www.VuzLib.com

Головна arrow Економічна теорія arrow Закони економічного прогресу
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Закони економічного прогресу

Закони економічного прогресу

   Оскільки економічний прогрес охоплює всі елементи економічної системи, то всі типи економічних законів є водночас законами економічного прогресу. Вирішальну роль з-поміж них відіграє закон адекватності виробничих відносин (економічної власності) характеру, рівню і структурі продуктивних сил. В економічному прогресі певної суспільно-економічної формації як основні діють специфічні економічні закони відповідного суспільного способу виробництва.
   До законів економічного прогресу також належать такі закони технологічного способу виробництва, як закон зростання потреб, закон пропорційного розвитку, закон концентрації виробництва та ін.
   Закон економії робочого часу.
Дія цього закону безпосередньо пов'язана з використанням сукупного фонду часу, тобто робочого і неробочого (в тому числі вільного часу), а отже, з дією закону економії часу загалом. Конкретними формами вияву закону економії часу є економія живої та уречевленої праці на виробництво одиниці продукції, а отже, зростання продуктивності праці.
   Закон економії робочого часу — загальний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі, суттєві зв'язки між зменшенням суспільно необхідного робочого часу на виробництво одиниці товару чи послуги у процесі розвитку продуктивних сил і збільшенням вільного часу працівників.
   Підвищення продуктивності праці означає зростання ефективності сукупної праці та ефективності виробництва загалом внаслідок розвитку продуктивних сил. Нині існує до 60 факторів зростання ефективності виробництва, пов'язаних із системою продуктивних сил. Крім цього, є низка факторів зростання продуктивності праці, які належать до відносин економічної власності, їх взаємодії з продуктивними силами, а також фактори, які характеризують вплив господарського механізму, надбудови на зростання продуктивності праці. З урахуванням їх усіх закон економії робочого часу набуває окремих ознак загального і специфічного законів.
   Належні до продуктивних сил фактори групують залежно від рівня технічної озброєності праці, розвитку науково-технічного прогресу, глибини спеціалізації, кооперації праці, інтенсивності, ступеня розвитку сутнісних сил людини, її здібностей тощо. Тому ще одним виявом економії робочого часу (яку К. Маркс називав першим економічним законом, що відображає найза-гальнішу основу і внутрішню логіку економічного прогресу, джерела і спосіб підвищення ефективності виробництва) є зростання продуктивності праці.
   Оскільки закон економії робочого часу є загальним економічним законом (тобто діє в усіх суспільних способах виробництва), він безпосередньо розкриває сутність прогресивного розвитку технологічного способу виробництва. Залежно від його ступеня розвитку, насамперед від системи продуктивних сил, економію робочого часу зумовлюють прогресивні зміни в кожному з елементів цієї системи, а також зміни в речовій формі системи продуктивних сил — спеціалізації, кооперації, комбінуванні виробництва, його концентрації тощо. У свою чергу, в межах кожного елементу системи продуктивних сил і техніко-економічних відносин можна виокремити фактори, які забезпечують економію робочого часу. Наприклад, з боку основної продуктивної сили така економія залежить від рівня освіти, кваліфікації, розвитку творчих здібностей людини, її психологічного, емоційного станів тощо.
   Досягнення вищої продуктивності праці, а отже, більшої економії часу в межах певного суспільного способу виробництва, означає його остаточну перемогу над попереднім ладом. Це свідчить, що розвинутіший спосіб виробництва забезпечує кращі стимули до праці, адекватнішу суспільну форму розвитку продуктивних сил, яка більшою мірою відповідає вимогам закону економії часу, в тому числі робочого часу.
   Унаслідок дії законів економії робочого часу та підвищення продуктивності праці зростає обсяг додаткового продукту. Це забезпечує умови для розширеного відтворення речових і особистих факторів виробництва, розвитку науки, освіти, культури, мистецтва, тобто для економічного й соціального прогресу, для вдосконалення системи суспільних відносин загалом.
   У різних соціально-економічних умовах закон економії робочого часу діє по-різному, залежно від характеру, стану й мети суспільного виробництва. За наявного суспільного фонду робочого часу його економія позитивно впливає на збільшення загальної кількості продуктів праці і відповідних послуг. Аналіз закономірностей розвитку суспільного способу виробництва підтверджує, що суспільство, спроможне на стабільну економію робочого часу, забезпечує широкі можливості для зростання суспільного фонду вільного часу працівників. Важливими умовами реалізації закону економії робочого часу є науково-технічний прогрес, запровадження нових технологій, розвиток творчої ініціативи працівників, постійні пошуки досконаліших методів управління господарством, насамперед економічних.
   Найвищу економічну ефективність (і найбільшу економію робочого часу) досягнуто в сучасній капіталістичній системі. Але і за цього способу виробництва помітно розтрачається суспільне багатство. Так, за 1948—1983 рр. через незадіяні виробничі потужності під час криз втрати США становили 2,6 трлн дол. Крім того, втрати робочого часу від безробіття досягли 166 млн. людино-років, що еквівалентно недовиробництву матеріальних цінностей приблизно на 6,7 трлн дол. У період глибокої економічної кризи в Україні, зростаючого фізичного та морального зношування техніки, масового безробіття, значного зниження життєвого рівня населення закон економії робочого часу Не діяв. Народному господарству України було заподіяно вдвічі більше збитків, ніж під час Другої світової війни.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com