www.VuzLib.com

Головна arrow Право соціального забезпечення arrow Органи управління у сфері соціального захисту та заклади надання соціальних виплат і соціальних послуг в Україні
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Органи управління у сфері соціального захисту та заклади надання соціальних виплат і соціальних послуг в Україні

Органи управління у сфері соціального захисту та заклади надання соціальних виплат і соціальних послуг в Україні

   Особливістю сфери соціального захисту є те, що в загальному вигляді обов’язок щодо організації і надання соціального забезпечення і соціального захисту покладається на державу. Держава бере на себе виконання соціально-захисної функції, яка становить частину загальної спрямованості держави щодо забезпечення прав і свобод громадян та їх гарантій (ст. 3 Конституції України). У плані визначення відповідального суб’єкта за соціальний захист громадян визначальним є положення частини другої ст. 46 Конституції України, згідно з якою право на соціальний захист у першу чергу гарантується саме загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням. Проте слід розуміти, що посилання на державний характер соціального страхування ще не означає, що держава має у всіх випадках фінансувати витрати на соціальне забезпечення. Державний характер полягає в обов’язковості цього механізму, обов’язковій сплаті страхових внесків, обов’язковому застосуванні підстав, умов соціального забезпечення, застосуванні відповідальності тощо. Однак з розвитком ринкових засад зміст соціального страхування змінився. Нова організаційно-правова модель соціального страхування зумовила відокремлення коштів соціальних страхових фондів від коштів державного бюджету. Управління фондами здійснюється на паритетних засадах, у ньому беруть участь три сторони – застраховані працівники, роботодавці і держава. Таким чином, в управлінні соціальним страхуванням правовий статус держави суттєво змінився, вона стала рівноправним партнером поряд з іншими учасниками соціального страхування. Відповідно значно звузилися сфера впливу і обсяг та зміст зобов’язань держави у цій галузі.
   Водночас у віданні держави залишилася сфера державної соціальної допомоги, яка фінансується повністю з державного або комунального (місцевого) бюджетів. Проте й тут відбулися ринкові зміни. Це виявилось у загальній тенденції до муніципалізації соціальної допомоги. Соціальна допомога має бути наближеною до споживача, тобто до громадян, які потребують такої допомоги. Упровадження принципу адресності соціальної допомоги зумовило передачу значної її частини до відання місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
   Управління сферою соціального захисту є державним і недержавним.
   Державне управління у сфері соціального захисту здійснюють органи загальної і спеціальної компетенції.
   Законодавчу основу для управління соціальним страхуванням забезпечує Верховна Рада України шляхом прийняття законів. До повноважень Верховної Ради України належить затвердження загальнодержавних програм соціального розвитку (п. 6 ст. 85 Конституції України). Виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав, основні обов’язки громадянина (п. 1 ст. 92); основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, охорони здоров’я (п. 6 ст. 92). Виключно законом встановлюються Державний бюджет України, податки і збори (п. 1. частини другої ст. 92). У Державному бюджеті встановлюються видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення окремих категорій населення.
   Державне управління у сфері соціального захисту населення здійснюють Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі й розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені на те державні органи, які забезпечують проведення в життя державної політики у сфері надання соціальної допомоги населенню та інші державні органи відповідно до законодавства України.
   На Кабінет Міністрів України покладається обов’язок забезпечення проведення політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту населення (п. З ст. 116 Конституції України).
   Систему спеціально уповноважених органів, що мають компетенцію щодо соціального захисту, утворює Міністерство праці та соціальної політики України, функції якого визначені Положенням про Міністерство праці та соціальної політики України, затвердженим Указом Президента України від 30 серпня 2000 р. № 1035/2000 (з наступними змін, і доповн.). Мінпраці є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
   Основними завданнями Міністерства праці та соціальної політики України є участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у визначених сферах; забезпечення через систему підпорядкованих йому органів реалізації права громадян на соціальний захист шляхом своєчасного та адресного надання соціальної підтримки, в тому числі державної допомоги малозабезпеченим громадянам, у разі втрати роботи, працездатності, досягнення пенсійного віку. Міністерство праці та соціальної політики України бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного та соціального розвитку України, Державного бюджету України; забезпечує здійснення моніторингу у сфері праці, зайнятості, соціального захисту, соціального страхування, пенсійного забезпечення та соціального обслуговування; здійснює державний нагляд у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування та за додержанням вимог законодавства щодо призначення і виплати пенсій у солідарній системі; бере участь у розробленні державних соціальних стандартів і нормативів тощо.
   Порівняльний аналіз цього Положення з попереднім (від 1 грудня 1997 р. № 1319) свідчить про значне звуження компетенції Міністерства у сфері соціального захисту. Основні повноваження його стосуються сфери зайнятості та застосування праці. Очевидно, доцільно ставити питання про повернення до попереднього становища і відокремлення Міністерства соціального захисту від Міністерства праці. Це дасть змогу значно підвищити ефективність управління сферою соціального захисту в Україні.
   Органи місцевого самоврядування мають важливі повноваження у сфері соціального захисту населення: встановлення за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення; вирішення відповідно до законодавства питань про надання допомоги інвалідам, ветеранам війни та праці, сім’ям загиблих військовослужбовців, багатодітним сім’ям, інвалідам з дитинства у будівництві індивідуальних жилих будинків, проведенні капітального ремонту, відведення земельних ділянок; організація малозабезпеченим громадянам похилого віку та інвалідам побутового обслуговування, безоплатного харчування; вирішення питань про надання за рахунок коштів місцевих бюджетів ритуальних послуг у зв’язку з похованням самотніх громадян, ветеранів війни та праці, малозабезпечених громадян. Крім власних повноважень місцеві Ради депутатів та їхні виконавчі органи здійснюють низку повноважень у сфері соціального захисту, делегованих їм державою (ст. 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
   Значну роль у системі соціального захисту відіграють соціальні фонди, які поділяються на страхові і нестрахові соціальні фонди.
   До страхових соціальних фондів належать: Фонд соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.
   Соціальні страхові фонди – це позабюджетні самостійні фінансові установи, некомерційні самоврядні організації. Грошові надходження фондів не перебувають у державній власності, не входять до складу державного та місцевих бюджетів і вилученню не підлягають. Кошти фондів формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, асигнувань з бюджету, доходів від інвестицій, добровільних внесків юридичних та фізичних осіб. Наймані працівники, особи, що забезпечують себе роботою самостійно, у тому числі підприємці, сплачують страхові внески до фондів. Тарифи внесків встановлюються у законодавчому порядку. Кошти фондів використовуються виключно у цільовому порядку, заборонено їх використання для комерційної діяльності.
   До державних нестраховых фондів передусім належить Пенсійний фонд України. Нині Пенсійний фонд України не є центральним органом виконавчої влади, бюджет Пенсійного фонду України затверджує Кабінет Міністрів України. Згідно із Законом "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" Пенсійний фонд України протягом п’яти років має бути перетворений у Пенсійний фонд, який набуде статусу неприбуткової самоврядної організації. Нестраховими державними фондами також є: Фонд соціального захисту інвалідів, Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення.
   Організація безпосереднього надання пенсій та соціальної допомоги у різних її формах та видах здійснюється спеціальними відділами системи органів праці та соціального захисту, а також іншими установами. їхня діяльність врегульована спеціальними нормативно-правовими актами, зокрема це:
   — Типове положення про головне управління праці та соціального захисту населення обласної, Київської міської державної адміністрації і управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації, Типове положення про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації – обидва затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2000 р. № 2000;
   — Типове положення про центр нарахування і виплати допомог та здійснення контролю за правильністю призначення та виплати пенсій обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, затверджене наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 грудня 2000 р. № 340;
   — Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 р. № 8–2 (аі змін, і доп.);
   — Типове положення (взірцеве) про територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, Типове положення про відділ соціальної допомоги вдома, затверджені наказом Мінсоцзахисту України від 1 квітня 1997 р. № 44;
   — Типове положення про будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни і праці, Типове положення про дитячий будинок-інтернат, Типове положення про психоневрологічний інтернат – всі затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики від 29 грудня 2001 р. № 549;
   — Положення про дитячий будинок сімейного типу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 564 та ін.
   Особливу роль в організації здійснення і контролі за наданням державної соціальної допомоги покликані відігравати державні соціальні інспектори. Посади головного державного соціального інспектора та державного соціального інспектора введено до штату управління праці та соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій. Згідно з Положенням про головного державного соціального інспектора та державного соціального інспектора, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1098, головний державний соціальний інспектор та державний соціальний інспектор наділені повноваженнями зі здійснення контролю за правильністю надання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям, державної допомоги сім’ям з дітьми, щомісячної грошової допомоги малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом І чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним, субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива (далі – державна соціальна допомога), інших соціальних та компенсаційних виплат, цільовим використанням коштів державного бюджету, спрямованих на цю мету. Діяльність державних соціальних інспекторів координує головний державний соціальний інспектор відповідного управління (структурного підрозділу) праці та соціального захисту населення.
   У сфері недержавного соціального забезпечення діють дві групи установ та закладів, які здійснюють недержавне пенсійне забезпечення і надають соціальні послуги.
   Згідно із Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення" недержавними установами та закладами, котрі надають недержавне пенсійне забезпечення, є: недержавні пенсійні фонди; страхові організації, які уклали договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті; банківські установи, які уклали договори страхування про відкриття пенсійних депозитних рахунків; саморегулівні організації суб’єктів, які надають послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення; особи, які надають консультаційні та агентські послуги щодо недержавного пенсійного забезпечення.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com