www.VuzLib.com

Головна arrow Економічна теорія arrow Основні закони діалектики в економічному дослідженні
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Основні закони діалектики в економічному дослідженні

Основні закони діалектики в економічному дослідженні

   Найважливішою підсистемою діалектичного методу є три закони діалектики в їх гносеологічній функції. Основний елемент діалектичного методу дослідження в економічній теорії, його ядро — це закон єдності і боротьби протилежностей у його гносеологічній функції, або принцип суперечності.
   Закон єдності і боротьби протилежностей — закон, який відображає процес взаємодії (взаємообумовленості, взаємопроникнення, взаємозаперечення та ін.) протилежних якостей, властивостей, сторін, тенденцій, економічних явищ і процесів, а отже, економічної системи загалом, внаслідок чого вони є джерелом саморуху й розвитку.
   Найважливішою специфічною формою його конкретизації є боротьба між речовим змістом і суспільною формою.
   Речовий зміст способу виробництва — це процес розвитку продуктивних сил, які виражають процес праці, ставлення людини до природи, техніко-економічні зв'язки і відносини між людьми.
   Суспільна форма — це виробничі відносини, або відносини економічної власності, суспільно-економічні зв'язки і відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, предметів споживання, послуг та інших об'єктів. Оскільки система виробничих відносин у зв'язку з розвитком продуктивних сил теоретично виражається у системі економічних законів і категорій, то кожна окрема категорія або закон відображають лише одну зі сторін такого зв'язку, є діалектичною єдністю суспільної форми та речового змісту.
   Важливими специфічними формами конкретизації принципу суперечності в політ-економічному дослідженні є: суперечність між речовою і суспільною формами продуктивних сил (щодо капіталізму це означає боротьбу між суспільним характером виробництва і відносинами капіталістичної власності або між окремими ланками цих сторін) і між окремими суспільними формами капіталу, між речовим змістом і організаційно-економічною формами та ін. Без з'ясування специфічних форм закон єдності і боротьби протилежностей не може бути основним інструментом пізнання економічних явищ і процесів. Незнання цих форм його застосування призводить до механічного накладання принципу суперечності на дослідження предмета економічної теорії і "жонглювання" категоріями діалектики.
   Раніше при розгляді сутності закону єдності і боротьби протилежностей головну увагу приділяли характеристиці боротьби суперечливих сторін (аж до знищення одного полюса іншим). У сучасних умовах слід акцентувати на певній єдності сторін, що сприятиме знаходженню консенсусу, узгодженню інтересів тощо. З цього приводу заслуговує на увагу концепція додатковості датського вченого Нільса-Хенріка-Давида Бора (1885—1962) з характерним для неї принципом комплементарності. Згідно з ним суспільство розвивається внаслідок поєднання протилежностей, компромісів, конструктивних узгоджень потреб та інтересів різних класів, соціальних груп тощо. Так виникли нові форми розвитку, нові реалії, які поєднують ознаки і ознаки попередніх суперечностей.
   Наступне місце в ієрархії трьох основних законів діалектики посідає закон кількісно-якісних змін.
   Закон кількісно-якісних змін — закон, який в своїй гносеологічній функції передбачає перехід на певному етапі кількісних змін в якісні, нова якість яких, у свою чергу, визначає характер, напрям, можливості й темпи перебігу кількісних змін, формує кількісно нові рушії розвитку, внаслідок чого встановлюється взаємозалежність і взаємозбалансованість кількісних та якісних характеристик при розвитку економічних явищ і процесів.
   Якісні параметри економічних явищ і процесів виявляються через їх властивості. Ускладнення цих явищ і процесів супроводжується зростанням кількості таких властивостей. Серед них розрізняють необхідні, випадкові, істотні, неістотні та ін. Тому властивість як категорія діалектики є однією з важливих сторін якості (предмета, явища, процесу та ін.), завдяки якій відбувається взаємодія із сторонами інших якостей (предметів, явищ та ін.) і виникає певне взаємовідношення. Так, вироблений товар завдяки своїм властивостям задовольняє певні потреби, формує споживчу вартість. Завдяки цим властивостям він сприяє налагодженню економічних зв'язків між виробниками (якщо річ складна і її виготовлення вимагає кооперації), виробниками і споживачами, які купують виготовлений товар.
   При розгляді пари категорій "якість—кількість", кожна з яких є однією зі сторін діалектичної суперечності (кількість у цій єдності також позначає певну частку якісних та істотних властивостей), якість відображає комплекс необхідних та істотних властивостей, ознак предметів, явищ, завдяки яким вони набувають визначеності й відрізняються від інших предметів, а втрачаючи якість, перестають бути тим, чим вони є. Кількість (за умов взаємовизначеності двох категорій) також стає певною сукупністю властивостей і ознак (але кількісно менших), які визначають ступінь розвитку якості (її обсяг, довжину, ширину, тривалість, темп розвитку та ін.). Це означає, що кількісні зміни впливають на якісні, внаслідок чого кількість частково стає якістю, а якість — кількістю.
   Певна сукупність якостей (притаманних їм ознак і властивостей) формує сутність економічних явищ і процесів, економічної системи загалом. Так, у товарі окремими якостями є споживча вартість і вартість. Тому хибним є, наприклад, розуміння вартості лише в кількісному аспекті (як розміру вартості) та ігнорування вартості як економічного відношення між товаровиробниками. Поверховим буде також зведення вартості до її зовнішньої форми — мінової вартості, її визначення співвідношенням попиту і пропозиції тощо.
   Дослідження економічних явищ і процесів починається з пізнання їх якості, відтак — кількості, і, нарешті, єдності, яка фіксується в понятті "міра" — "сутнісна єдність кількісного і якісного" (за Гегелем). Але вирішальною стороною діалектичного методу пізнання в єдності якості та кількості є аналіз якісної сторони. Міру щодо кількості можна трактувати як межу, всередині якої не змінюється якість предмета. Розрізняють зовнішню міру, що відображає поверхову, зовнішню сторону економічних явищ і процесів (на рівні здорового глузду), і внутрішню (субстанціональну), яка характеризує глибинні властивості та ознаки діалектичної єдності якості й кількості. Внутрішня міра охоплює структуру економічних явищ і процесів, економічної системи загалом, зближується з категорією сутності першого порядку (зокрема, пояснює причинно-наслідкові зв'язки), а отже, з відповідною сутністю категорії "закон". Так, накопичення грошей стає стратегічною метою за капіталізму, його визначальною властивістю і в процесі руху — кількісною сутністю, іманентною мірою. Водночас це означає розвиток від невизначеної до більш визначеної міри.
   Діалектичний характер взаємодії якості, кількості й міри виражається в законі переходу кількісних змін в якісні. Серед якісних розрізняють зміни, що зумовлюють поступове накопичення нової якості, раптове її накопичення та ін. Якщо такі зміни охоплюють структуру економічної системи, вона поступово руйнується і з'являється нова, здійснюється рух від менш розвинутої внутрішньої економічної форми до розвинутішої. Оскільки сутність є сукупністю багатьох якостей, а отже, властивостей, перехід якості в іншу, розвинутішу, відбувається в межах єдиної сутності. Так, перехід нижчої стадії капіталізму у вищу здійснювався у межах цілісного капіталістичного способу виробництва.
   Стара якість перетворюється иа нову стрибкоподібно. Основні форми стрибків: поступові (внаслідок гнучкої структури внутрішньої організації у певному порядку змінюються окремі підсистеми цілісної економічної системи, наприклад продуктивні сили), вибухові (в умовах жорсткої структури внутрішньої організації змінюється вся економічна система — під час суспільних, в тому числі економічних, соціальних, політичних та інших форм революцій); прогресивні та регресивні; короткотермінові (одномоментні) та довготермінові (періодіальні) та ін.
   Різноманітні форми стрибків свідчать про певну еластичність міри, перехід від однієї міри до іншої, а отже, вузлові міри (за Гегелем). Вузлові міри капіталу загалом (як суспільної форми капіталістичного способу виробництва) — індивідуальний, акціонерний, монополістичний (в тому числі олігополістичний), державний, державно-монополістичний (державно-корпоративний), транснаціональний та інтегрований (об'єднаний у межах окремих регіональних угруповань на зразок ЄС) капітал або інтегрована капіталістична власність. У межах сучасного капіталізму відбуваються поступові стрибки, передусім у системі продуктивних сил.
   Особливість застосування закону кількісно-якісних змін у процесі пізнання полягає в тому, що спочатку вивчається якість предмета дослідження, а потім кількість. Отримані результати кількісно-якісного аналізу систематизуються з метою з'ясування міри і обґрунтування закону взаємодії властивостей, ознак тощо.
   Найважливішими із способів пізнання механізму переходу від кількості до якості є процедури обліку і вимірювання. У категорії "кількість" двома основними вимірами в онтологічному контексті слугують число і величина, а отже, їх єдність. У свою чергу, число показує те спільне, що є у певної множини предметів — об'єктивну основу поняття "число".
   Відіграє дуже важливу роль в економічному дослідженні закон заперечення заперечення.
   Закон заперечення заперечення — один із основних законів діалектики, який характеризує напрям розвитку економічної системи, її складових частин та елементів (окремих явищ і процесів), починаючи з умов виникнення та становлення, наступного розвитку, функціонування й переходу до досконаліших, розвинутіших систем.
   Цей закон, як і інші закони і категорії діалектики, у своїй гносеологічній функції (тобто перетворенні на методологічні принципи, прийоми, вимоги) щодо певної сфери дослідження набуває специфічних форм застосування. Сам спосіб заперечення визначається як загальною, так і особливою природою процесу. Для кожного виду предметів існує особливий вид заперечення. З цього випливає, що у дії закону заперечення заперечення містяться як загальні для природи, історії та мислення ознаки (тому він і є загальним законом), так і специфічні, зумовлені природою певного явища, процесу.
   Натепер головним інструментом використання кількісних методів в економіці є методи математичного моделювання економічних явищ і процесів, за допомогою яких з'ясовують кількісні функціональні залежності в економічній системі і окремі якісні властивості, зокрема рівноважний метод. Він передбачає, що немає жодної абсолютно незмінної економічної категорії, жодної величини. Так, вартість товару, витрати на його виробництво тощо залежать не тільки від техніко-економічних умов виробництва на окремому підприємстві чи в галузі, а й від альтернативних можливостей застосування використовуваних ресурсів, від співвідношення між суспільною (граничною в тому числі) корисністю певної кількості товарів і суспільними (в тому числі граничними) витратами на їх виробництво. При цьому слід враховувати, що на вартість товару опосередковано впливає наявність інших товарів тощо. Отже, вартість (будучи результатом взаємодії всіх елементів економічної системи) стає еквівалентною категорії "рівноважних цін", тобто такого стану в ціноутворенні, коли врівноважуються попит і пропозиція на всіх ринках у межах національної економіки одночасно.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com