, емоційне переживання й оцінювання самого себе має бути не ізольованим від суспільства, а пов'язаним із життям серед людей, із творенням добра для людей.
   Вивчаючи з дітьми азбуку моральної культури, видатний педагог використовував методи роз'яснення, переконання, повчання, спонукання до діяльності. "Ти живеш серед людей. Не забувай, що кожний твій вчинок, кожне твоє бажання позначається на людях, що тебе оточують. Знай, що є межа між тим, що тобі хочеться, і тим, що можна. Перевіряй свої вчинки, запитуючи сам себе: чи не робиш ти зла, незручності людям? Роби все так, щоб людям, які тебе оточують, було добре" [7, с 146].
   В.Сухомлинський вважав, що успіх виховних дій педагога залежить від того, що знає вихованець про самого себе, і головне, щоб саморозуміння було з погляду моральних цінностей суспільства і власної життєвої позиції. В емоційному переживанні самого себе педагог вбачав повагу до самого себе і почуття власної гідності.
   Оцінювання вихованцем самого себе пов'язано із гуманними стосунками з людьми та ставленням до навколишнього світу. Таким чином, мірою внутрішньо-морального світу особистості стає інша людина, її оцінне судження. "Що подумають люди? Ця тривожна думка є, образно кажучи, тим найтоншим проводом, через який від серця до свідомості йде емоційний сигнал: я перестану сам себе поважати, якщо заплющу очі на те, що діється навколо мене" [2, с 252].
   Отже, достатньо обґрунтованим є положення В.Сухомлинського, що "справжнє виховання - це самовиховання". Саме в процесі самовиховання людина свідомо виявляє і позитивно трансформує свої індивідуальні риси. Критерії ефективності виховного процесу співвідносяться із здатністю учня самостійно продовжувати процес самотворення. Ефективним засобом залучення учнів до самовиховання у сучасних умовах вважається привернення уваги дітей до таємниць і духовних скарбів свого внутрішнього світу, до духовних цінностей. Першим кроком формування духовних цінностей можна розглядати самопізнання.
   В.Сухомлинський, як ніхто, бачив велику виховну небезпеку в тому, що освіта орієнтувалася на інтелектуальний розвиток школяра, не приділяючи належної уваги людському серцю, не розгортаючи систематичної рефлексивної діяльності в цьому напрямі. Сутність процесу виховання підростаючої особистості він вбачав у культивуванні сердечності. "Виховання серця - це цілий світ турбот і тривог, про які ми, дорослі, ніколи не повинні забувати. Я бачу своє найголовніше виховне завдання в тому - підкреслює В.Сухомлинський, - щоб у дитячій душі стверджувалися співчуття, жалість, доброта до всього прекрасного, що є в світі, і насамперед до людини" [8, с.114].
   Саме чуйність, піклування, емпатія і складають систему добрих почуттів, які в своїй єдності В.Сухомлинський визначив як сердечність. Становлення сердечності перш за все має стосуватися всього живого на землі - рослин, тварин, людей. "Щоб запобігти безсердечності, ми виховуємо дітей у дусі сердечної турботи, неспокою про живе і красиве, про рослини, про квіти, про птахів, про тварин. Дитина, яка бере близько до серця, що в зимову холоднечу синичка беззахисна, і рятує її від загибелі, оберігає деревце, ця дитина ніколи не стане жорстокою, безсердечною і щодо людей" [7, с.149].
   Як наголошував В.Сухомлинський, щоб сформувати морально-духовні цінності, недостатньо забезпечити глибоке усвідомлення вихованцями чуйності, піклування, емпатії як етичних понять, необхідно організувати процес емоційного переживання дитиною цих почуттєвих утворень. І найкращим способом розгортання цього процесу мають бути вчинок - піклування, вчинок - чуйність, вчинок - емпатія, в яких дитина виступала їх об'єктом. Суб'єктами цих вчинків мають бути рідні дитини. На погляд В.Сухомлинського, це принципово важливо, тому що теплі родинні взаємини, впливаючи на перебіг цих вчинків, справляють на дитину сильне враження, а батьківська чуйність та піклування спонукають дитину до морально-духовних вчинків.
   У процесі формування духовних цінностей особливим предметом піклування В.Сухомлинський вважав емоції. На його думку, сама суть процесу становлення морального обличчя людини є у вихованні емоцій. На перше місце педагог ставив переживання радості: від сприйняття світу, своєї праці, яка прикрашає землю. Звичайно, дитина має звідати і сум, і печаль, і тривогу, і біль душі, коли вона бачить щось у житті не таким, яким воно має бути. Окремо В.Сухомлинський виділяв емоційні переживання, спрямовані на іншу людину - щастя творення радості для інших людей - для батьків, друзів, знайомих і не знайомих людей. Також закликав вихователів дбати про те, щоб у внутрішній світ вихованця увійшли почуття радості і печалі інших людей.
   Думки сучасних педагогів (І.Бех, О.Вишневський та ін.) щодо сердечності збігаються за своєю суттю з творчими доробками павлиського педагога. "Сердечність - це передусім особлива духовна активність - безкорислива і людиноцентрована, оскільки доброта не може бути знеособленою. Діти повинні змалку виявляти сердечну турботу про людину, щоб ця турбота була не нудною обтяжливою повинністю, а духовною потребою" [3, с 257].
   Аналіз творчості В.Сухомлинського показує, що вагомого значення він надавав позитивному прикладу як методу формування морально-духовних цінностей. У виховному процесі вчений показував життя людей, духовна краса яких проявлялася у виконанні обов'язку перед людиною, батьківщиною. Життя видатних людей розкрито в упорядкованій Василем Олександровичем "Хрестоматії моральних цінностей людства", де зосереджені морально-духовні цінності, створені людством з найдавніших часів до наших днів.
   Виняткового значення у вихованні особистості дитини й розвитку її духовних цінностей В.Сухомлинський надавав особистості педагога. На його думку, лише духовно багатий, морально довершений вихователь здатний збагнути складну, часто сповнену суперечностей душу дитини і плекати у неї паростки духовності. Так, В.Сухомлинський відзначав, що школа для учнів, особливо першокласників, - це насамперед учитель. Його дії, ставлення до інших людей і школярів виступають для учнів початкових класів як реальний моральний ідеал, за зразком якого будується їхня поведінка і всі інші відносини. У молодшого школяра безмежна довіра до вчителя, його вимог, слів, учинків, оцінок.
   Формуванню морально-духовних цінностей присвячена вся творчість В.Сухомлинського: його наукова і педагогічна діяльність. Пафосом духовності проникнуті щирі, довірливі розмови педагога про красу природи і обов'язок її берегти, любов дитини до батьків та високий обов'язок творити добро в ім'я людей. У творчості педагога-гуманіста знаходимо всебічне висвітлення всіх складових духовності в їх органічній єдності, завдяки яким людина спроможна стати й бути особистістю. Він розглядав формування духовних цінностей особистості як безперервний процес, головним моментом якого має бути утвердження ідеалу добра в доступній їй активній творчій життєдіяльності. "Справжнє виховання полягає в тому, щоб моральний ідеал добра, правди, честі, духовної праці жив у кожному юному серці, утверджувався в активній діяльності як невід'ємна частина власного єства, власної думки, почуттів, намірів" [3, с 257].
   Сьогодні така освітня ідея стає домінуючою, бо проголошує людину найвищою цінністю суспільства, пропонує шляхи і принципи виховання особистості, здатної до активної творчої діяльності, саморозвитку і самовдосконалення.
   Висновки. Обґрунтовуючи ідею виховання цілісної гармонійної особистості, великий педагог докладно розглядав інтелектуальне, моральне, трудове і фізичне виховання. Проте основну увагу він приділяв емоційному розвитку дитини і його передумові - емоційному розвиткові вчителя. За його переконанням, увійти в душевний світ можна через глибоке розуміння, вслуховування, через емоційне співпереживання. Для В.Сухомлинського емоційна культура сприймання, тонкість переживання за людину є головним у культурі педагога. Отже, на наш погляд, необхідно спрямувати діяльність сучасного педагога на пошук засобів пробудження тих чи інших емоційних переживань, які слугуватимуть спонуками до зовнішніх учинків і поведінки особистості.
   Таким чином, педагогічна творчість В.Сухомлинського є джерелом організації сучасних пошуків ефективних шляхів виховання підростаючого покоління, особливо в галузі формування в молоді духовних цінностей.

ЛІТЕРАТУРА

1. Авдеев А.А., Невярович В.К. Наука о душевном здоровье. Основы православной психотерапии / А.А. Авдеев, В.К. Невярович. -М.: Руський Хронографъ, 2001.
2. Бех І.Д. Виховання особистості /1.Д. Вех. - К.: Либідь, 2003.
3. Бодалев А.А. Вершина в развитии взрослого человека: характеристики и условия достижения / А.А. Бодалев. - М.: Флинта Наука, 1998. -168 с.
4. Каралаш Н.Г. Криза духовності та ціннісних орієнтацій індивіда. Духовність українства: Збірник наукових праць / Н.Г. Каралаш.-ЖДПУ, 2001.-Вип.З-С. 36-38.
5. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям / В.О. Сухомлинський. -К.: Рад. шк.,1977. -Т. 3. -С. 304.
6. Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа / В.О. Сухомлинський. -К.: Рад. шк., 1977. -Т. 4. -С. 146, 149.
7. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка / В.О. Сухомлинський. - К.: Рад. шк., 1978. -С. 114.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com