www.VuzLib.com

Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

"Своє" і "власне"

"Своє" і "власне"

   Власність — рушійна сила історичного розвитку в його духовно-культурних вимірах. Прогрес людської свободи міг здійснюватися завдяки вирішенню проблеми власності. Виокремлення суб'єктно-об'єктних відносин у процесі розвитку уявлень про власність сприяє формуванню соціального становища людини. В одному випадку вона як власник стає господарем, володарем, розпорядником об'єктів, речей, предметів, землі, капіталу, в іншій ситуації володіння власністю робить людину залежною від інших людей, позбавлених власності й змушених продавати свою робочу силу, фактично себе. Чому так відбувається? Очевидно, потрібно з'ясувати сутність поняття — "власне" і "своє".
   У понятті "власність" чується і зваблює справжнє, дійсне, своє. Власність первісно приречена на важке "докопування" до своєї сутності. Те, що комусь видається багатозначністю терміна, проблемою лексикографії, насправді є "поверхнею айсберга". Прагнення уточнити, закріпити власність у правових термінах не випадкове. Непомітна в лексиці, підкреслена в законодавстві, про себе постійно нагадує необхідність уточнення проблеми власності, встановлення її. Без цього вона як мінімум двозначна. "Поняття власності сипке як пісок. Воно йде туди, куди дефініції не проникають. З новим проектом власності самовпевнена свідомість з претензією на революційність зав'язла в глибинах, які навіть уявити їй важко".
   Власність як запис майна на юридичну особу до контракту інша, ніж та власність, що повернулася до себе і стала власне собою. Але юридична власність не випадково розуміється завжди з повагою до відновлення речі як власності та людини як її володаря. Відокремити і відособити юридичне значення власності можна лише штучно. Повставши проти приватних володарів, більшовики проігнорували невичерпний смисл власності. Тим самим вони позбавили себе власної правоти (правди). Набування власності зрозуміле в кінцевому підсумку тільки як своє.
   Ми нікому і нічому не належимо так, як своєму в тому значенні, що зайняті своєю справою, живемо своїм розумом і знаємо свій час і свої можливості. Своє вказує на володіння в іншому розумінні, ніж нотаріально завірене майно. Ми повністю поринаємо у своє, тому не змогли б дати про нього інтерв'ю і завжди приходимо до його приватного розуміння. Латинський вислів suo gure перекладається "за своїм правом" і говорить про правовий захист особистості. Але первісно це означало з повним правом, обґрунтовано поза відношенням до індивідуального права. Suum esse, буквально "бути своїм", означає бути вільним. Українська свобода походить від свого не в значенні моєї, а у значенні власності мого. Власне я, сам і свій, є тією вихідною власністю, минаючи яку будь-яка інша власність буде непорозумінням. Давньогрецька назва буття ousia зберігала первісне значення власності. У пізнього М. Гайдеггера співбуття ("со-бытие") як явище, поява осяяння буття вказує одне із значень на своє власне (Ereignis — eiganen). "Від мінливої релятивності свого в значенні належності комусь юридично належного думка не може не повернутися до основи власне свого як справжнього, чим людина інтимно захоплена без надії пояснити, лише відчуваючи прагнення захоплення. Свобода, по суті, не незалежність, вона навпаки прив'язана до таїни свого".
   Власне своє може бути пізнаним, але спроби вирахувати, сформулювати відходять від нього. Для дослідника, підкорювача Землі та Всесвіту шлях до власне свого важчий, ніж вивчення галактик, орбіт планет або здобування величезного майна. Лише здається, начебто можна поставити проблему власності та вирішити її. Насправді потрібно починати з такого орієнтира, як світ. Він із самого початку виявляє риси близького, інтимного узгодженого. Світ (мир) приймається, як правило, з більшою готовністю, ніж існуючі умови, колектив, сім'я. Світ насамперед свій, тобто рідний. Свобода — це насамперед захопленість своїм, де свій (своє) потрібно розуміти у зв'язку з усіма, з родом (народом). Мислить себе у свободі не юридична особа і не індивідуальне ("фізичне") Я, а власність в її захопленості (захопленні) світом.
   На запитання: "Чия власність світ?" людина відповідає: моя. Вона права. Світ закріплює своє охоплення нас тим, що він завжди власний. Епоха (охоплення, спазм) світу, який схоплюється в кожну епоху так, що вона раніше за будь-яку турботу про "суспільні формації" бачить себе ним захопле­ною, зустрічає світ завжди як свою захоплюючу подію. У цьо­му світлі останні 30 століть одна епоха, що змінюється з від­носною зміною міри захопленості, хоча ніколи раніше — з такою малою, як у новітній сучасності свідомості взаємного захоплення. Гонитва за буттям аж до мертвої хватки за речі все більш матеріальні, за шматок хліба в кінцевому підсумку, шлях до якого через агрокомплекс! пакет законів та інструк­цій, нафтовидобуток і нафтопереробку, машинобудування і міське господарство, банківські кредити й санітарну регла­ментацію, увібрала в себе більше метафізики, ніж універси­тетський дискурс.
   В.В. Бібіхін
   Своє поступово вбирає в себе інтимно близьке, світ, потім державу, потім громадянське суспільство, сім'ю, близьких. У світі своє збігається з родовим (рідним). Усі ці величини залучені в проблематику власності. Власність, своє ніколи не може бути більш зрозумілим, ніж світ. Своє як живильна енергія не відкрите свідомості. Звідси жорстокість боротьби за власність, як правило, далека від інтелектуальності. Власне своє в нас самих виявляється для нас недосяжним. "Знання себе є прерогативою богів" (Платон). В останньому горизонті своє власне є світ (буття). Ми відповідаємо на питання, хто власне ми самі і де наше місце у світі, нашою здатністю запитувати про події світу. Звільнення від сліпого захоплення власності неминуче повертає в школу філософської мудрості, в метафізичні міркування. Школа метафізичної Софії є іншим розумінням власності, ніж просто знання і свідомість про неї.
   Визначити, що є власність у глибокому розумінні свого, так чи інакше є справою свободи. Вона відокремлена від нас тим, що ми називаємо особливостями філософії. Спроби зрозуміти переміщає нас у все нові й нові інтелектуальні простори, освоїтись в яких нелегко. Зрозуміло одне: якщо з власністю взагалі має сенс мати справу, то тільки на шляху терплячого осмислення свого, рідного (родового) як добра (майна і блага) і світу як свого інтимного, близького. Власність проходить через духовне осмислення в натуральному господарстві, у товарному виробництві, у грошах, через індивідуальність і, нарешті, через інтелектуальну власність. У тому, що Г.В.Ф. Гегель називав "внутрішньою власністю духу ", власність у кінцевому підсумку "йде" в таку себе, про яку безглуздо запитувати, кому вона належить. Вона своя.
   Принцип свободи власності, визнається вона чи ні, так чи інакше здійснює себе через порядок явлення (появи). Проти юридичної власності у воєнний і революційний час вживаються жорсткі, іноді репресивні заходи. Менше кидаються в очі більш ефективні ідеологічні міри у вигляді визнання захоплення власності позаморальними, нецивілізованими, некультурними методами ("крадіжкою") (П.Ж. Прудон). Спазматичне прийняття заходів проти власності руйнує, як правило, матеріальну основу (речовину і тіло), тобто саме те, що якраз не повинно бути ворогом морального зусилля.
   Поняття власності може ґрунтуватися тільки на понятті особистості. Коли виникає поняття власності, воно неминучо і незмінно виникає у всій своїй повноті. Як тільки індивідуум усвідомить своє я, свою здатність насолоджуватися, страж­дати, діяти, він неминуче переконається також, що це я є ви­ключним власником тіла, котре воно одушевляє, його органів, сил і здібностей... Необхідно, щоб існувала власність природ­на, раз існує власність штучна і договірна, адже не може бути нічого штучного, що не має своєї основи в природі.
   А. Дестют де Трасі
   "Внутрішня власність духу" є "володінням тілом і духом, яке досягається освітою, навчанням, звиканням тощо. Цьому заглибленню у своє протистоїть відчуження. Оптимізм К. Маркса щодо подолання відчуження живився думкою ГАФ. Гегеля про те, що свобода розумної волі повертає речі до їх власної самості. Права свободи волі є великими. Вона краще за речі знає їх призначення. У владі розумної волі — все. Тіло робиться належним людині тільки через волю; не освоєне нею, воно стає чужим. Але людина не тіло. Свобода виключає зрівняння власності як у бік позбавлення її, так і у бік обов'язкового наділення нею. Нав'язування юридичної власності тому, хто від неї відмовляється, спрямувавши волю і розум на весь світ, означає її притиснення, пригнічення.
   Обґрунтування власності полягає в поверненні речі своїй (власній) сутності. Розтрачування речі погане не саме по собі, а тому що воно, можливо, суперечить її призначенню. Тільки здійснення речі дає право на неї. Поле є полем остільки, оскільки дає врожай. Хто правильно користується ним, той і є його власником. Власність, завжди і повністю відокремлена від користування, була б не тільки даремною, але вже і не була б власністю.
   Широко розуміючи допущення юстиніанівського права власності, згідно з яким практичне користування може перетворюватися в юридичне володіння, Г.Л.Ф. Гегель рішуче вводить свободу власності як норму для майбутнього. У К. Маркса принцип свободи власності "затемнений" і заплутаний введенням суспільної власності, тобто нового правового і владного механізму. Не обтяжений механізмом втілення в життя, гегелівський принцип готовий чекати, коли настрій людей перейметься звичкою бачити власника тільки в тому, хто допомагає речі повернутися до себе. Помилка марксистів Росії полягала в тому, що вони не насмілились наполягати на ретельному прочитанні соціалістичним урядом і народом навіть самого К. Маркса, не кажучи вже про його джерело — Г.Л.Ф. Гегеля, Інша справа, що свобода власності провадить свою глибинну роботу. Відома готовність, з якою російські "капіталісти" віддавали "власність" революціонерам. "Якщо в Росії приватна власність так легко, майже без опору, була знищена вихором соціалістичних пристрастей, то тільки тому, що занадто слабка була віра в правду приватної власності, і самі власники, яких грабували, обурюючись на грабіжників з особистих мотивів, у глибині душі не вірили у своє право, не усвідомлювали його священності, не відчували свого обов'язку його захищати, більше того, таємно були переконані в моральній справедливості останніх цілей соціалістів... Вимога, щоб моє залишалось при мені жодним чином не може претендувати саме на абсолютну моральну авторитетність".
   Зазначена проблемність філософських смислів власності виокремлює її в багатьох вимірах. Але оскільки власність не існує поза поняттям своє (моє), то найбільш доцільним і є розгляд її сутності через концепт інтелектуальної власності. В ній знаходиться ключ до людської ситуації — політичної, економічної, культурної. Про це свідчить історія формування власності, невіддільної від саморозгортання людського духу. І разом із тим — від економічного буття, продуктивно осмислити феномен якого не можливо поза розглядом проблеми власності.

 
Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com