www.VuzLib.com

Головна arrow Інтелектуальна власність, авторське право arrow Власність у теоріях мислителів Нового часу
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Власність у теоріях мислителів Нового часу

Власність у теоріях мислителів Нового часу

   Меркантилізм як стиль життя, економічної і господарської діяльності справив величезний вплив на формування мислення епохи Нового часу, коли набувають розвитку основні раціоналістичні постулати — розум, вигода, право, інтерес, власність. Це епоха формування нової, "ділової" людини, яка повинна керуватися не вірою, а знаннями.
   Становлення позитивного знання та його розрив із релігією в епоху Нового часу пов'язані з економічними революціями, які започаткували епоху капіталізму. Саме з цього часу власність стає наріжним каменем кожної теорії, яка брала на себе відповідальність вирішити проблеми суспільства і людини. У творчості видатних мислителів того часу (епохи Модерну) — Вольтера, Д. Дідро, К. Гельвеція, Ж.-Ж. Руссо, О. Ламетрі у Франції та Дж. Локка, Т. Гоббса,Дж. Берклі,Д. Юма в Англії чітко прослідковується соціоекономічна проблематика. Теорії природного права, швидкий розвиток природничих і точних наук сприяли радикальному переосмисленню тогочасних концепцій власності. На зміну уявленням про власність як про владу приходить усвідомлення власності як важливого механізму узгодження інтересів окремих індивідів та суспільства в цілому щодо задоволення існуючих потреб.
   З часом... землі стало мало і деякі спільноти встановили кордони своїх окремих територій і завдяки створеним ними самими законам впорядкували володіння приватних осіб у своєму суспільстві і, таким чином, шляхом договору і угоди утвердили власність, початок якій поклали праця і старанність, а при укладанні союзів між рівними державами і королівства­ми вони публічно заявляли (або ж це мовчки розумілося) про відмову від усіх претензій і прав на землю, котра перебувала у володінні іншого, і за спільною угодою відмовились від своїх претензій, котрі випливали з природного загального права, яке вони початково мали на ці місцевості, і, таким чином, че­рез позитивні угоди ствердили у себе власність у різних час­тинах і куточках землі.
   Дж. Локк
   З капіталізму починається кількісний вимір власності. Весь світ, у рамках підприємницької діяльності, підлягає виміру, тому має вираження в цифрах і кількісних характеристиках. Однак усі ці характеристики проходять через філософське осмислення. Хоча найбільш актуальними на той час були питання загального характеру — пізнання, буття, влади, віри, знання тощо, проте вирішити їх тепер можна було через вирішення економічних проблем. Зокрема проблему власності, яка ставала справою не божественною, а людською. У творі видатного англійського філософа Дж. Локка (1632— 1704) "Два трактати про правління" проблемам власності присвячено окремий розділ. Не заперечуючи загальної належності існуючих ресурсів, переданих Богом людству в цілому, мислитель виходив із того, що об'єкти спільної власності шляхом докладання праці окремої особи (об'єднання з особистою власністю) можуть перетворюватись у приватну власність. На думку Дж. Локка, "вилучення частини того, що є спільним, і витягнення його зі стану, у якому його залишила природа, започатковують власність". Відтак найважливішим засобом привласнення благ мислитель вважав їх поєднання з людською працею. "Людина ніби відгороджує їх своєю працею від спільного надбання", — писав учений. Авторитет праці зумовлений авторитетом теорії трудової вартості на той час.
   Заслугою Дж. Локка став поділ власності на суспільну, приватну і особисту на основі одвічної належності до людської діяльності найважливіших економічних ресурсів — землі і праці. Трактуючи приватну власність як поєднання спільної та особистої власності, мислитель обґрунтував принципи непорушності останньої, пояснюючи визнання суспільством факту належності різноманітних благ тому, хто витратив на них свою працю, "законами розуму".
   Промисловий переворот в Англії спрямував мисленнєву діяльність її інтелектуальної еліти в економічному напрямі. З'ясувалося, що підприємницька діяльність підлягає виміру, а тому має вираження в цифрах і кількісних характеристиках. Показовими в цьому плані є філософські міркування Д. Юма (1711—1776) про економічне буття, який уважно досліджує всі тонкощі й особливості сучасного йому капіталістичного господарства, яке стверджувалось в Англії.
   Досліджуючи соціальні й етичні проблеми, філософ пов'язує їх з аналізом поняття "власність", яка розглянута у низці аспектів: насамперед вона визначається як благо, володіння яким закріплюється "законами справедливості", що встановлювалися, як тоді (у XVII—XVIII ст.) передбачалося, новим суспільним порядком. Виходячи з властивостей свого стилю аналізу, Д. Юм психологізує власність, стверджену "в певному внутрішньому відношенні, тобто в певному впливі, який здійснюється зовнішніми відношеннями предмета на наш дух і вчинки". Концепція Д. Юма характеризується натуралізацією і суб'єктивізацією найважливіших суспільних відносин — власності.
   Хоча предмети природи дані нам спільно, але людина, бу­дучи володарем над самою собою і володарем своєї власної особистості, її дій та її праці як таку вміщувала в собі самій ве­лику основу власності, і те, що становило більшу частину того, що вона вживала для підтримки свого існування або для своєї зручності, коли винаходи і мистецтво покращили умови життя, було повністю її власним і не перебувало в сумісному володін­ні з іншими.
   Дж. Локк
   Проте головне полягає в постановці та вивченні проблеми власності, що забезпечує найбільш повну владу і панування над будь-яким об'єктом. Власність є відношенням, яке здійснює найбільший вплив на такі афекти, як гордість, шана, марнославство тощо. Власність — це вид відношення, яке зумовлює зв'язок між особистістю і суспільством. Бути власником якої-небудь речі або майна означає бути єдиною особою яка за існуючими законами має право розпоряджатися нею: насолоджуватися вигодами від неї. Спостереження показує пише філософ, що "всі питання власності підлягають сфер компетенції цивільного права, яке розширяє, обмежує, видозмінює і переробляє правила природної справедливості відповідно до приватної вигоди кожного члена суспільства". Тому державний устрій, який сприяє збереженню власності збільшує сили, уміння, активність і безпеку людей. Хоча сама власність як відношення виявляється як зведення "до всякого роду володінь, придбаних за допомогою загарбання, працьовитості, права, данини, спадкування, договору і т. ін.". Тут, крім знаменитої тези Г. Гоббса "війна всіх проти всіх", проглядаються просвітительські сподівання на угоду, договір, совість, розум та інші раціональні чесноти, які повинні привести до "задовільного" для всіх суспільного буття.
   Власність повинна бути стабільною і встановлена за допо­могою загальних правил. Нехай в окремих випадках від цього страждає суспільство, однак таке тимчасове зло щедро ком­пенсується постійним впровадженням даного правила в жит­тя, а також тим миром і порядком, котрі воно встановлює в суспільстві.
   Д. Юм
   Для Д. Юма власність — більш об'ємне і більш проникаюче" у життя людини поняття, ніж гроші. Очевидно, що процес формування ринкових відносин, "духу підприємництва" переконує філософа в тому, що ствердження інституту приватної власності є необхідною передумовою активізації механізмів економічної саморегуляції і конкуренції. Жодна інша форма власності не створює такої повної свободи, таких широких можливостей, такого великого простору й одночасно такого очевидного об'єктивно-внутрішнього примусу для розвитку і прояву підприємництва, ініціативи, енергії, сміливості, прямої особистої відповідальності, як індивідуально-приватна власність, тобто буржуазна. Тому багатство в Д. Юма виступає силою, але другорядною. Головна проблема для нього — це механізми визначення місця людини в новому суспільстві через усвідомлення суті власності.
   Проблема власності ще до того, як вона стає проблемою розподілу благ, стає проблемою положення людини: це не стільки проблема різних видів власності, скільки проблема власності.
   Е. Муньє
   Міркуючи про соціальний устрій на основі справедливого закону, Д. Юм доходить висновку, що існування поділу і розрізнення майна, а також "стійкість" і "сталість" цього поділу "абсолютно необхідні" в інтересах суспільства. У цьому і полягає джерело справедливості та власності. Яке саме майно визначено приватним особам — не має значення. Головне — це відношення володіння, яке має місце між особистістю й об'єктом, що природно зумовлює відносини власності. Володіння опосередковує "включення" власності у суб'єктно-об'єктні відносини, оскільки встановлення нової системи соціальних зв'язків передбачає нову людину. Універсальність здатності отримання (придбання), яким володіє власність, "створює відносини, які продовжуються по той бік задоволення потреб товарообміном". Очевидно, це й примусило мислителя звернути увагу на власність і таку чесноту протестантизму, як праця. Зміни, здійснені працею, створюють і нове відношення до власності. Крім того, необхідно враховувати такі моменти, як успадкування, прирощення, які досягаються завдяки зв'язкам і, що важливо, законодавчо закріплені. Адже право, вважає Д. Юм, буває двох видів: право на владу і право на власність.
   Зрозуміло, що думка про право на власність впливає на всі питання, пов'язані з правлінням і владою. Поряд із суспільним інтересом, правом на владу право на власність становить основу всіх держав. Всі інші принципи суспільного життя, як, наприклад, егоїзм, страх, прихильність та ін., не мають самостійного впливу, а є скоріше похідними, а не основними.
   Концепція власності, вироблена в англійській філософії, справила значний вплив на трактування цього феномену представниками інтелектуальної еліти інших західноєвропейських країн.
   У працях видатного французького економіста, засновника школи фізіократів Франсуа Кене (1694—1774) знайшла відображення ідея "природного порядку", що ґрунтується на економічній свободі недоторканності приватних Інтересів та права власності. Природне право вчений трактував як " право людини на річ, придатну для використання", обмежуючи власність "дійсним володінням, здобутим працею, без порушення права володіння третіх осіб"38.
   Заслугою Ф. Кене стало обґрунтування двох основоположних ідей, які в подальшому набули розвитку в економічній літературі:
   — ідеї людської праці як основи будь-якої власності, виходячи з того, що "право всіх на все" зводиться до права людини на ту частку, яку вона "сама може собі забезпечити";
   — ідеї суспільного характеру відносин власності, виходячи з того, що окрема особа може користуватися певною річчю лише за умови визнання та дотримання членами суспільства цього права.
   Нація складається з трьох класів громадян: класу продук­тивного, класу власників і класу безплідного.
   Ф. Кене
   Стверджуючи, що "природний порядок" реалізується в реальному житті через "позитивні закони", або "вихідні правила, встановлені суверенною владою для закріплення порядку управління, забезпечення захисту суспільства і постійного дотримання природних законів", мислитель був переконаний, що "забезпечення власності є фундаментом економічного устрою суспільства". Відтак творча діяльність державної влади, на думку Ф. Кене, повинна бути спрямованою на захист приватної власності, в тому числі шляхом скасування "позитивних законів", які суперечать "природному праву".
   При зменшенні числа членів якої-небудь сім'ї чому б їй не поступитися частиною своєї власності сусіднім, більш числен­ним сім'ям?
   Чому? Та тому, що це вимушене відступлення результатів моєї праці порушує право власності й відбиває будь-яке ба­жання працювати. Запитайте у батьків, для чого вони працю­ють, і вони скажуть вам, що дбають про щастя своїх дітей.
   Д. Дідро
   Концепт "природного права" вибудований в процесі теоретичних пошуків французьких мислителів. На їхню думку суперечності, що існують у суспільстві, зумовлені порушенням "природного права", відповідно до якого кожна людина є вільною і всі люди рівні. Проте в суспільстві виникає власність, котра зумовлює майнову нерівність. Вигода, рентабельність стали показниками раціонального прагнення до капіталістичного прибутку. Ж.-Ж. Руссо, спостерігаючи таку ситуацію, підкреслював значення того факту, що землеробство створило надлишок, який перетворювався на власність, яка створювала багатства. Наявність додаткового продукту стала тією економічною основою, на якій розвивалися цивілізація з властивою їй крайньою нерівністю і гнітом. Але це, вважав мислитель, згубне для роду людського. Адже зростаюча майнова нерівність доходить до крайніх меж, коли утворюються певна кількість багатіїв і маса бідняків, позбавлених власності. Одночасно мислитель створює картину наявного становища людини в суспільстві, прагнучи знайти причину його антагонізмів.
   Зазначимо, що хоча правило, яке закріплює власність за наявним володарем, природне і у зв'язку з цим корисне, од­нак корисність його не поширюється за межі первісного фор­мування суспільства і ніщо не мало б бути згубнішим, ніж його постійне дотримання, адже останнє виключало б будь-яке по­вернення власності, спонукало і вигороджувало б будь-яку несправедливість. Таким чином, нам потрібно пошукати які-небудь інші умови, здатні покласти початок власності після того, як суспільний лад вже встановлений; найбільш значними з таких умов я вважаю такі чотири: захоплення, давність, при­рощення і спадщина.
   Д.Юм
   Соціальні суперечності, згубні й водночас неминучі, зумовлені не власністю, а її розподілом. Ж.-Ж. Руссо засуджує таку перспективу людського прогресу, оскільки засноване на приватній власності суспільство поляризується на групи людей з економічно протилежними інтересами, що стає причиною "найбільш жахливої війни" одних за безмежне збільшення власності, інших — за володіння нею хоча б у мінімальному розмірі.
   В умовах непримиренної економічної боротьби виникає держава, яка утворює закони, що "наклали нові пути на слабкого і надали нові сили багатому, назавжди знищили природну свободу, назавжди встановили закон власності й нерівності, перетворили хитру узурпацію в стійке право і заради вигоди кількох честолюбців прирекли з того часу людський рід на працю, рабство і злиденність". Така емоційна оцінка приватної власності мислителем не враховувала тієї "духовної напруги ", яку ніс у собі капіталізм, що все більше набирав сили, і більше відповідала просвітницьким надіям про абстрактну рівність і утопічний справедливий розподіл. Просвітницькі сподівання на свободу і справедливе соціальне влаштування мислитель реалізує в теорії "суспільного договору", яка виправдовує приватну власність, її правову основу і закликає державну владу забезпечити повагу до прав власників.
   Водночас Ж.-Ж. Руссо залишається на позиціях буденного егалітаризму, даючи пораду не допускати існування в суспільстві "ні багатих, ні бідних". Його міркування вплинули і на економічні погляди фізіократів, які через природний закон, природну рівність прагнули створити свою концепцію власності, яка стала одним із наріжних принципів у класичній політичній економії.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com