www.VuzLib.com

Головна arrow Економіка підприємства, економіка праці arrow Регулювання зайнятості і державна політика в цій сфері
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Регулювання зайнятості і державна політика в цій сфері

Регулювання зайнятості і державна політика в цій сфері

   Зайнятість у ринковій економіці не може забезпечуватися винятково через механізм ринку, тому що для робітника продаж робочої сили, її ціна служать єдиним джерелом фізичного існування. Продаж робочої сили не можна відстрочити, розтягнути, вибираючи більш сприятливі умови співвідношення попиту та пропозиції. Затримка з реалізацією цього товару порушує питання про виживання робітника і його родини, тому зміна кон'юнктури ринку прямо впливає на стабільність суспільства, підтримувати яку і покликана держава. У період вільної конкуренції напруженість на ринку робочої сили мала галузевий, регіональний, а не глобальний характер, а також пом'якшувалася завдяки такому амортизатору, як дрібне товарне виробництво. З другої половини XX століття істотно розширилися масштаби ринку робочої сили, тобто збільшилося число осіб, що живуть лише продажем своєї робочої сили, змінився характер і рівень потреб працівників. Надмірні коливання попиту та про-на ринку робочої сили здатні викликати соціальні вибухи. Тому держава змушена була взяти на себе функції регулювання ринку робочої сили.
   Крім того, ринок може виявити лише поточну потребу в робочій силі. На етапі переваги у виробництві простої праці ринок успішно справлявся з визначенням попиту на особистий фактор виробництва, і на шляху пропозиції цього товару не було особливих перешкод. Однак у міру ускладнення праці необхідно дедалі більше часу для підготовки кваліфікованої робочої сили, тобто від виявленого на ринку попиту на робочу силу певної якості до її надходження на ринок виникає тимчасовий розрив, що збільшується з розгортанням НТР, підвищенням вимог до робочої сили. Водночас збільшуються і витрати на підготовку робочої сили високої якості, що не під силу власнику робочої сили, і обтяжливе для окремого споживача цього фактора виробництва. Останнього часу зрослий динамізм зміни сфери праці призвів до того, що людина не може мати один вид занять і одне місце роботи впродовж трудового життя. Отже, держава, прогнозуючи зміни на ринку робочої сили, повинна взяти на себе витрати із загальноосвітньої підготовки і професійної перепідготовки робочої сили.
   У сучасних умовах актуалізувався регіональний аспект розвитку, поставивши питання про економічну і соціальну рівновагу в суспільстві, тому що прискорення темпів розвитку в одних районах, пов'язане зі структурними перетвореннями в економіці, взаємодіє з перетворенням інших - у райони економічного лиха. Розв'язання цієї проблеми не може обмежитися тільки підвищенням географічної мобільності робочої сили, а можливе лише при комплексному підході і вимагає впливу держави.
   Інтенсивні зміни ринку робочої сили ускладнюють його функціонування і вимагають адекватного розвитку його інфраструктури і передусім створення єдиного інформаційного простору, удосконалювання роботи центрів зайнятості та бірж праці. У масштабах суспільства це під силу державі.
   Інтеграція відтворювальних процесів окремих країн призвела до зростання міграції робочої сили, з одного боку, а з іншого - до вивозу капіталу і робочих місць, що вимагає вже не тільки державного, а й міждержавного регулювання ринку робочої сили.
   Інтернаціоналізація господарського життя визначає розвиток міждержавних форм регулювання. Держава, розробляючи заходи впливу на ринок робочої сили, повинна виходити з принципу рівних можливостей усіх громадян, незалежно від походження, соціального, майнового становища, расової і національної приналежності, статі і віку, у вільному виборі виду діяльності і гарантувати кожному пріоритетне право вибору між участю і неучастю в праці. Україна, здійснюючи економічну реформу, у Законі України "Про зайнятість населення" проголосила цей принцип як найважливіший.
   Причина припинення добровільної незайнятості може бути одна: злочинне джерело засобів існування. Крім того, держава має гарантувати громадянину самому вирішувати, де і скільки працювати. Йдеться про свободу вибору міри праці, тобто прийнятних для конкретної людини режимів зайнятості і праці; волі вибору професії і сфери праці в кожному із секторів економіки, свободи вибору географічного місця додатку праці. Держава повинна гарантувати соціальний захист окремим категоріям громадян, найменш конкурентоспроможним на ринку праці (інвалідам, особам передпенсійного віку, жінкам, що мають дітей, молоді), і допомогу тимчасово позбавленим роботи.
   У державній політиці зайнятості повинен реалізуватися принцип узгодження інтересів і співробітництва на цій основі профспілок, асоціації підприємців, власників підприємств і органів державного управління.
   Держава має будувати політику на ринку праці з огляду на принцип системності господарського розвитку, що припускає координацію діяльності в сфері зайнятості з іншими напрямками економічної і соціальної політики на народногосподарському і регіональному рівнях.
   Характер, принципи і система заходів державного регулювання ринку робочої сили: державне регулювання ринку робочої сили - це система заходів цілеспрямованого впливу на попит, пропозицію, ціну товару робоча сила з метою стабілізації суспільства, підвищення ефективності суспільного відтворення, забезпечення стійкого економічного зростання.
   Сукупність заходів і спеціальних інститутів, за допомогою яких держава здійснює свій вплив, називається механізмом регулювання ринку робочої сили.
   Ці заходи можуть бути класифіковані в такий спосіб:
   - за масштабами впливу - загальні і селективні. Загальні охоплюють усе працездатне населення. Селективні поширюються на окремі групи працездатних, наприклад, молодь чи працездатних осіб, що проживають у визначеному регіоні, який у результаті структурних перетворень став районом економічного лиха;
   - за способом впливу - прямі і непрямі. Прямі безпосередньо спрямовані на створення додаткових робочих місць, установлення мінімальної заробітної плати, регламентацію робочого часу. Вони є регулюючими і коригувальними. Непрямі заходи впливають на ринок робочої сили за допомогою зміни умов господарювання через здійснення державою відповідної податкової, грошово-кредитної, бюджетної політики;
   - за типом впливу - активні і пасивні. До активних заходів належать її, що спрямовані на підвищення професійної і регіональної мобільності працездатних, на збереження і підвищення рівня зайнятості на підприємствах. До пасивних - різні виплати допомоги по безробіттю;
   - за змістом - економічні, адміністративні, ідеологічні. Економічні включають надання кредитів, субсидій, пільг і дотацій підприємцям, регулювання рівня податків і відсотка й ін. До адміністративних заходів належать законодавчі акти, що регламентують робочий час, пенсійний вік, обмеження імміграції. Ідеологічні заходи спрямовані на формування суспільної думки, що полегшує проведення державою визначеної політики на ринку робочої сили;
   - за об'єктом впливу - на спрямовані на кількісні параметри (динаміка співвідношення попиту та пропозиції робочої сили), якісні характеристики (рівень освіти і професійної підготовки, територіально-галузевої структури), організаційний аспект ринку. Як правило, у період кризи акцент робиться на регулювання державою кількісних параметрів і організаційних аспектів ринку робочої сили, а в період пожвавлення - на удосконалювання його якісного стану.
   Використання тих чи інших заходів у процесі регулювання змінюється під впливом змін в економіці.
   Широке поширення одержують також напрямки в політику зайнятості, покликані підштовхнути безробітних до більш активного пошуку свого місця в житті. На це спрямовано програми, що діють у багатьох європейських країнах і передбачають виплату особам, що не мають роботи, усієї суми допомоги по безробіттю за максимальний термін за умови відкриття власної справи.
   Дедалі більше уваги держава приділяє процесу перенавчання, перекваліфікації (підвищення кваліфікації) як способу поліпшення гнучкості робочої сили.
   Таким чином, держава, поповнюючи арсенал свого впливу на ринок праці новими засобами, може корегувати найбільш гострі диспропорції.
   Вплив держави на ринок робочої сили не безмежний. Межі його визначаються, насамперед, ефективністю відтворення суспільного капіталу, а також фінансовими ресурсами, що має держава, параметри регулювання визначаються і зовнішньоекономічними факторами.
   Державна політика України в сфері зайнятості населення базується на таких принципах:
   - забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, у реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;
   - сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;
   - координація діяльності в сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості;
   - співробітництво професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців, власників підприємств, установ, організацій чи уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;
   - міжнародне співробітництво в розв'язанні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.
   Одним із найважливіших принципів є принцип про співробітництво професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців, власників підприємств, установ, організацій чи уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління, реалізації якого покликані сприяти координаційні комітети сприяння зайнятості, які можуть створюватись для підготовки погоджених рішень щодо здійснення політики зайнятості. Координаційні комітети сприяння зайнятості складаються з однакової кількості представників профспілок, органів державного управління, власників підприємств чи уповноважених ними органів, підприємців.
   Порядок формування координаційних комітетів і організація їхньої роботи визначаються представленими в них сторонами.
   З метою реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки й перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки громадян, які тимчасово не працюють, у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування.
   Державна служба зайнятості складається з Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міжрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій з контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення.
   Регулювання правового становища державних службовців, які працюють, у зазначених підрозділах державної служби зайнятості, здійснюється відповідно до Закону України "Про державну службу". До складу державної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи та організації, підпорядковані службі зайнятості.
   Послуги, пов'язані із забезпеченням зайнятості населення, надаються державною службою безплатно.
   Діяльність державної служби зайнятості фінансується за рахунок коштів державного фонду сприяння зайнятості населення, передбачених на ці цілі.
   У складі державної служби зайнятості створюється інспекція, що здійснює контроль за виконанням законодавства про зайнятість підприємствами, установами й організаціями, незалежно від форм власності та господарювання, фермерами та іншими роботодавцями.
   Оподаткування діяльності підприємств та організацій, що входять до складу державної служби зайнятості, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.
   Обов'язки державної служби зайнятості такі:
   - аналіз і прогнозування попиту та пропозиції на робочу силу, інформування населення й державних органів управління про стан ринку праці;
   - консультування громадян, власників підприємств, установ і організацій чи уповноважених ними органів, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що висуваються до професії, та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення;
   - облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування; надання допомоги громадянам у підборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ, організацій чи уповноваженим ними органам у доборі потрібних працівників;
   - організація, у разі потреби, професійної підготовки та перепідготовки громадян у системі служби зайнятості чи направлення їх до інших навчальних закладів, що ведуть підготовку та перепідготовку працівників, сприяння підприємствам у розвитку та визначенні змісту курсів навчання й перенавчання;
   - надання послуг з працевлаштування та професійної орієнтації працівникам, які бажають змінити професію або місце роботи (у зв'язку з пошуками високооплачуваної роботи, зміною умов і режиму праці то що), вивільнюваним працівникам і незайнятому населенню;
   - реєстрація безробітних і надання їм у межах своєї компетенції допомоги, у тому числі і грошової;
   - участь у підготовці перспективних і поточних державної та територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття.
   Державна служба зайнятості має право:
   - одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, статистичні дані про наявність вакантних робочих місць, характер і умови праці на них, про усіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва й праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників;
   - розробляти та вносити на розгляд місцевих державних адміністрацій пропозиції про встановлення для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкуру вати на ринку праці, та направляти таких громадян для їхнього працевлаштування;
   - направляти для працевлаштування на підприємства, в установи та організації усіх форм власності за наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їхньої освіти та професійної підготовки;
   - направляти безробітних громадян за їхнім бажанням на оплачувані громадські роботи;
   - укладати за дорученням підприємств, установ і організацій усіх форм власності домовленості з громадянами під час їхнього працевлаштування з попереднім (у разі потреби) професійним навчанням, оплатою вартості проїзду, добових, а також надавати допомогу в разі переїзду на нове місце проживання та праці за рахунок коштів підприємств, установ і організацій;
   - розпоряджатися в установленому законодавством порядку коштами фонду сприяння зайнятості;
   - оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує здобуття нової професії (спеціальності), а також установлювати їм на період навчання стипендії в розмірах, передбачених законодавством України про зайнятість населення;
   - у встановленому законодавством порядку надавати громадянам допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу по безробіттю, призупиняти та відкладати їхні виплати;
   - вносити пропозиції до місцевих державних адміністрацій щодо призупинення на термін до шести місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у разі утруднення їхнього подальшого працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, спричинених цією відстрочкою в порядку, визначеному законодавством України;
   - стягувати з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, суми прихованих або занижених обов'язкових зборів і недоїмок до Державного фонду сприяння зайнятості населення;
   - компенсувати близько 50% витрат підприємствам, установам і організаціям на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню внаслідок змін в організації виробництва та праці, за умови їхнього працевлаштування.
   Розміри витрат та джерела їхнього фінансування у випадках, передбачених цим пунктом, визначаються відповідно до законодавства України рішеннями місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування за поданням координаційних комітетів сприяння зайнятості.
   Державний фонд сприяння зайнятості населення утворюється з метою фінансування передбачених програмами зайнятості населення заходів щодо:
   - професійної орієнтації населення, професійного навчання вивільнюваних працівників і безробітних, сприяння в їхньому працевлаштуванні, виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю;
   - надання безпроцентної позики безробітним для того, щоб вони займалися підприємницькою діяльністю;
   - створення і розвитку навчально-матеріальної бази, інформаційно-обчислювальних центрів, центрів профорієнтації, підготовки і навчання працівників, службових приміщень і власних підприємств служби зайнятості;
   - організації додаткових робочих місць у галузях народного господарства;
   - утримання працівників служби та інших витрат, пов'язаних із соціальним захистом права громадян держави на працю;
   - відшкодування Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних із до строковим виходом працівників на пенсію.
   Державний фонд сприяння зайнятості населення є загальнодержавним позабюджетним цільовим фондом, самостійною фінансовою системою й утворюється на державному та місцевому рівнях за рахунок:
   а) асигнувань державного і місцевих бюджетів, розмір яких установлюється Верховною Радою України;
   б) зборів на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття;
   в) коштів служби зайнятості, отриманих від надання платних послуг підприємствам та організаціям, і частини прибутку підприємств, установ та організацій, що створюються державною службою зайнятості.
   Розпорядником коштів державного фонду сприяння зайнятості є державна служба зайнятості. Розподіл коштів державного фонду сприяння зайнятості населення на поточний рік і звіт про використання їх за минулий рік затверджуються Кабінетом Міністрів України разом з державною програмою зайнятості населення.
   Положення про Державний фонд сприяння зайнятості населення затверджується Кабінетом Міністрів України.
   Міністерство праці та соціальної політики України (далі - Мінпраці України) є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення в життя державної політики в сфері зайнятості, соціального захисту, соціального страхування, оплати, нормування та стимулювання праці, охорони праці, умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин, координує діяльність щодо реалізації державних і регіональних соціальних програм, налагодження соціального партнерства.
   Мінпраці України підпорядкований Державному департаменту України з нагляду за охороною праці.
   Мінпраці України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також Положенням про нього.
   Мінпраці України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розроблює пропозиції щодо вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України і Кабінету Міністрів України.
   У межах своїх повноважень організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їхньою реалізацією.
   Основними завданнями Мінпраці України є:
   1) розроблення, обґрунтування, координування та контролювання виконання соціальних програм з питань зайнятості, соціального захисту, соціального страхування, пенсійного забезпечення і соціального обслуговування населення, народонаселення, забезпечення соціально-трудових прав жінок, молоді;
   2) прогнозування розвитку соціальної сфери на основі аналізу життєвого рівня населення та підготовка пропозицій щодо вдосконалення системи соціального захисту, соціального страхування, пенсійного забезпечення та соціального обслуговування населення;
   3) сприяння раціональній, продуктивній і вільно обраній зайнятості, підвищенню якості та конкурентоспроможності робочої сили;
   4) керівництво діяльністю державної служби зайнятості, запровадження заходів, пов'язаних із регулюванням ринку праці та трудової міграції, здійснення контролю за раціональним використанням коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення;
   5) розроблення та вдосконалення механізму державного регулювання рівня життя населення;
   6) розроблення та здійснення заходів з метою посилення мотивації до праці, вдосконалення її оплати, організації та нормування; розроблення й затвердження міжгалузевих норм і нормативів праці;
   7) розроблення пропозицій щодо формування державної політики в сфері соціального страхування населення та координація роботи з її реалізації;
   8) координація діяльності органів виконавчої влади, спрямованої на регулювання праці, проведення консультацій і організація співробітництва в цьому напрямі з об'єднаннями профспілок і власників, сприяння розв'язанню соціально-трудових проблем на основі принципу соціального партнерства, участь в укладанні колективних договорів, угод;
   9) надання консультаційних послуг під час вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), проведення підготовчої роботи для укладення колективних договорів, угод між галузевими профспілками й об'єднаннями підприємств, сприяння їхньому співробітництву в поліпшенні організації та умов праці, розв'язання проблем соціального розвитку трудових колективів, узагальнення практики укладення колективних договорів, угод;
   10) здійснення заходів щодо зміцнення міжнародного співробітництва в сфері соціально-трудових прав громадян, налагодження постійних зв'язків з Міжнародною організацією праці, підготовка пропозицій щодо приведення актів законодавства України у відповідність із між народними трудовими нормами, вивчення та узагальнення міжнародного досвіду регулювання трудових відносин і зайнятості населення, його соціального захисту та поліпшення умов праці, підготовка пропозицій щодо використання цього досвіду на національному рівні;
   11) участь у підготовці та реалізації міжнародних угод, пов'язаних із трудовою міграцією, захистом прав працівників-мігрантів;
   12) комплексне управління охороною праці, здійснення державного нагляду за дотриманням у процесі трудової діяльності вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
   13) організація та здійснення моніторингу в сфері праці, зайнятості, соціального захисту, соціального страхування, пенсійного забезпечення та соціального обслуговування населення.
   Мінпраці України відповісти) до покладених на нього завдань здійснює такі основні функції:
   1) у сфері зайнятості населення та регулювання ринку праці:
   - вивчає стан використання трудових ресурсів і розвитку процесів, що відбуваються на ринку праці та в сфері професійного навчання, складає на цій основі прогнози щодо регулювання ринку праці й зайнятості;
   - сприяє працевлаштуванню населення, розроблює заходи, спрямовані на запобігання масовому безробіттю, що виникає внаслідок структурних змін в економіці, та забезпечує соціальний захист громадян, які тимчасово не працюють;
   - запобігає перетворенню безробіття в довготермінове та застійне, сприяє швидкому працевлаштуванню безробітних;
   - складає прогнози щодо створення робочих місць за сферами і галузями економіки, задовольняє потреби підприємств, установ і організацій у працівниках;
   - сприяє створенню додаткових робочих місць підприємствами, установами й організаціями для використання праці громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці;
   - готує пропозиції щодо визначення територій пріоритетного розвитку, де збільшення кількості робочих місць заохочується державою;
   - визначає обсяги й напрями професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки вивільнюваних з підприємств, установ і організацій працівників і незайнятого населення;
   - здійснює методичне й організаційне забезпечення професійної підготовки та перепідготовки вивільнюваних з підприємств, установ і організацій працівників та незайнятого населення;
   - регулює міжрегіональний перерозподіл робочої сили в межах національного ринку праці, забезпечує державну підтримку високої мобільності робочої сили;
   - бере участь у розробленні мобілізаційних заходів і бронюванні військовозобов'язаних;
   - разом із зацікавленими центральними органами виконавчої влади готує пропозиції щодо формування державної політики в сфері зовнішньої трудової міграції, розроблює механізм соціального, економічного та правового захисту громадян, які від'їжджають працювати за кордон за найманням, здійснює координацію та інформаційне забезпечення діяльності органів, що займаються питаннями міграції на місцях;
   - забезпечує надання консультацій та проведення переговорів з між народними організаціями й відповідними органами зацікавлених іноземних держав з метою підготовки дво- і багатосторонніх угод, що визначають обсяг, порядок і умови, а також принципи прийняття на роботу в Україні та направлення до відповідних іноземних держав робочої сили;
   - здійснює заходи щодо розвитку державної служби зайнятості, вдосконалення її організаційної структури та зміцнення матеріально-технічної бази, бере участь в удосконаленні системи обліку, звітності та державної статистики в сфері зайнятості населення та використання трудових ресурсів;
   - контролює використання державною службою зайнятості всіх рівнім коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення;
   2) у сфері регулювання рівня життя населення, соціальних гарантій і демографії:
   - аналізує й прогнозує життєвий рівень населення та демографічну ситуацію, бере участь в розробленні програм народонаселення, опрацьовує і вносить пропозиції щодо соціального страхування, вдосконалення системи соціального захисту громадян;
   - разом з відповідними центральними органами виконавчої влади готує пропозиції щодо визначення розміру прожиткового мінімуму та розміру вартісної величини межі малозабезпеченості та подає їх на розгляд Кабінету Міністрів України;
   - вносить пропозиції Кабінету Міністрів України щодо вдосконалення системи надання соціальної допомоги, компенсаційних виплат і пільг, забезпечення захисту доходів населення від інфляції. Бере участь в підготовці пропозицій щодо вдосконалення оподаткування доходів фізичних осіб;
   3) у сфері оплати, нормування та стимулювання праці:
   - розроблює пропозиції щодо формування державної політики в сфері організації, нормування, оплати і стимулювання праці, здійснює організаційні заходи, спрямовані на забезпечення реалізації цієї політики;
   - готує та подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо встановлення гарантованого державою розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій в оплаті праці;
   - розроблює й подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо: вдосконалення умов оплати праці працівників установ і організацій бюджетної сфери; грошового забезпечення військовослужбовців і осіб рядового і керівного складу органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів; удосконалення умов оплати праці керівників підприємств з державною формою власності та працівників підприємств, установ і організацій, що фінансуються чи одержують дотацію з бюджету; визначення умов оплати праці та матеріального забезпечення громадян, які направляються для роботи в організаціях України за кордоном;
   - затверджує в установленому порядку умови й розміри оплати праці працівників окремих установ і організацій, що фінансуються з бюджету;
   - готує пропозиції щодо договірного регулювання оплати праці на основі соціального партнерства;
   - готує пропозиції щодо вдосконалення організації та нормування праці;
   - надає організаційно-методичну допомогу підприємствам і організаціям незалежно від форм власності у впровадженні прогресивних форм організації, нормування та оплати праці;
   4) у сфері регулювання соціально-трудових відносин:
   - організовує на засадах соціального партнерства проведення переговорів і укладення генеральної угоди; забезпечує контроль за реалізацією цієї угоди міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями;
   - узагальнює практику укладення колективних договорів, галузевих і регіональних угод, готує пропозиції щодо вдосконалення, здійснює реєстрацію, облік, зберігання галузевих і регіональних угод і доповнень до них;
   - забезпечує посередництво та надання консультацій для вирішення спірних питань у разі розв'язання колективних трудових конфліктів і проведення переговорів під час укладання угод між профспілками і роботодавцями, сприяє їхньому співробітництву та взаєморозумінню;
   - розроблює й затверджує тарифно-кваліфікаційні характеристики професій працівників або погоджує галузеві тарифно-кваліфікаційні характеристики, розроблювані відповідними органами управління;
   - готує пропозиції щодо внесення змін і доповнень до Державного класифікатора професій;
   5) у сфері умов і охорони праці:
   - здійснює державну експертизу умов праці та визначає порядок і контролює якість атестації робочих місць за умовами праці та їхньою відповідністю нормативним актам про охорону праці;
   - готує висновки та пропозиції щодо змін у списках № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, які дають право на пенсію за віком на пільгових умовах, і в списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими та особливими умовами праці, робота в яких дає право на додаткову відпустку й скорочений робочий день;
   - бере участь в розробленні критеріїв і показників визначення умов праці, згідно з якими надаються пільги та компенсація за роботу в несприятливих умовах праці;
   - контролює виконання актів законодавства щодо оплати праці й надання трудових пільг внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;
   - бере участь у визначенні переліку робіт з тяжкими, шкідливими та особливими умовами праці, на яких забороняється застосовувати працю жінок і підлітків;
   - розглядає й затверджує диференційовані тарифи соціального страхування підприємств залежно від небезпечності, шкідливості та тяжкості робіт, стану інших факторів умов праці;
   - здійснює комплексно управління охороною праці та забезпечує профілактику травматизму невиробничого характеру на державному рівні, реалізує державну політику в цій галузі, розроблює за участю міністерств, інших органів виконавчої влади та профспілок національну програму поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання;
   6) у сфері пенсійного забезпечення:
   - готує пропозиції щодо формування державної політики в сфері пенсійного забезпечення, вдосконалення чинного пенсійного законодавства;
   - розроблює разом з іншими центральними органами виконавчої влади проекти актів законодавства з питань пенсійного забезпечення;
   - організовує роботу підвідомчих органів, пов'язану з пенсійним забезпеченням, взаємодіє з іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями з питань застосування списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, які дають право на пільгове пенсійне забезпечення;
   - розроблює пропозиції щодо вдосконалення пенсійного забезпечення, пов'язаного з особливими мовами праці;
   - разом з Пенсійним фондом України бере участь в організації роботи, пов'язаної з виплатою пенсій громадянам, які перебувають за межами України, у порядку передбаченому законодавством і міжнародними договорами України;
   - координує свою роботу з організації пенсійного забезпечення з Пенсійним фондом України, взаємодіє з ним у вирішенні питань щодо дотримання, вдосконалення, практичного застосування законодавства про пенсійне забезпечення, організації виплати пенсій, контролю за цільовим використанням коптів Пенсійного фонду України, налагодження міжнародного співробітництва в сфері пенсійного забезпечення; сприяє Пенсійному фонду України у виконанні покладених на нього завдань та надає необхідну інформацію з питань, що належать до компетенції Пенсійного фонду України;
   - сприяє розвитку недержавних систем пенсійного забезпечення;
   7) у сфері соціального захисту населення:
   - розроблює препозиції щодо формування державної політики в сфері соціального захисту непрацездатних малозабезпечених громадян, ветеранів війни і праці, забезпечення протезування, соціальної реабілітації та обслуговування інвалідів;
   - бере участь в опрацюванні пропозицій щодо формування державної політики в сфері соціального захисту сім'ї, жінок і дітей; проводить експертизу актів законодавства, що стосуються інтересів непрацездатних малозабезпечених громадян, зокрема ветеранів війни та праці, інвалідів, сімей з дітьми, жінок;
   - організовує матеріально-побутове, культурне та медичне обслуговування громадян, які перебувають у будинках-інтернатах (пансіонатах) для громадян похилого віку та інвалідів, в інших закладах Мінпраці України, разом з Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями розроблює комплекс заходів, спрямованих на розширення мережі таких закладів і зміцнення їхньої матеріально-технічної бази, забезпечує розвиток підсобних сільських господарств і лікувально-виробничих (трудових) майстерень (цехів, дільниць) у будинках-інтернатах (пансіонатах) і розширення їхньої кооперації з виробничими підприємствами; розроблює та затверджує типові положення про будинки-інтернати (пансіонати) для громадян похилого віку та інвалідів, відділень соціальної допомоги вдома, територіальні центри соціального обслуговування інвалідів, пенсіонерів, самотніх громадян похилого віку;
   - сприяє розвитку системи професійної та соціальної реабілітації інвалідів, їхнього працевлаштування, створенню й розвитку спеціалізованих підприємств з використанням праці інвалідів, надомних видів праці та інших форм зайнятості; організовує роботу, пов'язану з професійним навчанням і перекваліфікацією інвалідів;
   - координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, спрямовану на забезпечення доступності об'єктів соціальної інфраструктури для інвалідів та осіб похилого віку, створення промислової бази для виробництва спеціальних видів виробничого і побутового обладнання та пристосування, що полегшують побут і працю цієї категорії громадян;
   - визначає порядок забезпечення населення протезно-ортопедичними виробами, проводить роботу, спрямовану на збільшення виробництва і вдосконалення технології виготовлення цих виробів, а також поліпшення їхньої якості;
   - вивчає стан матеріально-побутового забезпечення та потреби різних груп самотніх непрацездатних громадян і готує відповідні пропозиції, уживає заходів щодо створення спеціалізованих служб для надання їм соціальних та інших послуг, сприяє взаємодії відповідних структур місцевих органів виконавчої влади з іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності в розв'язанні проблем цих громадян;
   - організовує та координує роботу з матеріально-побутового обслуговування пенсіонерів, інших соціальне незахищених громадян, надання цільової грошової, гуманітарної та натуральної допомоги таким особам;
   - організовує та координує роботу з надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг;
   - контролює роботу, пов'язану з наданням інвалідам, ветеранам війни та праці, сім'ям загиблих військовослужбовців, сім'ям з дітьми та іншим громадянам установлених законодавством пільг, координує діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади з цих питань;
   - сприяє роботі громадських і релігійних об'єднань, благодійних фондів, окремих громадян, спрямованій на соціальний захист, надання допомоги пенсіонерам, іншим соціальне незахищеним громадянам;
   8) у сфері співробітництва з іноземними державами та міжнародними організаціями:
   - за дорученням Кабінету Міністрів України бере участь у визначенні напрямів установлення міжнародних зв'язків у сфері праці, зайнятості й соціального захисту населення, а також розроблює і подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо розвитку цих зв'язків;
   - установлює контакти з державними органами іноземних держав у сфері праці, зайнятості та соціального захисту населення та представляє інтереси України, бере участь у підготовці проектів міжнародних договорів, угод і програм співробітництва в розв'язанні соціально-трудових проблем;
   - вносить пропозиції Кабінету Міністрів України щодо ратифікації Україною міжнародних конвенцій та інших міжнародних актів про працю, зайнятість і соціальний захист населення, готує щорічні доповіді для міжнародних організацій про виконання положень ратифікованих конвенцій;
   - підтримує постійні зв'язки з Міжнародною організацією праці, Міжнародною асоціацією соціального забезпечення, Фондом ООН у сфері народонаселення та іншими міжурядовими й неурядовими міжнародними організаціями в сфері праці, зайнятості, демографії та соціального захисту населення, забезпечує участь України в їхній діяльності;
   - вивчає та узагальнює міжнародний досвід регулювання трудових відносин, зайнятості та соціального захисту населення;
   - організовує проведення експертизи актів законодавства та концепція із соціально-трудових питань щодо їхньої відповідності міжнародним нормам і світовому досвіду;
   - здійснює методичне керівництво роботою з питань охорони праці на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управління;
   - веде інформаційно-роз'яснювальну роботу через газети, журнали та інші засоби масової інформації, здійснює видавничу діяльність;
   - виконує інші функції, передбачені законодавством України.
   Мінпраці України має право:
   - здійснювати контроль за виконанням міністерствами,, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади законодавства про працю, зайнятість і соціальний захист населення та вносити їм пропозиції щодо припинення дії наказів і рішень з цих питань, якщо вони суперечать чинному законодавству, а в необхідних випадках вносити відповідним органам пропозиції щодо їхнього скасування;
   - державний контроль за дотриманням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності здійснює Державна інспекція праці Мінпраці України, яка діє на основі положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України;
   - залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій (за погодженням з їхніми керівниками) до розгляду питань, що належать до його компетенції;
   - одержувати безоплатно в установленому законодавством порядку від центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування інформацію, документи та матеріали, а від органів державної статистики - статистичні дані, потрібні для виконання покладених на нього завдань;
   - роз'яснювати в межах повноважень, визначених законодавством, положення актів законодавства з питань праці, зайнятості та соціального захисту населення;
   - скликати в установленому порядку конференції, семінари та наради з питань, що належать до його компетенції; провадити інформаційну та видавничу діяльність; безпосередньо взаємодіяти з компетентними органами інших держав та укладати з ними на дво- і багатосторонній основі домовленості (угоди) з питань, що належать до компетенції Мінпраці України;
   - притягати до дисциплінарної відповідальності керівників підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління.
   Працівники Мінпраці України мають право під час виконання своїх службових обов'язків безперешкодно відвідувати в установленому порядку підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, ознайомлюватися зі звітами, статистичними та іншими матеріалами з питань, що належать до компетенції Міністерства.
   Мінпраці України в процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, а також відповідними органами інших держав.
   Мінпраці України в межах своїх повноважень на основі актів законодавства та на їхнє виконання видає накази, організовує і контролює їхнє виконання.
   Нормативно-правові акти Мінпраці України підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.
   Рішення Мінпраці України з питань праці, зайнятості та соціального захисту населення, видані в межах його повноважень, є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності, фізичними особами - підприємцями та громадянами.
   Мінпраці України в разі потреби видає разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади спільні акти.
   Мінпраці України очолює Міністр, якого призначає на посаду та звільняє з посади в установленому порядку Президент України.
   Міністр має заступників, які призначаються на посаду та звільняються з посади відповідно до законодавства.
   Міністр розподіляє обов'язки між своїми заступниками, затверджує положення про структурні підрозділи Мінпраці України, визначає ступінь відповідальності заступників, а також керівників структурних підрозділів.
   Міністр здійснює керівництво дорученими йому сферами діяльності і а несе персональну відповідальність перед Президентом України та Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на Міністерство завдань і здійснення ним своїх функцій.
   Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Мінпраці України, обговорення найважливіших напрямів його діяльності в Міністерстві утворюється колегія в складі Міністра (голова колегії), заступників Міністра за посадою, інших керівних працівників Мінпраці України.
   До складу колегії можуть входити керівники інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Мінпраці України, представники громадських організацій. Членів колегії затверджує та увільняє від обов'язків Кабінет Міністрів України. Рішення колегії проводяться в життя наказами Мінпраці України.
   З метою розгляду наукових рекомендацій, пропозицій щодо основних напрямів діяльності Мінпраці України, обговорення найважливіших програм і вирішення інших питань у Міністерстві може бути створена наукова Рада з учених і висококваліфікованих фахівців. Склад наукової Ради й положення про неї затверджує Міністр. У Мінпраці України з урахуванням специфіки його діяльності можуть створюватися й інші дорадчі та консультативні органи. Склад цих органів і положення про них затверджує Міністр.
   Граничну чисельність і фонд оплати праці працівників центрального апарату Мінпраці України затверджує Кабінет Міністрів України. Структуру і штатний розклад центрального апарату Мінпраці України затверджує Віце-прем'єр-міністр України. Мінпраці України є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.
   Міжнародний досвід регулювання зайнятості: сучасна інтеграція виробництва різних країн, зміни в міжнародному поділі праці, транснаціоналізація капіталу, з одного боку, зменшують результативність дії держави, а з іншого - вимагають міждержавного регулювання. Прикладом цього може служити створення єдиного європейського соціального простору. Міждержавному регулюванню, цілком ймовірно, будуть притаманні теж етапи розвитку, що й у рамках окремої держави. Нині європейське міждержавне регулювання знаходиться на першому етапі розвитку і переходу до другого. У рамках Європейського Економічного Співтовариства в грудні 1989 р. прийнята Хартія основних соціальних прав трудящих, у якій, зокрема, обговорені і питання, щодо ринку робочої сили. Проголошується вільніше пересування в рамках ЄС і рівні умови для всіх працівників. Досягнуто згоди у зближенні встановлених у різних країнах тривалості робочого часу, режимів нічних робіт і "нетипових" форм зайнятості. Зафіксовано право на допомогу безробітним і непрацездатним. Однак завершення інтеграційного процесу, створення "єдиної Європи" неминуче спочатку призведе до скорочення зайнятості, це вимагає більш системного і глибокого регулювання ринку робочої сили.
   Як міри, прийняті органами ЄС для пом'якшення можливих негативних наслідків об'єднання Європи на ринку робочої сили, варто назвати комплекс заходів щодо підвищення якості робочої сили, посилення її мобільності.
   З метою зняття різних перешкод для мобільності робочої сили між країнами органами ЄС завершена розробка принципів створення єдиного для всіх країн сертифіката про рівень створення, прийняття ряду актів, що полегшують розширення практики наймання працівників з інших країн ЄС. Ряд країн співтовариства підписали угоди, що визнають свідчення про кваліфікацію, видані в інших країнах. У деяких державах, зокрема в Німеччині, лібералізується виплата допомоги по безробіттю звільненим жителям інших країн.
   Таким чином, світова практика регулювання ринку робочої сили має у своєму розпорядженні значний арсенал мір, що змінюються залежно під рівня економічного розвитку і цілей економічної політики. Вони можуть і повинні бути використані в процесі реформування економіки в нашій країні.
   Створення в 1919 р. Міжнародної організації праці і перша прийнята нею конвенція, присвячена обмеженню робочого часу на промислових на підприємствах до 8-ми годин на день, і друга - про безробіття, по праву вважаються початком нового типу відносин між державою, роботодавцями та працівниками. Світова економічна криза 1920-1930-х років, поширення новаторських ідей Дж. М. Кейнса про роль трудового фактора в макроекономічному регулюванні призвели до різкої зміни політики багатьох держав щодо зайнятості. Навіть ті уряди, що проводили політику невтручання в сферу зайнятості, не змогли з часом не визнати позитивних результатів цього втручання в інших країнах.
   Слід сказати, що нині всі країни, які ми називаємо економічно розвинутими, і їх міжнародні організації приділяють першочергову увагу проблемам зайнятості як таким, без вирішення яких не можна забезпечити соціально-економічну стабільність. У цих країнах регулярно розробляються, фінансуються і виконуються програми зайнятості, що враховують специфіку конкретної соціально-економічної ситуації. Загалом програми зайнятості можна поділити на групи активних підпрограм (сприяння зайнятості) і пасивних підпрограм (підтримання доходів). До першої групи належать:
   - програми із субсидування наймання на постійну роботу в приватному секторі. За цими програмами субсидії виділяються або на стимулювання зайнятості окремих груп працівників (наприклад, молоді), або на збереження робочих місць для працівників, що підлягають звільненню;
   - програми підтримки підприємств, що створюються самими безробітними (програми самозайнятості). Така підтримка може надаватися на основі допомоги по безробіттю (одноразова виплата суми, що дорівнює одно- або дворічній сумі допомоги) або на основі соціальної допомоги. Крім цього, такі програми включають багато інших послуг, що надаються безкоштовно безробітним, які розпочинають свою справу;
   - програми безпосереднього створення нових робочих місць у державному або комерційному секторі. Найчастіше такі програми надають тимчасову роботу як можливість для безробітного адаптуватися в соціально-трудовій сфері, отримати нові навички, збагатити свій людський капітал і мати більше шансів знайти постійну роботу.
   До групи пасивних підпрограм належать програми надання усіх видів допомоги в зв'язку з втратою роботи (допомога по безробіттю, вихідні виплати, допомога працівникам збанкрутілих підприємств, спеціальна підтримка різних груп працівників тощо) та програми дострокового виходу на пенсію (або передпенсію, оскільки людина може повернутися на роботу або з досягненням пенсійного віку перейти на пенсію).
   Вплив податкової політики держави на стимулювання зайнятості в розвинутих країнах здійснюється шляхом надання пільг із звільнення від виплат у соціальні фонди, компенсації витрат на професійну підготовку і підвищення кваліфікації працівників і безпосередньо зі зменшення податків за створення нових робочих місць, розвиток людських ресурсів, за працевлаштування неконкурентоспроможних категорій громадян. Одним з найефективніших стимулюючих факторів для підприємців є пільги з оподаткування прибутку. Вони спрямовані на зменшення оподатковуваної бази на суму коштів, витрачених на створення робочих місць (особливо спеціалізованих, наприклад, для інвалідів), на професійне навчання або підвищення кваліфікації працівників тощо.
   Визнаючи, що найефективнішою політику зайнятості робить її орієнтація на забезпечення максимальної мобільності робочої сили, уряди розвинутих країн сприяють створенню гнучкої системи професійного навчання, яка б готувала працівників відповідно до сучасних вимог народного господарства і була б здатною швидко й ефективно перенавчати безробітних. У багатьох країнах держава здійснює пряме цільове фінансування створення і функціонування центрів професійної підготовки та перепідготовки на підприємствах. Поширеною є практика дотацій держави в розмірі 50-80% витрат, пов'язаних із створенням центрів професійного навчання на підприємствах.
   Крім того, існує практика спеціальних державних субсидій на заробітну плату працевлаштованим молодим людям, безробітним або особам передпенсійного віку в розмірі 50% витрат роботодавця на зазначені цілі упродовж 3 - 6 місяців, що значно здешевлює для підприємств використання такої робочої сили.
   Фінансові штрафи застосовуються в розвинутих країнах в основному при використанні такого адміністративного заходу, як квотування робочих місць для інвалідів та інших конкурентоспроможних категорій працівників. У таких випадках держава зобов'язує підприємців, що не створюють спеціальні робочі місця, сплачувати штрафи. Штрафи застосовуються також при порушенні соціально-трудового законодавства.
   Державні субсидії надаються також безпосередньо громадянам для професійного навчання, або, як уже зазначалося, для організації власної справи.
   Таким чином, розглянуті заходи регулювання зайнятості в економічно розвинутих країнах показують значні масштаби втручання держави в трудові відносини, яке, з одному боку, є виваженим і програмно-плановим та ґрунтується на наукових прогнозах і довгостроковій політиці, враховуючи загальноекономічну кон'юнктуру, а з іншого - не втручається у власне підприємницьку діяльність, яка до того ж стає ефективнішою за рахунок державних програм.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com