www.VuzLib.com

Головна arrow Фінансове право arrow До питання щодо предмета валютного права
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

До питання щодо предмета валютного права

B. П. Нагребельний

ДО ПИТАННЯ ЩОДО ПРЕДМЕТА ВАЛЮТНОГО ПРАВА

   У статті проаналізовано дискусійні питання визначення предмета валютного права, висловлено критичні зауваження та власне бачення вирішення цієї проблеми, що дозволило надати визначення поняття валютного права та окреслити його місце в системі права. Ключові слова: валюта, валютні відносини, валютний контроль, валютне право, валютні операції, валютне регулювання, метод валютного права, предмет валютного права.
   Постановка проблеми. Цілісність системи права, як відомо, не заперечує існування окремих галузей права. Критерії такого поділу, як і інші методологічні аспекти цієї проблеми, в юридичній літературі досліджені досить ґрунтовно. Хоча останнім часом висловлюються думки про те, що варто критично ставитись до деяких з цих критеріїв, враховуючи об’єктивний процес автономізації в системі права однорідної сукупності відповідних норм та інститутів. За прийнятою у вітчизняній юридичній науці доктриною, основним критерієм для розмежування галузей права є предмет правового регулювання, тобто коло суспільних відносин, яке регулюється нормами певної галузі права. Якщо предмет правового регулювання є матеріальною ознакою поділу на галузі права, то специфічний юридичний режим - це юридична ознака кожної галузі права. До елементів такого режиму C. С. Алексєєв відносить метод правового регулювання, особливі юридичні засоби регулювання, принципи правового регулювання і наявність самостійної галузі законодавства [1, с. 207]. Оскільки юридичний режим галузі права завжди матеріально зумовлений предметом правового регулювання, спробуємо з’ясувати особливості кола суспільних відносин, які складають предмет валютного права. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Традиційно вважається, що валютне право є підгалуззю фінансового права і має свій предмет правового регулювання, тобто коло суспільних відносин, яке регулюється нормами цієї підгалузі права. Із самої назви “валютне право” витікає, що предмет даної підгалузі складають валютні правовідносини. Натомість, останнім часом висловлюється думка про те, що валютне право як внаслідок характеру опосередковуваних ним відносин, так і внаслідок прийомів і засобів, що застосовуються у правовому регулюванні, значною мірою є адміністративно-правовим інститутом.
   Водночас ліквідація державної валютної монополії дозволяє застосовувати цивільно- правові засоби регулювання валютних операцій, оскільки згідно зі ст. 177 Цивільного кодексу України валюта є також об’єктом цивільних прав [2]. Б. Ю. Дорофєєв, Н. Н. Зємунов, В. О. Пушин визначають валютне право як систему правових норм, що регулюють відносини в сфері здійснення валютних операцій, а також валютного регулювання, валютного контролю та відповідальності за валютні правопорушення. У зв’язку із зазначеним вище включення системи валютно-правового регулювання до фінансового права є необґрунтованим [3]. Разом з тим висловлюється думка про те, що валютні відносини не відповідають основній ознаці відносин, що належать до предмета фінансового права; вони не спрямовані на формування і використання публічних фондів грошових коштів.
   Мета статті. Отже, існує як теоретична, так і практична потреба у з’ясуванні предмета валютного права, тобто кола суспільних відносин, котрі, будучи врегульованими відповідними правовими нормами, стають валютними правовідносинами.
   Виклад основного матеріалу. Останнім часом в юридичній літературі часто зустрічається твердження про те, що валютне право є предметною галуззю права. Д.М. Лук’янець, наприклад, запропонував здійснювати класифікацію предметних галузей права за різними критеріями, зокрема, за об’єктом правовідносин [4, с. 6]. Особливістю предметних галузей права є те, що основним критерієм їх виокремлення є суто предмет правового регулювання і на цьому рівні практично збігатимуться галузь права і галузь законодавства. Причому валютне законодавство виражає зовнішню форму валютного права. У правовій науці загальновизнаним є те, що предметом правового регулювання будь-якої галузі права є суспільні відносини, які регулюються даною галуззю. Отже, предметом валютного права є суспільні відносини, які складаються у сфері валютної діяльності (валютні відносини). Ця діяльність є об’єктивною за своєю сутністю і являє собою валютний процес. В цих відносинах завжди виявляється владно-організуюча роль держави і вони мають владно-майновий характер. У валютних відносинах інтереси держави представляють органи, наділені нею владними повноваженнями.
   За своїм змістом валютні відносини є досить різноманітними, що зумовлено складністю і багатоланковістю валютної системи як складової фінансової системи, її зв’ язком із структурами суспільного виробництва і розподілу, з різними сторонами життєдіяльності суспільства і держави. Різноманітним також є коло учасників валютних відносин: держава в особі уповноважених нею органів, юридичні та фізичні особи.
   Найбільш повне уявлення щодо предмета валютного права може дати класифікація валютних відносин. В системі цих відносин виокремлюють:
   1) купівлю-продаж іноземної валюти на внутрішньому ринку держави;
   2) розрахунки між резидентами та нерезидентами в національній валюті;
   3) розрахунки між резидентами та нерезидентами в іноземній валюті;
   4) трансфертні переміщення реальних або фінансових ресурсів, тобто операції при здійсненні яких потоку послуг, благ чи грошей не протистоїть зустрічний потік благ, послуг чи грошей;
   5) строки розрахунків за поточними валютними операціями;
   6) обов’язок і обсяг продажу експортної виручки в іноземній валюті на внутрішньому ринку або Центральним банком держави;
   7) кількість іноземної валюти та строки її надходження у власність юридичних осіб - резидентів;
   8) обсяг ввезення та вивезення банкнот та монет валют;
   9) кількість і види товарів, що переміщуються через кордон. Розрахунки за товари, що не переміщуються через кордон держави, повинні включатися до складу її імпорту або експорту за умови, що право власності на ці товари перейшло від нерезидента до резидента або навпаки;
   10) розмір імпортного та (або) експортного мита;
   11) розміщення активів (депозитів, участь у капіталі, придбання нерухомості тощо) в іноземних державах резидентами і на економічній території країни-нерезидента;
   12) можливість, види та розмір угод з дорогоцінними металами та камінням;
   13) розмір грошової маси національної валюти (операції на відкритому ринку, валютні інтервенції, норми обов’язкового резервування, позики та кредити Центрального банку держави);
   14) бюджетний дефіцит;
   15) значення обмінного курсу валют [3, с. 8-9].
   В юридичній літературі не існує єдиного підходу до визначення кола об’єктів валютного права. Одні автори до об’єктів валютного права відносять валютні операції; юридичні дії (акти і вчинки), що виникають із володіння, користування і розпорядження валютними цінностями (наприклад, норми щодо порядку оформлення та обліку валютно-обмінних операцій); процесуальні відносини щодо застосування норм права (ліцензування валютних операцій, порядок застосування мір відповідальності за валютні правопорушення) [3, с. 27]. Інші - об’єктами валютного права вважають національну валюту; цінні папери, номіновані у національній валюті; іноземну валюту; валютні цінності [5, с. 556]. Таким чином, у фінансово-правовій науці існують різні підходи до визначення предмета та об’єкта валютного права і тому ці питання потребують свого вирішення.
   Предмет будь-якої галузі права є таким же об’ єктивним явищем, як і суспільні відносини, що слугують об’єктом правового регулювання. Отже, валютне право існує об’єктивно і незалежно від того хочеться нам цього чи ні. Очевидно, що об’єктивні процеси, пов’язані з переходом України до ринкових відносин, її інтеграція у світову економічну систему повинні призвести до змін у характері відповідних суспільних відносин, а тому постає необхідність появи нових галузей та підгалузей права, які мають своїм предметом ці нові суспільні відносини. У зв’язку з цим виникає питання: на якій стадії утворення вказаних відносин можуть виникнути ті об’ єктивні умови, що дають підставу стверджувати про необхідність існування валютного права і чи потребує новоявлена об’єктивність суб’єктивного чинника? Саме виходячи із зазначеного варто звернутися до цих чинників, які відіграють певну роль у визначені предмета правового регулювання. В юридичній науці і практиці виокремлюють такі суб’ єкти валютного права: фізичні та юридичні особи; резиденти та нерезиденти; органи валютного регулювання; органи валютного контролю; агенти валютного контролю; уповноважені банки та їх клієнти [3, с. 17] . Отже, маємо досить широке коло суб’єктів і тому виникає питання: а які саме і за яких умов фізичні та юридичні особи набувають статусу суб’єктів валютного права? Валютним правом, на нашу думку, регулюються організаційно-майнові (а точніше - організаційно-валютні) відносини, що випливають із владної діяльності держави в особі уповноважених державою органів з приводу здійснення валютних операцій, валютного регулювання та контролю. Нормами валютного права регулюються також і речові (грошові) відносини, що виникають між суб’єктами з приводу права власності на валютні цінності, купівлі-продажу валюти, розрахунків в іноземній валюті тощо, які за своєю природою є цивільно-правовими.
   Основними рисами, які характеризують предмет валютного права, є те, що суспільні відносини, котрі складають предмет валютного права, мають організаційний характер (існують у сфері фінансової діяльності або тісно пов’ язані з нею); мають переважно владний характер (в них беруть участь уповноважені державою органи чи установи, наділені валютними повноваженнями); мають майновий, точніше грошовий характер (об’єктом є валютні цінності); але окремим видам цих відносин певною мірою притаманна диспозитивність. Зазначені особливості дозволяють виокремити з кола майнових (грошових) відносин ті, які за своїм змістом є валютними. Це зумовлено тим, що не всі грошові відносини є валютними і частина з них регулюється нормами інших галузей права. Валютне право регулює тільки ті відносини, що виникають у зв’язку з рухом (обігом) іноземної валюти та банківських металів як складових елементів валютних цінностей. Суспільні відносини, пов’язані з обігом національної валюти України, є предметом інших галузей права.
   На нашу думку, предметом валютного права є відносини, що виникають при здійсненні:
   а) валютних операцій, тобто операцій, пов’язаних з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операцій, пов’язаних з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; операцій, пов’язаних з вивезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням та пересиланням за її межі валютних цінностей;
   б) валютного регулювання, тобто діяльності держави та уповноважених нею органів, спрямованої на регламентацію міжнародних розрахунків та порядок здійснення операцій з валютними цінностями;
   в) валютного контролю, тобто контролю держави та уповноважених нею органів за дотриманням валютного законодавства при здійсненні валютних операцій.
   Виходячи з цього, предмет валютного права можна визначити як сукупність майнових (фінансових) і пов’язаних з ними немайнових (нефінансових) суспільних відносин, що виникають внаслідок державного встановлення, закріплення або регулювання суспільних відносин у сфері валютної діяльності, а також реалізації права власності на валютні цінності та здійснення операцій з ними.
   Об ’єктом валютного права є іноземна валюта, під якою розуміється як власне іноземна валюта, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах.
   Однак при виокремленні галузі права береться до уваги не тільки предмет правового регулювання, оскільки це призведе до виділення значної кількості галузей права, а й особливий режим правового регулювання. Якщо предмет є матеріальною ознакою розмежування правових норм на галузі права, то особливий юридичний режим є юридичною ознакою кожної галузі права. Якщо виходити з практичних міркувань до поняття галузі права, то особливий юридичний режим має найсуттєвіше значення. До елементів такого режиму С. С. Алексєєв відносить метод правового регулювання, особливі юридичні засоби правового регулювання, принципи правового регулювання і наявність самостійної галузі законодавства [1, с. 207]. Отже, іншою ознакою відмежування однієї галузі права від іншої визнається метод правового регулювання, тобто у даному разі сукупність засобів впливу на свідомість учасників валютних відносин, що характеризуються юридичними фактами, з якими пов’язується виникнення валютних правовідносин; правовим статусом суб’єктів цих правовідносин та розподілом прав і обов’язків між ними; видами санкцій за порушення приписів держави і порядком їх застосування. Інакше кажучи, під методом валютноправового регулювання розуміється органічна система прийомів і способів постійного правового впливу на поведінку учасників валютних відносин та на характер взаємозв’язків між ними. Саме предмет і метод правового регулювання характеризують будь-яку галузь права, включаючи й валютне.
   Під методом валютно-правового регулювання слід розуміти специфічні способи, за допомогою яких держава на підставі певної сукупності правових норм забезпечує потрібну поведінку суб’єктів валютних правовідносин. Питання методу валютного права є досить актуальним, оскільки від його вирішення залежить практичне здійснення державою своїх завдань і функцій. В нашому розумінні метод валютно-правового регулювання - це зумовлена публічністю та фінансовою значимістю сукупність специфічних юридичних ознак валютного права, в яких концентровано виражаються засоби і способи регулювання валютних відносин, які відповідають його змісту та місцю в системі права. При цьому слід мати на увазі те, що при регулюванні валютних відносин один і той же правовий прийом застосовується різними підгалузями та інститутами права. Незважаючи на це, структура галузевого методу владних приписів залишається незмінною, а окремі правові прийоми можуть переходити від одного правового методу до іншого, не порушуючи його структуру. Це стосується і диспозитивного методу. Таким чином, завданням методології валютного права є виявлення сутності, меж та особливостей відбиття (відображення) галузевих методів права стосовно регулювання валютних відносин. Основним методом валютно-правового регулювання (як і фінансово-правового регулювання) визнається метод владних приписів. За своєю структурою - це органічно цілісна система безперервного впливу на учасників валютних правовідносин з метою реалізації ними своїх функцій. Зазначена система уособлює в собі цілісність юридичних фактів, з якими пов’язане виникнення та існування валютних правовідносин, правовий статус їх суб’єктів, розподіл прав і обов’язків між ними, види санкцій за порушення приписів правової норми та порядок їх застосування. Цей метод притаманний адміністративному праву, але на відміну від адміністративних правовідносин, учасники валютних правовідносин не позбавлені права оперативної самостійності. Їх права і обов’ язки чітко визначені законодавством, а санкції правових норм переважно маютькаральний характер. Для валютних правовідносин характерною рисою є нерівність сторін, але це не виключає можливості оскаржити дії органу, наділеного владними повноваженнями. Однак подання скарги не призупиняє стягнення аж до самого моменту прийняття уповноваженим на це органом відповідного рішення стосовно прохання, за винятком окремих випадків. Метод валютно-правового регулювання, припускаючи нерівність суб’єктів і забезпечуючи надзвичайне становище і роль держави, виявляється у владних приписах, наказах одним суб’єктам з боку інших, що представляють державу та її органи. Владність як зміст методу валютно-правового регулювання має особливості, котрі реалізуються в імперативних розпорядженнях у галузі валютної діяльності як виду фінансової:
   16) перевага у валютно-правовому регулюванні позитивних зобов’язань. Держава, видаючи владні розпорядження, зобов’язує суб’єктів до їх виконання, причому досить часто в однозначній формі;
   17) метод владних розпоряджень виступає як імперативний, коли суб’єкти валютного права виконують обов’язок відповідно до норм законів і підзаконних актів (права є похідними від обов’ язків);
   18) регулює підстави виникнення правовідносин, виходячи з того, що за наявності певного юридичного факту суб’єкт права зобов’язаний вступити у валютні правовідносини і керуватися законом, а не власною волею;
   19) даний метод характеризується юридичною нерівністю суб’єктів, коли одні з них володіють однобічними юридично-владними повноваженнями щодо інших суб’єктів, тоді як останні не мають адекватних повноважень стосовно керуючих суб’єктів. На цьому базується основа правосуб’ єктності, коли у керуючих суб’ єктів вона складається переважно з прав, а в зобов’язаних - в основному з обов’язків і похідних від них прав [5, с. 39-41].
   Специфіка методу владних приписів проявляється у самому змісті конкретних правовідносин, в колі органів, уповноважених державою на владні дії. За своїм змістом ці приписи стосуються порядку використання надходжень в іноземній валюті, порядку отримання ліцензій на здійснення валютних операцій тощо.
   Відмінності основного методу регулювання валютних правовідносин яскраво проявляються і в переліку державних органів, які уповноважені давати владні приписи суб’єктам валютних правовідносин. З огляду на встановлений розподіл компетенції між державними органами такі приписи видають органи, спеціально створені для управління фінансами, а саме Кабінет Міністрів України та Національний банк України. Учасники валютних правовідносин, яким ці органи адресують свої розпорядження, в переважній більшості випадків перебувають у взаємозв’язку з цими органами. В цілому ж для валютно-правового регулювання найбільш характерним є використання владних приписів саме у функціональних взаємовідносинах з органами спеціального управління фінансами держави і, в першу чергу, з Національним банком України.
   Крім методу владних приписів, у валютно-правовому регулюванні (валютних відносин) застосовується і диспозитивний метод. Отже, валютне право - це система норм, що регулюють суспільні відносини у сфері здійснення валютних операцій, а також у сфері валютного регулювання, валютного контролю та відповідальності за валютні правопорушення.
   Висновки. Валютне право - це сукупність правових норм, що регулюють порядок здійснення угод з валютними цінностями в межах країни та у відносинах з іноземними державами і громадянами (резидентами і нерезидентами; порядок ввезення, вивезення, переказування та пересилання з-за кордону і за кордон національної валюти та іноземних валютних цінностей. До валютного права належать також і норми, які закріплюють режим здійснення валютних операцій на території України, компетенцію державних органів і функції банків та інших фінансово-кредитних установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов’язки суб’єктів валютних відносин тощо [3, с. 17]. Валютне право України перебуває у стадії формування, на яке впливають різні чинники, зокрема, наявність залишків минулої (радянської) правової системи та негативних елементів сучасної (внутрішня незбалансованість, суперечливість норм), тенденції розвитку (рівність суб’єктів права усіх форм власності, посилення матеріальної відповідальності за правопорушення в галузі фінансів), нові економічні та політичні умови функціонування держави. Останнє поки що проявляється переважно у формі напрямків і тенденцій у розвитку валютного права України. В його розвитку можна виокремити наступні найбільш суттєві напрямки:
   1. Зміни норм валютного права, що зумовлені переходом економіки до ринкових відносин
   2. Посилення матеріальної (фінансової) відповідальності за порушення валютного законодавства.
   3. Спрямованість правового регулювання на встановлення більшого розмаїття у формах та методах валютної діяльності.
   4. Норми валютного права, які закріплюють повноваження державних органів у галузі валютного регулювання і валютного контролю, повинні відображати конституційний принцип поділу влади.
   5. Активна участь України та її резидентів у валютних правовідносинах (в умовах наявного зростання на світових на національних валютних ринках ризикових ситуацій) потребує принципово нових підходів до правового регулювання валютних ризиків на міждержавному й національному рівнях, чіткої регламентації існуючої практики застосування валюти як кредитно-розрахункового засобу [6, с. 114].
   Зазначені тенденції набудуть свого подальшого розвитку, незважаючи на те, що вони потребують свого поглиблення та закріплення. При цьому потрібно враховувати й те, що розвиток валютного права в цілому повинен відповідати нормам міжнародного права та сприяти створенню відповідних умов для їх реалізації, утвердженню прав і свобод людини.

Список літератури

   1. Проблемы теории государства и права : учебник / Под ред. С. С. Алексеева. - М. : Юрид. лит., 1987. - 392 с.
   2. Цивільний кодекс України: станом на 16 січня 2003 року. - К. : Атака, 2003. - 276 с.
   3. Дорофеев Б. Ю. Валютное право России : учебное пособие / Б. Ю. Дорофеев, Н. Н. Земцов, В. А. Пушин / под общ. ред. канд. юрид. наук Б. Ю. Дорофеев. - М. : Изд-во НОРМА, 2000. - 360 с.
   4. Лук’янець Д. М. Про структуру системи права / Д. М. Лук’янець // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 12. - С. 3-6.
   5. Финансовое право Российской Федерации : учебник / П. Н. Бирюков, А. В. Брызгалин, Е. Ю. Грачева, В. В. Гриценко и др. / отв. ред. М. В. Карасева. - М. : Юристь, 2004. - 576 с.
   6. Шереметьева О. Поняття валютного ризику як правова категорія / О. Шереметьева // Право України. - 2003. - № 9. - С. 111-114.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com