www.VuzLib.com

Головна arrow Економічна теорія arrow Сучасні економісти про предмет економічної теорії
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Сучасні економісти про предмет економічної теорії

Сучасні економісти про предмет економічної теорії

   У 1948 р. вийшов у світ підручник американського економіста П.-Б. Самуельсона "Економікс", за який йому було присуджено Нобелівську премію. У книзі стверджується, що предметом економікс є споживання, і що ця наука вивчає дії, які включають обмінні операції між людьми; людський вибір з метою використання рідкісних ресурсів для виробництва різних товарів та їх розподілу; людей у їх діловому житті; багатство; методи вдосконалення суспільства.
   Він запропонував узагальнене визначення предмета економікс, з яким погоджуються багато економістів: "Це наука, що вивчає, як люди і суспільство здійснюють кінцевий вибір рідкісних ресурсів, як виробляти різні товари і розподіляти їх для споживання".
   Близьке за змістом визначення сучасних американських учених Кемпбелла Макконнелла і Стенлі Брю, згідно з яким економікс (аналітична економіка) є наукою про "ефективне використання обмежених економічних ресурсів або управління ними з метою досягнення матеріальних потреб людини".
   Серед майже 30 визначень предмета економікс поширене трактування, яке акцентує на поведінці людини, групи людей у різних сферах суспільного відтворення за обмежених ресурсів з метою максимізації прибутків або задоволення потреб людей. Найдосконалішим вважають визначення англійського економіста Л. Роббінса: "Економіка — це наука, яка вивчає поведінку людини з точки зору відносин між її цілями і обмеженими ресурсами, що допускають альтернативне використання.
   Приблизно такі визначення, але вже політичної економії, дає французький економіст Р. Барр, який, як і Самуельсон, ототожнює її предмет з економікс: це — наука "про управління рідкісними ресурсами", про "форми, яких набуває людська поведінка при використанні цих ресурсів; вона вивчає і пояснює, як індивідуум або суспільство спрямовують обмежені засоби на задоволення своїх численних та необмежених ресурсів"
   У сучасній українській та російській економічній літературі можна виокремити кілька точок зору на предмет економічної теорії. Зокрема, вивчення поведінки і діяльності людини або груп людей з метою максимізації прибутку чи задоволення їх потреб (потреб суспільства) в умовах обмеженості ресурсів і безмежності потреб. Таке визначення значною мірою збігається з визначеннями предмета економікс. Згідно з другою точкою зору предметом економічної науки є "...економічні відносини між людьми і соціальними групами, що складаються у виробництві, обміні, розподілі і споживанні благ"3. Деякі автори вживають узагальнююче поняття "економічні суб'єкти"4.
   Третю точку зору відстоюють вчені, які стверджують, що економічна наука вивчає "...соціально-економічні та організаційно-економічні відносини в їх взаємодії з розвитком продуктивних сил і відповідним науково-технічним прогресом, а також економічні закони, що вивчають процес виробництва, розподілу, обміну та споживання в різних історичних епохах".
   Ще одна група економістів вважає предметом економічної теорії економічну систему та притаманні їй закони та закономірності. Наприклад, у "Великому економічному словнику" зазначено, що економічна теорія — це "сукупність наукових поглядів на економічні системи, економічний розвиток і економічні закони та закономірності".
   П'ята група науковців намагається поєднати визначення предмета політичної економії з найпоширенішим визначенням предмета економікс. Так, Ю. Пал кін вважає, що економічна теорія "вивчає закономірності та фактори виробництва, розподілу, обміну та споживання в умовах ринкової економіки"; "виробничі відносини людей у тісному зв'язку з продуктивними силами і надбудовою економічного базису"; а також "економічну поведінку людей у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ". Окремі автори визначають цю науку в політ-економічному аспекті як "...вивчення економічних виробничих відносин в їх взаємодії з продуктивними силами і організацією управління і ефективного ведення господарства як фактів суспільного багатства".
   Ще одну точку зору представляють автори, які стверджують, що "...зміст і межі предметного простору фундаментальної економічної науки детермінуються проблематикою багатства".
   Перша точка зору, яка домінує в англомовній економічній літературі і набула певного поширення серед українських та російських вчених, має такі недоліки:
   1) у першій частині визначення одне невідоме (предмет економічної теорії) підміняється іншим, аморфним (поведінка людей), позбавленим категоріальної конструктивності;
   2) значна частина працездатного населення розвинутих країн у своїй діяльності не переслідує максимізації прибутку (зайняті у державному секторі економіки, здебільшого у сфері послуг, різних неприбуткових організаціях та установах). За логікою наведених визначень вони перестають бути об'єктом вивчення, що не узгоджується зі змістом економічної теорії;
   3) відсутність акценту у першій частині визначення предмета економічної теорії на економічних відносинах між людьми націлює на дослідження відносин людини до речей;
   4) визначення не націлюють на обґрунтування економічних законів у процесі розвитку та функціонування різних економічних систем, а лише відображають процес взаємодії між людьми і матеріальними благами (речами) або між самими речами. Такими, зокрема, є закони знижувальної (спадної) продуктивності факторів виробництва, закон зростання витрат, закон зростання відносних витрат, закон зростання граничних витрат1;
   5) визначення предмета економічної теорії з акцентуванням на поведінці людини зумовлює атомістичний, суб'єктивістський підхід при вивченні економічних явищ та процесів на мікрорівні;
   6) визначення не враховує істотні відмінності між фізичними і юридичними особами (підприємствами, фірмами, компаніями та ін.).
   Додаткові теоретико-методологічні вади визначень (першої групи) виникають внаслідок наголошення на поведінці людей в умовах використання обмежених або рідкісних ресурсів. Однак рідкісним ресурсом в умовах капіталістичного способу виробництва не є робоча сила, трудові ресурси, оскільки існують мільйони безробітних (майже 1 млрд безробітних, кількість яких щорічно зростає). Наявна лише відносна рідкісність певних видів професій. Економікс (за логікою пропонованого визначення) не повинна вивчати ринок робочої сили, проблеми безробіття тощо. Насправді економікс досліджує ринок робочої сили, що свідчить про неузгодженість її предмета зі змістом і структурою викладеного матеріалу. Це стосується виробничих потужностей (один із видів капітальних благ, як його називають західні економісти), оскільки вони у розвинутих країнах за сприятливої кон'юнктури завантажені приблизно на 75 %. Найяскравіше хибність акцентування на використанні обмежених або рідкісних ресурсів при визначенні предмета економічної теорії проявилася з початком інформаційної революції у розвинутих країнах у середині 70-х років XX ст. і появою інформаційних ресурсів, які, за оцінкою вчених, є безмежними. Отже, обмеженими є лише окремі види не відновлюваних ресурсів.
   Недоліком другої точки зору, згідно з якою предметом економічної теорії є економічні відносини між людьми, що формуються при виробництві, обміні, розподілі і споживанні, є відсутність у ньому суб'єктно-об'єктних відносин. її автори суб'єктами називають людей і соціальні групи, а об'єкти, з приводу виготовлення і привласнення яких виникають економічні відносини, не визначені.
   Значні розбіжності у поглядах українських та російських економістів виникають при з'ясуванні структури економічних відносин та сутності власності як економічної категорії. Так, автори "Сучасного економічного словника" економічні відносини характеризують як відносини "...між людьми з приводу приналежності, поділу, переділу об'єктів власності і стверджують, що вони виражають власність як економічну категорію. Т. Волков сукупністю економічних зв'язків і відносин у взаємозалежності і взаємозумовленості називає відносини між економічними суб'єктами з приводу виробництва, обміну і споживання матеріальних благ і послуг. Інші автори ототожнюють економічні відносини з виробничими.
   Друга точка зору за економічним змістом близька до поглядів третьої групи вчених, які предметом економічної теорії називають соціально-економічні та організаційно-економічні відносини, оскільки вони в межах економічних (виробничих) відносин виокремлюють дві названі підгрупи відносин (соціально-економічні та організаційно-економічні). Проте ототожнення економічних і виробничих відносин у теоретико-методологічному плані недоцільне. У межах системи економічних відносин слід виокремлювати категорію "техніко-економічні відносини", які розвиваються паралельно з прогресом техніки і визначаються нею. У межах техніко-економічних відносин (відносини спеціалізації, кооперування, комбінування, концентрації виробництва, обміну діяльності між людьми та ін.) формується суспільний характер виробництва, або форма виробництва, яким протистоїть відповідна форма привласнення, і технологічний спосіб виробництва в процесі діалектичної взаємодії з розвитком продуктивних сил. На ранніх етапах розвитку капіталізму техніко-економічні відносини лише формувалися, що унеможливлювало їх виокремлення як підсистеми економічних відносин.
   Отже, можна дійти висновку, що продуктивним силам притаманні дві форми розвитку, а за певних умов і дві відповідні форми гальмування: суспільна форма (відносини економічної власності — форма привласнення) і техніко-економічна (техніко-економічні відносини — форма виробництва). Цей висновок має важливе теоретико-методологічне і практичне значення, оскільки для забезпечення постійного прогресу продуктивних сил необхідно, крім форм власності, вдосконалювати відносини спеціалізації та інші елементи техніко-економічних відносин.
   Наприкінці XIX — на початку XX ст. почала формуватись ще одна підсистема економічних відносив — організаційно-економічні відносини, основними елементами яких є менеджмент і маркетинг. Наукові основи менеджменту були закладені Фредеріком-Вінслоу Тейлором (1856—1915) у працях "Менеджмент", "Принципи наукового управління" та ін.
   З виникненням тейлоризму і поширенням маркетингових досліджень виникає ще одна форма розвитку продуктивних сил — організаційно-економічна (вираженням якої є організаційно-економічні відносини). Відсутність наукових основ запровадження менеджменту і маркетингу в економічній діяльності більшості суб'єктів господарювання в Україні поки що є істотним гальмом розвитку продуктивних сил.
   Окремі автори намагаються вирішити проблему, включаючи техніко-економічні і організаційно-економічні відносини до складу виробничих. Проте такий підхід недоцільний внаслідок категоріальної визначеності поняття "виробничі відносини" та його взаємозв'язку з деякими іншими фундаментальними економічними категоріями і насамперед з категоріями "власність", "капітал".
   Відносини власності за економічним змістом охоплюють всю сукупність виробничих відносин. Точку зору К. Маркса про власність як сукупність виробничих відносин підтримала більшість українських та російських економістів (А. Єрьомін, В. Куликов, С. Мочерний, В. Черковець, В. Черняк, Н. Хессін, К. Хубієв, В. Шкредов та ін.) під час дискусії щодо розуміння економічного змісту власності у 70—80-ті роки XX ст.
   Водночас між виробничими відносинами і відносинами власності існують відмінності:
   1) власність розкриває сутність виробничих відносин, надає їм цілісності, є їх системною характеристикою. Якщо у відносинах економічної власності подані лише внутрішні, необхідні, сталі, сутнісні зв'язки і відносини, то у виробничих відносинах, крім таких форм зв'язку, містяться, відповідно, не тільки внутрішні, а й зовнішні, не тільки необхідні, а й випадкові, не тільки сутнісні, а й такі, що утримуються на рівні зовнішніх форм, поверхневих зв'язків та відносин і т. д.;
   2) категорія "економічна власність", що розглядається з погляду суспільної форми, відображає вужче коло зв'язків і відносин, є менш ємною, охоплює лише одну, хоч і найважливішу підсистему економічних відносин.
   Необхідність віднесення виробничих відносин (а отже, і відносин економічної власності) до суспільної форми розвитку продуктивних сил зумовлена також особливостями перетворень різних елементів суспільного способу виробництва при переході від однієї суспільно-економічної формації до іншої. У такому процесі, якщо виходити із діалектики понять "форма" і "зміст", відбувається докорінна трансформація форми і перебудова змісту. Згідно з цими вимогами така перебудова необхідна саме виробничим відносинам (що підтвердила практика трансформаційних перетворень в Україні та інших постсоціалістичних країнах), а техніко-економічні відносини не вимагають такої глибини перетворень.
   Окремі аспекти економічної власності притаманні й організаційно-економічним відносинам, наприклад, у відносинах управління (менеджменту) — рівень оплати різних ланок управлінського апарату, у маркетингових дослідженнях — ціна на послуги маркетологів та деякі інші. Ці елементи при переході до іншої соціально-економічної формації також необхідно трансформувати, але не так глибоко, як того потребує суспільна форма.
   Надто абстрактними є намагання вважати предметом економічної теорії економічні системи. До того ж розбіжності в поглядах на її структуру унеможливлюють обґрунтування загальноприйнятої точки зору і здійснення відповідної економічної політики. Так, у підручнику за редакцією І. Ніколаєвої стверджується, що "сукупність виробничих відносин становить певну економічну систему і в ній основними є відносини власності"1. Російський вчений М. Сажина визначає економічну систему як "єдність і взаємодію техніко-економічних і соціально-економічних відносин", закріплену організаційно-економічними відносинами, тобто системою організації й управління всією економікою та її окремими частинами. У "Сучасному економічному словнику", підготовленому російськими економістами, економічна система характеризується як така, що "історично виникла або встановлена чинна в країні сукупність принципів, правил, законодавче закріплених норм, що визначають форму і зміст основних економічних відносин, які виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання економічного продукту"3.
   Деякі автори в економічну систему обґрунтовано включають не лише окремі елементи економічних відносин, а й продуктивні сили. Так, у підручнику за редакцією Г. Климка економічна система витлумачена як "сфера функціонування продуктивних сил і економічних виробничих відносин, взаємодія яких характеризує сукупність організаційних форм та видів господарської діяльності"1. Водночас тут нелогічно вжито словосполучення "економічні виробничі відносини". У "Великому економічному словнику" російські вчені економічну систему трактують як "систему суспільного виробництва, тобто сукупність продуктивних сил і виробничих відносин".
   Вразливою для критики є точка зору авторів, які предметом фундаментальної економічної науки називають багатство. Ще С. Сісмонді зазначав, що таке визначення А. Сміта "ніби не помічає людини, якій належить багатство і яка має ним користуватися". При вивченні багатства слід досліджувати передусім суспільну форму його виробництва, обміну, розподілу і споживання. Проте навіть визначення предмета економічної теорії як суспільної форми національного багатства у різних сферах суспільного відтворення має значно меншу евристичну цінність порівняно з обґрунтованим нижче визначенням предмета цієї науки. Значно менша вона і в тому разі, коли виокремлюються три відносно самостійні складові (форми) багатства — вартісна, кориснісна і соціальна.
   Загалом наведені тлумачення предмета економічної теорії мають такі недоліки: науково некоректно зводять економічну систему до виробничих відносин; окремі автори включають до економічної системи правові форми і законодавчо закріплені норми, тобто надбудовні відносини; ототожнюють економічну систему із суспільним способом виробництва — єдністю продуктивних сил і виробничих відносин; ігнорують такий важливий елемент економічної системи, як продуктивні сили.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com