www.VuzLib.com

Головна arrow Економічна теорія arrow Основні етапи розвитку політичної економії та економічної теорії
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Основні етапи розвитку політичної економії та економічної теорії

Основні етапи розвитку політичної економії та економічної теорії

   Першим етапом розвитку політичної економії як науки були дослідження класичної школи політичної економії, представленої В. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо та іншими економістами. Англійський економіст Вільям Петті (1623—1687) своїми працями "Трактат про податки і збори", "Політична анатомія Ірландії", "Політична арифметика" сформував засади класичної політекономії, а отже, й науки політичної економії. Петті називав її "політична анатомія", оскільки підходив до вивчення економічних і політичних явищ як природознавець.
   Французький економіст Франсуа Кене (1694—1774) першим у світовій науці проаналізував проблеми відтворення суспільного продукту. У праці "Економічна таблиця" (1758) він стверджував, що весь світ підпорядкований законам природи, і люди здатні їх пізнавати і дотримуватися, але він не розмежовував економічних законів і законів природи.
   Шотландський економіст Адам Сміт (1723—1790) у праці "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776) тлумачив політичну економію як науку про багатство. Англійський економіст Давид Рікардо (1772— 1823) у своїй головній праці "Начала політичної економії і оподаткування" (1817) стверджував, що найважливішим завданням політичної економії е визначення законів, які управляють розподілом суспільного продукту3. Однак головну увагу він приділяв з'ясуванню законів розподілу суспільного продукту, оскільки саме у формах його розподілу найточніше фіксуються фактори виробництва суспільства. Д. Рікардо вперше виокремив економічні закони, але обмежив їх сферою розподілу.
   Швейцарський економіст Сісмонд де Сісмонді (1773—1842) політичною економією вважав "науку про управління народним багатством"1, а також про "матеріальний добробут людей, оскільки вів залежить від держави ". Англійський економіст Джон Мілль (1806—1873) розглядав політичну економію як науку, " що досліджує закони тих суспільних явищ, які є наслідком спільних дій людства щодо створення багатства тією мірою, якою ці явища не спотворюються переслідуванням іншої цілі". Німецький учений Бруно Гільдебрандт (1812—1878) стверджував, що політична економія повинна вивчати "закони економічного розвитку нації".
   Важливий етап у розвитку політичної економії був започаткований працями марксистів і їх послідовників (другий етап). Німецький учений-економіст, філософ, політолог Карл Маркс (1818—1883) у праці "Капітал" (1867) предметом дослідження політичної економії називав капіталістичний спосіб виробництва й відповідні відносини виробництва та обміну. Метою свого дослідження він вважав відкриття економічного закону руху капіталістичного суспільства3. Німецький вчений і громадський діяч Фрідріх Енгельс (1820— 1895) розрізняв предмет політичної економії в широкому й вузькому значенні слова. У широкому — це наука про закони, які управляють виробництвом і обміном матеріальних життєвих благ у суспільстві. У такому ж аспекті Ф. Енгельс характеризував політичну економію як науку про умови й форми, за яких відбуваються виробництво та обмін і відповідний розподіл продуктів у різних суспільствах. У вузькому значенні політична економія, на його думку, вивчає капіталістичний спосіб виробництва4.
   Послідовник марксизму Володимир Ульянов (Ленін) (1870—1924) визначав політичну економію як науку про виробничі відносини в різних суспільно-економічних формаціях у процесі їх виникнення, розвитку й занепаду. Предметом політичної економії він вважав з'ясування тих особливих (історичних) законів, які регулюють виникнення, існування, розвиток і відмирання певного суспільного організму та його заміну іншим, вищим організмом5. Крім того, Ленін підкреслював необхідність розгляду виробничих відносин крізь призму продуктивних сил. На основі цих положень і було сформульоване загальноприйняте в радянській економічній літературі визначення, згідно з яким політична економія вивчає виробничі відносини у взаємодії з розвитком продуктивних сил, закони, які управляють виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ на різних етапах розвитку людського суспільства.
   К. Маркс у визначенні предмета дослідження в політекономії не згадує про економічні закони, акцентуючи увагу на відносинах виробництва і обміну. Керуючись його твердженнями, основним предметом політичної економії радянська економічна наука вважала виробничі відносини між людьми. Водночас Маркс неодноразово розглядав економічні закони, які управляють розвитком виробничих відносин, їх окремих елементів тощо. Чітке визначення політичної економії в широкому значенні дав Енгельс у праці "Анти-Дюрінг", характеризуючи політекономію як науку про закони, що управляють виробництвом і обміном матеріальних благ, але необгрунтовано не згадав закони розподілу таких благ, хоч і не заперечував їх існування. Слушною є його думка про те, що політична економія має досліджувати насамперед особливі (тобто специфічні) закони кожного окремого ступеня розвитку виробництва і обміну, і лише після цього може встановити певні загальні закони, властиві виробництву і обміну взагалі. У цьому твердженні зафіксовано існування специфічних і загальних законів (які з урахуванням двох інших доцільніше назвати всезагальними). Третій тип законів (загальних) Енгельс виокремлює, характеризуючи закон вартості. Про наявність специфічних законів згадував також К. Маркс, формулюючи мету свого дослідження в "Капіталі" — відкриття економічного закону руху капіталізму.
   В. Ленін наголошував на необхідності вивчення особливих (історичних) законів, які регулюють виникнення, існування, розвиток певного суспільного способу виробництва та його заміну прогресивнішим.
   З погляду сьогодення необхідно також вивчати закони, що управляють виробництвом, обміном і розподілом нематеріальних благ (послуг). Адже у розвинутих країнах майже 75 % загальної кількості працівників зайнято у сфері послуг. Більше того, оскільки основною формою національного багатства стала людина (сукупність її потреб, здібностей, творчих обдарувань тощо), відносини між суб'єктами виробництва з приводу відтворення всебічно розвиненої людини є важливішими, ніж відносини з приводу виробництва засобів праці або інших матеріальних благ. Такі відносини й закони, що ними управляють, ще не відіграють провідної ролі в Україні та в більшості держав, оскільки сфера послуг у них розвинута недостатньо.
   Вивчати проблеми людини першими почали представники історичної школи політичної економії, що виникла в Німеччині наприкінці XIX ст. У їхніх працях, як і в працях представників інших напрямів і шкіл, відображено третій етап розвитку політичної економії. Вони акцентували, що економіка е політичною (поняття "політична економія" прихильники історичної школи політекономії вживали як синонім "національної економіки"), а це передбачає більшою мірою дослідження правил державного управління, ніж ринкових цін. Державне втручання, на їх думку, — єдина умова ефективного функціонування економіки. Так, німецький економіст, історик Густав фон Шмоллер (1838—1917) стверджував, що політична економія повинна встановити наукові зв'язки з етикою, історією, соціологією та політичною наукою. Тоді вона вивчатиме не просто відносини між людьми і речами, а й відносини між людьми (на цьому наголошували й класики марксизму). Предметом політичної економії він вважав вивчення діяльності людини, спрямованої на задоволення її потреб1. У зв'язку з цим Г. Шмоллер ставив питання про те, якою повинна бути наука психологія, щоб відповідати вимогам економічної теорії. Представник цієї школи німецький економіст, історик, соціолог Вернер Зомбарт (1863—1941) доводив, що внаслідок суспільного характеру виробництва і розподілу продуктів між людьми неминуче встановлюються суспільні відносини, а наявність законів і права власності вимагає залучення фактів зі сфери політики та юриспруденції. Господарську діяльність зумовлюють різні фактори, втілені в певних інститутах, завдяки яким можна виокремити характерні риси економічного устрою.
   Німецький соціолог, історик, економіст і юрист Макс Вебер (1864—1920) та інші представники історичної школи політичної економії виходили з того, що провідна роль належить не індивіду, а суспільству, яке вони розглядали як сукупність автономних індивідів, котрі підпорядковуються певним закономірностям1. Головними засадами суспільної науки, на думку М. Вебера, повинні бути розкриття закономірностей, кількісний аналіз і принцип раціоналізму. Отже, предметом політичної економії стає ширше коло явищ і процесів, до нього залучаються й соціальні закономірності. Представники історичної школи були переконані, що політична економія повинна вивчати моральні й етичні аспекти господарської діяльності, ідеї та психологію залучених до неї людей. Водночас розширення предмета політичної економії у цьому напрямі супроводжувалося його звуженням в іншому, оскільки не бралися до уваги економічні закони, що управляють виробництвом, обміном і розподілом матеріальних благ.
   Представники інституціоналізму продовжили традиції історичної школи у тлумаченні предмета політичної економії. Американський економіст і соціолог Торстейн Веблен (1857—1929) як предмет цієї науки визначав поведінку людини у її відношенні до матеріальних засобів існування, а також дослідження становлення і розвитку інститутів, до яких зараховував поширені звичаї, спосіб думок, державу, корпорацію тощо. Держава, на думку Т. Веблена, відіграватиме все важливішу роль у розвитку суспільства. Американський економіст Джон Коммонс (1862—1945) політичну економію розглядав як науку про діяльність людей, а об'єктом її дослідження вважав колективні інститути, передусім корпорації, профспілки та політичні партії. Джон-Бейтс Кларк (1884—1968) стверджував, що політична економія має справу з уявленнями людей про цінності, тому етичні критерії, на відміну від критеріїв ринку, є невід'ємною частиною ЇЇ інструментарію. На думку англійського економіста Джона Гобсона (1858—1940), політична економія є мистецтвом спрямувати матеріальні інтереси людей на досягнення максимального добробуту. Він обстоював гуманістичну політичну економію, вважав справедливою таку економічну систему, в якій продукти виготовляють за найнижчими сукупними витратами і вони мають найвищу сукупну корисність. Найвидатніший представник інституціоналізму американський економіст Джон-Кеннет Гелбрейт (нар. 1908) стверджував, що в економічній науці вирішальна роль належить проблемі влади, яка повинна бути в центрі інтересів економічної теорії.
   Інакше трактували предмет політичної економії представники маржиналізму. Виступаючи проти ідей класичної школи політичної економії, зокрема проти положень К. Маркса, англійський економіст Вільям-Стенлі Джевонс (1835—1882) переконував, що сферою вивчення економіки є чиста теорія, мета якої полягає в обґрунтуванні універсальних закономірностей. Тому поняття "політична економія" він замінив нейтральнішим — "економікс" (економічна теорія). З ним погоджувався представник цієї школи швейцарський економіст Леон Вальрас (1834—1910), який розрізняв економічну теорію і прикладну економіку, в межах якої можна виокремити етику (об'єкт її вивчення — відносини між людиною і природою). З цією метою робились спроби виявити відмінності між економічною теорією і політичною економією. Так, Моріс Добб (1900—1983) стверджував, що політична економія вивчає відносини між класами і соціальними групами, вона головну увагу зосереджує на витратах виробництва, а дослідження економічної теорії мають бути сфокусовані на проблемах суспільної рівноваги, яка досягається в атомістичному суспільстві в процесі конкуренції, а також проблеми ринкової вартості та рівноваги між суб'єктивними прагненнями.
   Представників історичної школи, інституціоналізму та маржиналізму об'єднує думка, що політична економія повинна вивчати моральні й етичні аспекти господарської діяльності, ідеї та психологію людей у цьому процесі, природу людського духу, енергійність нації, значення націоналізму, проблеми мотивації та економічної поведінки людей, їх культуру. Ці аспекти людської діяльності та поведінки мають велике значення при дослідженні рушійних сил розвитку людства. Так, сучасний український економіст Богдан Гаврилишин дійшов висновку, що політична вага США у світі підтримувалася політичним і військовим арсеналом, але першопричиною цього був "високий дух народу". Факторами, що сприяли піднесенню економіки Японії, він вважає дисципліну, групову корпоративну орієнтацію, поєднані з високою моральністю, прагненням уникати конфліктів, досягати консенсусу тощо.
   Ще один етап (четвертий) — з'ясування предмета політичної економії — пов'язаний із спробами тлумачити її як науку про господарство, господарську діяльність, людські потреби та ін. У західній економічній літературі поширилось визначення політичної економії як науки про господарство або народне господарство. Ще у XIX ст. німецькі економісти Вільгельм Рошер (1817— 1894) і Карл Бюхер (1847—1930) називали предметом політичної економії народне господарство як систему відносин усієї сукупності людей і зовнішньої природи2. Російський економіст Петро Струве (1870—1944) розглядав господарство як суб'єктивну теологічну єдність раціональної економічної діяльності (господарювання). Проте у відношенні людина—природа в основному розкривається зміст продуктивних сил, оскільки таке відношення виникає у процесі праці, пристосування речей природи до потреб людини, а відносини між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благі послуг проігноровано. У визначенні Струве одне невідоме (господарство) підводиться під інше невідоме (раціональну економічну діяльність або господарювання).
   Ці недоліки значною мірою подолано у визначенні політичної економії українського економіста Михайла Туган-Барановського (1865—1919) як науки про суспільні відносини людей у межах їх господарської діяльності у сфері вільного мінового господарства, що історично розвивається3. Водночас він стверджував, що політична економія досліджує сучасний господарський лад в історичному розвитку. Важливим аспектом обох визначень є акцент на історичній динаміці. Однак положення Туган-Барановського про сферу вільного мінового господарства, що розвивається, орієнтує лише на дослідження нижчої стадії розвитку капіталізму, за якої переважали ринкові важелі саморегулювання.
   Поширене західними науковцями визначення предмета політичної економії як науки про задоволення людських потреб (А. Майєрс). Але воно є надто звуженим. З'ясування сутності потреб (насамперед матеріальних), ступеня їх насичення й засобів задоволення є лише одним із аспектів дослідження політичної економії. Визначення, в якому йдеться про діяльність, спрямовану на задоволення потреб людей, є ширшим, але ігнорує економічні відносини між людьми в процесі такої діяльності, різні сфери суспільного відтворення (виробництво, розподіл, обмін і споживання), закони, що управляють цією діяльністю. Крім того, поняття "діяльність людей" надто аморфне. Тому справедливе зауваження американського економіста М. Бредлі про те, що "немає жодної людської діяльності, яка б не потрапляла в поле зору "економікс".
   Розмежування різних сфер суспільного відтворення особливо важливе при визначенні деякими західними вченими предмета економічної теорії (або політичної економії) як економічних відносин, але зведення їх лише до однієї із сфер. Так, американський економіст Йозеф Шумпетер (1883—1950) розглядав усі економічні відносини як обмін.
   Вважаючи, що чиста теорія повинна обґрунтовувати універсальні закони, В.-С. Джевонс пропонував відмовитися від поняття "політична економія". Але тільки у XX ст. за рубежем почав утверджуватися термін "економічна наука", передусім завдяки старанням А. Маршалла, який зазначав, що політична економія, або економічна наука (економікс), досліджує нормальну життєдіяльність "людського суспільства, або сферу індивідуальних чи суспільних дій, тісно пов'язаних зі створенням і використанням матеріальних основ добробуту". У цьому визначенні розмежовано процеси створення і використання матеріальних основ добробуту, а також індивідуальних і суспільних дій людей. Друга частина дефініції значною мірою повторює недоліки визначення А. Майєрса, замінюючи при цьому термін "діяльність" на "життєдіяльність".

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com