www.VuzLib.com

Головна arrow Фінансове право arrow Становлення методологічних підходів у науці фінансового права
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Становлення методологічних підходів у науці фінансового права

 Хохуляк В. В.

СТАНОВЛЕННЯ МЕТОДОЛОГІЧНИХ ПІДХОДІВ У НАУЦІ ФІНАНСОВОГО ПРАВА

   I. Вступ
   Однією з головних потреб науки фінансового права на сучасному етапі її розвитку залишається потреба у виробленні єдиних наукових положень, які б об’єктивно визначали і найбільш повно відображали сферу фінансово-правових відносин. Водночас науці фінансового права властиві як єдність думок щодо обґрунтування необхідності її існування як бази для фінансово-правової реальності, так і повний дисонанс визначень її ролі у формуванні системи фінансово-правового регулювання. Тому фінансово- правовій науці властиве велике розмаїття наукових методів і підходів до пізнання фінансово-правових явищ і процесів. З одного боку, така ситуація цілком природна. Суперечливі тенденції в правовому мисленні та парадокси, що нерідко містяться в них, боротьба протилежностей є однією із закономірностей функціонування юридичної науки, джерелом її руху та розвитку. Однак очевидним є й інше: фінансово-правову науку формують систематизовані, цілісні знання, що містять взаємопов’язані, взаємозумовлені поняття, які відображають як самі правові явища, так і системні зв’язки фінансово- правової дійсності. Тільки науково обґрунтована, “концептуально зріла” система понять дає змогу говорити про розвинуту науку, що має власне місце в системі юридичних наук. За таких умов особливо вагомого значення набуває проблема вироблення основних концептуальних підходів щодо формування нових та відображення й осмислення ролі існуючих фінансово-правових інститутів.
   II. Постановка завдання
   Мета статті - визначити та охарактеризувати основні наукові підходи до пізнання фінансово-правових явищ і процесів, спробувати намітити можливі шляхи їх концептуалі- зації для всебічного, об’єктивного й повного відображення наукою фінансово-правових реалій, вироблення нею основних моделей удосконалення існуючих суспільних відносин.
   III. Результати
   Досліджуючи історію науки фінансового права, аналізуючи сучасний стан її розвитку, приходимо до розуміння, що одним з історично перших та найбільш широко вживаних був і залишається формально-догматичний підхід до дослідження фінансово-правових реалій.
   Він набув широкого застосування на етапі зародження та становлення науки фінансового права. Так, у розумінні представників німецької школи фінансів ХУІІІ-ХІХ ст., наука фінансового права (у той час - фінансова наука) - це сукупність знань, які відображають реальні дії держави щодо ведення власного фінансового господарства. Як відзначав І. Гоффман, фінансове право - це, перш за все, сукупність законодавчих постанов про фінансово-правовий устрій і державне управління фінансів [13, с. 32]. Його думку розвивав Л. Штейн, вказуючи, що фінансове право - це сукупність правил, що обмежують вплив державної влади [27, с. 47]. Особливого поширення цей підхід набув у російській імперській науці фінансового права. В.О. Лебедєв, а пізніше - І.І Янжул, пріоритетним вважали юридично-догматичне значення науки фінансового права як похідної законодавчої практики держави. Подібний підхід дав їм змогу констатувати наявність двох споріднених наукових дисциплін у галузі публічних фінансів: “фінансового права” і “фінансової науки” [13, с. 41-43]. Характерною рисою у визначенні фінансово-правової науки, її місця і значення В.О. Лебедєвим, С.І. Іловайським, І.Ю. Патлаєвським, І.Т. Тарасовим, І.І. Янжулом є те, що вона може вказувати тільки на те, що може бути зараз і в цій місцевості. Із цього робився висновок, що наукові положення завжди умовні й не мають загального характеру [12; 13; 19; 23]. Такої самої позиції притримувалися й інші представники плеяди російської науки фінансового права [4; 15].
   Історично протиставленням формальнодогматичному підходу став соціологічний підхід у науці фінансового права. Як відзначав один з його представників у російській фінансово-правовій науці І.Х. Озеров, наука фінансового права повинна вивчати об’єктивні соціальні закономірності того чи іншого явища, аналізувати причини його існування [17, с. 17;18, с. 34]. Підготовчим етапом для її висновків мають стати аналіз і обробка існуючих фінансових фактів [17, с. 17-18]. Соціологічний підхід у визначенні фінансово-правових реалій є одним з найбільш широко застосовуваних у сучасній науці фінансового права, як вітчизняній, так і зарубіжній [6, с. 50; 8, с. 16].
   Водночас у правовій науці в цілому та науці фінансового права зокрема робились спроби використання й інших підходів: казуального [9, с. 19], інструментального [26, с. 16-23], синтезованого [6, с. 49-64] та інших. Таке різноманіття наукових підходів у науці фінансового права показує не тільки методи наукового дослідження, за допомогою яких вивчається те або інше явище чи процес. Воно, насамперед, вказує на суб’єктивне ставлення вченого щодо досліджуваного ним матеріалу.
   Історично формально-юридичний (догматичний) підхід до дослідження права в цілому сформувався в позитивістській концепції права. Як відзначав Г.Ф. Шершеневич, догматика полягає в систематичному викладенні норм права, що діють у цей час у цій країні. Завдання це розв’язується шляхом опису, узагальнення, класифікації норм, а також формулювання юридичних визначень [25, с. 768]. Аналізуючи суть догматики, О.В. Тарановський зауважував, що “при цьому чинне право не зазнає критики, а його положення сприймаються як непорушні. Завдання дослідника зводиться тут до якнайкращого тлумачення чинних положень, яке полегшувало б їх застосування до конкретних випадків практики” [22, с. 262]. Один з найяскравіших представників позитивістської теорії - Г. Кельзен писав: “Чисте вчення права прагне відповісти на запитання, що є право та як воно є, але не на запитання, яким воно повинно бути чи створюватись. Воно є правознавство, але не політика права” [24, с. 7]. Формально-догматичний підхід до пізнання фінансово-правових реалій, що домінував у російській науці фінансового права дореволюційного періоду, здобув панівне становище в радянській правовій науці в цілому та науці фінансового права зокрема. На перших етапах становлення радянської державності, що супроводжувалася реформуванням усіх суспільно-політичних відносин, у тому числі фінансово-правових, відбувається переосмислення значення фінансово-правової науки. З порядку денного фактично знімається питання про підвищення значущості фінансово-правових досліджень як каталізатора існуючої фінансово-правової реальності, стимулятора підвищення ефективності політики держави у сфері публічних фінансів. Замість цього порушується питання про потребу існування науки фінансового права в такій якості взагалі. Унаслідок потужного впливу держави на науку, основним завданням останньої в цей період стає аналіз, узагальнення, а часто - і коментар окремих способів, методів державного впливу на фінансову сферу. Її основними функціями стають пропагандистська й агітаційна. Яскравим прикладом цього є той факт, що предметом перших наукових праць із цієї проблематики в радянський період були питання сутності і реалізації фінансової політики нової влади щодо “захисту бюджетних інтересів диктатури трудящих” [1; 7]. Наукові дослідження цього періоду базуються або на визначенні меж державної влади у фінансовій сфері, або на характеристиці фінансово-правових інститутів, затверджених цією владою. При цьому конкретний фінансово- правовий інститут досліджується як окремо існуючий факт, а його правова природа встановлюється шляхом аналізу нормативно-правового акта, що його регламентує [20]. Таке “тотальне” застосування наукою фінансового права формально-догматичного методу пізнання викликало негативну критику як у європейській, так і у вітчизняній правовій науці на різних етапах її розвитку. Зокрема, С .А. Муромцев відзначав: “теорія права не повинна підмінюватись описуванням текстів законів” [16, с. 149]. Такої самої думки дотримувався й І.Х. Озеров, який наголошував на особливому значенні обраного дослідником наукового підходу. Зокрема, він писав: “Головне в науці - це вміння правильно сформулювати питання, знайти правильний шлях. А то можна блукати роками і не просунутися ні на крок” [18, с. 34]. Як відзначають сучасні науковці - представники теорії права та теорії фінансового права, догматична теорія просто не в змозі ефективно взаємодіяти з практикою, освоїти нові правові реальності [8, с. 14; 21, с. 92; 26, с. 16]. Водночас такий перегляд не може базуватись на заниженні значення формально-догматичного методу чи відмові від його використання як застарілого, такого, що відображає “соціалістичну правову дійсність” наукового інструменту [26, с. 18]. Як влучно підкреслив В.Д. Зорькін, без формальнодогматичного опрацювання права юриспруденція не може існувати. Але коли це первинне та допоміжне наукове завдання перетворюється на самоціль та єдине заняття юриспруденції, то остання відокремлює себе глухою стіною від живого права, від прогресивного розвитку та перетворюється на засіб консервації й апології діючого права, якщо навіть це діюче право себе вижило [11, с. 32].
   Як спосіб методологічного компромісу, у правовій науці запропоновано застосування казуального методу пізнання об’єктивної дійсності. Ця пропозиція не є новелою в правовій науці. Адже, як відомо, іще наукові школи Стародавнього Риму були орієнтовані на пізнання та вивчення окремих юридичних казусів - реальних подій у правовій практиці, а не на структуризацію понять, термінів чи принципів [6, с. 49-50]. Саме тому юридична наука зводилась до основного завдання - prudentia - пошук розумного, зрілого рішення [6, с. 50]. Застосування казуального підходу в науці фінансового права як сукупності способів і методів вивчення фінансово-правової матерії шляхом вичленовування й розгляду окремих фактів і явищ правової дійсності спостерігається з моменту її становлення. Зокрема, А.М. Зак, визначаючи науку фінансового права самостійною юридичною дисципліною, вважав, що в ній групуються своєрідні, типові для фінансового права “відхилення” від загальних норм права цивільного, адміністративного, міжнародного та інших джерел [9, с. 18-20]. У зв’язку із цим згадуваний нами автор замислювався над питанням: “... чи не є фінансове право, можливо тільки у своїй частині, як самостійна юридична дисципліна - справою майбутнього, що зумовлено подальшою диференціацію юридичних норм, які змінюють свою сутність залежно від тієї сфери, у якій вони застосовуються?” [9, с. 18].
   Казуальний підхід дослідження фінансово- правової матерії, насамперед, вказує на взаємозв’язок і взаємозумовленість юридичної науки з правовою практикою. З одного боку, потрібно відзначити, що правова практика є джерелом пізнання, умовою існування науки фінансового права. Саме цей аспект найбільш детально розроблений у юридичній літературі [14, с. 7]. Ми ж хотіли б звернути увагу на інший, не менш важливий аспект. Правова практика - це найбільш об’єктивний критерій істинності суджень і визначень науки фінансового права, постійний її споживач. Безпосереднє вивчення нормативного матеріалу, практики правотворчої та правозасто- совчої діяльності, здійснюється в комплексному дослідженні з урахуванням об’єктивно існуючої суспільно-політичної ситуації. Водночас, визначаючи правову практику одночасно об’єктом наукового дослідження та споживачем науково-теоретичних розробок, зауважимо, що фінансово-правова наука не може зводитись тільки до чуттєвого споглядання, коментування правової дійсності. У такому випадку неминуче відставання фінансово- правової наукової доктрини від реалій, що швидко розвиваються, орієнтованістю сприйняття їх як даності, яка не підлягає критичному аналізу й тим більше - удосконаленню [10, с. 26]. Подібний недолік казуального підходу в правовій науці Дж. Холл називав “партикуляризмом”, який, на думку вказаного автора, має місце як в теорії позитивного права, так і в юридичному позитивізмі [28, с. 26]. Схожа ситуація в науці фінансового права є ненормальною. Аналізуючи зв’язок юриспруденції з практикою, досліджуючи в цьому контексті взаємодію фінансово-правової доктрини та фінансового законодавства, очевидною є універсальність наукових розробок стосовно політичних і правових ідей, що закладаються в основу концепції владного акту держави. Сучасні реалії розвитку фінансово-правової системи ставлять нові завдання перед наукою фінансового права. Особливо важливого значення набуває питання про понятійно-категоріальний апарат, яке безпосередньо пов’язано з концептуалізацією існуючих підходів фінансово-правової науки. Як відзначають у сучасній вітчизняній та зарубіжній правовій науці, основним шляхом концептуалізації основних підходів і методівнаукового пізнання є так звана “інтегративна юриспруденція”. Як зазначає один із засновників цієї концепції в західній правовій науці Дж. Холл, інтегративна юриспруденція покликана стати мостом над прірвою між юридичною догмою та правовою соціологією [28, с. 29]. Своєрідної позиції щодо питання створення сучасної інтегративної юриспруденції дотримується Г.Дж. Берман. Досліджуючи цю проблему паралельно з Дж. Холлом і не підозрюючи, за власним зізнанням, що цей термін уже використовується, він стверджує, що інтегральна (синтезуюча) юриспруденція повинна являти собою “філософію, що об’єднує три класичні школи: правовий позитивізм, теорію природного права та історичну школу...” [3, с. 340]. Останнім часом ідеї інтегративної юриспруденції набули значного поширення у вітчизняній та російській правовій науці. Зокрема, на думку Е.А. Гансової, контрасність протилежних методів, спрямованих на один і той самий об’єкт дослідження, робить їх взаємодоповнюваними, орієнтує дослідника на всебічне з’ясування предмета дослідження, а значить, дає змогу уникнути однобічного погляду на проблему [5, с. 27]. Як зазначає О.І. Демидов, рух до методологічного плюралізму передбачає подолання наступних етапів: 1) розширення горизонту раціональності, визнання її недієвості виключно як аналітичної методики; 2) визнання методології як способу поєднання, синтезу методів та їх інтерпретацій, уніфікації; 3) визнання можливостей використання різних методів для оптимізації результатів пізнання [8, с. 15].
   Аналізуючи сучасний стан фінансово- правових відносин, рівень розвитку понятійно-категоріального апарату науки фінансового права, ми цілком погоджуємось із твердженнями О.І. Демидова, В.Г. Графського та інших учених про необхідність застосування інтегративного наукового підходу. При цьому нам хотілося би вказати на такі позитивні сторони його існування: 1) інтегративний підхід не відміняє застосування того чи іншого методу наукового пізнання, навпаки, він визнає можливість використання різних методів для досягнення основної мети - оптимізації пізнавальної діяльності; 2) він характеризується, з одного боку, внутрішньою логічною структурованістю, відповідністю лексичним і граматичним нормам та правилам, з іншого - наявністю тих внутрішніх компонентів, що підвищують ефективність його практичного втілення; 3) його керівною ідеєю є ідея дослідження явищ і процесів як цілісної системи у власному взаємозв’язку й взаємозумовленості.
   IV. Висновки Отже, проблема дослідження підходу в науці фінансового права є необхідною як з теоретико-методологічних, так і з практичних позицій. Існуючі на сучасному етапі суспільно-політичні  й соціально-економічні правовідносини ставлять перед наукою фінансового права якісно нові завдання щодо пізнання та відображення явищ правової дійсності, що вимагає перегляду використовуваних методологічних підходів, методів і прийомів дослідження фінансово-правової матерії.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com