www.VuzLib.com

Головна arrow Економічна теорія arrow Класифікація економічних законів
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Класифікація економічних законів

Класифікація економічних законів

   Загальноприйнята класифікація законів, основою якої є термін їх дії, значно збіднює їх системну характеристику, сферу та механізм дії. Орієнтуючись на сучасні досягнення світової економічної думки, доцільно виокремити кілька груп економічних законів.
   І. Закони, що діють упродовж різних історичних періодів. Серед них розрізняють такі чотири типи:
   1) всезагальні економічні закони (притаманні всім суспільно-економічним формаціям): закон економії робочого часу, закон зростання продуктивності праці, закон адекватності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил та ін.;
   2) загальні економічні закони (діють у кількох формаціях): закон вартості, закон грошового обігу, закон попиту і пропозиції тощо;
   3) специфічні економічні закони (діють у межах лише однієї суспільно-економічної формації): основний економічний закон, закон концентрації окремих форм власності та капіталу (наприклад, за умов капіталізму — закони концентрації промислового, торговельного, індивідуального, позичкового капіталу та ін.);
   4) стадійні та ступеневі закони (діють на одній із вищих стадій або ступенів розвинутої суспільно-економічної формації). Так, на вищій стадії капіталізму діє закон монополізації капіталістичного виробництва, закон зрощування промислового капіталу з банківським та інші; на вищому ступені цієї стадії діє закон одержавлення капіталістичної економіки, закон планомірності тощо.
   II. Закони різних сфер суспільного відтворення:
   1) закони безпосереднього виробництва: закон зростання технічної будови виробництва, закон визначення вартості товарів суспільно необхідним робочим часом, закон спадної віддачі та ін.;
   2) закони, що діють у сфері обміну: закон вартості (основною ознакою якого є обмін еквівалентів), закон попиту та пропозиції тощо;
   3) закони, що діють у сфері розподілу: закон привласнення середнього прибутку на рівновеликий капітал, закон обернено пропорційної залежності між величиною прибутку та розміром заробітної плати та ін.;
   4) закони сфери споживання: закон зростання потреб, закон Енгеля, закони Госсена тощо.
   Водночас окремі економічні закони відображають взаємозв'язок двох і більше сфер суспільного відтворення (наприклад, закони конкуренції).
   ІІІ. Закони розвитку та функціонування окремих економічних Підсистем:
   1) закони розвитку продуктивних сил (визначальні): закон поступового переходу функцій працівника до засобів праці, закон зростання екологічних витрат (на сучасному етапі) та ін.;
   2) закони розвитку підсистеми техніко-економічних відносин: закон усуспільнення виробництва і праці, закон суспільного поділу праці, закон концентрації виробництва та ін.;
   3) закони, що відображають розвиток організаційно-економічних відносин за умов капіталізму: закон посилення організації виробництва та ін.;
   4) закони розвитку та функціонування відносин економічної власності: основний економічний закон, закон концентрації власності, закони розвитку окремих форм капіталу та ін.;
   б) закони, які відображають розвиток господарського механізму: закони конкуренції, закон пропорційного розвитку, закон посилення державного регулювання, закон монополістичної планомірності тощо.
   IV. Закони, які діють на різних рівнях економічної системи:
   1) закони мікрорівня: закон одиничного поділу праці, закон зростання трансакційних витрат та ін.;
   2) закони макрорівня: закон циклічного розвитку економіки, закон грошового обігу та ін.;
   3) закони метарівня: закони інтернаціоналізації виробництва, обміну та ін., які найінтенсивніше діють у межах Європейського союзу;
   4) закони, що діють у масштабах світового господарства: закони нерівномірності економічного розвитку, закон інтернаціоналізації обігу (який на цьому рівні діє з меншою інтенсивністю), інтернаціональні форми закону вартості та ін. Більшість із цих законів ще не досліджена.
   Пізнання сутності економічного закону неможливе без дослідження механізмів його дії і використання.
   Механізм дії економічних законів — боротьба протилежних сторін, якостей I властивостей економічної системи, за якими стоять інтереси, потреби протилежних класів, соціальних верств і прошарків, а також конкурентність Інтересів всередині класів тощо.
   Механізм використання економічних законів є прерогативою господарського механізму.
   Механізм використання економічних законів — пізнання їх сутності, умов дії та вимог, і на цій основі формування економічної політики, вироблення економічної програми.
   Кожний економічний закон групує навколо себе певні кількісні категорії.
   Економічні категорії. Всебічно цілісна економічна система та закони її розвитку можуть бути розкриті в сукупності економічних категорій, їх системі. Отже, кожна підсистема розкривається у певній сукупності категорій, а окрема категорія відображає лише одну із сторін підсистеми та її елементів.
   Економічні категорії — абстракція, теоретичний вираз й мислені форми реально існуючих економічних систем та притаманних їм економічних законів у взаємодії з розвитком продуктивних сил, властивими їм об'єктивними законами, внаслідок якої (взаємодії) формуються спільні для суспільного способу виробництва закони.
   Оскільки двома найважливішими елементами економічної системи є продуктивні сили і відносини економічної власності, то в структурі більшості економічних категорій виокремлюють ту сторону, яка відображає розвиток продуктивних сил та еволюцію відносин економічної власності (або типів і форм власності). Змістом продуктивних сил є відношення людей до природи у процесі праці, тому їх взаємодія, речовий зміст економічних категорій — це окрема сторона такого відношення. Той аспект економічної категорії, який виражає еволюцію відносин економічної власності, є суспільною формою категорій. Отже, у кожній економічній категорії з урахуванням найважливішої метасистеми економічної системи відображені насамперед зв'язки й відносини між людьми у процесі привласнення засобів виробництва, предметів споживання, послуг, інтелектуальної власності та інших об'єктів власності, з одного боку, і виробничі зв'язки між людьми у процесі праці, створення матеріальних благ, взаємодії людини з природою — з іншого. Перший тип зв'язків і відносин називають суспільними, другий — техніко-економічними.
   Оскільки економічні категорії відображають об'єктивно існуючі економічні системи, вони теж об'єктивні. Водночас, будучи мисленими формами й теоретичним виразом таких систем, вони певною мірою відтворюють і суб'єктивну сторону процесу пізнання людиною цих систем. Тому одну і ту саму економічну категорію різні автори можуть трактувати по-різному, виокремлюючи при цьому як першооснову або речовий зміст, або суспільну сторону економічної категорії. У першому разі переважає осмислення процесу відношення людини до речі і відносини між самими речами; у другому — зв'язків і відносин між самими людьми. Так, західні економісти, з'ясовуючи сутність капіталу, насамперед віддають перевагу його матеріально-речовій характеристиці (тобто розглядають як засоби виробництва цінні папери, гроші та ін.), а досвідчені вітчизняні — його суспільній формі (або відносинам економічної власності між людьми, що виникають у процесі привласнення цих об'єктів власності). Залежно від ступеня оволодіння діалектичним методом дослідження, методології пізнання цілісної економічної системи, опанування світової економічної думки, знання реалій дійсності тощо, кожен автор різною мірою наближається до істини, до сутності економічних категорій.
   Економічна система не є незмінною, зазнає суттєвих та кількісно-якісних перетворень, еволюціонує від менш розвинутих до розвинутіших форм, етапів. їх розвиток повинен відображатися в русі, мінливості економічних категорій, у наповненні їх елементами суттєво або якісно нового змісту. Необхідність діалектичного підходу до осмислення змісту економічних категорій відображає принцип історизму. Неврахування вимог принципу історизму призводить до догматичного тлумачення економічних категорій. Прикладом є поширення думки про необхідність переходу України до ринкової економіки, оскільки така економіка існувала впродовж XVI — початку XX ст.
   Вершиною наукового теоретико-методологічного мислення є обґрунтування сутності економічного закону, при якому внутрішньо необхідний, сталий, суттєвий зв'язок між окремими економічними явищами і процесами, виражений за допомогою економічних категорій, відображається у взаємозв'язку певних економічних категорій. Тому при дослідженні економічних законів також необхідно враховувати вимоги принципу історизму.
   Розрізняють всезагальні, загальні, специфічні та особливі економічні категорії. Всезагальні економічні категорії — це теоретичний вираз елементів економічних систем, властивих усім суспільним способам виробництва, — категорії, що відображають більшість елементів продуктивних сил і технологічного способу виробництва, взаємодію людини з природою у процесі праці (засоби праці, предмети праці, власна праця, людина тощо). Загальні економічні категорії позначають розвиток спільних для кількох суспільних способів виробництва елементів економічної системи (гроші, товар, ціна тощо), які групуються навколо загальних економічних законів. Специфічні економічні категорії — це мислені форми, які відображають відносини економічної власності, властиві лише одному суспільному способу виробництва, — відробна рента, продуктова рента, панщина та ін. (феодальні відносини власності); прибуток, додаткова вартість, підприємницький прибуток, кредитні гроші тощо (капіталістичні відносини власності). Особливі економічні категорії характеризують розвиток відносин економічної власності лише на одній із стадій, етапів еволюції суспільного способу виробництва: одержавлення економіки, одержавлення інтелектуальної власності, державного планування, капіталістичної інтеграції та ін.
   Найважливіші закономірності взаємодії двох сторін (продуктивних сил і виробничих відносин) суспільного способу виробництва розкриває закон адекватності.
   Закон адекватності виробничих відносин рівню і характеру продуктивних сил (далі — закон адекватності) — всезагальний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, суттєві й сталі зв'язки між прогресом системи продуктивних сил та еволюцією відносин економічної власності, а також зворотну дію останніх на розвиток продуктивних сил.
   Цей закон діє в усіх суспільно-економічних формаціях, найінтенсивніше — після першої промислової революції кінця ХУІП — початку XIX ст. Його дія в підсумку зумовила зміну суспільних способів виробництва, соціально-економічний прогрес суспільства.
   У межах закону адекватності слід розрізняти низку економічних закономірностей, які є його конкретними формами вияву: внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між потребами розвитку людини та відносинами економічної власності; потребами розвитку засобів виробництва і відносинами економічної власності; потребами у розвитку науки і відносинами економічної власності та ін. Найважливішою закономірністю в межах закону адекватності є внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між потребами, інтересами й цілями розвитку головної продуктивної сили — людини, та еволюцією типів і форм власності. Саме ця закономірність (пронизана відповідними суперечностями) була найдинамічнішою рушійною силою зміни суспільно-економічних формацій. Так, розпад рабовласницького ладу був зумовлений насамперед відсутністю стимулів до праці у рабів, неспроможністю дешевої рабської праці конкурувати з працею вільних селян, ремісників тощо.
   Сучасна система продуктивних сил формується у процесі взаємодії таких основних елементів, як робоча сила (у ширшому аспекті людини-працівника), засоби праці, предмети праці, використовувані людьми сили природи (сонячна, ядерна і термоядерна енергія тощо), наука, інформація та ін. Для забезпечення їх прогресу необхідний розвиток різних типів і форм власності (приватної, колективної, суспільної, інтернаціональної зокрема, та різноманітних форм їх поєднання), причому пріоритетним типом власності для розвитку певного елементу системи може бути як один із названих типів (або властивих йому форм), так і їх комбінація.
   Оскільки змістом продуктивних сил є активне ставлення людини до природи у процесі праці, то для гармонійного поєднання людини і природи необхідні типи і форми власності, які забезпечуватимуть нормальне відтворення індивіда як біологічного виду, задовольнятимуть його екологічні потреби, сприятимуть подоланню екологічної кризи. Найбільш адекватним типом власності для забезпечення гармонійної взаємодії людини і природи може бути суспільна власність на засоби виробництва, природні ресурси, землю тощо.
   Для розвитку людини як головної продуктивної сили необхідне раціональне поєднання суспільної, колективної та приватної власності, засноване передусім на власній, озброєній технікою праці. Для розвитку освіти в загальнонаціональному масштабі, тобто для отримання належного рівня освіти сукупним працівником, адекватною формою також є суспільна власність; здобуття високого рівня освіти окремим індивідом, соціальними прошарками можуть краще забезпечити приватні або колективні ВНЗ.
   Розвиткові фундаментальних наукових досліджень найбільше сприяє державна власність (приватному і навіть великому монополістичному капіталу це не під силу), а взірцево-конструкторські розробки найефективніше здійснюють дрібні та середні фірми (особливо ризикові — венчурні — компанії) в межах індивідуальної (приватної) капіталістичної власності.
   Загалом на нижчій стадії розвитку капіталізму (з початку XVI ст. до кінця XIX ст.) найадекватнішою формою прогресу продуктивних сил була індивідуальна (приватна) капіталістична власність. Але вже на початку XIX ст. вона почала гальмувати їх розвиток, оскільки індивідуальному капіталу не під силу було будувати залізниці, великі підприємства з довгим робочим періодом тощо. Загострення суперечності між двома сторонами суспільного виробництва спричинило першу економічну кризу 1825 р. З цього часу починають виникати акціонерні компанії, які є формою колективної власності та якісно новою суспільною формою розвитку продуктивних сил.
   Однак уже у 20-ті роки XX ст. акціонерна власність (основна форма існування монополій) поступово перетворюється на гальмо розвитку продуктивних сил. Посилення цієї суперечності призвело до найглибшої за майже 500 років існування капіталізму економічної кризи 1929—1933 рр. Відтоді починає інтенсивно розвиватися якісно новий тип власності — державна власність (на засоби виробництва, значну і всезростаючу частку національного доходу, науку у формі патентів, ліцензій тощо), яка певною мірою розв'язала попередню суперечність і відкрила ширший простір для розвитку продуктивних сил. У середині 50-х років XX ст., тобто з розгортанням НТР, продуктивні сили інтенсивно переростають масштаби державної власності у багатьох країнах Західної Європи. Це зумовило появу інтегрованої власності, яка стає суспільною формою розвитку процесу інтернаціоналізації продуктивних сил. Найінтенсивніше ця форма власності розвивається у межах Європейського союзу.
   Особливістю дії закону адекватності є діалектичний (а не цілковитий) характер заперечення кожним розвинутішим типом і формою власності попередніх менш розвинутих, що забезпечує збереження їх сильних, позитивних сторін, реальний плюралізм типів і форм власності, зростання ефективності й стабільності економічної системи. Загальною закономірністю такої еволюції є ускладнення кожного наступного типу і форми власності, а в сучасних умовах — формування й розвиток у межах акціонерної, державної, інтегрованої форм власності ознак, особливостей, якостей, протилежних соціально-економічній природі кожної з форм. Так, у межах акціонерної власності (колективної капіталістичної власності) частина дрібних акціонерів перетворюється на часткових співвласників акціонерних компаній. У межах державної власності виникають і розвиваються ознаки загальнонаціональної власності, вона виконує частину функцій соціальної справедливості (при справедливому перерозподілі національного доходу через державний бюджет та ін.). Поява таких особливостей розширює здатність акціонерної, державної власності бути суспільною формою розвитку продуктивних сил, сприяти їх прогресу.
   Завдяки дії закону адекватності, властивих йому закономірностей прискорюється соціально-економічний прогрес людства, цивілізації загалом. Той факт, що у його надрах інтенсивно відбуваються процеси соціалізації, свідчить про історично перехідний характер капіталістичного ладу, зростаючу невідповідність між потребами розвитку продуктивних сил і капіталістичними типами та формами власності.
   Дія закону адекватності на певному етапі еволюції суспільного способу виробництва зумовлює появу суттєво (кардинально) нового типу і форми власності, які поступово заперечують усю систему попередніх типів та форм власності. За капіталістичного способу виробництва такою формою власності є трудова колективна власність, яка означає процес соціалізації власності. її розвиток останнім часом в розвинутих країнах засвідчує, що суперечність між системою продуктивних сил та відносин капіталістичної власності переростає в конфлікт, який є основою соціальної революції (у мирних або немирних формах) і неминучої появи нового суспільного способу виробництва, нової соціально-економічної формації.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com