www.VuzLib.com

Головна arrow Економіка підприємства, економіка праці arrow Документальне оформлення підприємницької діяльності
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Документальне оформлення підприємницької діяльності

Документальне оформлення підприємницької діяльності

   До установчих документів, що підтверджують статус юридичних осіб і без яких неможливо заснувати фірму, відносять статут та засновницький договір. Для створення малих приватних підприємств, які використовують індивідуальну форму організації бізнесу (тобто індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та його власній праці, наприклад, праця у сфері мистецтва), необхідним є лише статут підприємства. Для відкритого, командитного та розширеного командитного товариств необхідний лише засновницький договір. Для всіх інших видів підприємств, особливо якщо засновниками виступають державні, кооперативи, спільні підприємства, різні асоціації та союзи, необхідні обидва документи.
   Статут підприємства — це офіційно зареєстрований документ, який визначає форму власності підприємства, сферу його діяльності, спосіб управління та контролю, порядок утворення майна підприємства й розподілу прибутку, порядок реорганізації підприємства та інші положення, які регламентують діяльність юридичної особи.
   Завдання статуту — дати найбільш повне уявлення про правовий статус підприємства (фірми) як самостійного суб'єкта підприємницької діяльності, що має всі права юридичної особи, про його внутрішній механізм управління і самоуправління, режим формування та розпорядження його коштами і прибутком. Таке призначення статуту виявляється і в його структурі, яка, як правило, складається з таких розділів (статей):
   — найменування та місцезнаходження підприємства (фірми);
   — загальні положення;
   — мета, предмет, цілі та напрями діяльності підприємства (фірми);
   — юридичний статус підприємства (фірми);
   — зовнішньоекономічна діяльність;
   — майно підприємства (фірми);
   — фонди фірми підприємства (фірми);
   — виробничо-господарська діяльність;
   — прибуток фірми та його розподіл;
   — відшкодування збитків;
   — органи управління та контролю фірми підприємства (фірми);
   — організація й оплата праці;
   — компетенція і повноваження органів трудового колективу;
   — облік та звітність;
   — припинення діяльності фірми (реорганізація та ліквідація).
   Усі ці розділи повинні міститися в статутах усіх видів підприємств, незалежно від їхніх організаційних форм власності. Водночас вони можуть об'єднуватися, а "наповнення" цих розділів конкретними положеннями залежить від виду підприємства, вимог та бажань власників-засновників.
   Організація підприємства, якщо кількість осіб, які бажають його заснувати, двоє або більше, починається з розробки та прийняття установчого договору.
   Засновницький договір — це договір, який укладається між двома або декількома засновниками, та визначає порядок спільної діяльності щодо утворення підприємства, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.
   Суть засновницького договору полягає а тому, що він є одним із різновидів згоди про спільну господарську діяльність з утворенням самостійної юридичної особи.
   Зміст засновницького договору — об'єднання майна (капіталів) і підприємницьких зусиль з метою отримання прибутку. Тому головним для засновницького договору є окреслення всіх параметрів взаємовідносин між учасниками фірми, передусім майнового та організаційного характеру. Все це визначає відповідну структуру засновницького договору, яка має такі розділи:
   — преамбулу;
   — предмет договору;
   — назву та місцезнаходження підприємства;
   — загальні положення договору;
   — юридичний статус підприємства;
   — статутний фонд і вклади учасників (засновників);
   — права та обов'язки учасників, відповідальність (засновників);
   — майно фірми; розподіл прибутку;
   — порядок виходу зі складу учасників;
   — форс-мажор;
   — розв'язання суперечок;
   — умови припинення (розірвання) договору;
   — умови та строки набуття договором чинності;
   — інші умови.
   Засновницький договір набирає чинності з моменту його підписання всіма засновниками (учасниками) фірми.
   Засновницькі документи — важливий атрибут підприємницького бізнесу. Вони підтверджують юридичний статус підприємства і через те потребують професійного підходу до укладання. Тому таку роботу, як правило, доручають фахівцям (юристам, економістам). Користуючись кваліфікованими довідковими матеріалами, а також ознайомившись з основними положеннями законодавчих актів щодо підприємницьких структур, можна провести цю роботу самостійно.
   Процес укладання засновницьких документів передбачає:
   — підготовчу роботу, в ході якої визначають цілі, завдання, методи організації підприємства;
   — попередні переговори з потенційними засновниками (учасниками) для підприємств з колективною формою власності;
   — збирання й узагальнення необхідних матеріалів;
   — створення робочої групи для розробки статуту та установчого договору;
   — юридичні та економічні консультації щодо змісту засновницьких документів;
   — підготовку і проведення установчих зборів. На установчих зборах розглядають:
   — питання створення (заснування) підприємства (фірми), форми власності та функціонування;
   — проекти найменування підприємства (фірми) та юридичну адресу;
   — склад засновників;
   — строки розробки засновницьких документів;
   — питання щодо вибору керівних органів фірми та інші організаційні питання.
   Рішення зборів оформлюють протоколом, який підписують усі засновники. У разі позитивного рішення фірму вважають заснованою. На чергових зборах розглядають та затверджують підготовлені засновницькі документи. Цей факт підтверджується протоколом. Статут та засновницький договір підписують усі засновники (учасники), тиражують необхідною кількістю примірників, засвідчують державним нотаріусом і подають на реєстрацію. Тільки після реєстрації підприємство (фірма) дістає право на функціонування.
   Для створення та початку діяльності підприємства (фірми) потрібен стартовий капітал. Цю функцію виконує статутний фонд.
   Статутний фонд — це сукупність грошових коштів та майна, необхідних для організації та початку функціонування підприємства (фірми).
   Статутний фонд створюється внесенням вкладів засновниками (учасниками) і може поповнюватися за рахунок прибутку від господарської діяльності підприємства, а в разі потреби й за рахунок додаткових вкладів учасників, у тому числі спонсорів. Вкладом до фонду можуть бути усі види майна — будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності; кошти засновників (учасників), у тому числі й у вільно конвертованій валюті; усі види майнових прав — на користування землею та іншими природними ресурсами, різними майновими об'єктами, а також на використання винаходів, ноу-хау, інших об'єктів інтелектуальної власності та інші права, що не належать до майнових, але мають товарну вартість.
   Строки, розмір, порядок внесення та оцінка вкладів кожного засновника (учасника) до статутного фонду обумовлюються в засновницьких документах. Вартість майна, яку вносять учасники до статутного фонду, визначають за цінами, що діють на час створення підприємства або за домовленістю учасників. Оцінка здійснюється як в українській, так і в іноземній валюті в перерахунку за курсом Національного банку України.
   До моменту реєстрації підприємства, яке функціонує (наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю), кожний із його учасників зобов'язаний внести до статутного фонду не менше 30 % коштів, як зазначено в засновницьких документах, що має підтвердити банк. З цією метою за заявкою засновників у банку відкривається тимчасовий рахунок, який після реєстрації перетворюється у розрахунковий.
   Протягом року всі учасники підприємства (фірми) повинні повністю внести свій вклад до статутного фонду. У разі невиконання учасниками цих зобов'язань за час прострочення, вони сплачують 10 % річних з недовнесених сум, якщо інше не передбачено засновницькими документами.
   Мінімальний обсяг статутного фонду становить: для акціонерного товариства — суму, еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам (відповідно до ставки на момент його створення); для інших товариств (товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, повних та командитних товариств) — 100 мінімальним заробітним платам.
   Обсяг статутного фонду може бути збільшений за умови, що всі учасники повністю внесли свої вклади. Зміна обсягів статутного фонду набуває чинності з моменту реєстрації його органом, який зареєстрував статут підприємства (фірми).
   Кошти статутного фонду спрямовують на розвиток виробництва. Використовувати кошти статутного фонду на заробітну плату, заохочення та інші потреби — забороняється. Статутний фонд є власністю засновників (учасників) у межах їхніх вкладів.
   При виході засновника (учасника) зі складу підприємства (товариства з обмеженою відповідальністю) або в разі ліквідації підприємства, засновнику сплачується вартість частини майна, пропорційно до його частки у статутному фонді. Майно, передане в користування, повертається в натуральній формі без винагороди. Статутний фонд є не тільки підставою для державної реєстрації, а й стартовим капіталом, від якого залежить функціонування підприємства (фірми).
   Обсяг статутного фонду закріплюється в установчому договорі та статуті підприємства (фірми). Підтримка певного співвідношення між обсягом статутного фонду та загальним обсягом виробничо-господарської діяльності є ознакою фінансової стійкості підприємства (фірми).
   Крім статутного фонду підприємства, можуть бути утворені інші фонди, наприклад, резервний фонд, страховий фонд, фонд споживання, фонд соціально-економічного розвитку та інші фонди, що передбачені чинним законодавством України або відповідним рішенням Зборів учасників підприємства (фірми).
   Процес створення фірми (підприємства) завершує державна реєстрація.
   Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.
   Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців — це засвідчення факту створення або ліквідації юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
   Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців — це автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку й надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
   До порядку проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців входять:
   а) перевірка комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці;
   б) перевірка документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації;
   в) внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу-підприємця до Єдиного державного реєстру;
   г) оформлення і видача свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.
   Свідоцтво про державну реєстрацію — документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи -підприємця.
   Державний реєстратор — посадова особа, яка здійснює державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
   Зміни до установчих документів юридичної особи, а також зміна прізвища, імені, по батькові або місця проживання фізичної особи-підприємця підлягають обов'язковій державній реєстрації шляхом внесення відповідних змін до записів Єдиного державного реєстру.
   Відокремлені підрозділи юридичної особи не підлягають державній реєстрації.
   Представництва, філії іноземних компаній в Україні підлягають акредитації на її території.
   Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, певним чином організована як єдине ціле, має організаційну структуру і органи, які здійснюють її правоздатність.
   Юридична особа мас певні традиційні ознаки. До них належать:
   — наявність відокремленого майна;
   — самостійна відповідальність за зобов'язаннями;
   — придбання і реалізація цивільних прав від свого імені;
   — можливість бути позивачем і відповідачем у суді.
   Місцезнаходження юридичної особи — місцезнаходження постійно діючого виконавчого органу юридичної особи, а в разі його відсутності — місцезнаходження іншого органу чи особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи без довіреності, за певною адресою, яка вказана засновниками (учасниками) в установчих документах і за якою здійснюється зв'язок із юридичною особою.
   Місце проживання фізичної особи — житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за певною адресою, за якою здійснюється зв'язок із фізичною особою-підприємцем.
   Для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:
   а) заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи
   б) копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законодавством;
   в) два примірники установчих документів;
   г) рішення Антимонопольного комітету України про згоду на створення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів господарювання у випадках, передбачених законодавством;
   д) документ (документи), що засвідчує сплату засновником (засновниками) вкладу до статутного фонду суб'єкта господарювання в розмірі, встановленому законодавством;
   є) документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи.
   Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, що є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера громадянина — платника податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.
   Власник (засновник) або уповноважені ним органи несуть відповідальність за невідповідність вимогам законодавства та недостовірність документів, що подаються для реєстрації.
   Згідно з Господарським кодексом державна реєстрація суб'єктів господарювання здійснюється у строк не більшим як десять днів із дня подання документів, а Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та "фізичних осіб-підприємців", що набрав чинності з 1 липня 2004 року, передбачено, що строк державної реєстрації юридичної особи не повинен перевищувати трьох робочих днів, а фізичної особи-підприємця — двох робочих днів із дати надходження документів для проведення державної реєстрації.
   Орган, що реєструє, зобов'язаний протягом цього строку видати суб'єкту господарювання свідоцтво про його державну реєстрацію.
   У бланку свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи зазначаються:
   а) найменування юридичної особи;
   б) ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України;
   в) місцезнаходження юридичної особи;
   г) місце проведення державної реєстрації;
   д) дата проведення державної реєстрації;
   є) прізвище та ініціали державного реєстратора. У бланку свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця зазначаються:
   а) ім'я фізичної особи-підприємця;
   б) ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів;
   в) місце проживання фізичної особи-підприємця;
   г) дата проведення державної реєстрації;
   д) місце проведення державної реєстрації;
   є) прізвище та ініціали державного реєстратора.
   Свідоцтво про державну реєстрацію підписується державним реєстратором та засвідчується його печаткою.
   Згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", за проведення державної реєстрації справляється реєстраційний збір у такому розмірі:
   — десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — за проведення державної реєстрації юридичної особи;
   — два неоподатковуваних мінімуми доходів громадян — за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.
   За проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, державної реєстрації зміни імені або місця проживання фізичної особи-підприємця справляється реєстраційний збір у розмірі тридцяти відсотків реєстраційного збору.
   За поновлення свідоцтва про державну реєстрацію у зв'язку з його втратою або пошкодженням справляється реєстраційний збір у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
   На печатках і штампах суб'єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб'єкта внесено до державного реєстру суб'єктів господарювання, або ідентифікаційний номер громадянина — підприємця.
   Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта господарювання та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в органах державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків в установах банків.
   Відомості про державну реєстрацію суб'єкта господарювання вносяться до Єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.
   Порушення встановленого законом порядку створення суб'єкта господарювання або недостовірність чи невідповідність вимогам законодавства документів, що подаються для його реєстрації, є підставою для відмови в державній реєстрації суб'єкта господарювання. Відмова в реєстрації суб'єкта господарювання з інших мотивів не допускається ї може бути оскаржена в судовому порядку.
   Діяльність незареєстрованого суб'єкта господарювання, який підлягає державній реєстрації, забороняється. Доходи, одержані таким суб'єктом, стягуються до Державного бюджету України.
   Перереєстрація суб'єкта господарювання проводиться у разі зміни форми власності, на якій засновано даний суб'єкт, або організаційної форми господарювання, або найменування суб'єкта господарювання і здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації.
   Скасування (припинення) державної реєстрації суб'єкта господарювання здійснюється за його особистою заявою, а також на підставі рішення суду у випадках визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів, або здійснення діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, або в інших випадках, передбачених законом.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com