www.VuzLib.com

Головна arrow Інтелектуальна власність, авторське право arrow Охорона та захист прав інтелектуальної власності
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Охорона та захист прав інтелектуальної власності

Охорона та захист прав інтелектуальної власності

   Стрімке зростання ролі та значення інтелектуальної діяльності у соціально-економічному розвитку суспільства, утвердження творчої розумової праці як найважливішого чинника успішного виробничого та комерційного функціонування сучасних високотехнологічних підприємств, підвищення їхньої конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках загострює проблему створення надійної та ефективної системи охорони та захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності.
   Результати інтелектуальної діяльності охороняються у зв'язку з існуванням їхньої ринкової цінності; їх залученням до ринкового обігу, що потребує специфікації відповідних прав власності. Поза системою ринкових відносин така охорона є неможливою і недоцільною.
   За сучасних умов охорона та захист прав інтелектуальної власності є найважливішою інституцією регулювання відносин у цій сфері.
   Світовий досвід переконує, що ефективний механізм охорони прав інтелектуальної власності: є важливим елементом економічної політики, спрямованої на стимулювання та розвиток наукових досліджень, упровадження інновацій та прискорення науково-технічного прогресу; сприяє залученню інвестицій до інноваційних проектів, зростанню зайнятості, підвищенню економічного добробуту населення тієї чи іншої країни; стимулює розвиток міжнародної торгівлі, відіграє важливу роль у підвищенні конкурентоспроможності національних економік у глобальному ринковому середовищі; перетворюється на глобальну проблему, пов'язану з економічною безпекою окремих держав, що вимагає стратегічних підходів до її вирішення на наднаціональному рівні.
   У доповіді Міжнародної фінансової корпорації (МФК) "За­хист інтелектуальної власності, прямі капіталовкладення та трансфер технологій" (1995) наголошується на тому, що стан захисту інтелектуальної власності в тій чи іншій країні суттєво впливає на обсяг та структуру іноземних інвестицій. Напри­клад, у законодавстві США ступінь захисту прав інтелектуаль­ної власності в певній державі трактується як важливий кри­терій надання їй економічних пільг у рамках Генеральної системи преференцій. З цією метою проводиться щорічний аналіз законодавства зарубіжних країн щодо регламентації та практики застосування механізму захисту прав інтелекту­альної власності. Проти країн, що мають неефективну систе­му такого захисту, застосовуються штрафні санкції.
   Необхідність охорони та захисту прав інтелектуальної власності зумовлена такими потребами: забезпечення інтересів творців шляхом надання їм обмежених у часі прав щодо контролю над використанням власних творів; стимулювання творчої інтелектуальної праці, заохочення творчої активності та впровадження її результатів у інтересах соціально-економічного прогресу суспільства; активізації інвестиційної та інноваційної діяльності, впровадження досягнень науково-технічного прогресу та нововведень у всі сфери суспільного життя; створення цивілізованого ринкового середовища, надійного захисту суб'єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, пов'язаної з неправомірним використанням об'єктів інтелектуальної власності; захисту економічної безпеки держав за умов глобалізації світогосподарського розвитку, створення сприятливих умов для трансферу нових технологій; поширення інформації, уникнення втрат внаслідок дублювання зусиль, спрямованих на пошук шляхів вирішення нагальних науково-технологічних і соціально-економічних проблем; захисту інтересів суспільства щодо вільного доступу до світової інтелектуальної скарбниці.
   І. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу
   II. Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про:
   1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження від­повідних доказів;
   2) зупинення пропуску через митний кордон України то­варів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;
   3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інте­лектуальної власності;
   4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;
   5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визна­чається відповідно до закону з урахуванням вини особи та ін­ших обставин, що мають істотне значення;
   6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст су­дового рішення щодо такого порушення.
   Цивільний кодекс України. Книга четверта.
   Право інтелектуальної власності.
   Ст. 432
   Важливо зазначити, що на відміну від традиційних економічних благ, результати інтелектуальної праці не можуть бути захищені від використання третіми особами на підставі одного лише володіння ними. Після того як інтелектуальні продукти, не забезпечені спеціальною правовою охороною з боку держави, стають відомими суспільству, творці не в змозі здійснювати контроль за їх використанням. Суттєвим є також те, що за високої вартості та значних ризиків, які несуть розробники інтелектуальних продуктів, вартість тиражування та підробки цих продуктів є порівняно низькою. Відтак формування інституту охорони та захисту прав інтелектуальної власності є важливою закономірністю розвитку інформаційного суспільства.
   Необхідно розрізняти: охорону прав інтелектуальної власності — встановлення системи правових норм, що регулюють відносини з приводу створення і використання об'єктів інтелектуальної власності; захист прав інтелектуальної власності — сукупність заходів, спрямованих на визнання та відновлення прав інтелектуальної власності у випадку їх порушення.
   Сучасна система охорони та захисту інтелектуальної влас­ності пройшла тривалу еволюцію.
   Зародження основ патентної охорони результатів творчої діяльності пов'язано з періодом XIV—XVIII ст. У 1474 р. у Ве­неціанській республіці вперше було прийнято Положення про привілеї, що надавало окремим особам, які здійснили при­буткові новації, певні виключні права, переваги (звільнення від податків, монополію тощо).
   В Англії у XII—XV ст. привілеї надавались королівською владою і були спрямовані на стимулювання нових високотехнологічних виробництв, що сприяло перемозі промислової революції. У 1623 р. у цій країні був прийнятий "Статут про монополії", який проголосив виключне і незалежне від волі короля право кожного, хто створив і застосував технічну но­вацію, на монопольне користування її вигодами протягом 14 років.
   У Росії у 1723 р. було затверджено "Правила видачі при­вілеїв на створення фабрик", а у 1812 р. — закон "Про при­вілеї на різні винаходи і відкриття у художніх ремеслах", який регламентував видачу привілеїв на власні та імпортовані ви­находи терміном на 3, 5 і 10 років.
   У XVIII ст. система охорони прав інтелектуальної власності у формі привілеїв почала поступово втрачати своє значення, їй на зміну прийшла патентна система. Перший патентний за­кон було прийнято у США у 1790 р. Згідно з цим законом дер­жава гарантувала захист прав творців шляхом видачі спе­ціального охоронного документа — патенту. З цією метою запроваджувалась державна реєстрація винаходів, поперед­ня експертиза заявок тощо.
   Перші фіксовані відомості щодо охорони та захисту ав­торського права датовані XVIII ст. Так, прийнятий у 1710 р.
   Статут королеви Великої Британії та Ірландії Анни Стюарт проголошував твір власністю автора і надавав останньому виключне право на перевидання твору на термін 14, 21, 28 років. Порушення виключних прав автора твору каралось штрафом та знищенням неправомірно надрукованих екземп­лярів. Висувалась також вимога обов'язкової реєстрації творів у компаніях книговидавців.
   Перші нормативні акти щодо державної охорони засобів індивідуалізації товарів і послуг, зокрема товарних знаків, були прийняті у другій половині XIX ст. (у США — у 1881 p., Великобританії — у 1883 р., Франції — 1857р., Німеччині — 1884 р., Росії — 1830р.).
   У XIX—XX ст. інститути патентного, авторського та суміж­них прав збагатились новими правилами і нормами на основі розвитку та урізноманітнення об'єктів інтелектуальної влас­ності, ускладнення та диференціації відносин між суб'єктами світової інформаційної мережі, становлення глобального ринку інтелектуальної продукції тощо.
   На думку вітчизняних дослідників, у еволюції сучасного інституту охорони та захисту прав інтелектуальної власності можна виокремити такі тенденції: поширення режиму охорони прав інтелектуальної власності на нові об'єкти та нетрадиційні сфери їх застосування; посилення режиму правової охорони та захисту інтелектуальної власності; впровадження більш жорстких покарань за порушення виключних прав; спрощення процедури отримання правової охорони об'єктів інтелектуальної власності; лібералізація відносин щодо використання результатів інтелектуальної діяльності, профінансованої за рахунок державного бюджету, спеціальних цільових фондів; інтенсифікація міжнародного співробітництва в галузі охорони прав інтелектуальної власності, в тому числі у напрямі вирішення проблем, пов'язаних з глобалізацією економіки.
   Найважливішим механізмом захисту інтелектуальної власності за сучасних умов є патентна система, покликана забезпечити баланс інтересів суспільства і творців таких об'єктів промислової власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо.
   Водночас розвиток відносин інтелектуальної власності приводить до урізноманітнення об'єктів патентного права. На сьогодні у розвинених країнах патентним правом охороняються штами мікроорганізмів, продукти програмного забезпечення і навіть ділові методи, відображені у вигляді комп'ютерних програм.
   В основі цієї системи лежить патентне право — сукупність правових норм, що регламентують систему охорони об'єктів промислової власності шляхом видачі патентів.
   За своєю природою патентне право є виключним правом, що належить до науково-технічної сфери творчої інтелектуальної діяльності. Його носій може сам використовувати об'єкти інтелектуальної власності, що охороняються, давати дозвіл на використання цих об'єктів певним особам і водночас забороняти усім іншим суб'єктам господарювання використовувати цей об'єкт без дозволу патентовласника. Патентне право характеризується:
   — територіальним принципом охорони, згідно з яким патент видається відповідно до національного законодавства і всі пов'язані з ним права географічно обмежені кордонами країни чи регіону;
   — видачею патентними органами відповідно до передбаченої законом процедури спеціального охоронного документа (патенту, свідоцтва), який діє протягом певного терміну, по закінченні якого об'єкт інтелектуальної власності переходить у суспільну власність.
   Таким чином, продукти людської творчості перетворюються на об'єкти патентного права у випадках, пов'язаних з прикладними аспектами використання результатів науково-технічних досліджень за умов об'єктивної ймовірності створення ідентичних об'єктів різними особами незалежно одна від одної, що зумовлює необхідність формальної процедури встановлення пріоритету (першості) творця того чи іншого інтелектуального продукту.
   Статистика засвідчує тенденцію до постійного зростання кількості патентних заявок у різних країнах. Відтак патентний захист перетворюється на стратегічну мету як окремих компаній, так і держави в цілому. На сьогодні лідерами у сфері патентування є США, Західна Європа, Японія. Наприклад, на Японію та Німеччину нині припадає більше 60 % виданих у світі патентів. Водночас значення патентного захисту є різним для різних галузей промисловості. Так, патентний захист відіграє надзвичайно важливу роль у фармацевтичній галузі, однак в електронній промисловості, де життєвий цикл продукції є відносно коротким, більш поширеним є засекречення інформації.
   Американські фахівці зазначають, що в США провідні компанії намагаються отримати патенти з метою: блокування конкуренції; отримання роялті; зміцнення свого становища лідерів; здійснення перехресного ліцензування; активного просування своїх товарів на ринок.
   За цих умов патентування виконує дві основні функції:
   1) оборонну, спрямовану на захист від конкурентів завойованих сегментів ринку;
   2) агресивну, спрямовану на завоювання нових сегментів ринку.
   Основні принципи патентного права: надання правової охорони лише тим об'єктам інтелектуальної власності, які офіційно визнані патентоспроможними на основі критеріїв новизни, неочевидності та промислової придатності; "патентна чистота" об'єктів промислової власності, що вимагає використання останніх без порушення патентних прав інших осіб; визнання за власником патенту виключних прав на використання запатентованих об'єктів інтелектуальної власності та встановлення санкцій за порушення цих прав; узгодження інтересів власників патентів і суспільства в цілому на основі запровадження винятків зі сфери патентної монополії, продиктованих суспільними потребами.
   Слід зазначити, що серед дослідників проблем інтелектуальної власності немає єдності в питаннях оцінки ролі та значення патентного права в сучасній ринковій економіці. Деякі автори вбачають у цьому праві гальмо для вільного використання досягнень науково-технічного прогресу та подолання економічної відсталості менш розвинених країн. Водночас їхні опоненти звертають увагу на стимулюючу роль патентного права, покликаного захищати творців інтелектуальної власності. Прихильники такого підходу наводять конкретні приклади, коли відмова від патентування на користь вільного поширення знань перетворювалась на основну перешкоду їх промисловому освоєнню, як це було з винаходом пеніциліну А. Флемінгом. Спеціальне дослідження, здійснене у 1985 р. відомим американськими вченими Ф. Махлупом, підтвердило корисність латентної системи. Однак, як зазначив дослідник, довести це з допомогою конкретних цифр неможливо.
   Патент — це державний охоронний документ на нове технічне рішення у певній галузі, що засвідчує його першість (пріоритет) та авторство і встановлює виключні права патентовласника, дійсні на території держави, де був виданий цей охоронний документ, протягом законодавчо встановленого терміну.
   Шляхом надання власнику юридичного захисту на певний термін патенти формують специфічні правила ринкового обігу відповідних об'єктів інтелектуальної власності. Патентна система захисту прав інтелектуальної власності: стимулює індивідів до заняття творчою розумовою діяльністю; створює можливості для широкого використання нових винаходів, корисних моделей, промислових зразків тощо; є своєрідним механізмом недопущення несанкціонованого використання об'єктів інтелектуальної власності.
   У сучасній науковій літературі сформувались такі основні економічні концепції патентів: стимулювання винахідництва, згідно з якою патентування спонукає винахідників до творчості; розкриття, згідно з якою патентний захист забезпечує широкий доступ до інформації про винаходи та їх використання, стимулюючи винахідників не тримати в таємниці результати їх творчої праці; розвитку та комерціалізації, згідно з якою патентування стимулює інвестиції, необхідні для розвитку та комерціалізації інтелектуальної власності; розвитку перспективних досліджень, згідно з якою патентування породжує кумулятивний ефект розвитку похідного винахідництва.
   Характеризуючи економічну роль патентів, дослідники звертають увагу на таке: патентування стимулює інтелектуальну творчу діяльність з метою отримання монопольного прибутку (теорія обмеженої монополії патенту); патентування породжує конкурентні стимули до винахідництва з метою недопущення втрат за умов, якщо не провадиться інноваційна діяльність (теорія конкретної ролі патенту).
   Термін "патент" походить від латинського слова "patentis", що означає "свідоцтво, грамота". Водночас є версія, згідно з якою в основі походження цього терміна лежить англійське словосполучення "Letters Patend", що в перекладі означає "відкрита грамота". Ця назва пов'язується з історичними об­ставинами зародження патентування, коли охоронні доку­менти, які видавались авторам новацій і забезпечували їх виключні права, не скріплювались печаткою як звичайні лис­ти. Як правило, печатка ставилась у нижній частині аркуша паперу, що був охоронним документом.
   Згідно з визначенням Всесвітньої організації інтелекту­альної власності "Патент є виключним правом, наданим на винахід, який може бути продуктом чи способом, які дозволя­ють зробити будь-що по-новому або пропонують нове техніч­не рішення задачі. ...Патент надає тому, хто ним володіє охо­рону на винахід. Охорона надається на обмежений термін, який, як правило, становить 20 років".
   Перше у світі патентне свідоцтво було створено у Ве­неціанській республіці (Патентний кодекс 1474 р.). Першим справжнім патентом у США вважається патент, виданий у 1646 р. англійцю Дж. Дженклу, який надавав йому право на створення металургійного виробництва на 14 років. Закон 1836р. затвердив Американську патентну систему практично в тому ж вигляді, в якому вона існує нині.
   У Франції перший патентний закон був прийнятий у 1791 р. і проголошував власністю автора будь-яке відкриття або но­вий винахід у будь-якій галузі виробництва.
   Протягом 1815—1820 р. тільки Сполучені Штати Америки, Франція, Велика Британія видавали понад 100 патентів на рік. Від 1850до 1854 р. їхня кількість невпинно зростала І досягла в деяких країнах кількох сотень на рік.
   За сучасних умов щорічно у світі реєструється майже 800 тис. заявок на винаходи і видається приблизно 400 тис. охоронних документів (патентів, авторських свідоцтв, свідоцтв про корисність тощо). Особливо інтенсивним є процес патен­тування в Японії, США і Європі. Якщо Японії для того, щоб за­реєструвати перший мільйон патентів знадобилося 95 років, то для реєстрації другого мільйону — лише 15 років.
   Порушення виключних прав на об'єкти патентного права передбачає їхній захист шляхом застосування до порушника таких санкцій: заборони подальшого неправомірного використання об'єкта промислової власності у практиці господарювання; відшкодування патентовласнику зазнаних збитків (як прямих витрат, так і втраченої вигоди); накладання на порушника зобов'язань щодо виплати штрафу; публікації рішення суду з метою захисту ділової репутації власника патенту.
   Об'єктами патентного права є винаходи, корисні моделі, промислові зразки, штами мікроорганізмів, комп'ютерні програми тощо.
   Охорона патентів на винаходи передбачає, що будь-який суб'єкт господарювання, який бажає використовувати той чи інший винахід повинен отримати дозвіл на його використання у власника патенту.
   У практиці патентної інформаційної роботи, як правило, використовуються так звані патентні описи — видані друкарським способом та доступні всім зацікавленим особам брошури (окремі листки), у яких вичерпно викладена сутність винаходу, наводяться найменування із зазначенням заявника, автора чи співавтора, країна та відомство, де видано патент, його номер, кваліфікаційний індекс та дату пріоритету. Патентні описи розсилаються передплатникам та зберігаються у бібліотеках.
   Патентна система більшості країн регламентує набуття статусу власника патенту особою, яка першою зареєструвала винахід. Виняток становлять США, чиє законодавство передбачає можливість видачі патенту тому, хто зможе довести, що саме він є автором винаходу.
   Крім патентів практиці відомі й інші засоби охорони винаходів. Наприклад, законодавство КНДР, Монголії, Куби, колишнього Радянського Союзу регламентувало видачу такого охоронного документа, як авторське свідоцтво на винахід. Авторське свідоцтво видавалося державними органами авторам (співавторам) винаходу і засвідчувало визнання нового технічного рішення винаходом, пріоритет винахідника, його авторство. Водночас власником прав на винахід проголошувалась держава, яка виплачувала винахіднику певну винагороду.
   За сучасних умов суб'єкти господарювання патентують винаходи з метою підвищення власної конкурентоспроможності, створення перешкод для виходу суперників на певний сегмент ринку, захоплення нових ринкових ніш, у тому числі на світових ринках товарі і послуг. Водночас патентування винаходів має вибірковий характер, оскільки: фірми патентують винаходи, призначені для власного споживання, продаж ліцензій та комерційного використання у тих сферах, які здатні забезпечити максимальний ефект; фірми не патентують винаходи, у яких термін проходження заявки у патентному відомстві перевищує термін їх комерційної реалізації, а також конкурентоспроможні "піонерні" винаходи, секрети яких можуть бути збережені й захищені як "ноу-хау" (наприклад, секрет виробництва французьких парфумів "Шанель № 5" або секрет виробництва екстракту для "Соса-Cola" тощо).
   Водночас загальною світовою тенденцією стає зростання кількості так званих службових винаходів, за яких власниками патентів є не окремі особи (автори), а їх правонаступники — приватні фірми або державні заклади. Насамперед це стосується винаходів, здатних забезпечити вагому економічну віддачу. Коли винаходи мають не прикладний, а теоретичний характер і не обіцяють швидкої віддачі, фірми займають менш жорстку позицію стосовно інших авторів.
   Міжнародна практика підтверджує можливість тривалої та надійної охорони як секретів виробництва охороно спроможних рішень, одержання патентних прав на які з тих чи інших причин видається недоцільним. Так, наприклад, ще у 1903 р. аптекар Брахем зі штату Північна Кароліна (США) винайшов темно-коричневий сироп, який назвав "Пенсі" ("енергійний", "такий, що примножує сили"). Нині цей секрет використову­ють більше тисячі заводів відомої фірми "Пенсі", які знахо­дяться у різних країнах світу. Водночас секрет виробництва цього сиропу знають лише три члени правління фірми, які ма­ють ключі від сейфа, де зберігається рецепт. Цікаво, що від­крити сейф вони можуть лише разом І не мають права пере­бувати утрьох в одному автомобілі чи літаку. При цьому дублікат ключа від сейфа зберігається в банку, який фінансує фірму.
   Світовий досвід демонструє також збільшення кількості держав, що надають правову охорону корисним моделям. Це зумовлено: зростанням ролі та значення малого і середнього
   інноваційного бізнесу, зацікавленого у швидкому та недорогому оформленні виключних прав на власні розробки; збільшенням кількості нових технічних рішень, які за своїм рівнем перевищують раціоналізаторські пропозиції, але не досягають рівня винаходів; підвищенням ролі та значення галузей, що виробляють товари народного споживання, насамперед пристроїв, які мають короткий термін служби і пов'язані з інститутом корисної моделі.
   Специфіка охорони таких об'єктів прав інтелектуальної власності, як корисні моделі, пов'язана з тим, що у більшості держав світу: на корисну модель видається охоронний документ, який називається у різних країнах "свідоцтвом", "патентом" або "малим патентом"; процедура розгляду заявки та видачі охоронного документа на корисну модель у цілому збігається з процедурою, яка застосовується при видачі патенту на винахід; власник охоронного документа на корисну модель володіє виключним правом на цю модель на термін, коротший за термін, передбачений патентом на винахід. Перевагами прав на корисні моделі порівняно з правами на винаходи є їх швидка і проста реєстрація, нижчий рівень вимог до винахідницького рівня, коротший (але, як правило, достатній) термін охорони. Так, у більшості країн національний патент можна отримати за 2—3 роки, європейський — за 4 роки, а корисна модель реєструється, як правило, протягом 6 міс.
   Законодавче регулювання проблем охорони корисних моделей було започатковано у Німеччині у 1891р., коли Імперський суд ухвалив висновок щодо охорони технічних рі­шень, які є новими, але не мають достатнього винахід­ницького рівня. Слідом за Німеччиною охорону корисних мо­делей почали здійснювати Іспанія, Португалія, Китай та Польща (в межах загального законодавства про промислову власність), а також Данія, Італія, Японія (на основі спеціаль­них законів). Водночас законодавством окремих розвинених країн (США, Канади, Великої Британії тощо) охорона ко­рисних моделей не регламентується.
   Неоднаковим є також режим правової охорони корисних моделей і термін дії охоронних документів у різних країнах світу. Цікаво, що у 1995 р. комісія ЄС наголосила на необхід­ності гармонізації національних законодавств країн Союзу щодо охорони прав на корисні моделі, з метою налагодження взаємовигідної торгівлі об'єктами промислової власності та розвитку конкуренції у тих галузях промислового виробниц­тва, які виробляють товари споживчого призначення.
   Нині у світі охорону промислових зразків здійснюють близько 80 країн, у яких щорічно подається майже 210 тис. заявок на таку охорону, з яких більше 160 тис. реєструється відповідними вповноваженими органами, інформацію про промислові зразки публікують 38 країн і чотири міжнародні організації.
   За умов розвиненої ринкової економіки вирішальним фактором зростання комерційної цінності благ є урахування естетичних уподобань споживачів. Відтак оформлення зовнішнього вигляду виробів набуває важливого значення у підвищенні конкурентоспроможності товаровиробників. Правова охорона промислових зразків спрямована на захист результатів творчої діяльності дизайнерів, пов'язаної з оригінальними розробками зовнішнього вигляду товарів.
   Основним охоронним документом при цьому є патент.
   Вирішальними умовами патентоспроможності корисних моделей є новизна, промислова придатність та наявність у зовнішньому вигляді виробу художньо-естетичних рис. При цьому правовій охороні підлягають саме художньо-естетичні риси виробу, тоді як його функціональні особливості можуть вільно копіюватись будь-якими особами.
   За цих обставин не визнаються патентоспроможними рішення об'єктів: зумовлені виключно технічними функціями конкретних виробів; нестійкої форми із рідких, газоподібних, сипучих речовин; архітектури (крім малих архітектурних форм), промислових, гідротехнічних та інших стаціонарних споруд; які суперечать суспільним інтересам та моральним принципам.
   До 1 січня 2004 р. в Україні видавалось чотири види охо­ронних документів на винахід (патент на винахід, патент на секретний винахід; деклараційний патент та деклараційний патентна секретний винахід), а також два види охоронних до­кументів на корисні моделі (деклараційний патентна корисні моделі та деклараційний патентна секретну корисну модель), які засвідчували пріоритетність, авторство та право власності на винахід чи корисну модель. Відповідно до нового Цивіль­ного кодексу України з 1 січня 2004 р. заявки на деклараційні патенти не приймаються. Термін дії патенту на винахід стано­вить 20 років, на корисну модель — 10, на промисловий зра­зок — 15 років від дати подачі заявки до Укрпатенту в установ­леному законом порядку. Водночас до 1 січня 2011 р. в Україні будуть діяти деклараційні патенти на винаходи, а до 1 січня 2015 р. — деклараційні патенти на корисні моделі, заявки на які були подані до набуття чинності новим Цивільним кодек­сом України.
   Правова охорона товарних знаків та знаків обслуговування у більшості країн ґрунтується на таких важливих передумовах, як державна реєстрація позначень і добросовісність заявника. Водночас можливий позареєстраційний захист товарних знаків, за умов, що вони належать до категорії загальновідомих у розумінні ст. 6bis Паризької конвенції про охорону промислової власності.
   Захист товарних знаків та знаків обслуговування здійснюється з метою недопущення недобросовісної конкуренції, підтримання позитивної репутації та іміджу товаровиробників, забезпечення споживачів якісною продукцією та скорочення їхніх витрат на пошук необхідної інформації, стимулювання інвестиційної діяльності, пов'язаної з розвитком нових високоякісних виробництв тощо.
   Інституційний аналіз інтелектуальної власності передбачає дослідження альтернативних систем специфікації прав власності на засоби індивідуалізації, які визначають рівень та структуру трансакційних витрат, пов'язаних з створенням, використанням і захистом відповідних прав. Світовій практиці відомі дві централізовані (законодавчо закріплені) системи надання правової охорони засобам індивідуалізації: система попереднього використання, за якої виключні права надаються за фактом першого використання; реєстраційна система, за якої виключні права надаються за фактом централізованої реєстрації.
   На думку сучасних дослідників, система попереднього використання гнучко диференціює засоби індивідуалізації за ступенем охороноздатності, забезпечує економічну ефективність у мікроекономічному аспекті та дає змогу повніше реалізувати економічні переваги від використання засобів індивідуалізації.
   Незастосування диференційованого підходу за реєстраційної системи призводить до "перевиробництва" вимог та критеріїв до позначення, яке претендує на охороноздатність. Водночас прописаних критеріїв замало для попередження опортуністичної поведінки.
   Кількість чинних товарних знаків у всіх країнах світу досяг­ла 4 млн і постійно зростає. Нині у світі щорічно подається близько 600 тис. заявок на товарні знаки і реєструється май­же 400 тис. знаків. Термін дії свідоцтв на товарні знаки в більшості країн майже не обмежується і постійно продовжується. Водночас у таких країнах, як Австралія, Бразилія, Ірландія та ін. термін дії такого свідоцтва становить 7 років і продовжуєть­ся до 14 років; 10-річний термін дії (з продовженням ще на 10 років) запроваджено в Україні, Австралії, Німеччині, Мек­сиці, Польщі та інших країнах, у США свідоцтво видається на 20 років. Цікаво, що загальновідомі товарні знаки стали об'єктом правової охорони у 1925 р. після доповнення Па­ризької конвенції про охорону промислової власності спе­ціальною статтею, норми якої зобов'язували країни Паризь­кого союзу відхиляти або визнавати недійсною реєстрацію та забороняти застосування товарних знаків, що відтворюють, імітують чи є прикладом інших товарних знаків або здатні викликати змішування зі знаками, що за визначенням компе­тентного органу країни є загальновідомими.
   За сучасних умов загальновідомі товарні знаки охороня­ються Угодою TRIPS, Директивою ЄС про товарні знаки, а та­кож постановою Європейської комісії від 20 грудня 1993 р. про товари/знаки Співдружності, Спільною резолюцією Гене­ральної Асамблеї Всесвітньої організації інтелектуальної власності та Асамблеї Паризького Союзу про положення щодо охорони загальновідомих знаків, прийнятою у вересні 1999 р.
   Згідно з Паризькою конвенцією про охорону промислової власності правова охорона фірмових найменувань здійснюється у всіх країнах ЄС без обов'язкового подання заявки чи реєстрації. Водночас конкретні механізми регулювання цих прав мають значні відмінності у різних країнах. Захист прав на фірмові найменування може здійснюватись як у судовому порядку через заборону неправомірного використання фірмового найменування та відшкодування збитків власнику, так і адміністративним шляхом на основі відмови від реєстрації фірмового найменування, тотожного раніше зареєстрованому.
   Правова охорона найменувань місць походження товарів передбачає їх реєстрацію, яка, однак, не забезпечує надання виключних прав. Право користування цим самим найменуванням, зареєстрованим у визначеному порядку, надається будь-яким суб'єктам господарювання за умови, що результати їх праці (товари, послуги) пов'язані з одним географічним місцем.
   В п. 1 ст. 22 угоди TRIPS наголошується, що географічними є зазначення, які визначають товар як такий, що походить з певної території, регіону або місцевості, за умов, що якість, репутація або інші характеристики цього товару значною мірою пов'язані з його географічним походженням. При цьому країни-учасниці угоди зобов'язуються забезпечувати для зацікавлених сторін законні способи запобігання недобросовісній конкуренції, пов'язаній з використанням будь-яких засобів визначення або представлення товару, які свідчать, що товар походить з географічної території іншої, ніж реальне місце походження товару, у спосіб, який вводить в оману споживачів.
   На відміну від патентного права, охорона секретів виробництва та комерційних таємниць не пов'язана з реєстрацією та формальною процедурою видачі охоронного документа. До незаконних способів одержання секретів виробництва відносять промислове шпигунство (крадіжка за допомогою злому чи електронних засобів), хабарництво (підкуп працівників з метою порушення ними зобов'язань щодо конфіденційності) та неналежне відрекомендування (видання себе за іншу особу, в тому числі посадову). Водночас ідентифікація певної інформації як секретної передбачає здійснення низки заходів, спрямованих на збереження її конфіденційності (в тому числі шляхом укладення угод про нерозголошення і з суб'єктами, що мають доступ до цієї інформації).
   Слід враховувати, що термін дії секретів виробництва та комерційних таємниць є необмеженим, водночас є значні ризики випадкового чи ненавмисного розкриття секретної інформації, її незалежного перевідкриття, в результаті чого секрети виробництва перестають існувати. Інший недолік секретів виробництва (порівняно з об'єктами патентного права) пов'язаний з обмеженими можливостями їх захисту та значно нижчою ймовірністю отримання компенсації у випадку їх порушення. Наприклад, охорона ноу-хау здійснюється, як правило, на основі ліцензійної угоди і оформляється як абсолютно конфіденційна інформація. Водночас охорона ноу-хау не пов'язана з державною реєстрацією та оформленням спеціального охоронного документа. Будь-яка юридична чи фізична особа, яка самостійно розробила або добросовісно придбала ноу-хау, визнається правомочною щодо володіння останньою. Відтак у випадку незалежного створення ідентичних ноу-хау кількома незалежними авторами, їх охорона стає проблематичною.
   Найбільш розвинену законодавчу базу та захист ноу-хау мають США. В основі цієї системи лежить Єдиний закон про торговельні секрети (1979 р.) та Закон США про економічне шпигунство (1996 p.). Згідно із законодавством США покарання за крадіжку інтелектуальної власності передбачає позбавлення волі терміном до 15 років і штраф розміром 500 тис. дол.
   Водночас, на відміну від інших об'єктів інтелектуальної власності, відповідальність за порушення секретів виробництва випливає не з факту копіювання чи використання певної інформації, а насамперед з огляду на використання незаконних методів їх отримання. Крім того, на відміну від патентної охорони, охорона секретів виробництва не надає їх власникам виключних прав на використання відповідної інформації. Інші особи можуть використати цю інформацію, якщо вони здобули її законним способом (шляхом проведення самостійних досліджень, аналізу загальнодоступної літератури тощо).
   Останнім часом спостерігається пожвавлення інтересу науковців і практиків до пошуку ефективних механізмів захисту секретів виробництва. На думку відомого американського фахівця з питань безпеки установ та підприємств А. Паткоса, найефективнішим є системний підхід до захисту будь-якої конфіденційної інформації, який передбачає: ідентифікацію інформації, що потребує захисту та виявлення її ключових індикаторів; визначення термінів, необхідних конкурентам для її розкриття; виявлення конкурентів, яким потрібна інформація, можливих шляхів ЇЇ здобуття; пошук слабких місць у забезпеченні охорони цієї інформації та розробка заходів, спрямованих на їх ліквідацію; аналіз діяльності служб та функціональних підрозділів на предмет виявлення можливих шляхів витоку інформації, розробка відповідних превентивних заходів; складання хронологічного опису заходів, виконання яких потребує попередження загрози втрати секретної інформації; визначення економічної доцільності та ефективності запропонованих механізмів захисту секретної інформації та підготовка відповідної аналітичної довідки.
   А як здійснюється охорона авторських і суміжних прав? Авторське право регулює відносини щодо створення та використання наукових, літературних і мистецьких творів та охороняється без реєстрації та формальної експертизи в державних органах.
   Водночас автор твору для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, який розміщується на кожному екземплярі твору і складається з трьох елементів: латинської букви "С" у колі: ©, імені автора та року першого опублікування твору. Крім того, для забезпечення ідентифікації твору та отримання гонорару за його використання можлива реєстрація цього твору в авторсько-правових товариствах. На практиці використовується також нотаріальне засвідчення авторського права на твір, що ґрунтується на юридичному засвідченні підпису автора на оригіналі твору.
   Цікавим є досвід США щодо охорони та захисту авторсько­го права, яке регулюється на федеральному рівні Актом про авторське право 1976 р. Згідно з цим документом захисту підлягають твори оригінального (самостійного, творчого) та винахідницького характеру на будь-якому матеріальному носієві, в тому числі твори літератури, музичні та драматичні твори, пантоміми та хореографічні постановки, ілюстрації, графічні твори та скульптури, звукозаписи, а також твори ар­хітектури. При цьому комп'ютерні програми, бази даних, ка­талоги, довідники та інші види компіляції даних реєструються як літературні твори.
   Важливими положеннями авторського права є те, що, по-перше, воно поширюється не на ідеї, концепції та системи, а лише на форму-їх вираження; по-друге, відтворення твору, який захищається авторським правом з метою використання не захищеної патентом Ідеї, концепції чи системи, не ви­знається порушенням; по-третє, бланки або форми, що вико­ристовуються для запису Інформації (хронологічні карти, бух­галтерські книги, щорічники тощо), не підпадають під дію положень про захист авторського права, оскільки на них по­ширюється положення про патенти.
   В Акті про авторське право знайшла відображення доктри­на "добросовісного" використання творів, яка розвивалась у США протягом багатьох років з метою збалансування інтере­сів авторів і суспільства. "Добросовісне" використання є при­вілеєм осіб, які не мають авторського права на твір. Для ви­знання дій "добросовісними" враховуються мета і характер
   Відповідно до Акта 1998р. на твори поширюється три рівні захисту:
   — для творів, написаних після 1 лютого 1978 р. авторське право діє протягом усього життя автора та 70 років після його смерті;
   — для творів, написаних до 1 січня 1978 р. і не опублікова­них до цього часу, правовий захист виникає автоматично, при цьому термін дії авторського права такий самий, як і для пер­шої категорії;
   — для творів, написаних і опублікованих до 1 січня 1978р. чинне законодавство розширює термін поновлення ав­торського права з 28 до 67 років, надаючи творам загальний строк захисту 95 років.
   Після винесення остаточного рішення щодо порушення авюрських прав суд може вилучити та знищити всі примірники твору, створені чи використані порушником. Фактичні збитки власника авторського права підлягають відшкодуванню. Осо­би, визнані винними у порушенні авторського права в США, сплачують штраф у розмірі від 500 до 20 000 дол., водночас сума може бути збільшена на розсуд суду до 100 000 дол.
   Охорона похідних теоріє та збірок (перекладів, обробок, анотацій, рефератів, резюме, оглядів тощо) здійснюється за наявності творчого внеску їх творців та дотримання ними авторських прав на оригінальні твори.
   Специфіку авторського права визначає те, що охороні підлягають форми вираження ідей, а не самі ідеї творців. Відособлені від форми зміст, тема, сюжет, інформація тощо не захищені від привласнення та використання третіми особами. Відтак, на відміну від патенту, копірайт захищає твір лише від копіювання.
   Водночас для різних видів творів значення змісту та форми щодо їх правової охорони є неоднаковим. Наприклад, для наукових творів пріоритетним є не емоційний, а раціональний вплив, відтак форма твору не обов'язково повинна бути оригінальною. Водночас твори мистецтва покликані справляти емоційний вплив. За цих обставин пошук оригінальної форми твору відіграє важливу роль.
   Авторське право виникає автоматично (за умов, що оригінальна робота автора зафіксована у придатному для сприйняття іншими особами вигляді), має територіальний принцип охорони (твори громадян певної держави, створені та оприлюднені на її території, будуть охоронятись на території інших держав за умов підписання відповідних міждержавних угод) і регламентує охорону твору протягом певного періоду (як правило, протягом життя автора і ще 50 років після його смерті).
   На відміну від інституту патентного права охорона ав­торського права виникає автоматично з моменту створення твору Так, згідно з п. 2 ст. 5 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, прийнятої ще в 1886 p., "ко­ристування цими правами і їх здійснення не пов'язані зі здій­сненням будь-яких формальностей". Україна приєдналась до Бернської конвенції у 1995р., після прийняття Закону України "Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і господарських творів (Паризького Акта від 24 липня 1971 p., зміненого 2 жовтня 1997 р.) від 31 травня 1995 р. № 189/95-ВР".
   Згідно з п. 2 ст. 11 Закону України "Про авторське право і суміжні права" авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для його виникнення і здійснення не вимагається реєстрації чи спеціального оформлення твору, а також виконання будь-яких інших формальностей. Дотри­мання положень Бернської конвенції щодо відсутності будь-яких формальностей підтверджує Угода ТРІПС, трактуючи це як умову вступу країни до Світової організації торгівлі.
   Авторське право регламентує відносини, що складаються між творцями, їх спадкоємцями та суб'єктами, зацікавленими у використанні творів літератури, науки та мистецтва (видавництвами, редакціями періодичних видань, кіностудіями). Водночас національне законодавство забезпечує правову охорону творців об'єктів суміжних прав і виконавців, виробників фонограм, компаній телебачення та радіомовлення.
   Необхідність охорони та захисту суміжних прав зумовлена розвитком сучасних технологій, які уможливлюють репродукування інтелектуальних продуктів без повторення усіх етапів їх створення, виготовлення якісних копій з уже існуючих записів, їх поширення та комерційну експлуатацію.
   Для сповіщення третіх осіб щодо своїх виключних прав та попередження їх порушення творці суміжних прав використовують знак охорони суміжних прав, який складається з трьох елементів: латинської букви "Р" уколі: ®, імені (найменування) власника суміжних прав, року першого випуску твору. Відсутність такого знака не позбавляє власника суміжних прав, можливостей їх охорони та захисту, однак може створювати певні труднощі під час реалізації відповідних заходів.
   Наприклад, відповідно до Женевської конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення від 29 жовтня 1971 р. важливою вимогою національного законодавства щодо захисту інтересів виробників фонограм є дотримання низки формальностей, у тому числі — наявності всіх трьох елементів знака охорони на дозволених для поширення серед публіки копіях фонограм.
   Сучасні зарубіжні та вітчизняні дослідники звертають увагу на суперечливість економіко-правових відносин щодо охорони і захисту авторського права та суміжних прав виходячи з того, що специфікація та захист прав власності на ці об'єкти потребують значних затрат з боку виробників та держави, оскільки вартість їх тиражування невпинно знижується, а попит — зростає.
   Розвиток новітніх інформаційних технологій дає змогу суттєво знизити вартість тиражування інтелектуальних продуктів, однак легальні виробники не поспішають знижувати ціни на свою продукцію, що провокує так зване піратство. Під "піратством" у сфері інтелектуальної власності розуміють використання об'єктів авторського права і суміжних прав з метою отримання комерційної вигоди без згоди правовласників.
   Екземпляри творів і фонограм, виготовлення і поширення яких пов'язане із порушенням авторського і суміжних прав, є контрафактними. Контрафакція (від лат. contrafactio — підробка) — самовільне і протизаконне виготовлення і розповсюдження екземплярів твору без згоди правовласника. Піратство завдає збитки всім суб'єктам відносин інтелектуальної власності, а саме: авторами, які не отримують законної винагороди за свою творчу інтелектуальну діяльність; видавцями, виробниками, які здійснюють значні витрати на виготовлення відповідної продукції та не мають можливості відшкодувати збитки; збутовим організаціям, які потерпають від недобросовісної конкуренції; споживачам, які купують продукцію нижчої якості та втрачають можливості доступу до інтелектуальної продукції внаслідок втрати зацікавленості авторів у її створенні; державі, яка витрачає бюджетні надходження внаслідок скорочення податкових платежів.
   За сучасних умов незаконне використання об'єктів авторського і суміжних прав, яке постійно змінює свої форми та способи, досягло загрозливих масштабів. За даними Міжнародної організації з боротьби з комп'ютерним піратством (BSA), компанії, що виробляють програмне забезпечення, втрачають від нелегального тиражування їхніх програм до 13—15 млрд. дол. США на рік. Водночас, за даними Міжнародної торговельної палати, збитки власників товарних знаків від порушення їхніх прав через продаж продукції, маркованої неправдивими товарними знаками, становлять 80— 100 млрд. дол. США на рік.
   Так, у сфері звуко- та відеозапису, на думку фахівців, на сьогодні є три специфічні форми піратства: найпростіша форма піратства, пов'язана з копіюванням оригінального запису з метою одержання комерційної вигоди; при цьому піратські копії є низькоякісними і дуже дешевими порівняно з ліцензійною продукцією, більш складна форма піратства, за якої піратські носії максимально наближені до оригіналу за якістю та упаковкою; при цьому різниця у ціні також є незначною; кінцева форма піратства, за якої здійснюються недозволений запис виступів виконавців з подальшим тиражуванням та продажем або недозволене ввезення такої продукції на територію певної держави.
   Оскільки незаконні виробники лише копіюють запис, не вкладаючи кошти у пошук та підготовку талановитих особистостей, не сплачуючи гонорарів авторам та виконавцям, їхні витрати є незначними і пов'язані в основному з купівлею обладнання для виробництва і копіювання, тоді як прибуток є негайним і суттєвим. Враховуючи, що щорічні збитки, які завдаються світовій індустрії звукозапису піратством, оцінюються в мільярди американських доларів, фахівці звертають увагу на необхідність посилення боротьби з цим загрозливим явищем за трьома основними напрямами: законодавчим, пов'язаним із удосконаленням нормативно-правової бази щодо охорони та захисту авторського і суміжних прав як на національному, так і на глобальному рівнях; примусовим, пов'язаними з упровадженням ефективних цивільно-правових засобів судового захисту таких прав; техніко-технологічним, пов'язаним із удосконаленням наявних та відкриттям нових способів захисту оригінальної продукції від підробки (використання голограм, системи бандеролі, "СІД-Коду" (системи ідентифікації виробника) тощо.
   Водночас, наголошуючи на зростанні масштабів "піратства" у сфері інтелектуальної власності, деякі дослідники доводять нераціональність охорони та захисту прав власності на об'єкти авторського і суміжних прав після їх першого застосування, пов'язуючи з останнім поняття рідкісності та стверджуючи, що подальше їх використання визначається лише технічними обмеженнями.
   Важливою проблемою, що виникає за умов формування інформаційного суспільства, є проблема правової охорони таких новітніх об'єктів інтелектуальної власності, як програми для ЕОМ та бази даних. Це зумовлено зацікавленістю виробників електронно-обчислювальної техніки та програмного забезпечення до неї в отриманні максимального прибутку та недопущенні так званого програмного піратства (незаконного копіювання програм для ЕОМ, використання товарних знаків загальновідомих фірм — виробників програмного забезпечення тощо). Найпоширенішими порушеннями виключних прав на програми для ЕОМ є продаж контрафактних екземплярів цих програм, розміщених на компакт-дисках, їх несанкціоноване установлення на жорстких дисках комп'ютерів, що пропонуються на продаж, поширення контрафактних копій програм через глобальні комп'ютерні мережі.
   Водночас проблема захисту інтелектуальної власності стосовно комп'ютерних програм широко дебатується як на національному, так і на міжнародному рівнях. На думку деяких дослідників, велике поширення в окремих країнах піратських комп'ютерних програм призводить до технологічної залежності на основі утвердження певних стандартів. Як аргумент наводиться приклад піратських Windows, які стали міжнародним стандартом для персональних комп'ютерів, від чого фірма Microsoft, на думку цих спеціалістів, скоріше виграла, ніж програла.
   Вперше визнання комп'ютерних програм як літературних творів знайшло відображення у Директиві Європейського Союзу про правову охорону комп'ютерних програм у 1991 р. Згідно з нормами авторського права програми для ЕОМ та бази даних охороняються незалежно від їх призначення, переваг, матеріального носія за дотримання таких умов: їх існування в об'єктивній формі, творчого характеру діяльності їхніх авторів.
   Водночас правова охорона не поширюється на ідеї та принципи, що лежать в основі цих інтелектуальних продуктів, у тому числі на ідеї та принципи організації інтерфейсу (взаємодії програми і комп'ютера) і алгоритму (математичного забезпечення програми), а також мови програмування. Як об'єкта, що охороняється, виступає конкретна реалізація певного алгоритму у вигляді сукупності даних і команд (послідовності операцій і дій над цими операціями).
   Правова охорона поширюється на всі види програм для ЕОМ, у тому числі операційні системи і програмні комплекси, виражені будь-якою мовою в якій завгодно формі, включаючи вихідну програму (програму, написану символьною мовою програмування, доступною людському сприйняттю, що є вихідним набором даних для транслятора ЕОМ) і об'єктну програму (програму машинною мовою, перетвореною транслятором у машинний код і готовою до завантаження в ЕОМ).
   Захист авторських прав на програми для ЕОМ і бази даних є складною проблемою глобального рівня. У другій половині 80-х років обсяги щорічного продажу програм для ЕОМ на світовому ринку становили близько 12 млрд. дол., а втрати від міжнародного піратства в цій сфері — 8—10 млрд. дол.
   У більшості країн комп'ютерні програми захищаються ав­торським правом (copyright), головною перевагою якого є простота, відсутність багатьох формальностей та захист порівняно тривалий період — впродовж усього життя автора плюс 50 або 70 років (залежно від країни) після його смерті.
   Виключні права на програми для ЕОМ та бази даних мають територіальний характер, тобто їх дія обмежується територією окремої держави. Для охорони та захисту цих прав на території інших держав необхідне укладення відповідних двосторонніх та багатосторонніх угод.
   Для визнання і здійснення авторського права на програми для ЕОМ та бази даних не потрібні депонування, реєстрація та дотримання інших формальностей. Для сповіщення про свої виключні права правовласник може використовувати знак охорони авторського права починаючи з першого випуску у світ відповідного інтелектуального продукту. При цьому особисті немайнові права автора охороняються безстроково.
   Однією з дискусійних є проблема співвідношення двох підсистем правової охорони об'єктів інтелектуальної власності: патентного та авторського права, У зв'язку з цим є три типи правових систем:
   — кумулятивна (суміщена) правова система охорони промислових зразків, яка включає сумісне використання двох типів охорони — авторського права і патентного права; така система, наприклад, широко використовується у Франції на основі застосування до результатів творчої праці принципу "єдності мистецтва";
   — сепаратна, (доктрина поділу), яка не допускає сумі­щення законодавства про авторське право та патентного законодавства; при цьому авторське право застосовується виключно до об'єктів інтелектуальної власності, що не мають промислового або комерційного використання, як, напри­клад, у Італії, Великій Британії, Португалії;
   — проміжна, яка допускає часткове суміщення норм ав­торського права і права промислової власності; така система має місце в Німеччині, Швейцарії, Іспанії та інших країнах.
   На думку сучасних дослідників, комп'ютерні програми та інші комп'ютерно-орієнтовані Інформаційні об'єкти можна розглядати як промислові зразки і корисні моделі, що актуалі­зує проблему застосування до них кумулятивної правової системи.
   У Сполучених Штатах Америки більшість промислових зразків, включаючи алгоритми і бізнес-схеми, підпадає під дію патентного законодавства, однак у деяких штатах ви­знається можливість застосування до них норм авторського права.
   З метою ліквідації відмінностей у патентних системах ЄС і США, які полегшували доступ до європейських програмних новинок, блокуючи можливості ознайомлення з американсь­кими розробками, Європейський парламент у вересні 2003р. затвердив Директиву про патентоспроможність винаходів, які реалізовано за допомогою персональних комп'ютерів, запровадивши так звані софтверні патенти. Однак прагнення ЄС запровадити патентування винаходів у сфері програмного забезпечення викликало критику фахівців у цій галузі. Противники такого підходу звертають увагу на те, що користь від цього отримають великі корпорації, а невеликі фірми, які не мають достатніх ресурсів, щоб займатися правовим захистом власних винаходів та ліцензіями, зазнають збитків. Звер­тається також увага на те, що нові правила підірвуть можли­вості створення та поширення безплатних комп'ютерних про­грам, зміцнять позиції потужних компаній — власників патентів, що буде перешкоджати розвитку інформаційного суспільства та сприятиме зростанню "цифрової" нерівності.
   Щодо баз даних (об'єктивної форми представлення та організації сукупності даних, систематизованих таких чином, щоб вони могли бути знайдені й опрацьовані з допомогою ЕОМ), то їх правова охорона подібна до охорони збірок літературних творів. Відтак ці інтелектуальні продукти охороняються незалежно від того, чи є їх складові (дані, на яких вони ґрунтуються) об'єктами авторського права. Водночас, якщо бази даних включають об'єкти інтелектуальної власності, що охороняються, авторське право на них визначається лише за дотримання авторських прав на кожний із творів, що належить до бази даних. При цьому існування авторського права на базу даних не перешкоджає іншим особам самостійно здійснювати підбір і організацію даних, що входять у цю базу. За сучасних умов як бази даних охороняються також так звані цифрові фотографії, отримані з допомогою цифрової фотокамери, оскільки використовуючи останню фотограф є автором не фотографічного твору, а цифрового зображення певного об'єкта, що охороняється авторським правом як база даних.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com