www.VuzLib.com

Головна arrow Інтелектуальна власність, авторське право arrow Трансформація власності: приватна - особиста - інтелектуальна
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Трансформація власності: приватна - особиста - інтелектуальна

Трансформація власності: приватна – особиста – інтелектуальна

   Впродовж останніх десятиріч відбулися такі зміни, що західні господарські системи все частіше сприймаються не стільки як постіндустріальні, скільки як капіталістичні. Це повинно привернути увагу вітчизняних дослідників актуальних проблем економічної теорії, зокрема проблеми власності. Прикладом може бути поширена теза, що більша частина населення розвинених країн виступає реальним співволодарем основних засобів виробництва, оскільки їй належить до 60 % акцій промислових і сервісних компаній. Внаслідок цього наймані робітники є головними одержувачами вигід від вкладень капіталу. Однак така інтерпретація економічної статистики не є переконливою. Більш вірогідно, що інвестиції й акції, а також вкладення коштів у пайові пенсійні та інші фонди не тотожні одержанню прав власності. На думку Дж. Гелбрейта, вони не перерозподіляють власність, а є не більше ніж "інструментом контролю над попитом. Ряд інших форм "подолання власності" — від передачі у володіння персоналу компаній частини їх акцій до утворення колективних і кооперативних підприємств — також не впливає скільки-небудь суттєво на характер економічних відносин у сучасному суспільстві".
   Більш суттєві трансформації відносин власності викликані прогресом високотехнічного виробництва. Там, де наука дійсно стала "виробничою силою", а інформація й знання — важливим ресурсом суспільства, працівник стає необхідним (цікавим) цьому суспільству не як носій абстрактної "робочої сили ", здатної до малокваліфікованої монотонної праці, а як володар унікальних інтелектуальних здібностей, які є результатом навчання і творчого пошуку. В такому суспільстві власність на матеріальні засоби виробництва перестає бути основною умовою високого добробуту; умовою життєвого успіху стає не власність, а організація, не володіння, а користування, не можливість привласнити, а здатність застосувати ті чи інші засоби й умови виробництва. Не модифікуючи скільки-небудь глибоко сутність приватної власності, сучасні господарські процеси об'єктивно підривають її значення як детермінанта суспільної ієрархії. В цих умовах формуються нові пропорції оптимального поєднання особистих і соціальних інтересів, індивідуалізму й колективізму і, як наслідок, народжується дихотомія приватної та особистої власності. Як ми вже зазначали, особиста власність характеризується насамперед поєднаністю робітника із засобами праці і винесенням економічних відносин власності за рамки безпосереднього процесу виробництва. В умовах постіндустріального суспільства людина виходить за межі масового матеріального виробництва, інформація й інтелект стають найважливішим господарським ресурсом, а засоби, необхідні для створення інформаційних продуктів, стають доступними все більш широкому колу працівників інтелектуальної сфери, настає ренесанс цієї форми власності. Все більше необхідних суспільству товарів ефективно виробляється за межами корпоративних структур.
   Для розуміння процесів, що відбуваються в суспільстві... необхідно відрізняти цей тип порядку від порядку, створеного кимось, хто ставить на свої місця елементи тієї чи іншої су­купності або спрямовує їх рух. Для характеристики кожного типу ми маємо у своєму розпорядженні кілька термінів. Ство­рений порядок, якому ми вже давали назву екзогенного по­рядку чи упорядкування, можна також схарактеризувати як побудову, штучний порядок або — там, де йдеться про керо­ваний суспільний порядок,— організацію. З іншого боку, по­рядок як наслідок розвитку, що його ми згадували як само-утворений або ендогенний порядок, англійською мовою найзручніше характеризується як spontaneous order (спон­танний порядок).
   Ф. Хайєк
   Можливість поєднання робітника із засобами праці зумовлена технологічним прогресом останніх десятиліть. Ще в останній чверті XX ст. соціологи зазначили, що робітники інтелектуальної сфери володіють власністю на свої унікальні здібності; при цьому така власність не відчужується і не може бути присвоєна в об'єктивній формі. В результаті, у міру того як засоби виробництва стають за своїм характером більш інформаційними, ніж матеріальними, контроль над ними певною мірою переходить до робітників. Засоби виробництва, які застосовуються для створення інформаційних продуктів (як і сама інформація), стають все дедалі і більш доступнішими. Все це сприяло виникненню явища, яке ми називаємо сучасною інформаційною революцією, що не лише зробила знання основною виробничою силою, а й сформувала передумови для того, щоб засоби, необхідні для створення, розповсюдження і відтворення інформаційних продуктів, стали доступні кожному робітнику, здатному забезпечити їм адекватне застосування. Важливою рисою сучасного суспільства є тенденція до "возз'єднання праці і засобів виробництва" (Т. Сакайя), оскільки обладнання вже не є таким дорогим. При цьому створення інформаційних цінностей являє собою процес, у якому праця і засоби виробництва стають нероздільними, в результаті чого в суспільстві, орієнтованому на інформаційні та інтелектуальні цінності, тенденція до відокремлення капіталу від праці змінюється на протилежну — відокремлення праці, діяльності від капіталу.
   З такої ситуації виникає можливість винесення економічних відносин за рамки безпосереднього процесу виробництва. Придбаючи у власність необхідні для них засоби праці, працівники інтелектуальної сфери залишають лави традиційних працівників (пролетаріату і селян); вони пропонують на ринку не свою висококваліфіковану робочу силу, а індивідуальний та унікальний продукт, сповнений високих характеристик суспільної корисності. У цій новій ситуації власники засобів виробництва вступають з іншими суб'єктами господарювання в економічні відносини не до початку процесу виробництва, як в умовах купівлі-продажу робочої сили, а після його закінчення, як це можна було припустити в часи "простого товарного виробництва".
   Все це радикально змінює образ сучасного суспільства. З одного боку, всупереч марксистським прогнозам про неминучу концентрацію й усуспільнення виробництва, суттєво послаблюються позиції великих компаній індустріального типу. Починаючи з другої половини 70-х років минулого століття соціологія фіксує відхід від традиційних форм організації великого виробництва. До 1995 р. в США нараховувалося більше 21 мільйона автономних спеціалістів і підприємців, передбачених О. Тоффлером у його концепції майбутнього. В 1998 р. 95 % загального нетто-приросту робочих місць належало високотехнологічному сектору економіки, де, як зазначає П. Дракеру інтелектуали вважають за краще "працювати з компанією, наприклад, у галузі обробки й оцінки даних, але не на компанію, не як її працівники"36 . Таким чином, зміцнення інституту особистої власності стає істинним інструментом подолання тієї матеріальної необхідності, про яку основоположники марксизму говорили як про причину відчуження, найважливішим засобом формування соціуму, який не є не лише капіталістичним, а й економічним. У наших умовах подібна позиція має першочергове значення, оскільки ринкове суспільство — це економічне суспільство.
   Розвиток особистої власності як умови розвитку інтелектуальної власності стає найважливішим фактором соціальних змін, неминучих сьогодні. Особиста власність приходить на зміну приватній тією мірою, якою економічні відносини витісняються зі сфери безпосереднього виробництва. Тільки ця сфера, куди історично такі відносини проникли в останню чергу, сьогодні першою звільняється від їх тиску. Підрив усталених відносин відбувається не в результаті "планомірного" регулювання розподілу благ "суспільним власником", а як наслідок появи у виробників нових спонукальних мотивів діяльності. Це всі ті мотиви, котрі зумовили формування і становлення інтелектуальної власності. В реальному житті зберігаються всі найважливіші атрибути інтелектуальної власності; в дійсності ж "інститут власності переживає фундаментальні зміни; якщо раніше права власності слугували економічним базисом наростання індивідуалізму і, більше того, визначали відносини між індивідами, то сьогодні вони не пов'язані так жорстко з окремими особистостями, стаючи все більше і більше "невидимими" і не визначаючи соціального статусу людини і соціальної відмінності настільки безпосередньо, як це робило багатство в традиційних суспільствах".
   Упродовж багатьох століть приватна власність сприймалася мислителями як хоч і необхідне на певному етапі розвитку цивілізації, але все-таки очевидне зло, котре розділяє людей на ворожі клани, порушуючи єдність людського суспільства. Пропонувалися різні шляхи її подолання — від встановлення всезагальної рівності до забезпечення достатньої кількості благ, які роблять власність беззмістовною фікцією.
   Множинність збільшення матеріальних благ приводить до становлення постіндустріального (фінансового) суспільства і породжує нові постматеріальні цінності сучасної людини. її прагнення до максимального саморозвитку є важливим джерелом прогресу, передбачає не насичення потреб, а безмежне розширення споживання інформаційних благ. На початку 90-х років минулого століття О. Тоффлер назвав інформацію найбільш демократичним за своїм характером "джерелом господарської влади"38. Однак, як показує сучасна соціально-політична ситуація це не зовсім так. Інформація — єдиний упродовж усієї історії ресурс, доступ до якого і навіть власність на який не означає можливості володіти і користуватися ним. Вперше в історії умовою належності людини до панівного класу стає не право володіти благом, а здатність ним скористатися. Отже, "соціальний статус людини визначається насамперед її освітнім рівнем, здатністю перетворювати інформацію в знання, самостійно здійснювати продуктивну діяльність в умовах технологічно досконалого господарства. Соціальні (класові) відмінності в постіндустріальному суспільстві зумовлені насамперед відмінностями в освіті"39, — зазначає Ф. Фукуяма у знаменитій праці "Кінець історії".
   Такі аспекти подолання приватної власності містять у собі нові проблеми. Усунення панівної ролі речовинних матеріальних факторів знімає будь-які перепони зростанню соціальної та майнової нерівності. Утопісти минулих століть не усвідомлювали, або, скоріше, не передбачали, що досягнення свободи, котре забезпечується торжеством особистої власності, не лише не означає досягнення рівності, але скоріше стає умовою її неможливості. Будучи породженим не відносно умовними і зовнішніми характеристиками, а сутнісними відмінностями внутрішнього потенціалу членів суспільства, новий соціальний поділ може стати значно більш жорстким, ніж в епоху панування приватної власності. Інтелектуальна власність — це вищий рівень існування не лише власності, а й людини, це свідчення того, що удосконалення суспільства не лише може, а й буде здійснюватися не тільки завдяки політичним зусиллям, а й трансформації власності. Інтелектуальна власність — це духовна форма існування приватної і особистої власності.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com