www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Освітні концепції формування особистості в ідеалі виховання Г.Ващенка
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Освітні концепції формування особистості в ідеалі виховання Г.Ващенка

А. Ю. Цина,
кандидат педагогічних наук, доцент
(Полтавський державний педагогічний університет)

ОСВІТНІ КОНЦЕПЦІЇ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ В ІДЕАЛІ ВИХОВАННЯ Г. ВАЩЕНКА

   Постановка проблеми. Одним з визначальних стратегічних напрямків створення сучасного загальноєвропейського освітнього простору є необхідність поліпшення освітніх концепцій відповідно до прагнень і можливостей громадян. Предметом вивчення європейської педагогіки сьогодні стало створення освітніх систем, орієнтованих на розвиток особистості, яка розуміється як конкретна, цілісна людська індивідуальність у єдності її природних і соціальних якостей.
   Становлення новітніх освітніх систем - історично тривалий і суперечливий процес. Він почався на межі ХІХ-ХХ століть і триватиме протягом XXI століття. Сьогодні визначено основні їх принципи, окремі технології вже декілька десятиліть запроваджуються у європейському освітньому просторі. Не брати їх до уваги в освітній діяльності - означає суттєве відставання від рівня світової освітньої культури. Найбільш суттєвою проблемою, на думку Б. Гершунського, є неналежна розробленість питань філософії, стратегії та політики в галузі освіти. Тематику сучасних наукових досліджень сконцентровано переважно на пошуках ефективних технологій навчання, виховання і розвитку, головним чином, процесуальних аспектів освіти без належного усвідомлення того, для чого, з якою метою конструюються ці технології, на який кінцевий, вже не стільки педагогічний, скільки соціальний результат, має бути зорієнтовано зміст, методи та засоби освітньої діяльності. Деякі вчені помиляються, вважаючи, що розумно організований педагогічний процес сам по собі, майже автоматично, приведе до оптимального кінцевого результату [2, с 8]. Важливим у контексті модернізації освіти є глибоке та всебічне вивчення історичного досвіду усвідомлення того, заради чого, з якою метою здійснюється становлення освітніх концепцій, праць і організаційно-педагогічних здобутків відомих вітчизняних і зарубіжних педагогів, фундаторів національних систем освіти.Аналіз досліджень і публікацій. Яскравим прикладом в історії української педагогіки об'єктивного обґрунтування в теорії та практиці мети здійснення освіти є виховна система основоположника української національної педагогіки XX століття Г. Ващенка. Деякі аспекти діяльності Г. Ващенка розглядаються у працях А. Алексюк, А. Бойко, Г. Бугайцевої, О. Вишневського, А. Гентош, Н. Дічек, О. Коваль, І. Козловської.
   Мета статті. У статті здійснено спробу визначення її концептуальних основ шляхом послідовного аналізу психолого-педагогічних аспектів генезису та трансформації наукових підходів, концепцій обґрунтування мети виховання складових властивостей особистості.
   Результуючий аспект освіти характеризується рівнем розвитку складових властивостей особистості. У межах об'єму поняття "формування особистості" сьогодні традиційно визнаною є концепція К. Платонова, яка передбачає вихованняспрямованості особистості, формування у процесі навчання її індивідуально-культурного досвіду, розвиток психологічних властивостей, психофізіологічну підготовку з тренування динаміки протікання психічних процесів [6, с 138, 256]. Атрибутами становлення особистості є її спрямованість, досвід, психологічні та психофізіологічні властивості.
   Професор Г. Ващенко у своїх працях багато уваги приділяв проблемам виховного ідеалу як меті виховання. В основу виховного ідеалу він поклав загальнолюдські та національні цінності, моральні закони, що витримали іспит історії, найбільш відповідають психології народу та його призначенню, увійшли у психіку народних мас, відбиті в народній творчості і в творах кращих митців і письменників, що стали духовними провідниками свого народу [1, с 18]. У цьому проявляється соціокультурний консерватизм його системи виховання: визнання необхідності збереження стабільності суспільства, людської культури, спрямування волі людини на вічні істини. Саме хиби волі, небажання використання своїх здібностей для блага Батьківщини Г. Ващенко вважав головною причиною "нашої неволі і недолі" [1, с 168].
   Традиційний європейський виховний ідеал Г. Ващенко будує на засадах гармонійного розвитку людини. Гармонійність він розуміє "...не як розвиток всіх властивостей людини до однакового рівня, а як певну цілість, при якій кожна здібність посідає в особі те чи інше місце в зв'язку з роллю її в нашому житті й діяльності. Людину можна визнати за гармонійно розвинену лише при тій умові, коли якась властивість її посідає центральне місце в її психічному житті і відіграє роль стрижня, навколо якого органічно об'єднуються особисті властивості людини [1, с 183]". Визнаючи такою властивістю українця відданість Богу і Батьківщині, Г. Ващенко вважає головним у вихованні формування складових спрямованості особистості: переконання, світогляд, ідеали, прагнення, інтереси, бажання. Служба Батьківщині наказує підкоряти свої інтереси потребам українського народу [1, с 177]. Педагог обґрунтовує необхідність виховання молоді "...так, щоб для неї на першому місці стояли обов'язки, а потім уже права; щоб кожна молода людина в першу чергу мала задоволення з того, що вона посідає в суспільстві те чи інше керівне становище, так і з того, що вона чесно виконала свої обов'язки. Таку свідомість слід виховувати в молоді ще з дитинства [1, с 179]".
   Формування особистісного досвіду людини Г. Ващенко пов'язує з передачею від покоління до покоління національних та європейських традицій, культурної спадщини. Проте педагог застерігає, що не досить озброїти учнів знаннями, не досить виховання лише через лекції. Крім слова, потрібне ще й діло. Головне, щоб учні брали активну участь у навчально-виховному процесі під керівництвом педагогів. Автор сучасної концепції оновленої парадигми виховання, член-кореспондент АПН України, професор А. Бойко, яка прикладає багато зусиль для повернення українському народові штучно забутого ім'я Г. Ващенка, зазначає, що йому вдалося визначити головну проблему педагогіки майбутнього: поєднання вільного розвитку особистості з педагогічним керівництвом педагогів [5, с 327].
   Будуючи систему виховання молоді, Г Ващенко застерігає від простого копіювання культурних західних традицій, пропонуючи, навіть у національній культурі, "...ретельно проаналізувати властивості мови, побуту й психології, характеристичні для українців різних областей. Властивості, запозичені в інших народів, треба виділити в одну групу, властивості, притаманні українському народові - в другу [1, с 176]". Такі ідеї щодо виховання спрямованості особистості обумовлюють відповідність поглядів Г. Ващенка соціокультурній концепції виховання (А Бойко, О. Дубасенюк, М. Лемківський, О. Сухомлинська), яка обґрунтовує реалізацію під час виховання соціального замовлення суспільства, залучення молоді до загальнокультурних цінностей людства [3].
   У питаннях розвитку психологічних властивостей особистості Г. Ващенко зосереджує увагу на формуванні інтелектуальних здібностей (фантазії, логічного мислення), волі та характеру. Найважливішими рисами вольової людини педагог визнає принциповість і здібність чітко ставити перед собою певну мету. "Раз мета поставлена, волева людина прикладає всіх зусиль за всяку ціну осягнути її. Отже, міцна й розвинена воля характеризується рішучістю, пов'язаною з розсудливістю. Перш ніж поставити перед собою ту або іншу мету, людина мусить всебічно й ґрунтовно обдумати її та врахувати засоби досягнення. На шляху до здійснення мети можуть стояти іноді більші або менші перешкоди. У таких випадках волева людина не зупиняється, а вживає всіх заходів, щоб досягти мети. Отже, розумна упертість в досягненні мети, наполегливість- це неодмінні риси людини з волею і характером [1, с 186]. Виховання волі й характеру Г. Ващенко міцно поєднує з моральним вихованням. Головною умовою виховання в української молоді міцної волі та суцільності характеру педагог вбачає у прищепленні їй прагнення до високої мети, що об'єднувала б увесь український народ. Такою метою він називає благо і щастя Батьківщини.
   Розвиток розумових сил і волі в системі виховання Г. Ващенка є засобом, шляхом морального виховання, щоб допомоги людині стати морально кращою, духовно вищою. Його педагогічна концепція визнає абсолютний (вічний і незмінний) характер моральних цінностей - "Служба Богові й Батьківщині". Благополуччя, щастя українського народу розглядаються як наближення до цих цінностей шляхом вдосконалення обов'язку перед ними. Поведінка вважається такою, що відповідає цінностям, якщо вона є результатом виконання обов'язку і не відповідає, якщо її причиною є негативні психічні властивості нашого народу, людські пристрасті, що не сумісні з ним. Вибір між обов'язком і негативними психічними властивостями є вольовим актом. Конфлікт між обов'язком і пристрастями розв'язується внутрішніми переконаннями людини. Переконання є автономними утвореннями і ніхто не може нав'язати людині будь-якої поведінки, якщо вона не усвідомила, що сама прийняла на себе певний обов'язок. Саме почуття обов'язку обумовлює поведінку. Звідси головним завданням системи виховання Г. Ващенка є виховання внутрішніх переконань людини шляхом розвитку розумових сил і волі.
   Представлена в виховній системі Г. Ващенка абсолютизація виховних ідеалів, її побудова на підґрунті ідеалістичного світосприйняття та утвердження християнської моралі шляхом перетворення віри в Бога у внутрішнє переконання людини свідчать про присутність у цій системі елементів виховної концепції релігійного консерватизму (неотомізму) [7]. Такої спрямованості ідеал виховання Г. Ващенка набув, можливо, під впливом його глибокої релігійності, обставин, що змусили жити у християнському ідеологічному середовищі під час тривалої еміграції. В аспекті психофізіологічної підготовки особистості, яка визначає динамізм протікання психічних процесів, Г. Ващенко у виховному ідеалі наголошує на необхідності стриманості, умінні володіти собою, не піддаватися випадковим емоціям, формування високої працездатності в інтересах суспільства [1, с 186]. Визнаючи зневіру і песимізм однією з головних причин трагізму історії народу України, важливим завданням школи він вважає виховання бадьорості та життєрадісності.Сьогоднішня особистісна орієнтація освіти потребує об'єктивних методик діагностування динаміки розвитку індивідуальних особистісних якостей учнівської молоді (спрямованості, досвіду, психологічних і психофізіологічних процесів). Індивідуалізацію, як особистісну спрямованість системи виховання, Г. Ващенко обґрунтовує історичним прагненням українців до волі, незалежності в особистому, родинному й господарському житті. Історично склалася така народна психологія, що "...українець, оженившись, відділюється від батьків, щоб жити окремою родиною. Він типовий власник і не любить чужої роботи, для нього власна вбога хата краща за чужий пишний палац. Індивідуалізм не заважає в спільній праці. Про це свідчить "толока" - спільна хліборобська робота, чумацькі валки, артіль, кооперативи всіх типів на Україні. Але така співпраця мусить бути добровільною [1, с 171]". Тому можна говорити про відповідність системи виховання Г. Ващенка концепції особистісного виховання (Е. Вебер, Г. Гаудіг, Ф. Гансберг, Е. Лінде, С Френе, Г. Шаррельман), що передбачає об'єднання вихованців за інтересами, які співпрацюючи на рівних з вихователями ставлять перед собою конкретні цілі та шукають шляхи їх самостійного творчого досягнення [3, с 67-68]. Усе це вказує на актуальність вивчення, розвитку та використання педологічних праць Г. Ващенка з діагностування динаміки протікання педагогічних явищ і процесів.
   Проведений аналіз мети системи виховання, виховного ідеалу Г. Ващенка в аспекті становлення структурних компонентів особистості, визначення концептуальних основ обґрунтування мети виховання особистості засвідчують застосування педагогом декількох історично-педагогічних підходів (концепцій) виховання особистості: соціокультурна концепція виховання - у формуванні спрямованості та досвіду особистості; концепція релігійного консерватизму - у формуванні психологічних властивостей особистості; концепція особистісного виховання - у формуванні психофізіологічних якостей, що визначають динаміку протікання психічних процесів.
   Перший (соціокультурний) історично-педагогічний підхід виходить з визнання пріоритету загальних соціальних вимог над різноманітністю підходів особистісно-орієнтованої спрямованості виховання, а останні два, навпаки, - з пріоритету особливих, індивідуальних ознак особистості у вихованні над узагальненим соціальним замовленням суспільства. Раціональне поєднання у педагогічній спадщині Г. Ващенка цих двох протилежних принципів виховання особистості має особливу цінність у створенні сучасної освітньої парадигми як розвитку ідеї цілісної картини світу, що обумовлюється становленням такого сучасного типу світогляду як філософія синергетики. Термін "синергетика" виник від старогрецького слова "синергія" - співдія, співпраця [4, с 36]. Синергетична методологія обумовлює висновок про те, що обидва принципи виховання не можна вважати однозначно правильними чи помилковими. Вони є двома протилежними атрибутивними тенденціями виховання людини і визначають все багатство видів розвитку її особливостей. Ця парадигма спрямована на те, щоб допомагати кожній особистості знайти своє місце в суспільстві, починаючи від усвідомлення власних освітніх можливостей, переконань і завершуючи прийняттям соціального замовлення суспільства до освіченості особистості. Такий підхід дозволяє краще реалізувати прагнення до поєднання своїх індивідуальних можливостей, інтересів з інтересами суспільства, зазначеними в освітніх, виховних стандартах. Саме в цьому і полягає прагнення до вищої гармонії, про яку мріяли видатні мислителі всіх епох. Сучасні концепції виховання особистості, побудовані на основі синергетичної парадигми, розкривають широкі можливості досягнення такої мети.
   Висновки. Розроблений Г. Ващенком на засадах християнства, національної і європейської культури та особистісної концепції ідеал виховання збагачує зміст і методику освіти сучасної молоді. Цьому сприятиме видання в Україні штучно забутих, заборонених і написаних в еміграції педагогічних праць основоположника української національної педагогіки XX століття.
   Перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження полягають у вивченні та популяризації творчого доробку видатного педагога.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ващенко Г. Виховний ідеал / Г. Ващенко. - Полтава : Полтавський вісник, 1994. -190 с.
2. Гершунский Б. С. Стратегические приоритеты развития образования в России / Б. С. Гершунский // Педагогика. -1996. - № 5. - С. 46-54.
3. Лемківський М. В. Історія педагогіки : навч. посібник / М. В. Лемківський, О. М. Микиткж; за ред. М. В. Лемківського. -X.: ТОВ ОВС, 2002.-240 с.
4. Лутай В. С. Рух на випередження (Реформування вищої освіти на основі становлення філософсько-методологічної парадигми постнеокласичної науки) / В. С Лутай // Вища освіта України. - 2001. - № 2. - С 33 3.
5. Персоналі'!' в історії національної педагогіки. 20 видатних українських педагогів / за ред. А. М. Бойко. - Полтава: АСМІ, 2002. - 452 с
6. Платонов К. К. Структура и развитие личности / К. К. Платонов ; ответ, ред. проф. А Д. Глоточкин. - М.: Наука, 1986.-256 с.
7. СбруєваА. А., Рисіна М. Ю. Історія педагогіки у схемах, картах, діаграмах : навч. посібник / А. А. Сбруєва, М. Ю. Рисіна. - Суми : СумДПУ, 2000.-208 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com