www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Формування політичної культури студентів як основи громадянської самореалізації
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Формування політичної культури студентів як основи громадянської самореалізації

Г. В. Тимощук,
аспірантка
(Харківський національний педагогічний університет ім. Г. С Сковороди)

ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ СТУДЕНТІВ ЯК ОСНОВИ ГРОМАДЯНСЬКОЇ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ

   Постановка проблеми. Сьогодні, коли актуалізується проблема демократичних перетворень в українській освіті, особливу увагу привертають питання розвитку процесів демократизації особистості та громадянської самореалізації. Досягнути цього можна шляхом формування політичної культури під час навчально-виховного процесу у вищій школі.
   Аналіз досліджень і публікацій. Найбільш повно проблеми громадянської освіти та виховання репрезентовані у працях Н. Абашкіної, А. Апекскжа, О. Бенци, Г. Ващенка, І. Жадан, Л. Крицької, А. Макаренка, Т. Пантюк, В. Поплужного, М. Рагозіна, В. Сухомлинського, О. Сухомлинської, К. Чорної та інших. Питанням самореалізації особистості присвячено роботи А Адлера, О. Асмолова, І. Веха, С. Максименка, А Маслоу, К. Роджерса, О. Сухомлинської та інших. У працях Г. Амінева, А. Копаньової та інших розглядається процес формування політичної культури школярів. Певні праці, зокрема В. Багрія, Є. Земнова, Л. Єфсєєвої, О. Максимочкиної, П. Щербини, розкривають специфіку формування політичної культури у навчальному процесі.
   Мета статті. Проаналізувати зв'язок між громадянською самореалізацією і політичною культурою, схарактеризувати теоретичні аспекти політичної культури, виокремити основні компоненти та шляхи формування політичної культури.
   Питаннями самореалізації займаються як філософія, так і психолого-педагогічні науки. Але, останнім часом спостерігається посилення уваги до цієї проблеми. Це пов'язано із розумінням визначної ролі самореалізації в розвитку особистості, висуненням високих вимог до таких якостей людини, як здібність до саморозвитку і самовдосконалення, що продиктовані сучасними соціально-економічними умовами. Самореалізація є аспектом життєдіяльності, який демонструє зв'язок між опредмечуванням і розпредмечуванням: реалізуючи себе у предметі, який особистість створює, вона реалізує і себе. Саме тому самореалізація є самоствердженням особистості не тільки через створення предметного світу, а й безпосередньо через самосвідомість і саморозвиток [9, с 241]. В ієрархії потреб А. Маслоу самореалізація - це найвище бажання людини реалізувати свої таланти та здібності [8]. За будь-якого економічного і суспільного ладу залежно від виховання і засвоєння певних звичаїв і форм поведінки людина набуває різних культурних потреб. Якщо такі потреби людини не задовольняються, то вона не гине, але суто людське в ній тяжко страждає [5, с 317].
   Саме у суспільнозначущій діяльності можлива найбільш повна реалізація здібностей людини. До того ж важливо, щоб здійснення цієї діяльності детермінувалося не лише ззовні (суспільством), але і внутрішньою потребою самої особистості. Діяльність особистості в цьому випадку стає самодіяльністю, а реалізація її здібностей у цій діяльності набуває характеру самореалізації. Одним із видів самореалізації особистості, поряд із особистісною та діяльнісною, є громадянська самореалізація, яка пов'язана з виконанням суспільно-політичної діяльності.
   Громадянськість як риса особистості формується у процесі громадянського виховання, завданням якого є забезпечення оволодіння системою знань, необхідних для виховання громадянина, формування умінь, необхідних для участі у житті суспільства, реалізація його ідеалів і цінностей, формування навичок суспільної діяльності [12], тобто створення тих умов, які необхідні для громадянської самореалізації. Підґрунтям до громадянської самореалізації є формування політичної культури, одного із компонентів громадянського виховання. Громадянське суспільство є політичним, оскільки таким є сам громадянин. За Аристотелем, людина є "політичною твариною", вона народилася політичною істотою і несе в собі інстинктивне прагнення до "спільного співжиття" [6, с 106].
   Термін "політична культура" в науковий обіг увів І. Гердер, мислитель епохи Просвітництва [4, с 367-368]. Визначення політичної культури, яке стало класичним, запропонували Г Апмонд і С Верба. Г. Апмонд розмежовував два рівні досліджень політичної системи: інституційний та орієнтаційний. Якщо на першому увага концентрується на вивченні інституційної структури політичної системи, то другий рівень звертає увагу на вивчення орієнтацій особистості на цю систему і соціально-політичні інститути та на розумінні особистістю своєї ролі в цій системі. Під політичною культурою Г Апмонд і С Верба розуміли комплекс таких орієнтацій: когнітивні (пізнавальні), афективні (емоційні) та ціннісні [1]. Нині цілком зрозуміло, що поняття "політична культура" - досить складне, багатогранне явище, що й зумовлює різні підходи до його вивчення -філософський, соціальний, аксіологічний, педагогічний, психологічний. Сучасні дослідники, зокрема О. Рябов і В. Чистяков, виокремлюють три напрями вивчення поняття "політична культура": трактування політичної культури як сукупності знань і духовних цінностей, принципів і способів політичної діяльності, політичного досвіду, традицій, системи політичних інститутів; політична культура як узагальнена характеристика людини, рівень її політичного розвитку й активності, уміння застосовувати політичні знання на практиці; політична культура як процес, спосіб, форма реалізації сутнісних характеристик людини, її знань, переконань у громадсько-політичній діяльності [10].
   Філософія розглядає політичну культуру як комплекс уявлень тієї чи іншої національної або суспільно-політичної спільноти про світ політики, політичного, закони і правила їх функціонування. Вона охоплює сформовані багатьма поколіннями традиції, норми політичної практики, ідеї, концепції і переконання, орієнтації й установки людей щодо існуючої системи в цілому, політичних і соціальних інститутів та найважливіших правил політичної гри [З, с 188]. В. Лозова та Г. Троцко визначають політичну культуру як одну із сфер духовного життя людини, що характеризує її досягнення у засвоєнні політичних знань, умінь, норм і традицій політичної діяльності, які дозволяють регулювати свої політичні дії, поведінку [7, с 111].
   Політична культура передбачає такі основні компоненти: політичну свідомість, політичну поведінку і, на думку Г Амінева та А. Копаньової, політичний самоконтроль, за допомогою якого відбувається аналіз відповідності власної діяльності, політичних ідеалів тим політичним ідеалам іцінностям, що панують у суспільстві [2, с 20]. Політологічні знання сприяють формуванню здатності самостійно аналізувати світ політичного, знати закони та правила його функціонування та брати власну участь у процесі владних відносин.Основними компонентами формування політичної культури є: формування політологічних знань, соціальних і інтелектуальних умінь та навичок, системи цінностей. Політична культура передбачає належну політичну компетентність, знання про типи держав, політичне влаштування суспільства, політичні організації та інституції, принципи, процедури й регламенти суспільної взаємодії, виборчу систему. Політична культура виявляється також у лояльному і водночас критично вимогливому ставленні людей до держави, її установ, органів влади, у здатності громадян брати участь у прийнятті рішень, які мають впливати на владу [12]. Важливо зазначити те, що формування політичної культури найбільш ефективно відбувається саме у студентів, оскільки у цьому віці вони стають повноправними членами суспільства, беруть участь у процесах державотворення, отримують право обирати (активне виборче право) органи влади. Ю. Самарин виокремив характерні риси, що мають місце у розвитку студентської молоді. У цей період молода людина здійснює вибір професії, оволодіває нею і починає випробувати себе в інших сферах життя, самостійно планує свою діяльність і поведінку, активно відстоює самостійність суджень і дій. У цьому віці формуються світогляд, етичні та естетичні погляди на основі синтезу наявних знань, життєвого досвіду, самостійних міркувань і дій. Більшість із них зі сфери теоретичних уявлень переходять у сферу практичних здійснень [11]. У студентському віці відбувається активна участь у громадсько-політичній діяльності і саме тому формуванню політичної культури слід приділити найбільшу увагу.
   Отримані студентами політологічні знання є засвоєним політичним досвідом, накопиченим людством, безпосередньо впливають на їхню свідомість і готують їх до активної участі в житті демократичного суспільства. Інтелектуальні та соціальні уміння й навички формуються під час обговорення політичних проблем, опрацювання документів, участі в самоврядуванні, клубах юних політиків. Система цінностей формує власну позицію і власну думку у політичному світі. Формуванню саморозуміння, гуманності, шанобливого ставлення до культури національних меншин сприяє вивчення психологічних, етичних дисциплін, відвідування музеїв, участь у благодійних акціях і волонтерських проектах. Пріоритетна роль у формуванні політичної культури, як компоненту громадянського виховання, належить активним методам, що базуються на демократичному стилі взаємодії й спрямовані на самостійний пошук істини, сприяють формуванню критичного мислення, ініціативи й творчості [12]. Важливою формою залучення студентів до політичної культури демократичного типу є гра. Вона присутня і в самій системі демократичного устрою держави. Підготовка до політичної участі повинна враховувати те, що сам процес навчання є часом підготовки до життя - це частина самого життя, початок позитивної самореалізації особистості.
   Висновки. Формування політичної культури, яке передбачає засвоєння політологічних знань, отримання досвіду суспільної діяльності, набуття уміння самостійно приймати рішення й аналізувати їх у політичному світі, є важливою умовою для громадянської самореалізації особистості.
   Перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження полягають у розробці педагогічних технологій навчання у ВНЗ, які б на основі формування політичної культури забезпечували умови для громадянської самореалізації студентів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Алмонд С. Гражданская культура и стабильность демократии / С. Алмонд, Г. Верба // Политические исследования. -1992. - № 4. - С. 24-27.
2. Аминев Г. А. Политическая культура школьников / Аминев Г. А, Копанева А. А. - М., 1987. - 80 с.
3. Гаджиев К. С. Политическая философия / Гаджиев К. С. - М. : ОАО "Издательство "Экономика", 1999. - 606 с.
4. Гердер И. Г. Идеи к философии истории и человечества / Гердер И. Г. - М. : Наука, 1977. - 703 с.
5. Загальна психологія : навчальний посібник / [О. Скрипченко, Л. Долинська, 3. Огороднійчукта ін.]. - К. : "А. П. Н.", 1999. -463 с
6. Кремень В. Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: підручник/ В. Г. Кремень, В. В. Ільїн. - К. : Книга, 2005. - 528 с
7. Лозова В. І. Теоретичні основи виховання і навчання : навч. посібник/ Лозова В. І., Троцко Г. В. - [2-е вид., випр. і доп.]. -X.: "ОВС", 2002.-400 с
8. МаслоуА. Психология бытия / Маслоу А. - М., 1997.-321 с.
9. Педагогічні технології у неперервній професійній освіті: [монографія] / [С. О. Сисоєва, А. М. Алекскж, П. М. Воловик, О. І. Кульчицька, Л. Є. Сігаєва та ін.]; за ред. С. О. Сисоєвої. - К, 2001. - 502 с.
10. Рябов А. И. Политическая культура / Рябов А. И., Чистяков В. Б. // Вестник Московского университета. - Сер. 12. Социально-политические исследования. - 1994. - № 1. -С. 50-51.
11. Самарин Ю. А Психология студенческого возраста и становление специалиста / Самарин Ю. А // Вестник высшей школы. -1969. - № 8. - С. 127-130.
12. Сухомлинська О. В. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності / Сухомлинська О. В. [та ін.] // Педагогічна газета. - 2000. - N° 6.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com