www.VuzLib.com

Головна arrow Фінансове право arrow Міжбюджетні відносини та сучасний федералізм
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Міжбюджетні відносини та сучасний федералізм

Оксана Музика-Стефанчук

Міжбюджетні відносини та сучасний федералізм

   На економічні взаємовідносини між державою та органами місцевого самоврядування впливають різноманітні історичні, геополітичні, етнокультурні чинники. Це яскраво проявляється у відносинах бюджетного федералізму та пов’язано з тим, що система податково-бюджетних відносин між різними органами влади теоретично може бути заснована на різних поєднаннях рівнів децентралізації за різними напрямами. Наприклад, у випадку з повноваженнями,що пов’язані з прийняттям рішень, децентралізація є незначною; можливість децентралізації відповідальності також явно обмежена. В економічно розвинених країнах життєздатність існуючих міжбюджетних відносин підтверджує, що самі по собі централізація та децентралізація повноважень на отримання бюджетних доходів і здійснення видатків не є запорукою процвітання суспільства, що фактично відсутня універсальна модель розподілу доходів і видатків між бюджетами різних рівнів. Основним завданням бюджетного федералізму є вибір ефективної моделі бюджетних відносин, яка зможе існувати в тих політичних та економічних умовах, що склалися в країні. Для цього на законодавчому рівні слід чітко розподілити видаткові повноваження між органами влади різних рівнів, а також забезпечити їх належною дохідною базою та визначити форми фінансової допомоги, види міжбюджетних трансфертів тощо. Ефективність конкретної моделі міжбюджетних відносин визначається дотриманням загальних положень класичної теорії бюджетного федералізму та наявністю у місцевих органів влади інституційних стимулів для проведення відповідної бюджетної політики. У кінцевому рахунку критерієм такої ефективності є різноманітність, рівень та якість бюджетних послуг, що надаються населенню.
   До питань міжбюджетних відносин звертається чимало вчених-юристів та економістів, зокрема таких, як: Л. К. Воронова, О. П. Гетьманець, О. Б. Заверуха, О.А. Кузьменко,А.А.Нечай, О.П.Орлюк,П.С. Пацурківський, Н.Ю.Пришва,А.Д.Селюков,Н.В.Сидорова, Н. І. Химичева, В. Д.Чернадчук, Н. О. Шевельова, Н. Я. Якимчук. За всього різноманіття наукових досліджень тема міжбюджетних відносин завжди залишається під особливою увагою вчених.
   Мета цієї статті полягає в тому, щоб розглянути окремі питання міжбюджетних відносин у їхньому поєднанні з бюджетним федералізмом і суміжними категоріями.
   Взагалі, федералізм (від лат. «feo- dus» — союз, договір) — це побудована на федеративних засадах форма територіальної організації держави (тобто характерна для країн із федеративним державним устроєм); форма організації внутрішніх міжурядових відносин. На думку Е. В. Тадевосяна, федералізм — це теорія та практика будівництва не лише федеративних країн, а й конфедерацій та деяких унітарних держав [1, с. 63].
   Під фінансово-правовим кутом зору федералізм буває фіскальним та бюджетним (інколи його називають також фіскальним, бюджетно-фіскальним, бюджетно-податковим). Фіскальний федералізм — розподіл фінансових повноважень між центром, суб’єктами та окремими територіями держави, заснований на главенстві федерації; система фінансових відносин щодо розподілу податків і видатків, які визначаються на основі розмежування повноважень між федеральним центром і регіонами, регіонами і місцевими територіями. У США фіскальний федералізм представлений системою трансфертів, на основі якої федеральний уряд «ділиться» своїми доходами з урядами штатів і місцевими органами влади. Для вирішення питань фіскального та бюджетного федералізму використовуються різні міжурядові фінансові інструменти:
   — міжурядові субсидії, які використовуються для розподілу доходів між місцевими та центральними органами влади;
   — перерозподіл доходів між окремими штатами через федеральний бюджет; вирахування з прибуткового податку (income tax deductions);
   — кредити щодо прибуткового податку (income tax credits);
   — податкові надбавки (tax supplements).
   У Російській Федерації під фіскальним федералізмом розуміють бюджетно-податковий федералізм — сукупність міжбюджетних відносин, які формуються між органами влади різних рівнів із приводу розмежування на довгостроковій або постійній основі певних видів доходів і видатків із метою створення умов для збалансування бюджетів суб’єктів Федерації. Для цього у країні існують, зокрема, такі фінансові інструменти: регулюючі доходи, передусім — податки, за якими встановлюються на довготривалій основі нормативи відрахувань до місцевих бюджетів; нормативи бюджетної забезпеченості; мінімальні державні соціальні стандарти; міжбюд- жетні трансферти (дотації, субвенції, субсидії); бюджетні компенсації та позички; розподіл надходжень від податків, зборів та інших обов’язкових платежів між різними бюджетами тощо. Спеціалісти вирізняють поняття «бюджетно-податковий федералізм», яке відображає один із рівнів економічного федералізму — федералізм власності на фінансові ресурси чи бюджетно - податковий федералізм [3].
   За правового підходу сутність бюджетного федералізму полягає в нормативному законодавчому визначенні податкових та бюджетних взаємовідносин бюджетів усіх рівнів за умови дотримання принципу відносного рівноправ’я бюджетів нижчого рівня у взаємовідносинах із бюджетами вищого рівня. Визначення бюджетного федералізму як економічного поняття характеризує взаємовідносини органів державної влади з приводу організації руху фінансових централізованих потоків у межах бюджетного устрою на основі розмежування видаткових повноважень і відповідальності, підкріплених відповідними джерелами фінансування [3].
   Слід зазначити, що бюджетний федералізм існує не лише у федеративних країнах, певні його риси можуть бути притаманні й унітарним державам. Протягом останніх десятиліть у багатьох унітарних країнах спостерігається процес децентралізації влади і фінансів, розширення повноважень органів місцевого самоврядування у бюджетно-фінансовій сфері, з’являються автономні утворення. Так, із метою уникнення розпаду країни органи державної влади інколи йдуть на такий крок, як надання автономного статусу певним територіям. Так учинили в Іспанії, де провінції Андалусія, Галісія, Каталонія та Країна Басків отримали автономію. В Італії особливий автономний статус мають такі області: Сардинія, Сицилія, Трентіно-Альто- Адідже, Валле Д’Аоста, Фріулі-Вене- ція-Джулія. У Великій Британії значної самостійності у вирішенні питань місцевого значення досягли, зокрема, такі області, як Уельс і Шотландія. За великим рахунком, певні ознаки федералізму у таких країнах є. Проблема бюджетного федералізму чи унітаризму - це практична проблема компромісного поєднання публічних інтересів різних органів публічної влади. Бюджетний федералізм являє собою взаємодію економічних і політичних інтересів органів публічної влади всіх рівнів, що спрямовані на формування, розподіл і використання коштів централізованих фондів. За будь-якого розуміння бюджетний федералізм - бюджетні взаємовідносини федерального центру і регіонів, тому це поняття є дещо вужчим стосовно до фіскального федералізму. До речі, в Німеччині замість поняття «бюджетний федералізм» вживають термін «фінансове вирівнювання» («Finan- zausgleich»).
   У вітчизняній літературі фінансове вирівнювання розуміється як приведення у відповідність витрат місцевих бюджетів (за економічною та функціональною класифікаціями) до гарантованого державою мінімального рівня соціальних послуг на одного мешканця, ліквідація значних диспропорцій у здійсненні бюджетних видатків за окремими територіями [4, с. 267].
   Існують різні моделі бюджетного федералізму, різні групи моделей. Наприклад, Л. О. Миргородська та О. О. Сунцова вирізняють дві основні групи моделей бюджетного федералізму:
   1) децентралізовані моделі (приміром, у США) — характеризуються великою фіскальною автономією регіональної та місцевої влади, слабкістю зв’язків між різними рівнями влади; центральна влада фактично не переймається проблемами фінансового вирівнювання, мало зважає на фіскальні дисбаланси в розвитку окремих територій. Місцева влада за такої моделі має покладатися передусім на власні сили;
   2) кооперативні моделі (наприклад, в Австрії, ФРН, Скандинавських країнах) — характеризуються тісною співпрацею різних рівнів влади, активною політикою центральної влади у питаннях подолання фіскальних дисбалансів на різних рівнях управління та фінансового вирівнювання. Центральна влада активно піклується про забезпечення єдиних стандартів суспільних послуг у межах усієї території держави [5, с. 65; 2, с. 352]. До основних принципів централізованої моделі міжбюджетних відносин О. Б. Каун відносить такі:
   1) обмеженість прав місцевих органів у формуванні власних бюджетів;
   2) відсутність або формальна наявність розподілу функціональних обов’язків між ланками державного управління;
   3) підпорядкування регіональних інтересів національним потребам;
   4) авторитетне з боку держави розподілення податкових повноважень і надання фінансової допомоги місцевим органам влади;
   5) залежність від державного устрою [7, с. 31-38].
   В інших наукових джерелах [8, с. 6, 7] вирізняються такі моделі бюджетного федералізму:
   1) дуалістична модель, або ж модель двох рівноправних партнерів — федеративного центру і суб’єктів федерації, де повноваження органів місцевого самоврядування значною мірою визначаються суб’єктом федерації (наприклад, у Канаді, Індії);
   2) корпоративна модель, за якої: а) активною є політика горизонтального вирівнювання, підвищена відповідальність центру за стан регіональних і державних фінансів, за рівень соціально-економічного розвитку територій;
   6) підвищення ролі органів регіональної влади в системі розподілу податкових доходів; в) доволі широка участь органів регіональної влади у перерозподілі національного доходу. Як приклади держав, де існує подібна модель бюджетного федералізму, С. І. Гусєв і Ю. Г. Шевцов називають США, Бразилію, Скандинавські країни. Проте, на нашу думку, для США не є характерною корпоративна модель у чистому вигляді, оскільки рівень децентралізації влади там доволі значний.
   Безумовно, питання існування бюджетного федералізму тісно пов’язане з децентралізацією влади, розширенням фіскальної автономії регіональної та місцевої влади (у межах відповідної моделі бюджетного федералізму). Для більшості країн світу нині характерною є фінансова та економічна децентралізація, інколи вона поєднує в собі основні принципи як бюджетного федералізму, так і бюджетного унітаризму. Наприклад, такі країни Північної Європи, як Фінляндія, Норвегія, Швеція, Данія мають значний ступінь автономності місцевих бюджетів, а при цьому зберігається розвинена співпраця між різними рівнями влади (тобто у цих унітарних країнах поєднуються дві моделі бюджетного федералізму). Для деяких інших унітарних країн (зокрема Японії та Великої Британії) у фінансуванні соціальних видатків характерним є значний рівень участі нецентральних органів влади.
   Світова практика бюджетного федералізму також створила модель федералізму, за якої з низки державних функцій федеральні органи влади здійснюють нормативно-правове регулювання, що покладає реалізацію самих функцій на суб’єкти федерації. Подібні взаємовідносини між рівнями влади мають назву федеральних мандатів. Використання таких мандатів є характерним для Російської Федерації, США, Канади, Німеччини. Федеральні мандати бувають декількох видів: незабезпечений (класичний) мандат — своєрідне видаткове зобов’язання, яке вимагає свого виконання органами влади нижчих рівнів і при цьому відповідні вимоги не підкріплюються фінансуванням із бюджету вищого рівня; у цьому випадку відбувається відокремлення повноважень зі встановлення нормативно-правового регулювання від повноважень щодо виконання (реалізації) такого регулювання; забезпечений (фінансований) мандат — відрізняється від попереднього мандату тим, що передання певних функцій від органу одного рівня влади до іншого (здебільше нижчого рівня) супроводжується переданням коштів із цільовим призначенням [2, с. 109].
   Отже, враховуючи той факт, що Україна все ж таки не належить до класичного типу унітарних держав і має у своїй внутрішній територіальній структурі автономне утворення, варто наголосити на більш детальному вивченні світового досвіду функціонування держав в умовах федералізму.
   Адже саме можливість адаптації світового досвіду дозволить українському законодавцю більш повно та ефективно врегулювати, насамперед, бюджетні відносини, що, своєю чергою, є гарантією повноцінного функціонування всіх суспільних відносин.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com