www.VuzLib.com

Головна arrow Економічна теорія arrow Техніко-економічні відносини
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Техніко-економічні відносини

Техніко-економічні відносини

   Ці відносини є однією з форм розвитку продуктивних сил.
   Техніко-економічні відносини — речова форма розвитку продуктивних сил, яка утворюється у процесі суспільного поділу праці, соціалізації, кооперування, концентрації виробництва, обміну діяльності між людьми.
   Поняття "речова форма" використовують для обґрунтування ще однієї, крім суспільно-економічної (суспільної), форми розвитку продуктивних сил для певного протиставлення формі, яка стосується відносин економічної власності між людьми в усіх сферах суспільного відтворення. Це поняття органічно пов'язане з виокремленням у суспільному способі виробництва двох діалектично взаємодіючих сторін — продуктивних сил і виробничих відносин (відносин економічної власності), які з методологічного погляду отримали у працях К. Маркса назви "речовий зміст" і "суспільна форма" (як конкретизація категорій діалектики "зміст" і "форма" стосовно специфіки предмета політ-економічного дослідження).
   Абстрагувавшись від цього, речову форму розвитку продуктивних сил доцільніше назвати техніко-економічною формою. Перша частина назви відображає органічний зв'язок техніко-економічних відносин з розвитком техніки, друга — належність до економічної системи, зокрема до економічних відносин. Поняття "техніко-економічна форма" адекватніше (порівняно з "речовою формою") і тому, що термін "речова" в етимологічному аспекті характеризує лише відносини між речами, речовими факторами виробництва (засобами і предметами праці та ін.). У межах технологічного способу виробництва такі відносини ще можна називати технологічними. Оскільки техніко-економічні відносини відображають відносини між людиною і речами, а також між самими людьми у процесі праці (а не в процесі зростання вартості, не відносини привласнення різних об'єктів економічної власності в усіх сферах суспільного відтворення), то цю форму розвитку продуктивних сил найлогічніше назвати техніко-економічною.
   Суспільний поділ праці почав формуватися ще за первіснообщинного ладу (перший суспільний великий поділ — відокремлення скотарства від землеробства). Цей процес тривав у рабовласницькому суспільстві (другий і третій великі суспільні поділи праці — відокремлення ремесла від землеробства і торгівлі від землеробства). Отже, якщо впродовж понад 3 млн років існування цивілізації відбувся лише один великий суспільний поділ праці, впродовж майже 3 тисячоліть — два наступні, то можна вважати, що четвертий поділ праці — відокремлення сфери послуг від матеріального виробництва — відбувся у розвинутих країнах лише в 30-ті роки XX ст., тобто через неповне століття. Із середини 70-х років XX ст. у цих країнах почався п'ятий великий поділ праці — виокремлення інформаційної сфери зі сфер матеріального і нематеріального виробництва. Шостим великим поділом праці стане відокремлення сфери управлінської діяльності, сьомим — наукової діяльності. Отже, загальний поділ праці (за окремими родами і сферами виробництва) є найконсервативнішою формою.
   Динамічнішою формою суспільного поділу праці (а отже, й техніко-економічних відносин) є поділ родів і сфер народного господарства на окремі види — комплексні галузі (наприклад, всередині промисловості — машинобудування, харчова, легка промисловість та ін.; всередині будівництва — житлове та ін.), а цих галузей — на окремі галузі (наприклад, у харчовій промисловості України налічують 24 галузі) і види виробництва. Оскільки основою суспільного поділу праці є рівень розвитку продуктивних сил, а найрозвинутішою країною є США, то частковий поділ праці тут найпоширеніший. У середині 90-х років XX ст. у США в промисловості налічувалося майже 700 галузей.
   Загальний і особливий поділи праці надають цілісності розвитку продуктивних сил країни на макроекономічному рівні. При цьому формується єдиний народногосподарський комплекс країни.
   Найдинамічнішою формою суспільного поділу праці є одиничний поділ праці у межах підприємства — виокремлення цехів, дільниць, відділів, бригад, а також поділ за професіями і спеціальностями. За первіснообщинного ладу існувало всього кілька професій, за рабовласницького — кілька десятків, за феодального способу виробництва — кілька сотень (у Парижі в XIII ст. налічувалося до 300 ремісничих і торгових спеціальностей), на завершальному етапі нижчої стадії капіталізму (наприкінці XIX ст.) — понад десять тисяч. Наприкінці 30-х років XX ст. у США налічувалося понад ЗО тис. занять, ремесел, професій, а наприкінці XX ст. — майже 8 млн.
   Із суспільним поділом праці, передусім з особливою і одиничною формами, тісно пов'язана спеціалізація виробництва, насамперед промислового. Спеціалізація виробництва — форма суспільного поділу праці між галузями, всередині галузей і підприємств у вигляді предметної (спеціалізації окремих підприємств на виготовленні кінцевих видів продукції — автомобільні, тракторні, приладобудівні, меблеві підприємства та ін.), подетальної (спеціалізації підприємств на виготовленні окремих частин і деталей готового продукту — підшипників, коліс тощо) і технологічної (спеціалізації на виконанні окремих операцій, наприклад ливарні заводи, на яких виготовляють литі, ковані та штамповані заготовки). На основі подетальної та поопераційної спеціалізації й розвивається комбінування виробництва — поєднання різних видів виробництва на одному підприємстві або низці взаємопов'язаних підприємств; кооперування виробництва — участь кількох або багатьох підприємств у виготовленні окремого продукту.
   З виникненням технологічного способу виробництва, що базується на машинній праці, виробничі функції окремого робітника стали закріплюватися за окремими підприємствами, а подетальна та поопераційна спеціалізації робітників у межах одиничного поділу праці зумовили технологічну залежність підприємств. Переважаючою формою суспільного поділу праці після 30-х років XX ст. стає подетальна та поопераційна форми одиничного поділу праці. Вони розвиваються як у межах окремих країн, так і в міжнародному масштабі (з середини 50-х років XX ст.). У другому разі відбувається інтернаціоналізація одиничного поділу праці, яка формує найінтенсивніші зв'язки в системі міжнародного поділу праці.
   Техніко-економічним відносинам властиві свої іманентні закони розвитку (закон усуспільнення виробництва і праці, закон концентрації виробництва) та суперечності (між окремими формами суспільного поділу праці, всередині окремих форм (наприклад, між предметною, подетальною і коопераційними формами спеціалізації, між національними та інтернаціональними формами суспільного поділу праці та ін.)).
   Високий рівень розвитку техніко-економічних відносин, міжнародного поділу праці сприяє прогресу продуктивних сил і виражається у значній частці високотехнологічної експортної продукції в національному доході, ВВП.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com