www.VuzLib.com

Головна arrow Економічна теорія arrow Економічна власність і виробничі відносини
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Економічна власність і виробничі відносини

Економічна власність і виробничі відносини

   У сучасній економічній літературі щодо сутності власності існують різні точки зору. Так, в "Економічній енциклопедії" за редакцією Л. Абалкіна власність розглядається як "належність засобів і продуктів виробництва певним особам — індивідам або колективам — у певних історичних умовах, що виражають конкретний тип відносин власності". У "Великому економічному словнику" за редакцією А. Азріліяна дається аналогічне визначення цієї категорії. Ще в одній колективній праці російських учених власність охарактеризовано як "належність речей, матеріальних і духовних цінностей певним особам, юридичне право на таку належність і економічні відносини між людьми з приводу належності, поділу, переділу об'єктів власності". У найпопулярнішому в Росії підручнику "Економічна теорія" стверджується, що власність — це "категорія, що використовується для позначення системи економічних і правових відносин, які характеризують організаційні або соціальні форми володіння, користування і розпоряджання майном; майно або фінансові засоби, що належать фізичній або юридичній особі".
   Такі та аналогічні визначення власності запозичують деякі українські економісти. Але більшість дефініцій має такі недоліки:
   1) однобічний юридичний підхід — акцентування на такому аспекті власності, як належність майна певним особам, а отже, на відсутності динамічних вольових відносин з приводу володіння цим майном з боку інших осіб;
   2) зосередження економічного аспекту (у разі доповнення ним юридичного) спочатку на належності (економічних відносинах між людьми з приводу приналежності);
   3) розширення правового аспекту власності (долучення таких категорій юридичної власності, як володіння, розпоряджання і користування) з метою з'ясування системи економічних відносин є алогічним прийомом;
   4) не виокремлення економічної власності.
   Проте власність загалом є значно ємніша категорія, яка відображає базисні і надбудовні відносини.
   Власність — соціологічна категорія, яка відображає розвиток кількох підсистем суспільних відносин (виробничих, соціальних, правових, пол'пичних, психологічних та ін.), що прямо і опосередковано стосуються привласнення матеріальних I духовних благ через суспільно-економічну форму певного способу виробництва.
   Двома найважливішими підсистемами власності є економічна і юридична власність. Економічну власність можна охарактеризувати у найзагальнішому вимірі.
   Економічна власність — система сутнісних виробничих відносин між людьми (класами, соціальними верствами, групами, окремими індивідами тощо) з приводу привласнення різноманітних об'єктів власності (засобів виробництва, предметів споживання, послуг, робочої сили, патентів та ін.) в усіх сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні).
   Таку власність характеризують кількісний і якісний аспекти.
   Кількісний аспект економічної власності — це сукупність матеріальних благ у суспільстві, різноманітних об'єктів власності, основними з яких є: засоби праці, предмети праці, предмети споживання, робоча сила, послуги, цінні папери, золото, гроші, патенти, ліцензії, ноу-хау, використовувані людьми сили природи, корисні копалини, а з початком другого етапу НТР — інформація та ін.
   Найповніше кількісний аспект власності виражений в її кількісній структурі, що має багато вимірів, зокрема: зосередження об'єктів власності (наприклад, засобів виробництва) в руках держави, корпорацій, кооперативів, трудових колективів тощо; співвідношення між основними фондами в рівних сферах (матеріальній і нематеріальній) і галузях економіки. Перетворення відносин власності в Україні, вихід країни з економічної кризи, стабільний розвиток економіки потребують докорінної зміни співвідношення між концентрацією засобів виробництва в І та П підрозділах, між групами "А" і "Б" та ін., створення на основі процесу оптимального роздержавлення, приватизації та деприватизації оптимального і реального плюралізму конкуруючих типів і форм власності.
   Якісний аспект економічної власності — це процес привласнення різними суб'єктами власності певних об'єктів власності (або всієї їх сукупності) у безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні. Головними суб'єктами власності є окремий індивід, колектив, акціонерна компанія, держава, наднаціональні органи. Привласнення відбувається насамперед у процесі праці, за якого здійснюється взаємодія людини з природою, пристосування предметів природи до потреб людини. Крім того, привласнення здійснюють різні економічні суб'єкти у формі заробітної плати, прибутку (в тому числі торгового), ренти, відсотка, дії механізму цін, виплати пенсій, інших соціальних виплат тощо, тобто через суспільно-економічну форму способу виробництва (в якій поєднуються соціальні та виробничі відносини).
   Отже, економічна власність охоплює системну сутність виробничих відносин. Привласнення засобів виробництва у сфері безпосереднього виробництва є основним виробничим відношенням. Процес привласнення засобів виробництва у всіх сферах суспільного відтворення формує цілісну підсистему економічної власності на основі привласнення найважливішого матеріального об'єкта. Аналогічно можна виокремити й інші підсистеми, що формуються на привласненні певних об'єктів власності.
   Теоретичним вираженням економічної власності є сукупність економічних законів і категорій. Важливість такого визначення для практики полягає передусім у тому, що докорінне перетворення власності в Україні не може обмежуватися роздержавленням економіки, надмірним зниженням питомої ваги державної власності, утвердженням різних форм власності, воно потребує радикального реформування кожного елементу цієї системи виробничих відносин, тобто привласнення кожного об'єкта власності у різних сферах суспільного відтворення. Йдеться про радикальну зміну цін, заробітної плати, розподілу прибутку та інших конкретних економічних форм (виражених у певних категоріях), за допомогою яких привласнюються засоби виробництва, робоча сила, предмети споживання тощо в кожній сфері суспільного відтворення. Для цього необхідно одночасно змінювати кількісну структуру власності (наприклад, співвідношення між величиною заробітної плати, прибутком і цінами тощо).
   Загалом комплексний підхід до аналізу власності як економічної категорії наводить на такі висновки:
   1. Між власністю (як економічною категорією) і виробничими відносинами існує відмінність, яка полягає у тому, що економічна власність розкриває системну сутність виробничих відносин, надає їм цілісності, є їх системною характеристикою. Якщо у відносинах економічної власності подані лише внутрішні, необхідні, сталі, визначальні, сутнісні зв'язки і відносини, то у виробничих відносинах, крім них, містяться не тільки внутрішні, а й зовнішні, не тільки необхідні, а й випадкові, не тільки сутнісні, а й такі, що утримуються на рівні зовнішніх форм поверхневих зв'язків та відносин і т. д.
   2. Власність в економічному розумінні відрізняється від виробничих відносин речовим змістом, матеріальним носієм. Якщо такими в економічній власності є різні об'єкти привласнення (засоби виробництва, робоча сила, предмети споживання, послуги та ін.), то у виробничих відносинах — продуктивні сили та їхня речова форма, тобто технологічний спосіб виробництва.
   3. Між категоріями "економічна власність" та "економічні відносини" простежується різниця. Поняття "економічна власність", яке розглядається з погляду суспільної форми, відображає вужче коло зв'язків і відносин, є менш ємним, охоплює лише одну, хоч і найважливішу підсистему економічних відносин.
   4. Аналіз різних суб'єктів привласнення в історичному аспекті дає змогу розкрити еволюцію відносин економічної власності. Так, якщо на ранній стадії капіталізму основним суб'єктом такої власності був індивідуальний капіталіст, то на вищій — колективний у різних видах з неоднаковим ступенем колективності. Крім того, за сучасних відносин економічної власності при капіталізмі до найновіших об'єктів привласнення належать інтелектуальна власність (у формі патентів, ліцензій та ін.) і частково інформація. Історичний аспект також відображається при детальнішій конкретизації кожного об'єкта привласнення.
   5. Визначення власності як системи соціально-економічних зв'язків надає їй цілісності і завершеності, що характеризує у такій же повноті виробничі відносини, а отже, відповідає вимогам системно-структурного аналізу.
   6. Визначення власності як системної сутності виробничих відносин зорі-єнтовує на дослідження важливих теоретико-методологічних та практичних проблем.
   7. Такий підхід сприяє змістовнішому з'ясуванню механізму дії двох сторін суспільного способу виробництва.
   Відповідно до Закону України "Про власність" основними і рівноправними формами власності є приватна, колективна і державна. У процесі реформування економічної системи необхідно змінити відносини економічної власності, щоб поєднати працю та власність на основі оптимального роздержавлення і приватизації економіки і створити на цій основі дієві стимули до праці.
   Другою найважливішою підсистемою власності є юридична власність.
   Юридична власність — загальна умова виробництва, вияв волі певного класу і правове оформлення цієї волі в юридичних актах і нормах, у праві власності.
   Оскільки юридична власність є виразом вольових відносин між людьми, пов'язаних з певним видом матеріальних чи нематеріальних благ або з речами, то вона (як і економічна власність) має два аспекти: вольове ставлення людини до іншої людини або групи людей до іншої групи; ставлення людини до речі. У другому аспекті речі (засоби праці, предмети праці, предмети споживання та ін.) належать певним особам, перетворюючись при цьому на сферу вияву людської волі, і є об'єктом їхнього володіння, їхнім майном, а люди — власниками майна. При цьому встановлюється вольове ставлення людини до речі, вона вкладає свою волю у певну річ. Юридична власність означає ставлення індивіда до речей як до своїх, владу над речами, розпоряджання ними на власний розсуд. Речі при цьому уособлюються, персоніфікуються і протиставляються іншим речам, які або взагалі не перебувають у чиємусь володінні, або перебувають у володінні інших суб'єктів. Вільний доступ до таких речей інших членів суспільства не допускається. Певні речі як об'єкти володіння становлять майно конкретної особи, стають монопольною сферою вияву лише волі їх власника.
   Найважливіші категорії юридичної власності — володіння, розпоряджання, користування.
   Підхід окремих авторів до власності лише в юридичному аспекті, зведення її до права власності обмежений і неконструктивний. З такої точки зору замість категорій, які теоретично виражають економічну власність (вартість, заробітна плата, прибуток тощо), слід розглядати право на зарплату, право на товар, право на дохід і т. д.
   Власність виявляється в соціальному, політичному, психологічному та національному аспектах. Соціальний аспект власності розкриває процес утворення та розвитку класів, соціальних груп і взаємодію між ними залежно від відношення до засобів виробництва, способів отримання певної частки суспільного багатства. Політичний аспект власності характеризує наявність впливу на політику держави залежно від привласнення засобів виробництва, інших об'єктів власності. Психологічний аспект власності відображає наявність або відсутність почуття господаря у працівників, ставлення до власності як до своєї, нічиєї або чужої. Національний аспект власності характеризує наявність або відсутність певних об'єктів власності в руках нації, народу.
   Докорінна зміна відносин власності в Україні вимагає реформування кожної підсистеми. Після проголошення незалежності змінилася переважно національна підсистема власності, оскільки 95 % власності, яка належала загальносоюзним міністерствам і відомствам колишнього СРСР, перейшла до Української держави. Дещо змінилася економічна власність, передусім її кількісний аспект. На початок 2004 р. внаслідок роздержавлення і приватизації в Україні частка державної власності на засоби виробництва знизилась до 20 %. Якісний аспект власності певною мірою змінився лише на підприємствах, які перебувають у власності трудових колективів, дещо менше — на орендних підприємствах. Переважна більшість населення України ще більше відчужена від власності та управління нею, від створеного продукту, економічної влади тощо. Механізм надання приватизаційних сертифікатів не вніс реальних змін у відносини економічної власності для більшості громадян.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com