www.VuzLib.com

Головна arrow Інтелектуальна власність, авторське право arrow Інтелектуальна власність у трансформаціях суспільного економічного прогресу
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Інтелектуальна власність у трансформаціях суспільного економічного прогресу

Інтелектуальна власність у трансформаціях суспільного економічного прогресу

   Проблема відтворення і подальшого розвитку інтелектуального потенціалу є нагальною для сучасного постіндустріального суспільства. Проте для України вона має особливе значення і, внаслідок багатьох причин, набуває особливої гостроти. Адже зрештою йдеться про захист інтелектуальної власності, сутність якої безпосередньо пов'язана з усіма особливостями і принципами інтелектуально-творчої діяльності. Потрібно враховувати також відмінність між вітчизняними і західними носіями інтелектуально-творчої діяльності, і звідси зрозуміла відмінність ставлення до інтелектуальної власності.
   На Заході інтелектуали зростали в рамках церкви, а потім у протистоянні їй, спираючись на всезростаючу фінансову могутність міст, промислових і торгових центрів. Історично західноєвропейське творчо-інтелектуальне середовище формувалося з ремісників і "третього стану", а кошти на освіту, науку й армію держави прагнули отримати з податків на торговий, промисловий і сільськогосподарський прибуток. В Україні, внаслідок історичних обставин, пов'язаних з відсутністю державної й економічної незалежності, громадянського суспільства, спотвореними господарськими й культурними зв'язками цей процес відбувався дещо інакше. Це наклало відбиток на ставлення до власності й інтелектуальної власності зокрема.
   Необхідно враховувати також вплив на розуміння інтелектуальної власності тривалим розвитком соціалістичних відносин, які за своєю сутністю виходили за рамки і можливості економічних чинників у їх ринковій формі. Відсутність потенцій й енергій капіталізму призвела до низького рівня масового виробництва і відповідної споживчої культури і культури взагалі. Це те провалля, яке відокремило Україну від найбільш розвинених країн, добробут яких, крім усього іншого, формувався на основі розвиненого інституту приватної й заснованої на ній інтелектуальної власності. Для того, щоб стати повноцінним учасником світового процесу, потрібні інтенсивне відновлення і розвиток всіх форм підприємництва і власності. Це вимагає не тільки розгортання інституту приватної власності, а й включення вітчизняної інтелектуально-творчої інтелігенції у взаємозв'язок не з бюрократією, а з промисловцями.
   Для України питання збереження і відтворення сфери інтелектуально-творчої праці — це питання економічне й політичне. Враховуючи високий рівень сфери культури й освіти, досягнутий у результаті унікальних соціально-політичних здобутків українського суспільства, яке прагнуло до незалежності, ми маємо можливість подолати відносно відсталу індустріальну сферу нетворчої праці. Культурна й інтелектуальна самоідентифікація утворила в процесі історичного розвитку достатньо розвинене інтелектуальне середовище. Його потенції можуть набути значно більших енергій, якщо до стимулів діяльності включити розроблену й аргументовану інституцію інтелектуальної власності. В умовах, коли суспільство поляризоване за матеріальним рівнем добробуту і споживання, інтелектуальна власність для значної кількості освіченого населення є засобом вирішення власних індивідуальних проблем.
   Вирішення цього завдання вимагає вироблення власної, національної стратегії розвитку. Сліпе копіювання західних чи східних ринкових моделей розвитку не виведуть сферу культури й освіти із соціально-благодійних програм. Потрібна власна стратегія індустріального розвитку, до якої залучені культура, освіта, інтелект. Інтелектуальна діяльність і створення на основі інституту інтелектуальної власності творчо-інтелектуального культурного середовища є перепоною на шляху дестабілізуючого фактора бюрократії. Потрібно виходити з того, що підтримка недалекоглядних бюрократичних програм, спрямованих на згортання науково-освітніх і творчо-інтелектуальних програм, зменшує можливості креативності економічного поступу, оскільки веде до зменшення ролі фактора інтелектуальної власності. Відмова з боку інтелігенції, творчих представників від курсу на подальший розвиток науково-освітнього потенціалу сьогодні буде означати навіть не повернення до "соціалістичного минулого" з усуспільненою власністю, з усіма недоліками й перевагами, а вихід на новий рівень національного самознищення.
   На основі різноманітності визначень і предметів, які викли­кають інтерес, розвивається теоретична культура, не тільки різноманіття уявлень І знань, а й рухливість і швидкість уяв­лення і перехід від одного уявлення до іншого, осягнення складних і всезагальних відношень І т. ін. — формування роз­судку взагалі, а разом з тим і мови. Практична культура, на­бута працею, полягає в потребі та звичці до занять взагалі, потім в обмеженості своєї діяльності, враховуючи частково природу матеріалу, частково і внаслідок набутої внаслідок цієї дисципліни звички до об'єктивної діяльності і загальнозначимих вмінь.
   Г.В.Ф. Гегель
   Важливим пунктом на шляху до такого розвитку є подолання ставлення до інтелектуально-творчої праці як "суспільно корисної". Подібний погляд давно вже втратив право на існування, але кожного разу виникає, якщо здійснюються спроби виразити його в категоріях вартісних відносин, а тому в межах суто виробничої системи координат. Зрозуміло, що суспільство чим далі, тим більше повинно буде вкладати засоби у відтворення культури й інтелектуального потенціалу. Досить нагадати теорію Е. Тоффлера, згідно з якою в умовах постіндустріальної (інформаційної) цивілізації, коли рівень споживання, перш за все у високорозвинених країнах, характеризується переходом від "кількості" до "якості" життя, від "суспільства масового споживання до пошуку шляхів якісного вдосконалення умов життя людини, коли знижується рівень спеціалізації, і все більшим попитом користуються спеціалісти "широкого профілю", головним засобом виробництва стають наукові знання, інформація, де буде зайнято від 55 до 75 процентів працездатного населення". В цьому випадку основний конфлікт — між знанням і некомпетентністю, що й актуалізує роль і значення інтелектуальної діяльності й виокремлює інтелектуальну власність в особливий артефакт сучасного буття.
   Усі сучасні інституційні теорії зосереджують увагу на вивченні інтелектуального чинника у розвитку суспільства. Інформаційне суспільство може бути продуктивним лише на основі знання, про що переконливо говорять Д. Белл, Дж. Гелбрейт, М. Кастельс, Дж. Ходжсон, Р. Кроуфорд та ін. "В останні два десятиліття, — говорить М. Кастельс, — у світі з'явилася економіка нового типу, що я називаю інформаційною і глобальною... Інформаційна — тому що продуктивність і конкурентоспроможність факторів у цій економіці залежать насамперед від їхньої здатності генерувати, обробляти й ефективно використовувати інформацію, що ґрунтується на знаннях. Глобальна — тому що основні види економічної діяльності, такі як виробництво, споживання і циркуляція товарів і послуг, а також їх складові (капітал, праця, сировина, управління, інформація, технології, ринки) організуються в глобальному масштабі, що поєднує економічних агентів".
   Американський соціолог Р. Кроуфорд головну роль у процесі розвитку людського суспільства відводить знанню, фактично інтелектуально-творчій діяльності, без якої не можна здобути жодного знання. Сучасне суспільство він називає суспільством знання, тобто інтелектуалізованим соціумом. Нове знання приводить до виникнення нової технології, що, у свою чергу, зумовлює економічні зміни, які спричиняють соціально-економічні зміни, а це в підсумку є передумовою створення нової парадигми або нового бачення світу. Таку модель можна використовувати для пояснення тих серйозних економічних, соціальних і політичних змін, що нині відбуваються у світі. При цьому, розрізняючи поняття "знання" та "інформація", Р. Кроуфорд вважає, що знання — це здатність застосовувати інформацію до конкретного роду діяльності. Все це переконливо доводить надзвичайно високу оцінку інтелектуальної праці, творчої діяльності, без яких не може існувати інформаційне суспільство. Тому так важливо сьогодні виокремлювати питання про інтелектуальну власність як новий принцип, згідно з яким можна оцінювати суспільну ефективність все більш наростаючого значення ролі знання, а також пошуку шляхів вбудовування інтелектуальної сфери, яка має свої особливі закони і принципи розвитку, у сферу сучасних ринкових відносин.
   Живим зв'язком між суб'єктом і об'єктом, мостом, який виводить я у світ реальностей і нерозривно з'єднує його з цим світом, є праця — людська актуальність, котра об'єктивується зовні й тим об'єктиву є для нас цей світ. Завдя­ки праці не може бути не тільки суб'єкта, як приймає суб'єктивний ідеалізм, не тільки об'єкта, як приймає ма­теріалізм, але є їх жива єдність, суб'єкт — об'єкт, і лише під час розгляду його в тому чи іншому відношенні через методо­логічну абстракцію виокремлюються з нього суб'єкт чи об'єкт. Ця полярність буття, його роздвоєння згасає тільки в Абсо­лютному, котре є одночасно і суб'єктом і об'єктом для самого себе. Тому для нього вихід суб'єкта в об'єкт неможливий за самим поняттям, і суб'єкт — об'єктність покладається в єди­ному, тотожному ...акті.
   С.М. Булгаков
   Сьогодні проблема відтворення інтелектуального потенціалу суспільства набула соціально-економічного статусу і вимагає настійного загальнодержавного вирішення. З переходом до автоматизованого виробництва і комп'ютерного забезпечення економічна потреба в масовому відтворенні інтелектуального потенціалу суспільства буде постійно зростати. Це зумовлює завдання створення і підтримання особливої системи ефективного кровообігу "суспільного мозку" ("інтелекту"), котрий повинен забезпечувати як гнучкий мобільний зв'язок усередині інтелектуальної системи, так і зв'язок її з управлінням і виробництвом.
   Кардинальні зміни, які відбуваються в суспільстві під впливом геоекономічних, глобалізаційних впливів, змінюють також тип формування культурно-інтелектуального спілкування. Адже все більш зростаюче значення "безликих" засобів масової інформації і нових інформаційних технологій вносить істотні корективи в процесі природного відтворення і саморозвитку інтелектуального середовища. Завдяки новим технологіям людство вийшло на перспективи тотальної руйнації не тільки природного, а й інтелектуального середовища. Акцент на споживанні в очах сучасної "пост людини" зменшує авторитет інтелектуальної діяльності. Є певна небезпека в тому, що здатність до інтелектуального "споживання" вимагає "певного типу виховання і спілкування, цінності якого часто не збігаються з традиційними критеріями і цінностями індустріальної системи координат". Небезпека полягає в тому, що людина може "розучитися" цінити красу і розум. Адже здатність оцінки може як удосконалюватися, так і деградувати, що не завжди пов'язано з економічним прогресом. Цим пояснюється феномен тимчасового "економічного злету" багатьох країн за загальної духовно-культурної деградації населення, коли можна жити без потреби в інтелектуальній творчості. Але така інерція, як правило, завжди закінчується різким занепадом на всіх рівнях розвитку суспільства. Тому так потрібна постійна цілеспрямована політика держави на підтримку інтелектуально-творчої діяльності та розвитку на цій основі інтелектуальної власності, що вкрай важливо для України на шляху її європейського вибору.
   Інтелектуальна власність не може відбутися без збереження і примноження інтелектуального потенціалу суспільства. Для цього людству важливо здійснити правильний вибір: або воно відкине інтелектуальну культуру, йдучи услід за цінностями постіндустріальної (економічної) цивілізації, або зможе змінити ціннісні координати в ім'я їх збереження. Вибір цей особливо важливий в умовах досяжної "зрілості", під впливом автоматизації виробництва, необхідності в масовому відтворенні інтелектуально-творчої робочої сили, здатної контролювати складноструктуроване виробництво й управляти ним. На цьому етапі створення і відтворення цієї діяльної сили вже перестає бути "приватною справою" кожного конкретного інтелектуала і перетворюється все більше на соціально-економічну, політичну й культурну прерогативу суспільства. При цьому важливо враховувати, що взяти на себе таке необхідне для суспільства і виробництва завдання сам по собі капітал безпосередньо не може, оскільки у нього є свої дуже важливі цілі та функції щодо ефективної організації інших видів діяльності. Щоправда, капітал намагається в найбільш розвинених країнах знайти шлях використання для цих цілей Інших, не капіталістичних за своєю сутністю форм. Це і приватні, і державні субсидії для ризикованих підприємств, це — організація "витратних" дослідницьких фірм, це — діяльність різних фондів, це — благодійність, це, між іншим, організація військових замовлень, це — бюджетне фінансування соціальної сфери. Фактично, це і є не що інше, як пошук у найбільш розвинених країнах альтернативних шляхів відтворення безпосередньо суспільної робочої сили творчої праці. Що й ставить завдання, в інтересах подальшого розвитку і виживання людства, знаходження таких принципів ефективності суспільних інвестицій, які б дали можливість більш гармонійно поєднувати виробничо-індустріальну, соціокультурну і природну сферу життя сучасного суспільства. Найбільш продуктивний шлях — розвиток і підтримка інтелектуально-творчої діяльності. Утворена на її основі інтелектуальна власність стає умовою збереження інтелектуального фонду й умов творчої діяльності.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com