www.VuzLib.com

Головна arrow Економічна теорія arrow Поняття і структура методу економічної теорії
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Поняття і структура методу економічної теорії

Поняття і структура методу економічної теорії

   Найважливішими елементами структури діалектичного методу дослідження є загальнонаукові та філософські принципи.
   Метод (грец. methodos — шлях до чогось, спосіб пізнання, дослідження, вчення, теорія) економічної теорії — засіб пізнання як певна сукупність або комплекс прийомів І операцій для мисленого відтворення економічної системи, притаманних їй законів і суперечностей.
   Комплекс таких прийомів і операцій повинен узгоджуватися з об'єктивними законами розвитку самої дійсності, з найновішими досягненнями діалектики. Систему прийомів, способів наукового пізнання вивчає методологія (грец. methodos — шлях і logos — слово, вчення) — система різноманітних методів, засобів і прийомів наукового пізнання та наука (вчення) про цю систему.
   Якщо діалектика відображає закономірності розвитку всієї дійсності (природи, суспільства, мислення), то діалектичний метод є гносеологічним і логічним відображенням всієї діалектики.
   Метод економічної теорії, як і предмет цієї науки, складається з різних структурних елементів, головними з яких є філософські, загальнонаукові принципи, закони і категорії діалектики, закони і категорії економічної теорії, дисциплінарні та міждисциплінарні методи, передусім економіко-математичні і статистичні.
   Замість них у багатьох навчальних виданнях виокремлено такі нечисленні елементи методу пізнання в економіці, за допомогою яких предмет науки дослідити неможливо. Так, у підручнику "Економіка" елементами методу економічної теорії названі методи порівняльного аналізу, метод наукової абстракції, метод графічних відображень і метод економіко-математичного моделювання, а також принципи взаємодії теорії та практики, єдності мікро-і макроаналізу та реального історизму1; у навчальному посібнику "Курс економічної теорії" — метод наукової абстракції, функціонального аналізу, економіко-математичне моделювання та економічні експерименти; у підручнику "Економічна теорія" за основу взято цивілізаційний підхід до дослідження виробництва3. Застосування таких елементів методу призводить до еклектизму економічної теорії, поверховості висновків і узагальнень.
   До філософських методів належать принципи матеріалізму, розвитку, саморуху, відображення, суперечності, детермінізму, взаємодії, об'єктивності та ін. До загальнонауковнх принципів і методів — принцип системності, методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції тощо. Основні закони діалектики — це закон єдності та боротьби протилежностей, кількісно-якісних змін і закон заперечення. Інструментами економічного дослідження є такі категорії філософії, як "кількість" і "якість", "сутність" і "явище", "зміст" і "форма" і т. д.
   Чотири перших групи структурних елементів діалектичного методу дослідження не накладаються механічно на економічні явища і процеси, що вивчаються, а відображаються через предмет і метод економічної теорії (як окремої науки), набуваючи специфічних форм використання, органічно вплітаються в економічне дослідження. Ці групи елементів діалектичного методу в поєднанні із законами і категоріями економічної науки та дисциплінарними і міждисциплінарними методами утворюють систему інструментів і методів пізнання предмета економічного дослідження. Водночас кожен із них відіграє різну роль у пізнанні певного суспільного (наприклад, капіталістичного) способу виробництва чи окремих його стадій, етапів.
   Перші два структурні елементи синтезує системно-структурний підхід.
   Системний підхід в економічному дослідженні — методологічна орієнтація дослідження та вивчення різних типів господарства (національного, світового та ін.) у вигляді систем, підсистем, тобто комплексу складових частин, елементів у взаємодії, яка формує їх цілісність щодо навколишнього середовища.
   Необхідність системного підходу в економічному дослідженні зумовлена ускладненням різних типів господарства, зростанням ролі методологічного аналізу в системі елементів діалектичного методу дослідження, багаторівневості і поліваріантності їх розвитку, процесом взаємозбагачення методів дослідження різних наук, зокрема методів різних напрямів і шкіл західної економічної науки та політичної економії.
   Перший і найважливіший елемент системного підходу — принцип цілісності, оскільки цілісність формує систему, є одним з її найважливіших констатуючих аспектів. Інші аспекти — наявність підсистем і елементів системи, а також характер зв'язків між ними. Обов'язковою умовою цілісності системи є її взаємодія (єдність і суперечність) з навколишнім середовищем. Ним, наприклад, для сільського господарства (як елементу національного господарства) є інші сфери й галузі економіки, кліматичні умови, конкуренція з боку іноземних виробників сільськогосподарської продукції тощо, а для національного господарства — господарства інших країн, міжнародні фінансово-кредитні та економічні організації та ін.
   Принцип цілісності в економічному дослідженні передбачає розгляд об'єкта як складної системи, утвореної з окремих відносно самостійних підсистем, елементів, компонентів, взаємодія яких (специфіка зв'язків і відносин між ними) зумовлює виникнення інтегративних законів і суперечностей, якостей і властивостей цілісної органічної єдності, не притаманних її підсистемам, елементам тощо. Так, взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин у межах суспільного способу виробництва певного національного господарства зумовлює виникнення і дію закону адекватності виробничих відносин (відносин економічної власності) рівню, характеру і структурі продуктивних сил; взаємодія елементів технологічного способу виробництва — виникнення і дію закону концентрації виробництва, усуспільнення виробництва і праці.
   Найскладнішим системоутворюючим об'єктом у межах економічної системи є її основні підсистеми: продуктивні сили, відносини економічної власності, техніко-економічні та організаційно-економічні відносини, господарський механізм. У межах підсистем виокремлюють найважливіші складові частини, а в їх межах — елементи, які, у свою чергу, формуються з відповідних компонентів. Складовими частинами відносин економічної власності є власність на засоби виробництва, робочу силу та інші об'єкти. Такі види власності функціонують і розвиваються майже в усіх сферах суспільного відтворення. Окремими елементами відносин економічної власності є ціна, заробітна плата, прибуток тощо. Відносно відокремленими компонентами відносин економічної власності, наприклад заробітної плати, є різні її форми й системи. Складові частини господарського механізму — державне регулювання і ринкові важелі саморегулювання економіки. Окремими елементами державного регулювання є бюджетне регулювання, податкове, грошове, кредитне та ін. Кожне з них формується з певної кількості компонентів. Так, податкове регулювання передбачає встановлення різних видів податків, ставок оподаткування тощо.
   Підсистема, складова, елемент і компонент стають системоутворюючими об'єктами лише за умови їх взаємодії з іншими структурними утвореннями (підсистемами тощо), а без взаємодії вони є певною річчю. Так, закуплена нова технологія не стане елементом продуктивних сил (складовою засобів виробництва) доти, поки не будуть підготовлені відповідні кадри, придбана або виготовлена якісно нова сировина тощо.
   Важливу роль відіграють такі типи полярних систем, як цілісні та сумативні, органічні й механічні, динамічні й статичні. В цілісних, органічних і динамічних системах ціле відрізняється від структурних утворень наявністю системи зв'язків між ними (підсистемами, частинами тощо), внутрішньою організацією, певним комплексом цілісних інтегративних якостей і властивостей, інтегративних функцій і є більшим від суми складових частин, елементів. У механічних системах ознаки та властивості сукупності збігаються з сумою якостей і ознак окремо взятих складових частин. У такому разі складові, елементи тощо є самостійними стосовно один одного і щодо сукупності загалом.
   Конкретизує принцип цілісності структурний метод, згідно з яким необхідно аналізувати внутрішні зв'язки між окремими підсистемами. Структура (як спосіб взаємозв'язку і взаємодії підсистем та їх складових і як внутрішній зв'язок, внутрішня організація системи) виражає сутність органічної системи й розкривається в загальних для всієї системи економічних законах, у системних законах. Тому сутність — це комплекс внутрішніх, необхідних, глибинних і спільних зв'язків і відносин, які визначають основні властивості, особливості, функції та тенденції розвитку економічної системи. Оскільки кожний закон, пронизаний суперечністю чи певною сукупністю суперечностей, є способом взаємозв'язку між різними їх сторонами, то структурі властиві й системні суперечності: основна суперечність, суперечності кожної підсистеми з іншими.
   Системний підхід в економічному дослідженні передбачає з'ясування основних типів зв'язку між підсистемами, їх складовими, елементами та компонентами. Це значною мірою збігається із з'ясуванням основних типів економічних законів та особливостей їх взаємодії. Основними типами зв'язків є техніко-природничі зв'язки і відносини, властиві речовим факторам виробництва техніко-технологічні зв'язки, техніко-біологічні, працеформуючі, техніко-організаційні зв'язки, властиві техніко-економічним відносинам техніко-економічні зв'язки, зв'язки і відносини у сфері економічної власності, зв'язки, пов'язані з функціонуванням та розвитком господарського механізму.
   1. Техніко-природничі зв'язки і відносини. Відображають ставлення людини до природи у процесі праці, перетворення речовини природи відповідно до потреб та інтересів людини. Для цього типу зв'язків характерна взаємодія законів природи і законів людської діяльності у сфері безпосереднього виробництва.
   2. Властиві речовим факторам виробництва техніко-технологічні зв'язки. Виникають між різними видами техніки і технології як у межах одного технологічного способу виробництва, так і між технікою і технологією трьох технологічних способів виробництва (що базуються на ручній, машинній і автоматизованій праці).
   3. Техніко-біологічні зв'язки. Відображають взаємодію людини і техніки. Концентрованим виразом цих зв'язків є закон переміщення функцій від особистісного до речових факторів виробництва, а також закон приведення в дію всезростаючої маси виробництва з дедалі меншою витратою людської сили.
   4. Працеформуючі зв'язки. Пов'язані зі спільною діяльністю людей у процесі праці (безвідносно до відносин власності). У цій сфері діє закон переміни праці, закон усуспільнення праці та ін.
   5. Техніко-організаційні зв'язки. За їх допомогою підсистема продуктивних сил формується в цілісність, у якій взаємодіють засоби і предмети праці, людина, використовувані людьми сили природи, наука, інформація. Цей тип зв'язків виникає і розвивається на основі такого елементу продуктивних сил, як форми й методи організації виробництва.
   6. Властиві техніко-економічним відносинам техніко-економічні зв'язки. Властиві відносинам спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації. На їх основі діють техніко-економічні закони: закон концентрації виробництва, закон усуспільнення виробництва та ін.
   Усі перелічені вище типи зв'язків існують і розвиваються в межах технологічного способу виробництва (єдності продуктивних сил і техніко-економічних відносин). У межах цього способу виробництва загалом, в окремих його складових тощо виникає і розвивається певна цілісність різноманітних суперечностей.
   7. Зв'язки і відносини у сфері економічної власності. Це зв'язки економічного привласнення, оскільки власність, що розглядається в процесі руху, динаміки, є привласненням другого типу. Перший тип привласнення відбувається у процесі праці, коли здійснювалося привласнення предметів природи, їх перетворення відповідно до потреб людини. Привласнення другого типу — це комплекс зв'язків і відносин між людьми з приводу привласнення робочої сили, засобів виробництва, необхідного і додаткового продукту, інтелектуальної власності, послуг в усіх сферах суспільного відтворення.
   Оскільки власність є складною і багатоплановою соціологічною категорією (в ній, крім економічного, виокремлюють соціальний, правовий, політичний, національний і психологічний аспекти), поряд із зв'язками економічного привласнення необхідно розмежовувати економіко-соціальні, економіко-правові та інші зв'язки й відносини.
   У межах підсистеми відносин економічної власності (сутнісних виробничих відносин) окремими видами зв'язків (що формуються на рівні окремих елементів цієї підсистеми) є зв'язки економічного привласнення у сфері безпосереднього виробництва, розподілу, обміну і споживання. На їх основі виникають, функціонують і розвиваються закони власності: закон централізації власності, закон-тенденція середньої норми прибутку до зниження, закон монополістичного (в тому числі олігополістичного) привласнення, закон одержавлення власності та ін. У межах підсистеми формуються і розвиваються відповідні підсистемні суперечності: між відносинами власності у сфері виробництва і відповідними відносинами у сфері розподілу (аналогічно між іншими сферами), між прибутком та заробітною платою і цінами, між різними сторонами прибутку та ін.
   8. Пов'язані з функціонуванням та розвитком господарського механізму зв'язки. їх можна назвати системоутворюючими і регулюючими. Це основний тип зв'язків у межах господарського механізму національного господарства. З-поміж них виокремлюють ринкові зв'язки, на основі яких діють закони конкуренції, закон пропорційного розвитку, закон грошового обігу та ін. Ще одним видом зв'язків, пов'язаних із функціонуванням сучасного господарського механізму, є державне регулювання (адміністративне, правове та економічне) у формах національного планування, програмування та прогнозування народного господарства. У межах світового господарства останніми десятиліттями формується такий елемент господарського механізму, як наднаціональне регулювання з боку наднаціональних органів та міжнародних фінансово-кредитних організацій. На основі всіх видів системоутворюючих (регулюючих) зв'язків виникають і функціонують закони підсистеми: закон поступового послаблення ринкових важелів саморегулювання економіки й посилення державного та наддержавного регулювання, закон планомірного розвитку економіки та ін.
   Раціонально сформований господарський механізм (ця раціональність залежить від оптимального співвідношення державного і ринкового саморегулювання, вмілого поєднання адміністративних і правових важелів та інших чинників) перетворює на органічну цілісність усі інші підсистеми, а отже, їх складові частини, елементи й компоненти, узгоджує виконувані ними функції, інтереси класів та соціальних груп через виконання основних функцій самим господарським механізмом. Водночас цілісність окремих підсистем забезпечує наявність у них відповідних форм — речової, суспільної та ін.
   Наступний елемент принципу системності — виокремлення різних рівнів системи в ієрархічній підпорядкованості. Це дає змогу сформувати комплекс ступенів, в якому кожен наступний випливає з попереднього, діалектично його заперечуючи. Так, в економічній системі капіталізму виокремлюють дві стадії: висхідну — домонополістичний капіталізм (початок XVI — кінець XIX ст.) і нисхідну — імперіалізм (початок XX ст. — до сучасності). Основними ступенями домонополістичного капіталізму були проста капіталістична кооперація, мануфактура і машинне виробництво; вищої стадії імперіалізму — монополістичний (або олігополістичний) капіталізм, державно-корпоративний (ядром якого є державно-монополістичний) та інтернаціональний капіталізм. Перший ступінь імперіалізму розвинувся упродовж перших трьох десятиліть XX ст., другий — з кінця 30-х років до кінця 60-х років XX ст., третій — з кінця 50-х років — до наших днів (з часу створення ЄС).
   Капіталістичному способові виробництва властиві загальні (загальносистемні економічні) закони (притаманні обом стадіям) і закони розвитку окремих ступенів. Так, для першого ступеня вищої стадії характерним е закон монополізації виробництва і власності, для другого — закон одержавлення економіки, закон планомірного розвитку, для третього — закон інтернаціоналізації господарського життя (інтернаціоналізації виробництва, обміну тощо). При переході до розвинутіших стадій або ступенів загальносистемні закони і їх суперечності модифікуються, наповнюються елементами якісно нового змісту.
   У процесі такої еволюції поступово зростає організованість, планомірність в русі економічної системи, роль свідомого регулювання, суб'єктивного в дії економічних законів. Кожен ступінь теоретично відображається як у загальносистемних категоріях (прибуток, заробітна плата, ціни та ін.), так і в сукупності категорій певної стадії і ступеня.
   Оскільки заперечення вищою стадією або ступенем нижчої має діалектичний характер, то посилюється диференціація економічної системи, а отже, її організованість. Диференціація відбувається в межах кожної підсистеми, складової частини, елементу і компонента. При цьому ускладнюється структура всієї системи, виконувані нею функції, інтегративні якості й цілі. Виникає необхідність пізнання внутрішніх зв'язків між рівнями (стадіями і ступенями) системи, притаманними їм законами.
   На нижчих ступенях еволюції економічної системи ціле виражає сутність цієї системи нижчого порядку, на вищих — сутність більш високого порядку.
   Конкретизацією системного підходу та названих вище принципів є необхідність пошуку в системі загальної мети. З розвитком економічної системи, переходом від одного ступеня до іншого ускладнюються її цілі, модифікується загальна мета, яка також є системоутворюючим елементом. Загальною метою капіталістичного способу виробництва є виробництво і привласнення прибутків. Нині досягнення такої мети у розвинутих країнах неможливе без розвитку загальноосвітнього і кваліфікаційного рівнів найманих працівників, їх творчих та організаторських здібностей, без формування людини-власника, впровадження національного регулювання економіки, часткового перерозподілу національного доходу на користь найбідніших верств населення тощо. Така модифікація мети капіталістичного способу виробництва вимагає зміни засобів її досягнення, виконуваних системою функцій. Виникнення елементів соціалістичного способу виробництва в надрах капіталізму означає появу принципово нової мети — максимізації привласнення доходу кожним працівником.
   Цілісність економічної системи залежить від ступеня підпорядкування, узгодження всіх її структуроутворюючих складових для виконання спільних функцій і спільної мети. Для її реалізації система може створювати необхідні органи: державні та наддержавні органи регулювання макроекономічних процесів на національному та наднаціональному рівнях. На національному та наднаціональному (зокрема, в межах ЄС) рівнях для реалізації поставлених цілей затверджується бюджет (що є підставою для виділення відповідних ресурсів)" формується відповідна законодавча база тощо. Водночас виникає потреба у спільному інформаційному забезпеченні, інтегративній інформації.
   Джерелом руху економічної системи є розвиток її внутрішніх суперечностей та суперечностей між системою та її зовнішнім середовищем (людиною і природою). Еволюція системи супроводжується їх ускладненням. Це збагачує джерело розвитку (а водночас і джерело криз меншої глибини), посилює диференціацію системи (форм власності, організаційно-економічних відносин, техніко-економічних відносин, структури продуктивних сил тощо), Ті організованість і стабільність, ускладнює механізм дії економічних законів.
   Оскільки економічні системи еволюціонують, при їх аналізі (стадій, ступенів, підсистем, елементів, законів, суперечностей тощо) необхідно застосовувати узгоджений з принципом цілісності історичний підхід. Щодо дії економічних законів він передбачає з'ясування законів, які регулюють виникнення, існування, розвиток і занепад економічної системи, а щодо суперечностей системи — їх дослідження у стадії тотожності, відмінності, власне суперечності, конфлікту та переходу в принципово та якісно нові форми руху. У фазі тотожності й відмінності діють закони зародження певної економічної системи (що водночас означає використання структурно-генетичного методу аналізу складних систем), у фазі суперечності — закони існування (або функціонування) цієї Системи, у фазі конфлікту — закони занепаду, переходу одного суспільного способу виробництва в інший, менш розвинутої економічної системи у розвинутішу.
   Системно-структурний підхід означає, що в процесі еволюції економічної системи виникають різні варіанти й моделі її розвитку, альтернативність. Учений, державний діяч повинен зважено оцінювати різні точки зору і обирати пріоритетну істину, а не підпорядковувати світогляд певній догмі.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com