www.VuzLib.com

Головна arrow Економічна теорія arrow Суспільний спосіб виробництва
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Суспільний спосіб виробництва

Суспільний спосіб виробництва

   Суспільно-економічне поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва передбачає попереднє з'ясування суспільно-економічної сутності засобів виробництва, типів (приватна, колективна, державна та ін.) і форм власності на речові й особисті фактори виробництва. Кожний тип власності може розвиватися в конкретних формах. Власність на робочу силу може бути зосереджена в руках рабовласника (раб не є юридично вільною особою, не може розпоряджатися своєю робочою силою, продавати її), безпосереднього працівника (він може бути найманим працівником, дрібним товаровиробником і не найманим працівником на підприємстві, що належить трудовому колективу), поєднувати якості юридично вільної людини з особистою залежністю (за феодального способу виробництва). Засоби виробництва можуть набувати форм капіталу, народних фондів, суспільної власності тощо. Суспільно-економічний спосіб поєднання речових і особистих факторів виробництва є одним із найважливіших критеріїв розмежування різних економічних систем. На відміну від такого поєднання розрізняють соціально-економічне поєднання особистих і речових факторів виробництва в межах суспільного способу виробництва. Існує також їх техніко-економічне поєднання — безпосереднє використання робітником певних засобів і предметів праці незалежно від того, кому вони належать (водій керує автомобілем, токар на верстаті виготовляє певні деталі тощо). У такому разі узагальнююче поняття "спосіб виробництва" позначає спосіб використання засобів виробництва і виготовлення матеріальних благ. Головним у процесі такого поєднання є раціональна організація робочого місця, високоефективна праця, економія сировини, електроенергії тощо.
   Ще один аспект категорії "суспільний спосіб виробництва" — єдність та взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин (відносин економічної власності). Рівень, структура і характер розвитку продуктивних сил визначають відносини економічної власності і насамперед власності на засоби виробництва. Відносини економічної власності є суспільною формою розвитку продуктивних сил, менш динамічною (порівняно з продуктивними силами) стороною суспільного виробництва. Але вони впливають на розвиток продуктивних сил, можуть прискорювати його (за відповідності передусім потребам людини як основної продуктивної сили) або гальмувати. Людина є суб'єктом продуктивних сил (формуючи у процесі діяльності якості людини-працівника) і відносин економічної власності (формуючи якості людини-власника).
   Суспільний спосіб виробництва — суспільно-економічна форма поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва і діалектична єдність продуктивних сил і відносин економічної власності.
   У межах суспільного способу виробництва окреслилися два основні типи відносин:
   1) відносини людини і природи, взаємодія безпосередніх виробників у процесі праці відповідно до законів природи;
   2) відносини людей між собою з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання, послуг тощо в усіх сферах суспільного відтворення, які регулюються законами економічної власності і господарським механізмом.
   Ці типи відносин взаємодіють відповідно до вимог закону відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, а також закону єдності праці і власності. Розрізняють первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний і соціалістичний способи виробництва. Соціалістичний спосіб виник і розвивається в межах капіталістичного способу виробництва відповідно до закону соціалізації капіталістичної економіки.
   Суспільний спосіб виробництва у поєднанні з соціальними, політичними, правовими, національними, ідеологічними та іншими відносинами утворює суспільно-економічні формації, яких налічується стільки ж, скільки й суспільних способів виробництва.
   Суспільно-економічна формація — історичний тип суспільства, в якому сутнісно визначеній економічній системі відповідають соціальні, політичні, правові, культурні, національні та інші відносини.
   Зміна суспільно-економічної формації є закономірним процесом поступального розвитку цивілізації.
   Принципово новий суспільний спосіб виробництва виникає на основі технологічного способу виробництва, успадкованого від попереднього суспільного способу виробництва. Водночас один тип технологічного способу виробництва може бути основою кількох суспільних способів виробництва. Так, технологічний спосіб виробництва, що базувався на ручній праці, був основою всіх докапіталістичних формацій. Крім того, у межах одного суспільного способу виробництва можуть розвиватися певною мірою всі технологічні способи виробництва. Так, сучасний капіталізм за переважання автоматизованого виробництва у різних комбінаціях поєднує всі відомі людству технологічні способи виробництва. Кардинальні зміни, яких зазнав технологічний спосіб виробництва за капіталізму, виявляються у формі технологічних, наукових, науково-технічних революцій. Джерелом його розвитку є властиві технологічному способу суперечності (в межах продуктивних сил, техніко-економічних відносин і суперечності цих сторін між собою), джерелом розвитку суспільного способу виробництва — потреби та інтереси людини, комплекс властивих йому суперечностей, основною з яких є та, що конкретизує суперечності між продуктивними силами і виробничими відносинами.
   Економісти, філософи та соціологи використовують різні критерії поділу цивілізації на етапи. Так, за класифікацією американського соціолога А. Тоффлера, в основу якої покладено певний технологічний спосіб виробництва, цивілізація розвивається в межах аграрно-ремісничої, індустріальної та інформаційної цивілізацій.
   Основою поділу на доіндустріальне, індустріальне і постіндустріальне суспільство, згідно з думкою американського економіста Дж.-К. Гелбрейта, є техніка. Американський соціолог Даніел Белл (нар. 1919) "осьовим принципом" поділу цивілізації вважає "вісь виробництва" і використовуваних при цьому знань. Для індустріального суспільства таким критерієм є використання машин для виробництва товарів, а для постіндустріального — наукові і насамперед теоретичні знання (які є стратегічним ресурсом, осьовим принципом суспільства). Д. Белл не заперечує доцільності використання осьового принципу власності, що відповідає марксистському тлумаченню цієї проблеми і дає змогу виокремити феодалізм, капіталізм, соціалізм та інші формації. Ще однією окремою характеристикою сучасного суспільства є поняття "технічна держава" , запроваджене німецьким філософом і соціологом X. Шельським. Р. Хейблоннер називає сучасний капіталізм "плановим державним капіталізмом"'.
   У західній економічній літературі як основу поділу використовують також появу певних нових наукових дисциплін, окремих елементів продуктивних сил та ін. За таким критерієм суспільство характеризують як "технотронне", "кібернетичне", "інформаційне" та ін.
   Деякі західні вчені основою розмежування різних етапів цивілізації вважають такі фактори, як ступінь насиченості товарами, переважання сферою послуг виробництва матеріальних благ, зростання добробуту тощо. Відповідно виокремлюють "суспільство споживання", "суспільство благоденства", "державу загального благоденства", "суспільство послуг" таін.
   Значно рідше використовують пов'язані з відносинами власності критерії класифікації ("демократизація капіталу", "народний капіталізм" та ін.).
   Поширеними серед західних економістів (а останніми роками і серед вітчизняних) є такі характеристики сучасного суспільства, як ринкова економіка, соціально-ринкова економіка, регульована економіка, командна економіка, адміністративно-командна економіка (економіка СРСР) та ін. Критерієм розмежування обрано насамперед ступінь зростання ринкових відносин, їх співвідношення з різними видами державного регулювання.
   У наведених класифікаціях найсумнівнішою є правомірність розмежування суспільства залежно від одного з елементів продуктивних сил, від виникнення окремої наукової дисципліни, від виробництва окремих видів товарів, від ступеня насиченості матеріальними благами. Тому положення К. Маркса про те, що економічні епохи відрізняються не тим, "що виробляється, а як виробляється" (збігається з критерієм техніки, запропонованим Дж.-К. Гелбрейтом) є певною мірою однобічним. Такі критерії важливі для характеристики лише окремих етапів розвитку однієї соціально-економічної формації, бо відображають прогрес технологічного способу виробництва. Так, у межах капіталізму виокремлюють доіндустріальне (початок XVI — кінець XVIII ст.), індустріальне (до середини 50-х років XX ст.) і після нього постіндустріальне суспільство. Ступенем постіндустріального суспільства може бути інформаційне.
   Не мають вагомих аргументів і теоретики, які основою поділу суспільства вважають діяльність держави ("технічна держава", "держава загального благоденства" тощо). Цей критерій може бути виправданий лише як доповнюючий у межах одного суспільства, етапів його розвитку.
   Найлогічніше характеристику етапів розвитку цивілізації пов'язувати з виокремленням різних економічних систем, беручи за основу їх поділу тип власності. Так, з погляду технологічного способу виробництва розрізняють три етапи розвитку цивілізації (технологічні способи виробництва, що базуються відповідно на ручній, машинній і автоматизованій праці). Цей критерій місткіший, ніж критерій техніки, оскільки до уваги взято і процес праці. Але він має недоліки (до класифікації не залучені техніко-економічні відносини, перший технологічний спосіб виробництва, що базується на ручній праці, охоплює весь період розвитку цивілізації, за винятком приблизно двох останніх століть). З погляду техніко-економічних відносин (або форм суспільного поділу праці) виділяють аграрну цивілізацію (охоплює більший період розвитку первіснообщинного ладу — до III—II тис. до н. е., тобто до часу першого великого суспільного поділу праці), аграрно-ремісничо-торговельну (охоплює другий і третій великі суспільні поділи праці) і суспільство послуг (з часу четвертого великого суспільного поділу праці). Суттєвим недоліком такого поділу є віднесення рабовласницького, феодального і більшої частини капіталістичного суспільних способів виробництва до аграрно-ремісничо-торговельної цивілізації.
   Найбільше відповідає вимогам формаційного підходу поділ розвитку цивілізації на етапи за типом власності (на засоби виробництва, створений продукт тощо). Можна виокремити первіснообщинний лад (панувала общинна форма власності), рабовласницький (панувала власність рабовласників на засоби виробництва, рабів тощо), феодальний (панівним типом власності була феодальна), капіталістичний (переважає власність капіталістів) і соціалістичний лад (лише формується в межах капіталістичного устрою з приблизно 70-х років XX ст., а панівним типом власності стане трудова колективна власність у поєднанні з суспільною, персоніфікатором якої є демократична держава).
   Власність є багатоаспектною соціологічною категорією, тому критерій власності ("осьовий принцип власності", за термінологією Д. Белла) найбільш узагальнюючий не лише щодо економічної системи (її відображає економічний аспект власності), а й щодо соціальних (процес формування класів, соціальних верств і груп та їх відносини), правових (вони значною мірою фіксуються у праві власності), політичних (відображають вплив власності на владу, в тому числі політичну), національних (наявність або відсутність власності певної нації, народу на національне багатство) та інших відносин. Цей критерій безпосередньо і опосередковано відображає розвиток основної продуктивної сили суспільства — людини. Безпосередньо, оскільки людина є суб'єктом відносин власності і в окремих суспільно-економічних формаціях може мати риси людини-власника (засобів виробництва та інших об'єктів), бути власником лише власної робочої сили і домашнього майна або бути позбавленою будь-якої власності, в тому числі власності на робочу силу (за рабовласницького ладу). Опосередковано критерій власності відображає розвиток людини як основного елементу підсистеми продуктивних сил, оскільки людина-власник є лише однією зі сторін людини економічної, а іншою органічною стороною цієї єдності є людина-працівник.
   Загалом людина економічна — це органічна єдність двох аспектів сутності людини та певна сукупність потреб, інтересів, необхідність задоволення яких спонукає її до діяльності, а отже, є джерелом економічного прогресу. Крім того, людина є біосоціальною та духовною істотою, яка прагне задовольнити не лише фізіологічні й економічні потреби, а й соціальні, пов'язані з іншими аспектами власності, з розвитком усіх її сутнісних сил. Конкретнішими соціальними потребами людини є духовні, культурні, національні, правові, політичні та інші потреби (наявність юридичної та політичної свободи, свободи віросповідання, прагнення до справедливості, суспільної престижності, до національного самовираження, духовного збагачення, психологічного комфорту тощо).
   Критерій власності найважливіший у типології економічних і соціальних систем ще й тому, що відносини економічної власності діалектично взаємодіють з розвитком продуктивних сил, усього технологічного способу виробництва, а отже, стимулюють розвиток економічних систем.
   Заперечення можливості використання критерію власності для характеристики різних етапів цивілізації або його недооцінка зумовлені або нерозумінням сутності власності, або упередженою соціальною спрямованістю досліджень. Це певною мірою стосується радянських (насамперед російських) економістів, які були прихильниками виокремлення суспільно-економічних формацій відповідно до критерію власності, а з появою запозичених із західної науки нових економічних догм стали його опонентами, ігноруючи раціональні аспекти марксистського підходу.
   Економічний базис у підсумку визначає соціальні, політичні, правові та інші надбудовні відносини. Водночас кожна з цих підсистем на певному проміжку часу може бути визначальною щодо економічної. Загалом елементи економічної системи, суспільного способу виробництва та надбудовні відносини діалектично взаємодіють, у процесі чого причина і наслідок міняються місцями. Соціально-економічна формація розвивається за всезагальними (властивими всім формаціям), загальними (властивими кільком), специфічними (властивими одній формації) та стадійними (діють упродовж певного періоду існування певної формації) економічними законами.
   Якщо орієнтуватися на критерії розвитку технологічного способу виробництва, то розвинуті країни пройшли перший етап розвитку інформаційного суспільства, а країни СНД, у тому числі Україна, перебувають на етапі індустріального суспільства. В Україні наявні лише окремі аспекти технологічного способу виробництва, характерні для інформаційного суспільства. Водночас у ній помітно виявляється доіндустріальний етап розвитку суспільства, найважливішою ознакою якого є значний сектор використання ручної праці.
   З погляду критеріїв власності в межах капіталістичної суспільно-економічної формації інтенсивно формується соціалістичний спосіб виробництва. Найважливішими його ознаками є трудова колективна власність, перетворення частини найманих працівників на співвласників підприємств акціонерного типу, участь трудящих в управлінні власністю і виробництвом, окремі найпрогресивніші аспекти соціальної діяльності держави тощо.
   Сутність економічної системи найглибше розкриває її структура.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com