www.VuzLib.com

Головна arrow Інтелектуальна власність, авторське право arrow Теорія власності в сучасних економічних концепціях
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Теорія власності в сучасних економічних концепціях

Теорія власності в сучасних економічних концепціях

   Сучасні тенденції розвитку відносин власності пов'язані з посиленням багатоваріантності, поліфонії, багатоманітності її типів, форм та систем; демократизацією, деперсоніфікацією й одночасно індивідуалізацією процесів привласнення, урізноманітнення об'єктів та суб'єктів відносин власності, ускладненням та збагаченням її соціально-економічного змісту. Відтак загострюється потреба у глибокому теоретичному осмисленні та адекватному відображенні нових реалій, що виникають у процесі постіндустріальної трансформації економіки і суспільства, зміни наукової картини світу на основі усвідомлення складної динаміки і суперечливої єдності економічних, соціальних і духовних процесів. Саме тому сучасна теорія власності характеризується плюралізмом наукових підходів, альтернативних течій і шкіл, які конструктивно співпрацюють та конкурують між собою, збагачуючи тим самим економічну науку.
   Необхідно враховувати, що сьогодні глибинна сутність власності розглядається й сучасною психологією. Вона стверджує, що психологічні процеси завершуються вольовою діяльністю людини, а свобода виступає безпосередньою сутністю і права власності, і права, і власності взагалі. Система стійких потреб людей, котра об'єднує їх у певну соціальну спільноту, становить основу, але зовсім не є безпосередньою причиною їхньої діяльності, оскільки між потребами і діями міститься довгий ряд опосередкувальних соціально-психологічних ланок, об'єктивних і суб'єктивних факторів, умов і обставин, котрі у своїй сукупності й визначають конкретний напрям, характер і специфіку тієї чи іншої людської діяльності. Зазначається, що ставлення людини до речей, до майна, власності є важливою сферою соціальних відносин.
   Ілюзія свободи, народжена удаваною свободою волі під час прийняття рішень, не є абсолютною, оскільки, приймаючи рішення, людина лише вибирає яку-небудь одну можливість із ряду об'єктивно їй запропонованих. У цьому випадку розумним прагненням людини буде, безперечно, розширення кола тих можливостей, правова форма яких — право можливості й окремі права. Однак вибір саме цієї можливості обумовлений низкою факторів — об'єктивними умовами діяльності, системою потреб і життєвих цілей особистості, соціальними вимогами тощо. Свобода волі і свобода взагалі з погляду психології є категоріями суб'єктивними, а тому об'єктивно впливати на них безпосередньо неможливо. Досягається такий вплив (тобто обмежується право свободи) за допомогою впливу на конкретні права особистості, котрі визначають волю в її конкретному матеріальному вимірі. Звідси некоректним був би висновок про те, що чим більшим буде обсяг власності, котра дає і більший спектр різних можливостей, тим більше буде і свободи, і вона коли-небудь зможе досягнути (або досягне) абсолютної своєї форми. Свобода в її соціально-психологічному розумінні є таким станом речей, коли особа на певний конкретний момент часу володіє правом або комплексом прав, визначеним своїми потребами. Тобто це буде свобода отримувати "за потребами" — свого роду "соціалістичний ідеал", котрий може бути виведений з "капіталістичного" права приватної власності й досягнутий на його засадах.
   Подібні питання викликають жвавий інтерес сучасної західної філософської, економічної та соціологічної думки. Одним із своїх найважливіших досягнень у цій сфері — власності — західні вчені вважають те, що на відміну від ортодоксального підходу вони в явній формі визнавали існування альтернативних систем власності й зробили їх предметами порівняльного аналізу. В літературі виокремлюються три основних філософсько-правових оцінки власності: 1) в умовах системи приватної власності власником виступає індивід, чиє слово у вирішенні питання про використання ресурсу суспільство визнає остаточним; 2) за системи державної (колективної) власності проблема вирішується шляхом введення соціальних правил, відповідно до яких доступ до рідкісних ресурсів встановлюється відповідно до "колективних" інтересів суспільства в цілому; 3) за системи суспільної (комунальної) власності доступ до того чи іншого ресурсу відкритий для всіх без винятків, а коли обсяг ресурсів є величиною обмеженою, регулятором виступає принцип "хто перший зайняв, той перший скористався". На думку західних авторів, ці три системи власності ніде не зустрічаються в чистому вигляді, на різних історичних проміжках часу, у всіх суспільствах вони фактично "перемішані" в різних співвідношеннях. Власність як економічна категорія розуміється ними як "складний пучок відносин, котрі суттєво розрізняються своїм характером і наслідками". Про це свідчать також інші дослідження, котрі демонструють цілий спектр поглядів на власність.
   Ми завжди мали погані гроші тому, що приватному підпри­ємництву не дозволяли дати нам кращі. У світі, який управ­ляється тиском організованих інтересів, важливо пам'ятати, що якщо ми хочемо одержати інститути, в яких маємо потре­бу, ми не можемо розраховувати на розум або розуміння, але повинні покладатися на чисто корисні інтереси.
   Ф. Хайєк
   Прикладом можуть бути погляди видатного вченого XX ст., засновника неоавстрійської школи економічної думки Л. фон Мізеса (1881—1973). Розвиваючи провідні ліберальні ідеї класичної школи політичної економії, він погоджувався із трудовим походженням власності й наголошував на тому, що "споживчі блага" є результатом "успішного поєднання виробничих благ і праці". Водночас дослідник розрізняв юридичне і соціологічне (зокрема економічне) розуміння власності.
   Юридичне трактування власності, на думку Л. фон Мізеса, поєднує фізичний ("володію") і правовий ("повинен володіти") аспекти. Відтак власниками є особи, які повинні були б володіти певними благами за законом, навіть якщо фактично вони не є власниками. Соціологічне (зокрема економічне) трактування власності пов'язане з відносинами "володіння благами, необхідними для досягнення економічних цілей людини (так звана "вихідна власність", "фізичне відношення до благ", яке не враховує "правового порядку").
   Трактуючи ринкову економіку як єдину дієздатну систему економічної організації суспільства" вчений був глибоко переконаний, що приватна власність "є необхідним реквізитом цивілізації і матеріального добробуту", який сприяє найоп-тимальнішому використанню ресурсів. Заслугою дослідника стала спроба економіко-правового аналізу відносин власності з метою виявлення справедливого розподілу прав на блага виробничого і споживчого призначення.
   Об'єктивні процеси економічного зростання з середини XX ст. (науково-технічна революція, прискорення індустріального розвитку, загострення сировинної та екологічної проблем, виникнення нових форм власності та господарювання, потреба у підвищенні економічної зацікавленості й економічної відповідальності за використання власності) сприяли формуванню у 60—70-х роках XX ст. економічної теорії прав власності як самостійного розділу сучасної економічної думки. У працях представників неоінституціоналізму Р. Коуза, А. Алчіана, Г. Демзетца, Д. Порта, Р. Познера, С. Пейовича, О. Вільямсона та ін. право власності трактується через два взаємопов'язані аспекти: 1) як санкціоновані поведінкові відносини, що виникають між людьми у зв'язку з існуванням благ та стосовно їх використання; 2) як набір, пучок часткових повноважень (комплекс часткових правомочностей), сукупність яких формує "повне" право власності.
   При цьому відносини власності виводяться із рідкісності ресурсів і передбачають обмеженість благ, яка породжує конкуренцію між економічними суб'єктами; враховується рідкісність не лише фізичних об'єктів, а й результатів інтелектуальної діяльності, у тому числі обмеженість рівня знань, майстерності, конституційної структури суспільства тощо; власність трактується як система винятків із доступу до обмежених благ, що передбачає чітке визначення прав власності, їх специфікацію; як об'єкт власності аналізуються не ресурси як такі, а набута економічним суб'єктом частка прав на їх використання. З позиції окремих економічних суб'єктів права власності трактуються як пучки (жмутки) правомочностей на прийняття рішень з приводу того чи іншого ресурсу; права власності досліджуються як санкціоновані державою (такі, що закріплені й охороняються законом, судовими рішеннями) і суспільством (закріплені традиціями, звичаями, моральними нормами, релігійними постулатами); вважається, що з погляду суспільства права власності виступають як "правила гри", що упорядковують відносини між економічними суб'єктами і впливають на вибір індивідів шляхом заохочення одних дій і стримування інших (через заборону або зростання витрат); дотримання санкціонованих норм трактується як раціональна поведінка, а їх порушення — як нераціональний економічний вибір.
   Права власності є санкціонованими поведінковими відно­синами між людьми, які виникають у зв'язку з існуванням благ і стосуються їх використання... Поняття прав власності поши­рюється на всі рідкісні блага. Воно охоплює повноваження як щодо матеріальних об'єктів, так і щодо прав людини (права голосувати, друкувати і т. ін.). Панівна у суспільстві система прав власності є в такому випадку сумою економічних і со­ціальних відносин з приводу рідкісних ресурсів, вступивши в які окремі члени суспільства протистоять один одному.
   С. Пейович
   В економічній літературі, як правило, виокремлюють 11 елементів прав власності, які можуть утворювати різні комбінації (так званий "повний перелік", запропонований англійським юристом А. Оноре), Крім того, є класифікація майнових прав Т. Тейнерберега: виключні майнові права (найповніший пучок прав власності); титульні та функціональні майнові права (права, які не можуть передаватись від однієї особи іншій, — диплом про освіту, посвідчення водія, ліцензія юриста тощо); майнові права користування суспільними благами або послугами (наприклад, національними природними парками); майнові права на використання ресурсів спільного застосування (мінерально-сировинні ресурси, рибні запаси відкритого моря тощо).
   "Повний перелік" прав власності А Оноре: право володіння; право користування; право розпорядження; право привласнення; право на залишкову вартість; право на безпеку; право на перехід речі у спадок; право на безстроковість; право на заборону шкідливого використання; право на відповідальність через відшкодування; право на залишковий характер.
   Право володіння — господарське панування або виключний фізичний контроль над об'єктом власності. Право користування — особисте використання об'єкта власності, здобування його корисних властивостей шляхом виробничого чи особистого споживання. Право розпорядження (управління) — прийняття рішень щодо того, як і ким може бути використаний об'єкт власності. Право привласнення (право на дохід) — привласнення, що ґрунтується на попередньому особистому використанні об'єкта власності або на дозволі щодо користування ним іншим особам. Право на залишкову вартість (право суверена) — абсолютне право на визначення подальшої долі об'єкта власності шляхом відчуження, споживання, продажу, зміни чи знищення тощо. Право на безпеку — гарантія захисту об'єкта власності від експропріації. Право на перехід об'єкта власності у спадок або за заповітом — можливість користуватись повним набором правомочностей після отримання об'єкта власності у спадок або за заповітом. Право на безстроковість — необмеженість володіння правомочностями у часі, якщо інше не зазначено в договорі. Право на заборону шкідливого використання — обов'язок утримуватись від використання об'єкта власності у шкідливий для інших спосіб, у тому числі пов'язаний з виникненням негативних зовнішніх ефектів. Право на відповідальність через відшкодування — можливість вилучення об'єкта власності в оплату боргу. Право на залишковий характер — можливість "природного" повернення переданих будь-кому правомочностей із закінченням терміну передачі (наявність інститутів та процедур щодо захисту та відновлення втрачених правомочностей) різного роду обмежень підривають стимули до ефективного використання ресурсів, гальмуючи розвиток економічної системи.
   Неоекономіка — зовсім не суперліберальна економіка, в котрій всі "комп'ютерним" буквально купаються, сидячи у себе дома, у віртуально-інформаційній свободі, а економіка, яка вирізняється особливою суперорганізованістю, — і суперорганізація ця переважає не лише ринково-конкурентну організацію, не тільки корпоративно-монопольну, не тільки міждержавно-трансмонопольну, але навіть і новітню вірту­ально-інформаційну; це особливого роду організація, у якої поки ще не має іншої назви, крім неоекономічної.
   Ю.М. Осипов
   Принциповим є положення неоінституціоналізму щодо неможливості вичерпно повного визначення та абсолютно надійного захисту будь-яких прав власності в реальній економіці. Оскільки специфікація прав власності не є безкоштовною, ступінь її повноти — питання міри збалансування вигід і втрат встановлення та захисту конкретних прав. Внаслідок цього специфікація прав власності наштовхується на межу, пов'язану з неможливістю окупити витрати на виграш від подолання розмитості прав власності. Саме тому важливого значення набуває активний пошук умов обмеження та розщеплення прав власності, за яких позитивні результати будуть перевищувати можливі негативні наслідки. Історично в розвинених країнах склалися дві правові традиції — континентальна і англосаксонська щодо специфікації прав власності.
   Водночас необхідно зазначити, що континентальне право з часом перестало відповідати тенденціям індустріального та постіндустріального розвитку. Все більшого визнання у розвинених країнах почала набувати англосаксонська традиція, згідно з якою "розщеплення" власності на правомочності кількох осіб сприяє отриманню максимально можливих вигід. Так, оренда землі часто більш вигідна, ніж її купівля; лізинг може принести вищий прибуток, ніж купівля обладнання; трастові, довірчі операції — вигідніші за особисте управління майном тощо.
   Саме англосаксонська правова традиція стала основою формування і розвитку економічної теорії прав власності, згідно з якою кожне економічне рішення повинно спиратись на набір (пучок) правомочностей, які забезпечують найвигіднішу реалізацію конкретного економічного проекту. Таким чином, економіко-правовий підхід до аналізу проблем власності передбачає, що відносини власності та правові відносини завжди взаємопов'язані, оскільки транзакційні витрати у реальній дійсності не є нульовими; права власності є важливим інститутом зниження визначеності у взаємовідносинах індивідів, мотивації їх господарської діяльності та формування відповідної системи стимулів; "пучок" прав власності не є постійним і незмінним як із боку суб'єктів, такі з боку об'єктів привласнення; правові аспекти відносин власності не лише змінюються у процесі господарського розвитку суспільства, а й самі виступають активним чинником соціально-економічних змін; право стає не лише важливим фактором формування корисності, цінності економічних благ як об'єктив власності, а й саме трансформується в економічне благо (ресурс, джерело доходів, капітал), яке стає товаром і включається в господарський обіг.
   Сучасні дослідники звертають увагу на те, що "економісти зазвичай сприймають пучок прав як даність". Водночас, "коли на ринку укладається угода, обмінюються два пучки прав власності. Пучок прав, як правило, прикріплюється до визначеного фізичного блага чи послуги, але саме цінність прав визначає цінність товарів, що обмінюються".
   Відтак робиться висновок, що товар є певною сукупністю не лише фізичних характеристик, а й певних прав та юридичних обмежень, які впливають на його цінність. Ширший набір повноважень підвищує корисність товару і навпаки.
   У реальному господарському житті економічні й правові аспекти власності тісно переплітаються, оскільки економічні відносини власності завжди виступають у конкретній правовій формі. Більше того, саме право, яке оформляє економічні відносини, перетворюється на їх об'єкт і розвивається як своєрідний економічний інститут. Це дає підстави для трактування власності як економіко-правової категорії та подолання на цій основі абсолютизації права приватної власності та певної обмеженості соціально-економічного підходу, який аналізує економічні інтереси у зв'язку з реальними можливостями привласнення, не пояснюючи, від чого вони залежать.
   Особливість неоекономіки полягає в тому, що вартість у ній трансцендентно прибуває в реальне господарське життя, а додаткова вартість із неї трансцендентно відходить (будь-якими способами: від одержання звичайних доходів за цінни­ми паперами і кредитами до фінансових! грошових, валют­них, платіжних і т. ін. криз). Гроші більше не перебувають у достатній мірі в розпорядженні більшості національних дер­жав, як не перебувають у руках більшості національних аген­тів капітали, кредити, товарні і фондові інвестиції, доходи ціни і т. д. і т. п. Все це перебуває в розпорядженні суперкапіталу.
   Ю.М. Осипов
   У сучасній економічній науці, яка характеризується плюралізмом та множинністю теоретичних і методологічних підходів до дослідження господарських процесів і явищ, не склалося єдиної думки щодо трактування відносин власності. Все більш чітко вираженою стає тенденція до "розчленування" права власності на один і той самий об'єкт, котру можна охарактеризувати як загальну тенденцію розвитку процесів правового регулювання відносин власності. Конструкція розчленування власності, напрацьована у феодальному праві, згідно з якою допускалось існування кількох титулів власності на одне і те саме майно, виявилась достатньо добре пристосованою для теоретичного і практичного розвитку. Внаслідок дедалі зростаючого обмеження правомочностей з часом все менше забезпечується повнота панування власника над річчю, а саме право власності з "триєдиного" права перетворюється на своєрідну "зв'язку", або "пучок", прав.
   Таку тенденцію еволюції правового регулювання відносин власності видається можливим визначити як тенденцію розвитку суб'єктивного права власності в напрямі від права абсолютного до права обмеженого і зазначити, що в цілому вона збережеться як на найближчу, так і на більш віддалену перспективу. Такий розвиток зумовлює необхідність пошуку нових теоретичних підходів і конструкцій права власності. В цілому це сприяє збагаченню розуміння власності як складної системної категорії на основі дослідження відносин привласнення — відчуження, відокремлення та поєднання її економічного та юридичного змісту, об'єктивно — предметно- та ціннісно-мотиваційного аналізу тощо. Нові можливості та підходи до дослідження відносин власності відкривають еволюційна економіка та синергетика, які розширюють традиційну проблематику та понятійний апарат економічної науки на основі визнання складності та нелінійності соціально-економічного розвитку.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com