www.VuzLib.com

Головна arrow Економічна теорія arrow Категорія "закон"
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Категорія "закон"

Категорія "закон"

   Оскільки метою предмета економічної теорії є вивчення законів, які управляють виробництвом, обміном, розподілом і споживанням матеріальних благ і послуг, то надзвичайно важливим у з'ясуванні їх змісту є наукове обґрунтування сутності категорії "закон " як методологічної основи пізнання природи економічних законів. Для формування філософського мислення (основи економічного мислення) викладачів і студентів щодо цієї проблеми необхідно коротко розглянути одну з фундаментальних категорій діалектики — закон.
   Згідно з поглядами німецького філософа Георга Гегеля (1770—1831) категорія "закон" випливає із змісту явища і водночас виявляється в явищі. Головними аспектами закону є єдність, ідентичність в явищах, їх спокійне відображення, спокійний зміст; закон як суттєве явище, суттєве відношення, яке розкривається у єдності внутрішнього і зовнішнього, цілого і частини, дійсного і можливого; закон як необхідність, об'єктивний зв'язок, що об'єднує суперечливі реалії; закон як опосередкований зв'язок явищ, речей, їх властивостей і ступенів розвитку, які взаємообумовлюють одне одного, є причиною. Саме причина зумовлює зміну явищ, їх перехід з одного стану в інший, а взаємна обумовленість явищ, речей, процесів є взаємодією. Активно взаємодіють лише ті відмінності й сторони суперечності, які суттєво взаємообумовлюють одна одну, є органічною єдністю. Завдяки цьому відбувається рух, який є існуючою суперечністю. Категорія "закон" за змістом близька до поняття "структура", а це поняття є конкретизацією категорії "форма". Тому форма у своїй розвинутій визначеності є закон явищ. Категорія "закон" — це також відношення сутностей або відношення між сутностями. Гегель розкрив внутрішній взаємозв'язок закону з іншими категоріями діалектики — дійсністю, випадковістю, можливістю, родом, властивістю, якістю тощо.
   К. Маркс і Ф. Енгельс у категорії "закон" виокремлювали насамперед внутрішні й необхідні зв'язки. У свою чергу, необхідність виявляється як відносна необхідність, детермінізм (лат. determino — обмежую). При цьому існують певні умови, причини тощо, якими опосередковується ця необхідність. Маркс також визначав закон як зв'язок між двома явищами, які за своєю зовнішньою видимістю є суперечливими. Важливим моментом закону є те, що він виражає внутрішній зв'язок між окремими якостями речей, а отже, їх внутрішню структуру. Закон, як підкреслювали К. Маркс і Ф. Енгельс, також пронизаний внутрішніми суперечностями. Кожна річ, за Енгельсом, має багато якостей, а речі взаємодіють між собою через властивості. Ф. Енгельс також наголошував на підпорядкуванні, залежності випадковостей від внутрішніх законів. Найповніше категорія "закон", на його думку, виявляється у формі всезагального (а не одиничного і особистого): "Форма всезагальності в природі — це закон". В. Ленін вважав явище багатшим за змістом, ніж закон, а закон — законом явищ.
   Філософи (вітчизняні та країн СНД) при визначенні сутності категорії "закон" наголошували на переліченні окремих ознак, а саме необхідних, внутрішньо притаманних, всезагальних, суттєвих, стійких та постійно повторюваних зв'язків. Такі зв'язки фіксувалися між суттєвими властивостями, ступенями розвитку явищ об'єктивного світу, елементами системи, між явищами. їх визначення мають такі недоліки:
   1. Недотримання принципу послідовності розвитку, об'єктивної логіки змін при характеристиці форм зв'язку. Одні автори на передній план висували суттєві зв'язки, другі — всезагальні, треті — необхідні, четверті — внутрішні, п'яті — причинно-наслідкові та ін. Враховуючи об'єктивну логіку змін, першочерговими повинні бути внутрішні, а відтак необхідні зв'язки. При цьому акцентується на виникненні, становленні явищ, систем тощо, що передбачає необхідність з'ясування рушійних сил їх розвитку. Оскільки причинні зв'язки як основна форма детермінізму є формою вияву необхідних зв'язків, то при характеристиці закону недоцільно поряд з необхідними називати ще й причинно-наслідкові зв'язки.
   2. При визначенні стійких зв'язків виокремлення постійно повторюваних зв'язків нелогічне.
   3. Нечітка характеристика тих об'єктів, між якими встановлюються внутрішні, необхідні та інші форми зв'язків. Найдоцільніше такими об'єктами називати протилежні сторони протилежностей (а отже, й сутностей), властивості, ступені розвитку явищ і процесів об'єктивного світу, оскільки в такому разі фіксується органічний зв'язок закону із сутністю, внутрішніми протилежними сторонами, ступенями розвитку, явищами та ін.
   Отже, наявність внутрішніх, необхідних і сталих зв'язків насамперед між протилежними сторонами суперечності зумовлює саморух об'єктивних явищ і процесів, матеріальних систем тощо, взаємоперехід суперечностей (однієї в іншу), перетворення менш розвинутих форм суперечності на розвинутіші. Звідси — рухомість, плинність, перехідний характер самих сутностей.
   Закон (як категорія діалектики) — внутрішні, необхідні, стійкі, суттєві форми зв'язків між основними протилежними сторонами, якостями, властивостями, ступенями розвитку явищ і процесів об'єктивного світу, через які (форми) суперечність зароджується, еволюціонує і переходить у розвинутіші форми.
   Таке розуміння сутності категорії "закон" зобов'язує при з'ясуванні змісту економічних явищ і процесів, економічних систем спершу розкривати їх генезис, відтак основні етапи розвитку (або їх еволюцію на різних етапах), з'ясовувати внутрішній суперечливий характер такого розвитку, зародження в межах існуючих явищ, систем принципово (суттєво) нових елементів, форм тощо, а отже, розкривати їх трансформацію у нові системи, процеси тощо.
   Категорія "економічний закон". В економічній літературі 90-х років XX ст., як правило, відсутнє трактування сутності економічного закону через суперечність, що призводить до поверхового тлумачення законів. Як економічна категорія закон відображає закони господарської (або виробничої) діяльності людей, які виявляються насамперед через матеріальні потреби та інтереси людей. Проте не слід ототожнювати зміст категорії "економічний закон" з господарською діяльністю. Економічні закони визначають характер діяльності людей, їх мету і вчинки, а між дією законів і господарською діяльністю існують такі проміжні ланки, як економічні потреби, економічні інтереси та економічні цілі. З'ясування сутності кожної з них дає змогу пізнати рушійні сили розвитку економічної системи, а отже, й економічні закони. Це зумовлено тим, що економічні відносини будь-якого суспільства на певному етапі їх розвитку виявляються як економічні інтереси, основою яких є економічні потреби. При цьому важливо знати економічні потреби, інтереси й цілі переважної більшості людей, зокрема основних класів, соціальних верств і груп. Водночас слід розмежовувати сутність економічного закону, механізм його дії і використання.
   Економічний закон — внутрішньо необхідні, суттєві та сталі зв'язки між основними протилежними сторонами, якостями, властивостями розвитку економічних явищ і процесів, між окремими стадіями і ступенями розвитку економічної системи, через які суперечність зароджується, еволюціонує і переходить у розвинутіші форми.
   Економічні відносини і зв'язки між людьми (насамперед відносини економічної власності) завжди пов'язані з речами, з певними об'єктами власності, з привласненням економічних благ. Економічні відносини також органічно взаємопов'язані з розвитком продуктивних сил і передусім з основною продуктивною силою — людиною, її потребами, інтересами й цілями. Тому зміст категорії "економічний закон" можна розкрити, лише виокремивши в економічній системі спільні для двох сторін суспільного способу виробництва (продуктивних сил і економічної власності, або виробничих відносин) економічні закони. Таким законом є закон адекватності виробничих відносин характеру й рівню розвитку продуктивних сил.
   Проміжними ланками між дією економічних законів і господарською діяльністю людей є також право власності, економічна політика уряду, соціальні вимоги й виступи трудящих, які впливають на механізм реалізації економічних законів, опосередковано збагачуючи категорію "економічний закон". Унаслідок цього економічні закони виявляються в соціальних, політичних, правових формах.
   Ще одна особливість категорії "економічний закон" випливає з предмета політичної економії (а отже, й економічної теорії) як науки, її різних аспектів. Першим із таких аспектів є вивчення законів, які управляють виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ у суспільстві. Такі закони всезагальні, тобто діють в усіх суспільно-економічних формаціях, наприклад закони зростання продуктивності праці, пропорційного розвитку та ін. Тому в гносеологічному (грец. gnosis — пізнання) аспекті категорія "економічний закон" виражає взаємозв'язок між такими всезагальними економічними категоріями, як виробництво, обмін, розподіл, споживання, процес праці, засоби праці тощо. В онтологічному (грец. ontos — буття) аспекті ця категорія розкриває взаємозв'язки між людиною і природою, між людьми у процесі праці або привласнення предметів природи у процесі господарської діяльності.
   Всезагальні економічні закони притаманні розвитку продуктивних сил, розвитку техніко-економічних відносин і технологічному способу виробництва в цілому. До першого типу таких законів належать закон приведення в дію зростаючої маси засобів виробництва з усе меншими витратами робочої сили, закон економії робочого часу та ін. До другого типу — закон усуспільнення виробництва і праці, закон переміни праці та ін. У межах технологічного способу виробництва діють також закони, які виражають внутрішньо необхідні, сталі, суттєві зв'язки між двома його сторонами, тобто закон адекватності техніко-економічних відносин розвитку продуктивних сил. Такі зв'язки встановлюються між рівнем розвитку техніки і відносинами спеціалізації, між рівнем розвитку техніки і концентрацією виробництва тощо.
   Іншим аспектом предмета політичної економії є вивчення законів товарного виробництва. Оскільки товарне виробництво розвивається не у всіх суспільно-економічних формаціях, то виникає загальний тип економічних законів, які діють у кількох суспільно-економічних формаціях: закон вартості, закон попиту і пропозиції, закони грошового обігу та ін. Ці закони не діяли за первіснообщинного ладу. Із зародженням безпосередньо суспільного виробництва в розвинутих країнах сфера їх дії також обмежилася. Тому в онтологічному аспекті категорія "економічний закон" виражає насамперед взаємозв'язки між людьми у процесі виробництва і обміну матеріальних благ, у гносеологічному — взаємозв'язок між такими категоріями товарного виробництва, як вартість, ціна, гроші, витрати виробництва, попит, платоспроможний попит та ін.
   Ще один аспект науки політичної економії полягає у вивченні відносин економічної власності та її законів. їх кількість залежить насамперед від ступеня плюралізму типів і форм власності у певній суспільно-економічній формації, оскільки кожному типу і формі власності властиві свої внутрішні закони розвитку. Водночас кожна з них має спільні для всіх форм власності закони, які модифікуються у межах окремих форм. Так, закон концентрації власності характерний і для дрібнотоварної, і для капіталістичної власності, але він має свою специфіку в межах кожної з них. В онтологічному аспекті категорія "економічний закон" відображає насамперед економічні зв'язки між людьми з приводу привласнення різних об'єктів власності (засобів праці, робочої сили, необхідного й додаткового продукту та ін.) в усіх сферах суспільного відтворення; у гносеологічному — взаємозв'язки між такими категоріями, як власність на робочу силу, власність на засоби виробництва, власність на додатковий продукт, трудова власність та ін.
   Закони економічної власності взаємопов'язані з іншими типами економічних законів, властивих технологічному способу виробництва, товарному виробництву. Взаємодіючи між собою, вони формують єдину сукупність законів (разом із законами, притаманними господарському механізму), іманентну певній економічній системі.
   Четвертий аспект предмета політичної економії — пізнання відносин між працею і капіталом, дослідження сутності капіталу загалом і окремих його форм зокрема. Внаслідок цього реальним змістом наповнюється категорія "капітал" (або капітал взагалі) і такі конкретні її форми, як "оборотний", "основний капітал", "нагромадження капіталу", "конкуренція капіталів", "капітал як кредит", "капітал як грошовий ринок", "обіг капіталу" тощо. Це зумовлює появу окремих груп підприємств (торговельних, промислових капіталістів та ін.), кожна з яких має специфічні інтереси, конкурує з іншими групами тощо. Існування таких законів означає, що економічні закони діють не лише на рівні всезагальності (йдеться про всезагальність у межах однієї суспільно-економічної формації), а й на рівні особливості (закони нагромадження капіталів, конкуренції капіталів та ін.) і навіть одиничності. Так, прибуток, відсоток і рента, які є формами реалізації різних форм капіталу, регулюються різними економічними законами.
   Економічні закони діють як закони-тенденції: визначають лише основну лінію, спрямованість розвитку економічної системи, модифікуються багатьма обставинами, не передбачаючи всіх відхилень і випадковостей такого розвитку. Але саме через відхилення і випадковості формується така особливість закону, як необхідність. Тому тенденцію співвідносять із законом лише у статистичних процесах, де відбуваються індивідуальні відхилення, де необхідність втілюється через певну сукупність випадкових подій, постійних коливань. За-кону-тенденції властиве й домінування на певному проміжку часу то однієї, то другої сторони його внутрішньої суперечності. Так, у законі адекватності виробничих відносин (економічної власності) довго домінував розвиток продуктивних сил, притаманні їм внутрішні закони. У період трансформації однієї економічної системи в іншу визначальними можуть стати виробничі відносини. Якщо при цьому встановлюються прогресивні типи і форми власності, розвиток продуктивних сил прискорюється, якщо регресивні — гальмується і навіть може фізично руйнуватися. Саме така ситуація склалася в Україні в 90-ті роки XX ст. та в перші роки XXI ст., коли масово розкрадалася державна власність, розвивалася тіньова економіка тощо. Це суперечило інтересам основної маси найманих працівників, отже, руйнувало стимули до праці.
   Основними протидіючими чинниками, які гальмують і навіть тимчасово паралізують дію економічних законів, є дії державної влади і насамперед економічна діяльність. Вона конкретизується у податковій, кредитній, фінансовій, аграрній, амортизаційній політиці тощо. Несприятливими чинниками є також зовнішні обставини (наприклад, стрімке подорожчання енергоносіїв), світові економічні кризи, масові виступи трудящих та ін.
   З'ясовуючи сутність економічного закону, не слід розглядати форми його вияву як його пряме підтвердження або вияв. Між дією закону і господарською діяльністю існують проміжні ланки — потреби, інтереси й цілі працюючого населення. Тому неправомірно розглядати потреби, інтереси й цілі окремих соціальних верств і груп як форму вияву законів усієї системи продуктивних сил або відносин економічної власності. Форми вияву законів можуть збігатися з об'єктивними вимогами цих законів тоді, коли йдеться про інтереси переважної маси працівників протягом тривалого часу.
   Дії економічних законів притаманний історизм: відмирання одних законів і поява інших (що властиво специфічним законам), виникнення якісно нових форм руху для окремих типів таких законів (що діють на всіх етапах розвитку людства або в декількох формаціях), нових протидіючих факторів та ін.
   Економічні закони можна характеризувати і за критерієм різних рівнів об'єктивності, посилення в них елементів свідомості, які розвиваються у процесі вдосконалення економічних систем, при переході від сфери безпосереднього виробництва до сфери розподілу, обміну і споживання. На початкових етапах розвитку капіталістичного суспільства економічні закони реалізуються стихійно, подібно до сил природи. На сучасному етапі розвитку капіталізму, коли основним типом капіталістичної власності є колективна (передусім акціонерна, в межах якої у США виробляють до 90 % ВВП), стихійна дія економічних законів коригується елементами їх свідомого використання через механізм державного і наднаціонального регулювання економіки, розширення масштабів планомірності в межах гігантських монополістичних об'єднань. Свідоме, цілеспрямоване використання економічних законів тепер є визначальним, а стихійність — підпорядкованим елементом їх реалізації. Держава може створити передумови для розвитку об'єктивних законів, змінюючи умови: вдосконалюючи право власності, господарський механізм за допомогою державного регулювання та ін.
   Отже, економічні закони незалежні від свідомості, але залежні від свідомої діяльності людей. На їх пізнання впливає зрілість досліджуваної економічної системи та період дії певного закону. Щоб виявити цю дію, необхідно вивчати економічні процеси тривалістю не менше 7—10 років, застосовуючи діалектичний метод дослідження.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com