www.VuzLib.com

Головна arrow Фінансове право arrow Посилення регулюючого потенціалу фінансового права в публічних правовідносинах
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Посилення регулюючого потенціалу фінансового права в публічних правовідносинах

Андрій Ковальчук,

Посилення регулюючого потенціалу фінансового права в публічних правовідносинах

   Постановка проблеми. Фінансові ринки різних країн світу останнім часом характеризуються високою нестабільністю. Глобальна фінансова криза (2008—2009 рр.) є цьому підтвердженням. На Всесвітньому економічному форумі в Давосі, який пройшов 26—28 січня 2011 р. під загальним гаслом — «Загальні норми для нових реалій»,— було наголошено, зокрема, на важливості посилення правозастосовного потенціалу, як у рамках глобального фінансового ринку, так і в окремих країнах. Зрозуміло, що до позиції керівників держав, а також власників найбільш потужного фінансового капіталу та авторитетних представників VIP-менеджменту, присутніх на Всесвітньому форумі, важливо не лише прислухатись, а й взяти до належної уваги. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема посилення право- застосовного потенціалу фінансового права на сучасних фінансових ринках досліджується окремими авторами — Л. Вороновою, В. Киселем [10], П. Пацурківським, Ю. Поповим [12], О. Петришиним [13], С. Шевчуком [16] та ін. Більшість же публікацій зачіпають цю проблематику побіжно і не завжди кореспондують із вимогами посилення публічного контролю за фінансовими ринками, як цього вимагає сьогоднішній час. У Росії цією проблематикою активно й плідно займаються такі вчені-юристи, як Горбунова О. М., Запольський С. В., Рукавишникова І. А., Уткін С. В. та інші. Метою дослідження є наголос на актуальності дослідження та висвітлення проблеми посилення правозасто- совної практики правового регулювання в публічних фінансових правовідносинах.
   Основні результати дослідження. Фінансове право України — самостійна галузь права, яка окреслює адекватне поле юридичного впливу на всю розмаїту систему публічних фінансо вих (грошово-кредитних, валютно- курсових, фінансово-послугових, інвестиційних, іпотечних) відносин, здатне з’єднати окремі режими правового регулювання в єдиний процес, що не виключає похідних взаємозв’язків з іншими галузями права. Фінансове право, як різновид публічного права (окрема галузь), установлює юридичні константи для широкого спектра фінансових відносин. Ця галузь права регулює фінансові відносини, що виникають з приводу формування і використання коштів (зокрема готівкового та безготівкового обороту) держави, первісного нагромадження фінансового капіталу на рівні корпоративного та приватного секторів, його розподілу, перерозподілу й застосування в суспільних інтересах, формування та використання валютного резерву, регулювання ринків фінансових послуг, фондового ринку тощо. Іншими словами, настав час визнати за фінансовим правом можливість і обов’язок врегульовувати всю сферу національних фінансів (державних, корпоративних і приватних) незалежно від типів власності і форм господарювання. У цьому сенсі фінансове право доречно сприймати як комплексний регулятор публічних відносин, які уособлюють фінансові ринки [1].
   Фінансове право, як галузь законодавства,— структурно усталена комплексна підсистема зі своїм загальним предметом і принципами регулювання; це — цілісна система відносин і водночас автономний рівень системотвір- них зв’язків, що характеризується самостійним об’єктом і предметом регулятивного впливу. До того ж ця галузь права демонструє свій юридичний режим, щопоширює комплекс юридичних впливів на весь економічний організм. Кожна галузь права обов’язково базується на відповідній законодавчій базі, тобто представлена відповідною галуззю законодавства. Тому на часі визнати конструктивним підхід, за яким у поділі правових відносин на галузі передусім слід брати за основу предмет, метод (форму, спосіб) правового регулювання, а також правозастосов- ні функції фінансового права [2]. Правозастосовні відносини являють собою особливий функціональний різновид реального впливу на фінансову діяльність, що якісно відрізняється від інших правовідносин роллю та місцем у фінансово-правовому регулюванні.
   Необхідно зауважити, що практично структура та зміст переважної кількості наявних підручників і навчальних посібників із фінансового права до цього часу обмежуються штучним поділом на загальну і особливу частини. За такого підходу фактично ігнорується материнська основа фінансового права. Не випадково у свій час Інститут права Академії наук СРСР розглядав фінансове право, не поділяючи його на загальну і особливу частини. Однак підкоряючись радянській ідеології, яка культивувала особливу специфіку суспільних відносин в СРСР, учасники всесоюзної дискусії (1940 р.) щодо природи та базових засад соціалістичного права не наважилися визнати, що фінансове право базується на загальних (цивілізаційних) принципах і правилах фінансових відносин. Тому штучно культивуючи особливу частину фінансового права, вони таким чином демонстрували свою лояльність до нового суспільного устрою. * Фінансовий капітал, що спрямовується не на предмети розкоші, не на проїдання, а саме на інвестиційні проекти з метою його подальшого приросту (збільшення), виходить за межі цивільно-правових відносин. Якщо корпоративний капітал спрямовується на розширене відтворення фінансового сектора економіки, то він регулюється фінансовим правом. На сьогодні в цивілізованому світі це уже загальноприйнятий міжнародний стандарт.
   Як виявилося, цей підхід суттєво збіднює загальноцивілізаційне сприйняття фінансового права і таким чином обмежує його роль у суспільстві. Ти м паче, очевидність і неприродність штучного поділу фінансового права на загальну та особливу частини стає явною в суспільстві, яке на сьогодні є ринковим і потребує адекватних фінансово-правових регуляторів. Не випадково окремі представники московської школи у своїх наступних підручниках із фінансового права відійшли від поділу на загальну та особливу частини [3]. Поділ фінансового права на загальну та особливу частини спонукає до появи наукових заявок на самостійність податкового права, бюджетного права, банківського права і т. д. Превалювання подібних «заявок» спонукає до двох можливих наслідків. Або до повного «розмиву» фінансового права і фактичного його зникнення як окремої галузі, або ж до визнання його комплексною галуззю права, проти чого категорично виступають теоретики-традиціоналісти [4].
   Враховуючи те, що в ринковому суспільстві фінансове право регламентує процес реалізації системи ключових інітересів, а не лише «один з основних публічно-правових інтересів — фінансову діяльність держави та місцевих (муніципальних) утворень», стає більш зрозумілим факт, що в сьогоднішніх ринкових умовах не можна вважати «переважну імперативність» [5] невід’ємною ознакою фінансово-правового регулювання. Фінансові правовідносини вельми збіднюються, коли однопорядково обмежуються імперативним впливом держави, тобто за абсолютного панування методу владних приписів. А це можливо лише в адміністративно-командній системі, час якої, хотілось би сподіватися, безповоротно минув. Сторони фінансових правовідносин, ініціюючи відповідні угоди та домовленості, реалізують у кінцевому підсумку свої фінансові інтереси. А це було би не можливим, якби фінансові правовідносини мали однопорядкову правосу- б’єктність.
   Ринкові умови, і в цьому їхня типовість, не визнають абсолютизації державної чи владної волі, а в чомусь навіть провокують суперечності економічних інтересів, які не можливо оптимально врегулювати лише через «залізну статику» раніше встановлених норм [6]. Фактичне існування фінансово-правових відносин в умовах ринку не завжди відповідає окремим законам, чинному законодавству. Функціонування фінансової системи демонструє прецеденти, коли з’являються глибокі суперечності в намірах і діях її суб’єктів та агентів конкретних правовідносин. Прецеденти такого роду виникають тоді, коли має місце «глибоке протиріччя між правом і законодавством» [7]. Акт державної волі виступає в ролі «істинного закону» лише тоді, «коли в його особі неусвідомлений природний закон свободи стає свідомим державним законом» [8]. Обслуговування фінансовим правом ринкової економіки великою мірою зумовлює його функціональну місію - бути втіленням визначеної законом свободи, гарантом високої організованості фінансового ринку, виступати своєрідним рушієм щодо запуску до життя (через застосування ефективних і дієвих принципів) підприємницьких талантів, завдяки яким фінансова система постійно нарощуватиме свій потенціал. Через це фінансове право не обмежується сукупністю прийнятих щодо нормативного врегулювання фінансової системи законів; воно також не зводиться до визначеної сукупності імперативних правил поведінки.
   Ринкове середовище відтворює правила, які виключають ситуацію, коли одні суб’єкти в односторонньому порядку імперативно володіють юридичними владними повноваженнями стосовно до інших суб’єктів чи учасників фінансових відносин. У ринкових умовах фінансові відносини між юридичними особами (незалежно, чи це держава, корпорація, окреме підприємство, компанія) мають будуватися якраз на засадах рівноправ’я та однакової правоздатності. І саме потребу в таких умовах, підкріплених законодавчо, ринкове середовище відтворює постійно. Держава (уповноважені нею суб’єкти права) реалізує щодо суб’єктів фінансово-правових відносин свої права або юридичну компетенцію на засадах обов’язкового врахування інтересів інших учасників. Отож, усі суб’єкти фінансово-правових відносин реалізують однотипову правоздатність (так має бути) завдяки законодавчо-нормативній опорі та юридичному використанню ринкових принципів, правил, а затим і способів, засобів та інструментів фінансово- правового регулювання.
   Через це фінансово-правове регулювання в ринкових умовах досить активно використовує диспозитивний метод, тому що фінансово-правові відносини формуються переважно як дозвільні, ініціативні і немалою мірою - саморегулівні впливи. Саме тому в ринкових умовах фінансове право не виступає носієм лише владних прерогатив. Воно, і в цьому його визначальна суспільна роль, відіграє незаміниму роль в узгодженні, а деінде й гармонізації суперечливих інтересів, що їх перманентно продукують фінансові ринки.
   Отже, формування фінансового права України має базуватися, по-перше, на системному принципі, тобто має наповнюватися достатньою кількістю законів, здатних регулювати фінансові відносини ринкового типу і, по-друге, чинні закони мають базуватися на принципі верховенства права, тобто бути наповнені нормами прямої дії, зрозумілими й доступними у практичному підприємництві, бізнесовому користуванні та чинному судочинстві. Наявність чи відсутність ефективно налагодженої системи фінансово-пра вового регламентування, регулювання й контролю є тим засадничим критерієм, який визначає перспективи або ж, навпаки, безперспективність практичного застосування фінансового права.
   Фінансове право в ринкових системах — це унікальний, юридично потужний законодавчо-нормативний феномен, розгорнутий на координацію та узгодження суб’єктивних інтересів і націлений на «розмив» монополізму імперативних засад, звичних для радянських часів. Можна стверджувати, що фінансове право в ринкових умовах — це потреба, націленість і можливість утверджувати юридичну істину, а отже, законодавчо-правову справедливість. Фінансове право базується як на принципах і засадах офіційної нормативності, так і завдяки впливу багатьох різновидів не унормованих форм (слово честі, гарантія під ім’я, реноме фірми, товарного знаку тощо). Отже, фінансове право спирається на принципи, які не базуються лише на статичній, юридично зафіксованій сукупності визначених критеріїв і вимог, але іноді (і нерідко визначальною мірою) на не унормованих чинним законодавством, але усталених у суспільній свідомості правил гри, що не визнають тіньових домовленостей, войовничого волюнтаризму в досягненні поставленої мети.
   Важливо особливо наголосити, що в ринкових умовах метод владних приписів (імперативний метод) у процесі фінансово-правового регулювання використовується поряд із методами рекомендацій, правових узгоджень, юридичних дозволянь і навіть юридичних заохочень [9]. Останні є найбільш органічними у вирішенні проблем, що виникають у сфері фінансової діяльності в умовах проникнення суто ринкових структур у сферу державних фінансів. При цьому сторони фінансово-правових відносин демонструють не однотипну, а різну правоздатність — юридичні особи, що представляють ринковий сектор, демонструють власну правову ініціативу щодо вступу в такі відносини, а уповноважені представники державних фінансів мають право вибору вступати у відповідні взаємини чи ні. Скажімо, державний Пенсійний фонд може вибирати, в яких банках тримати свої вільні кошти. І комерційні банки включають усі можливі (а іноді й тіньові, оскільки ціна питання вельми вагома) важелі, аби домогтися бажаної мети і укласти відповідну фінансову угоду.
   Зрозуміло, що в цьому випадку має місце нерівна правоздатність, але вона ініціюється і приймається суб’єктами ринку, оскільки за цим стоять величезні фінансові прерогативи. Подібні відносини складаються з держав- нимказначейством,яке теж має право вибору, в яких комерційних банках тримати свої вільні фінансові ресурси. Не однотипна, а різна правоздатність виникає з наданням (Державна податкова адміністрація) та отриманням (підприємці — платники податків) податкового кредиту, інвестиційного кредиту тощо. Сьогодні стає дедалі більш очевидним, що блок фінансово-правового регулювання (фінансове право) є настільки визначальним і важливим, що ринкова економіка без його функціонування розвиватися не в змозі.
   У ринкових умовах фінансове право несе в собі «законодавчо-відвічне», себто те, що знаходить вираз у самому факті загальнообов’язкових норм, юридичних процедур, юридичних конструкцій щодо оптимального розв’язання типових ситуацій чи проблем.
   В Україні фактично поки що єдиним джерелом фінансового права виступає законодавча діяльність. Право- творча практика чинного судочинства ставиться лише в дискусійному аспекті. При цьому аргументом (і дедалі настійнішим) виступає те, що вітчизняна судова практика фактично безперервно стикається з необхідністю застосування в розгляді фінансово-правових спорів судових прецедентів. Виходячи з цього чимраз частіше робляться заяви про необхідність використання «прецедентного права» [10]. Автори - тетний фахівець у галузі міжнародного права проф. Кисіль В. І. переконаний, що «в нашій правовій системі якраз судова практика, а не індивідуалізований прецедент, має бути одним з чинників удосконалення законодавства» [11]. Без правової констатації, нормативного обліку юридичних прецедентів практично неможливо опертися на минулий досвід. Відсутність навіть найменших спроб визнати «пре- цедентне право» зумовлює необхідність весь час опиратися на «свіже» законодавство. Це, своєю чергою, змушує законодавця перебувати в режимі перманентного продукування законів та адекватних відповідній ситуації фінансово-правових норм.
   Діючи саме таким чином і перебуваючи в режимі екстенсивної нормотворчості, законодавець мимоволі породжує відчутні фінансово - правові колізії та економічні негаразди. Хай там що, а перевага прецедентного права полягає в тому, що воно перебуває в тісному зв’язку з реальністю. Отже, прецедентне право заслуговує на те, щоби стати реальним аргументом у суддівській практиці. Попри те, що правотворча функція судів підтримується сьогодні багатьма дослідниками [12], на практиці подібна практика поки що не є узаконеною. Так, для використання в Україні офіційно введено фінансово-комерційні терміни та правила, узгоджені Правилами ІНКОТЕРМС (це міжнародні тлумачення фінансово-комерційних термінів, які регулярно публікуються Міжнародною торговельною палатою ООН).
   Йдеться,зокрема, про уніфіковані правила з інкасо, документарних акредитивів, свопів, сек’юритизації тощо. Однак окремі винятки не міняють ситуації у принциповому плані. Необхідно визнати, що сучасний стан фінансово-правовогополя України характеризується недостатньою системністю, а якщо дивитися на практику появи законопроектів для розгляду у Верховній Раді, то й певною хаотичністю. Фінансово-правові огріхи проявляються у незба- лансованості системи законодавства, прийнятті нових законів без узгодження з чинними, порушенні системних зв’язків між законами і підзаконними актами, недотриманні правил законодавчої техніки, недотриманні кодифікаційної термінології тощо. Прогалини, недосконалість фінансово-законодавчого масиву, спонтанність і тенденційність, лобістський вплив, різноманітні суперечності, дублювання - це аж ніяк неповний перелік ознак, притаманних фінансовому праву України сьогодні. За цих умов зростання кількості законів прямо не пов’язано з ефективністю фінансово-правового регулювання, «оскільки, як справедливо зауважує О. В. Петришин, недоліки «поганого» законодавчого регулювання «вирішуються» за рахунок прийняття нових, «кращих» законів, а потім - ще «кращих» [13].
   Відповідно, законодавчий орган працює як невпинний «конвеєр». Вимоги ж до якості й системності прийнятих законів залишаються останніми на черзі. на сьогодні відсутнє єдине розуміння співвідношення правових можливостей закону і підзаконного нормативного правового акта. На практиці часто підмінюються не лише предметні сфери закону та підзаконних актів, що приймаються на його виконання, а нерідко «юридична сила», скажімо, інструкція податкового органу підмінює на місцях силу закону. Звичайно, все це не сприяє зростанню авторитету фінансового права.
   Попри те, що переважний масив законів, які покликані врегульовувати національне господарство, концентрує в собі фінансово-економічні проблеми, на жаль, вітчизняне фінансове законодавство перебуває ніяк не на пріоритетному місці. До речі, в конституціях деяких європейських держав (Бельгія, Німеччина, Франція, Швеція, Швейцарія та ін.) фінансове право виокремлено в самостійний розділ. У Росії фінансове законодавство увійшло в Загально-правовий класифікатор галузей законодавства, чого, на жаль, не відбулося в Україні. Так, у затвердженому Класифікаторі галузей законодавства [14] відсутня згадка про фінансове право як самостійну галузь юриспруденції, а також про фінансове законодавство як основне джерело встановлення необхідного режиму фінансово-правового регулювання. Фінансове право в ринкових умовах найбільшою мірою націлене на практичне застосування принципу верховенства права. Це, своєю чергою, потребує його чіткої визначеності в законодавчо-правовому полі Української держави.
   Необхідно при цьому мати на увазі (і робити відповідні висновки) таке: при недооцінці фінансового права, і отже, недосконалої системи фінансово-правового регулювання, на фінансовому полі держави виникають юридичні конструкції, що працюють на користь тіньового та кримінального капіталу. Активний розвиток ринкових відносин в Україні, постійна поява нових технологій здійснення фінансових операцій, на жаль, супроводжується інтенсивним напрацюванням їхніх тіньових схем. Звичайно, з подібними рецидивами ведеться певна боротьба, зокрема способом посилення фінансово-правових механізмів протидії [15]. Одначе, не секрет, що організована злочинність у фінансовій сфері, а відповідно і власне процес відмивання брудних коштів, є міжнародним «бізнесом» з відпрацьованими технологіями. Тому протидія відмиванню та легалізації незаконних доходів не може бути справою вітчизняних фахівців, що знаються на фінансовому праві, а повинна бути методологічно обґрунтованою з використанням досвіду інших цивілізованих країн. При цьому складається враження, що організатори і провідники тіньових схем у системі фінансових відносин (серед яких ключову роль відіграють окремі народні депутати) проявляють високу активність, щоб не допустити відповідної сфери чи сегмента фінансової системи (високоприбуткові за своєю природою) під регулятивний вплив фінансового права.
   Водночас фінансово-правова наука, на жаль, демонструє неприпустиму пасивність, яка, зокрема, проявляється в несприйнятті ідеї розширення предмету фінансового права, як цього вимагає ринкова дійсність.
   Тому і практика фінансово-правового регулювання (і це необхідно визнати) поки що не спрацьовує на упередження, на дієву нейтралізацію конструкцій, що допускають потенційну можливість використання тіньових схем. Віддзеркалюючи стандартні тексти правочинів, адекватні останнім юридичні модулі фінансово- правових конструкцій водночас не завжди унормовують строго визначену схему («скелет»), тобто типовий набір зобов’язувань і фінансово-правової відповідальності.
   Фінансово-правове регулювання в ринкових умовах більшою мірою націлене на функціональне, а не вертикальне підпорядкування; тобто, здійснюється по лінії функцій фінансової діяльності держави, місцевого самоврядування, відповідних ринкових інституцій. Застарілою щодо реальних ринкових умов є позиція тих авторів, що продовжують подавати у своїх публікаціях природу і зміст фінансового права як самостійний оригінальний напрямок правового регулювання, «специфіка якого відображається в його владно-майновому характері» та «переважаючій імперативності». Насправді в системі фінансових відносин ринкового типу функціональна та інститу- ціональна підлеглість учасників правовідносин не відіграє визначальної ролі, а нерідко посідає другорядне місце. На основі викладеного вище можна акцентувати на таких узагальненнях:
   1) На наше переконання, необхідну «критичну масу» фінансового законодавства уже в основному нагромаджено, тому на часі перейти до його якісного вдосконалення та комплексного правозастосування. Практична дієвість фінансового права не останньою чергою залежить від того, якою мірою використовуються юридичні факти та юридичні конструкції. Їх використання - знаковий момент, що підтверджує наявність необхідної фінансово-правової інфраструктури, яка, своєю чергою, інтегрує численні зв’язки, дозволяє уникати формалізму в оцінюванні конкретної ситуації, а отже, посилити дієвість фінансового права.
   2) Формування фінансового права України має базуватися, по-перше, на системному принципі, тобто має наповнюватися достатньою кількістю законів, здатних регулювати фінансові відносини ринкового типу, а по-друге, чинні закони мають базуватися на принципі верховенства права, тобто бути наповнені нормами прямої дії, зрозумілими й доступними у практичному підприємництві, бізнесовому користуванні та чинному судочинстві.
   3) Для фінансово-правової науки важливим завданням є сформувати теоретичні засади для встановлення оптимального співідношення між актами вищої юридичної сили (законами) та підзаконними актами. Для цього необхідно: по-перше, виробити критерії, завдяки яким стане можливим визначити ступінь залежності підзаконного нормативного правового акта від закону. По-друге, окреслити точне «місце» кожного різновиду підзаконних актів в ієрархії нормативних правових актів. По-третє, необхідно визначитися з набором ознак, що характеризують «юридичну силу» відповідного підзаконного акта.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

   1. Ковальчук А. Т. Финансовое право: «ревматизм» старой эпохи или комплексный регулятор публичных отношений? / А. Т. Ковальчук // Государство и право, 2010, № 1.- С. 35-42.
   2. Ашмарина Е. М. Некоторые аспекты расширения предмета финансового права в Российской Федерации: проблемы и перспективы:Монография / Е. М.Ашма- рина — М.: Полиграф ОПТ, 2004.- 260 с.
   3. Див.: Емельянов А. С. Финансовое право России: Учебное пособие.— М.: Былина,
   2004. — 317 с.; Эриашвили Н. Д. Финансовое право.— Учебник.— 3-е изд.— М.: ЮНИТИ, 2008.— 574 с.; Финансовое право для экономических специальностей.Учебник / Под общей ред. С. О. Шохина.— М.: КноРус, 2008.— 544 с.
   4. Безгубенко Л. М. Фінансова наука і практика періоду трансформації / Л. М. Безгубенко // Фінанси України.— 2000.— № 4.— С. 15; Бельский К. С. Финансовое право: наука, история, библиография / К. С. Бельский.— М.: Юристъ, 1995.— 208 с.; Ямненко Т. М. Фінансове право: галузь права, навчальна дисципліна і наука: Автореферат дис. ... канд. юрид. наук.— К., 2004.— С. 15.
   5. Рукавишникова И. В. К вопросу об особенностях метода финансового права / И. В. Рукавишникова // Государство и право.— 2004.— № 4.— С. 37—38.
   6. Див.: Селюков Ф. Т. Происхождение действующего права / Ф. Т. Селюков.— М.: НОРМА, 1997.— С. 4.
   7 . Керимов Д. А. Методология права / Д. А. Керимов // М.: Аванта, 2001.— С. 17.
   8. Маркс К., Енгельс Ф. Твори.Т. 1.— К.: Політвидав України, 1956.— С. 63.
   9. Див.: Ковальчук А. Т. Фінансове право: проблеми розвитку та застосування: Монографія / А. Т. Ковальчук, А. В. Матіос; За заг. ред. Л. К. Воронової.— К.: Парламентське вид-во.— 2010.— 480 с.— С. 173.
   10. Кис;ль В. І. Міжнародне приватне право. Питання кодифікації / В. І. Кисіль.— К.: Вид-во «Україна», 2000.— С. 60—61.
   11. Там само.— С. 61.
   12. Див.: Попов Ю. Суддівське правотворення на прикладі регулювання відносин щодо неукладених угод / Ю. Попов // Юридичний радник.— 2005.— № 5.— С. 34—38; Право України.— 2008.— № 12.— С. 124.
   13. Петришин О. В. Право як соціальне явище: особливості юридичного підходу / О. В. Петришин // Проблеми філософії права. Т. ІУ—V, 2006—2007.— С. 74.
   14. Див.: «Про затвердження Класифікатора галузей законодавства України». Наказ Міністерства юстиції України від 02.06.2004 р. № 4315.
   15. Див.: Шахрайство на фінансовому ринку. Практичний посібник з протидії / За заг. ред. В. В. Фещенка.— К.: УАФР, 2011.— 422 с.
   16. Шевчук С. Прецедентне право Європейського суду з прав людини та доктрина stare decisis / С. Шевчук // Право України.— 2010.— № 10.— С. 147.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com