www.VuzLib.com

Головна arrow Фінансове право arrow Сучасні виклики та необхідність у змінах традиційної доктрини фінансового права
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Сучасні виклики та необхідність у змінах традиційної доктрини фінансового права

О. Є. Бавико

СУЧАСНІ ВИКЛИКИ ТА НЕОБХІДНІСТЬ У ЗМІНАХ ТРАДИЦІЙНОЇ ДОКТРИНИ ФІНАНСОВОГО ПРАВА

   Статтю присвячено обґрунтуванню необхідності у змінах традиційної доктрини таким чином, щоб галузь фінансового права передбачала не тільки перерозподіл коштів та фінансове регулювання, а і збереження цінності національного та приватного багатства.
   Ключові слова: фінанси, фінансові кошти, національне багатство, суб’єктивне фінансове право.
   Зміни, що відбулися у фінансовому середовищі сучасної України, детерміновані світовою фінансовою кризою, вимагають перегляду концептуальних засад фінансової політики і права. Останні місяці наочно підтвердили тезу про те, що наявні механізми регулювання фінансових потоків не здатні вирішити проблеми подолання наслідків кризи та забезпечити стабільне функціонування фінансової системи. Отже, реальність кидає нам нові виклики, вимагаючи якісних змін у врегулюванні фінансових відносин. Тому одним з головних завдань сучасного періоду розвитку науки фінансового права, на нашу думку, є пошук та формулювання нових засад фінансово-правової доктрини, таких, що відповідають цим викликам.
   Річ у тім, що, як у межах вітчизняної, так і більшості інших посттоталітарних наук фінансового права склалася традиція визначати її предмет більш вузько, ніж це властиво західній фінансовій традиції. Основний напрям сучасного вітчизняного аналізу фінансового права має орієнтири, що виражаються у відмові від макроекономічного бачення змістів фінансово-правових форм. Цю тенденцію можна дослідити на прикладі праць відомих у науковому світі авторів, які дотримуються єдиних науково-парадигмальних позицій. Так, академік Л. Воронова предметом фінансового права вважає „суспільні відносини, що виникають у процесі мобілізації коштів у публічні централізовані та децентралізовані фонди держави й органів місцевого самоврядування та інші фонди, що визначаються державою публічними, їх розподілу і використання, а також у ході контролю за рухом цих коштів, їх ефективним і цільовим використанням, а також з емісією та обігом грошових знаків” [1, с. 34].
   Ідентичним є визначення, яке надають В. П. Нагребельний, В. А. Чернадчук, В. В. Сухонос [2, с. 56]. Російський дослідник А. Д. Селюков пише, посилаючись на іншого відомого вченого: „Як справедливо відзначає М. В. Карасьова, можна виділити дві основні позиції щодо поняття „фінанси”: його широке і вузьке трактування. Широке його розуміння припускає, що фінанси властиві всім стадіям відтворення і виникають на всіх його стадіях. Інше твердження виходить із вузького трактування поняття, відповідно до якого фінанси виникають лише на стадії розподілу вартості суспільного продукту. Вважаємо, що більш прийнятною є друга позиція, оскільки вона дозволяє врахувати розходження й усунути дублювання у змісті окремих галузей права: фінансового, цивільного, трудового й т. д.” [З, с. 5].
   Необхідно зазначити й те, що попередні періоди розвитку науки фінансового права відзначалися більш універсальними визначеннями родових категорій. Так, академік І. І. Янжул писав: „Головне місце в науках адміністративних приділяється наукам господарським, серед яких і наука державного господарства або, за діючою термінологією, наука про фінанси, або фінансове право”. Загальнонаціональний характер управління, за посередництвом Фінансове право № 4 (10), 2009 фінансів, державним господарством підкреслюється вченим і далі за допомогою категорії суспільного господарства, що у ті часи не могло мати ніякого стосунку до догм партійного комунізму: „Фінансова наука є вчення про суспільне господарство, що має своїм завданням виклад тих правил, яких необхідно дотримуватися при добуванні матеріальних коштів, потрібних для виконання суспільних цілей. Фінансове право - це сукупність законодавчих постанов про фінансовий устрій і фінансове керування державою” [4, с. 13].
   У вступі до Плану фінансів, після загальної характеристики державного боргу Російської імперії на 1810 рік, М. М. Сперанський формулює такий висновок: „Тим часом усі частини державної економіки, уся торгівля і промисловість повинні страждати від цього стану фінансів”. Це положення про загальноекономічне значення фінансів не просто декларується, воно розгортається логічно, є підґрунтям для прогнозування конкретних негативних економічних наслідків. Примітна подібна до сучасної логіка аналізу грошово-кредитної політики в М. М. Сперанського, коли причину зростання цін він визначає як наслідок зростання державного боргу й державних позик, що не погашаються: „Дорожнеча речей повинна зростати: тому що всяка позика без своєчасного платежу є не що інше, як прибавка до цін на речі” [5, с. 35]. Для нас тут важливий також комплексний міжнауковий висновок - невиконання фінансово-правового зобов’язання державою тягне за собою економічні наслідки у вигляді зростання цін. Економічне, навіть макроекономічне значення фінансового права було сформоване як правило, що не втратило актуальності й донині та наочно спостерігається на прикладі зростаючої сьогодні інфляції. Тенденція до звуження змісту поняття фінансів і фінансового права, вилучення з нього в одних випадках конституційно-правових, а в інших - макро- економічних питань, могла б бути кваліфікована як модернізація науки й правової практики, якби вона відповідала тим змінам і особливостям розвитку фінансово-правової науки й практики, які мають місце в розвинених країнах. Однак це не так.
   Звернемося до „Енциклопедії банківської справи й фінансів”, що видається з 1924 року та протягом всієї восьмидесятилітньої історії визнається авторитетним виданням у своїй галузі [6, с. 126]. Вона містить більше 4 500 статей. Первинним інститутом для категорії національних фінансів, що містить у собі державні фінанси, фінанси корпорацій і особисті фінанси, є національне багатство. Національне багатство (National Wealth) складається винятково з реальних активів країни - землі, будов, обладнання, матеріальних запасів та ін. Ця концепція національного багатства виключає з його складу так звані представницькі форми багатства - гроші, облігації, інші обігові інструменти, паперові гроші. Ці представницькі форми багатства і утворюють предметний склад фінансів. Варто звернути увагу на близькість англомовних термінів, що позначають вищі публічно-правові інституції, - commonwealth - держава, national wealth - національне багатство,а також commonwealth citizen - громадянин. Загальновідома кількісна теорія грошей, початок якої було покладено у працях Бодена, Юма, Локка, Монтеск’є і яка в її радикальному вираженні є монетаризмом, вихідним пунктом своєї логіки має співвідношення між реальними активами національного багатства й національних фінансів, як представниками цих реальних активів. Загальний рівень вартості національних благ виражається як відношення загальної вартості маси фінансів як представників реальних благ до обсягу товарних угод із цими благами. З огляду на те, що далеко не кожний актив зі складу національного багатства виявляється предметом угоди або іншого економічного використання, він, являючи собою об’єкт володіння будь-якого суб’єкта, може проте не бути предметом реалізації його суб’єктивного права використання як блага безпосередньо для задоволення потреби або створення нового блага. У разі, коли у складі представників національного багатства виявляться фінансові кошти, гроші, що являють собою цей об’єкт, то цінність таких представників, фінансова цінність грошей буде дуже малою і негативно позначатиметься на інших представниках національного багатства, що використовується, і самому багатстві. Таким чином, якщо суб’єктивне право не використовується з користю, це зумовлює знецінення об’єктів володіння та фінансових коштів. Так фінансова цінність грошей стає мірою суб’єктивного права.
   Тут і прихований інший зміст фінансового права, як права на збереження, стабільність цінності грошового вираження вартості належного суб’єктам фінансових відносин майна. Цивільне право захищає власність приватної особи від заподіяння їй збитку, воно є правом не тільки на предметне володіння і користування належним майном, але також і правом на збереження його цінності й вартості. Однак цивільне право не може захистити грошову готівку, що перебуває у власності суб’єкта, від її знецінення внаслідок падіння курсу національної валюти, не може захистити також від знецінення вартості цінних паперів і, крім того, не може по- вною мірою захистити від знецінення вартості тих реальних активів, які стоять за цими цінними паперами. Ця проблема має бути предметом регулювання фінансового права. Фінансове право - право збереження цінності національного багатства, яке реалізується та збільшується приватноправовими і публічно-правовими засобами, а також право цінності грошового вираження приватного майна, що захищається і реалізується у публічно-правовий спосіб. Фінансове право, як і всяке інше публічне право, належить суверенові, у демократичній державі - народу. Це право народу на збереження цінності його національного багатства. Наявність різних, як бачимо, навіть за сутністю, визначень свідчить про існування досить полярних реальностей галузей фінансового права як права (як і всякого іншого права). Однойменні інститути фінансового права відображаються різними визначеннями, тому що вони представляють різні інституціональні реальності та їхні змісти, за якими стоять відмінності правових практик, правосвідомостей і, як наслідок - визначень понять. Можна стверджувати, що в Україні такого фінансового права, як конкретної інституціональної реальності, дефініція якого була сформована у вигляді права збереження цінності публічного й приватного багатства, або права фінансової цінності, немає. Є інший інститут фінансового права, для якого відома загальнопоширена дефініція як права, що регулює фінансові відносини, інакше - права фінансового регулювання. Право, що регулює фінансові відносини в сучасній Україні, не має й не ставить собі за мету забезпечити цінність публічних або приватних статків, у нього інше завдання - регулювати фінансові відносини, але цього далеко не досить у складних умовах фінансової кризи.
   Предметний або елементний склад фінансів представлений грошима й іншими представниками цінності реальних активів національного багатства. Предметний склад фінансового права - це повноваження з придбання реальних активів національного багатства в певному розмірі за їхньою вартістю. Однак гроші, загалом фінанси, стають дійсними грошима й фінансами лише тоді, коли ними володіє конкретний суб’єкт. Це може бути публічно-правовий суб’єкт, держава, корпоративний, фірма або індивідуальний, людина, громадянин. Суб’єктна визначеність фінансових коштів є їхньою сутнісною характеристикою. Реальні активи не втрачають своєї якості бути частиною національного багатства, навіть якщо вони перебувають в безхазяйному стані. Фінанси, особливо у своїх не- грошових формах, фінансових інструментах, часто перестають бути такими, якщо виявляються поза зоною своєї державної юрисдикції, а також у безхазяйному стані.
   Звичайно, суб’єктивний склад змісту категорії „фінанси” є причиною розбіжності західних і вітчизняних поглядів. Західна теорія не тільки не визнає фінанси способом функціонування юридичних осіб, але й передбачає це для осіб фізичних. Вітчизняна доктрина полягає в тому, що фінанси - це грошові відносини, що забезпечують утворення, розподіл і використання грошових доходів і фондів держави та суб’єктів господарювання [7, с. 27].
   Однак ні фінанси, ні фінансове право, не зводяться винятково до суб’єктного й предметного змістів. Фінанси містять у собі також фінансові правовідносини, які реалізуються через фінансову діяльність, традиційне тлумачення якої зводиться до розподілу суспільного продукту.
   Для вирішення нагального завдання відновлення ефективного функціонування національної фінансової системи необхідна, на нашу думку, реконструкція української теорії фінансів і фінансового права, які мають бути ідейними підвалинами нової фінансової політики. Насамперед, важливо позбутися концепцій і догм минулого, зокрема догми розподілу суспільного продукту. Істотно, що взагалі немає такої стадії розподілу суспільного продукту, оскільки немає і не може бути такого суб’єкта, що мав би право такий розподіл провадити. Розподіл фінансових коштів за статтями бюджету є розподілом саме і тільки коштів бюджету, але ніяк не суспільного продукту.
   У країнах розвиненої правової практики фінансам надаються визначення за всіма можливими напрямами відповідної діяльності. Звернувшись до „Енциклопедії банківської справи й фінансів”, знаходимо в ній дефініцію „фінанси, фінансова діяльність (finance)” - сукупність термінів, що мають три основних значення:
   1) одержання коштів, які необхідні для організації, реорганізації або розширення підприємства шляхом продажу акцій, облігацій, векселів або одержання коштів іншим способом;
   2) теорія і практика кредитних, банківських операцій і заходів щодо розвитку банківської справи. Даний термін охоплює сферу грошей, кредиту, банківських операцій, цінних паперів, інвестицій, спекуляцій (біржові угоди), інвалют, розвитку банківської справи, реорганізації, брокерської діяльності, трастів і т. д.;
   3) одержання державою коштів через систему оподатковування або шляхом випуску облігацій, а також здійснення державою контролю за доходами й видатками.
   Таке розуміння зазначеного терміна визначається як державні фінанси. Ця потрійна природа фінансів і фінансової діяльності є істотною характеристикою, у процесі аналізу якої визначиться оновлений зміст фінансів та фінансового права.
   У кожному із трьох включених до складу дефініції категорії фінансів і фінансового права випадків фінанси позначені як одержання і контролювання коштів, тобто розглядаються в Енциклопедії не матеріально, а процесуально, як дія. Тут виявляється різне тлумачення понять фінансів і фінансового права у країнах загального права й у вітчизняному правознавстві. Там фінанси - це одержання коштів, їхнє набування, тут поки що переважно, навпаки, фінансування - витрати.
   Отже, фінансове право має співвідноситися із цінностями національного багатства, а також через їхнє посередництво - із цінностями корпоративних і приватних капіталів та результатами їхнього використання. Фінансове право має створювати конкретне право на національне багатство, збереження і збільшення його цінності як на державному, так і корпоративному й індивідуальному рівнях.
   Інше важливе питання вітчизняного фінансового права: чи входять до складу його предмета особисті фінанси і чи є правомірним такий інститут, як особисті фінанси, тобто фінанси фізичних осіб, фінанси громадян? Оскільки фінансове право є галуззю публічного права, це питання, здавалося б, є недоречним: якщо фінанси громадян - це інститут цивільного права, вони можуть бути захищеними винятково його законодавством. Така постановка питання передбачає те, що у громадянина взагалі не може бути ніякої правосуб’єктності у сфері публічного права.
   Така думка є помилковою з трьох причин.
   По-перше, унаслідок наявності конституційних прав громадян обирати й бути обраними в органи державної влади, брати участь у референдумах, ці суб’єктивні публічні права громадян виступають основою правової держави і демократії.
   По-друге, існує наукове підґрунтя. Ще Георг Еллінек на початку XX століття опублікував роботу „Про систему суб’єктивних публічних прав громадян”. Значення інститутів публічного права полягає в тому, що саме вони захищають права громадян і норми цивільного права, зокрема й у судах. Будь-яке судочинство, у тому числі й цивільне, регулюється нормами публічного права цивільного процесу з огляду на публічний характер будь-якого судового процесу.
   По-третє, податкове право як право громадянина платити встановлені законом податки, визначати їхні витрати державою через своїх представників у парламенті за допомогою закону про бюджет - це також публічне, об’єктивне й суб’єктивне право громадян. І так само, як бюджетне право держави породжується цим індивідуальним публічним фінансовим правом громадян, ним породжується і фінансове право громадян.
   Істотно, що в американській Енциклопедії в статті „Фінанси особисті” (personal finance) підкреслюється, що їхня проблематика останніми роками стала особливо важливою. Ця тенденція пояснюється значним розвитком споживчого кредиту, управління особистими видатками й контролю за ними за допомогою використання особистих бюджетів і рахунків, ефективного розподілу видатків на споживання, планування податків, платежів із страхування, медичного обслуговування і погашення боргів, управління доходами й планування накопичення власності та пенсійного забезпечення, оптимізації методів кредитування житлового будівництва, інвестицій у цінні папери, вибору варіантів страхування, здійснення покупок у кредит, подолання несподіваних фінансових труднощів, планування покупок і запозичень, видатків на виховання дітей, освіту, страхування [6, с. 1421]. Фінансове право громадян унаслідок того, що це публічне право, накладає обов’язки на державу перед громадянами. Ці обов’язки держави перед громадянами пов’язані з тим, щоб забезпечити захист фінансів громадян, зокрема валютну цінність готівки, вартість корпоративних цінних паперів, що перебувають у їхній власності, реальні активи, якими володіють громадяни, фінансові інституції соціального захисту громадян, від знецінення внаслідок реорганізацій, реформ, у тому числі неза- планованих і несподіваних законодавчих новацій, проведених державою. Сюди належить право громадян на використання правових форм мінімізації податкових виплат.
   Але для вітчизняного фінансового права властивий специфічний метод установлення дефініцій понять, які мають важливе для відповідного інституту права значення. Цей метод виражається в тому, що будь-яке поняття, яке характеризує публічно-правові форми, визначається таким чином, щоб, надаючи, можливо, більш широкі повноваження владі, не встановлювати при цьому яких-небудь її обов’язків або навіть натякати на їх наявність.
   Підсумовуючи викладене вище, необхідно зауважити, що у складних умовах фінансової кризи традиційна доктрина фінансів і фінансового права потребує негайних змін. Водночас тенденція до звуження змісту поняття фінансів і фінансового права, вилучення з нього в одних випадках конституційно- правових, а в інших - макроекономічних питань, отримана у спадщину від тоталітарної системи, не відповідає сучасним умовам функціонування фінансів.
   Існуюча система фінансового права немає як предмет, а отже й не захищає грошову готівку, що перебуває у власності суб’єктів, від її знецінення унаслідок падіння курсу національної валюти, вартість цінних паперів, а отже, за ними і вартість тих реальних активів, які становлять національне багатство. Ця проблема має бути предметом регулювання фінансового права. Традиційна доктрина має бути зміненою таким чином, щоб галузь фінансового права передбачала не тільки перерозподіл коштів та фінансове регулювання, а й передусім збереження цінності національного та приватного багатства, яке реалізується та збільшується приватноправовими і публічно-правовими засобами.

Список використаної літератури

   1. Воронова Л. К. Фінансове право України : [підручник] / Воронова Л. К.-К.: Прецедент; Моя книга, 2006. - 448 с.
   2. Нагребельний В. П. Фінансове право України : навчальний посібник / В. П. Нагребельний, В. Д. Чернадчук, В. В. Сухонос. - Суми, 2004. - 359 с.
   3. Селюков А. Д. Правовое регулирование бюджетных отношений : теория и практика / Селюков А. Д. - М. : Изд-во МГСА, 2002. - С. 452.
   4. Янжул И. И. Основные начала финансовой науки. Учение о государственных доходах / Янжул И. И. - СПб., 1899. - 593 с.
   5. Сперанский М. М. План финансов. У истоков финансового права / Сперанский М. М.-М.: Статут, 1998. - 379 с.
   6. Энциклопедия банковского дела и финансов. - Probus Publishing Company, McGraw-Hill. - Корпорация „Федоров”, 2000. - 1997 с.
   7. Карасева М. В. Финансовое правоотношение / Карасева М. В.-М.: НОРМА, 2001,- 438 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com