www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Компетентнісно-діяльнісний підхід до професійної іншомовної комунікативної підготовки фахівців сфери туризму
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Компетентнісно-діяльнісний підхід до професійної іншомовної комунікативної підготовки фахівців сфери туризму

І. Я. Ваврів,
аспірант
(Тернопільський національний педагогічний університет)

КОМПЕТЕНТНІСНО-ДІЯЛЬНІСНИЙ ПІДХІД ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ СФЕРИ ТУРИЗМУ

   Постановка проблеми. Система освіти будь-якої країни визначається соціально-економічними передумовами. Кінцева мета будь-якого виду освіти знаходиться у прямій залежності від соціального замовлення суспільства. Концепція розвитку професійної освіти України на сучасному етапі обумовлена тенденціями перспективного перетворення економіки. На сьогодні однією з найбільш перспективних галузей української економіки є туризм. Розширюються міжнародні контакти, зміцнюється економіка країни, створюються нові робочі місця для українських громадян. В умовах жорсткої конкуренції із західними тур-фірмами, що міцно влаштувалися на світовому туристичному ринку, особливо гостро постає проблема професійної компетентності фахівців туристичного профілю. Аналіз діяльності вітчизняних туристичних фірм, інфраструктури туристичного бізнесу показує, що рівень підготовки персоналу, якість послуг, що надаються в них, поступаються загальноприйнятим світовим стандартам. Не є секретом і той факт, що Українські освітні стандарти підготовки фахівців туристичної індустрії також істотно відрізняються від освітніх стандартів Америки і Європи. Відмінності спостерігаються в методичних аспектах освіти, технічній оснащеності навчальних закладів, а також найменуваннях професій і посад працівників, зайнятих у сфері туризму, готельного та ресторанного бізнесу. Усе це вимагає не тільки підвищення рівня викладання, але і перегляду змісту професійної підготовки фахівців туристичного профілю і його якості [1; 2].
   Аналіз досліджень і публікацій. Зміни, що відбуваються в освітніх установах туристичного профілю, торкнулися і аспекту мовної підготовки студентів. Проблемам, пов'язаним з іншомовною професійною освітою, присвячено праці М. Багдасаряна, Н. Валєєвої, у яких дається аналіз підходів до проблеми вивчення іноземних мов. У них розглядається такий складний вид педагогічної діяльності, як навчання техніки вільного спілкування, відбір змісту освіти і диференційований підхід до розробки моделей мовної поведінки фахівців різного профілю [3; 6, с 24-31]. Знання іноземних мов є однією з вимог, що висувається до фахівців туристичного профілю. Загальновідомо, що володіння іноземною мовою не тільки розширює кругозір і загальний інтелектуальний рівень фахівця, але є інструментом, необхідним для вирішення певних професійних проблем, невід'ємним компонентом професійної компетентності менеджерів туризму [4, с 91]. Фахівцям у сфері туризму щодня доводиться виконувати завдання комунікативного плану не тільки рідною, але й іноземною мовами. Ділові зустрічі із зарубіжними партнерами, робота з іноземними туристами, заповнення документації вимагають від спеціаліста володіння іноземною мовою на достатньо високому рівні. Уміння менеджера туризму сприймати потік інформації іноземною мовою, адекватно реагувати на мовні повідомлення, вестиділові переговори без допомоги перекладача або лише частково удаючись до його послуг, поза сумнівом, позитивно позначаються на результатах його праці, підвищують престиж фірми, а, отже, збільшують прибуток підприємства [4, с 92; 7]. Розширення функцій професійної діяльності менеджера туризму обумовлює необхідність якіснішої системи іншомовної освіти. У статті ми розглядаємо роль предмету "Іноземна мова" в розвитку професійної компетентності студентів туристичного ВНЗ і, зокрема, компетентнісно-діяльнісного підходу до навчання ділової іноземної мови у процесі професійної комунікативної підготовки фахівців сфери туризму. В умовах, що склалися, виникає потреба в перегляді змісту програми з іноземних мов для підготовки фахівців туристського профілю, і розробці нової моделі навчання, яка буде орієнтована на специфіку професійної діяльності менеджерів туризму. На базі Української міжнародної академії туризму ведуться дослідження з метою створення програм навчання, що охоплюють ті аспекти мовної діяльності, які необхідні майбутньому фахівцеві для реалізації виробничих завдань [7]. їх результати відображено в дисертаціях Є. Алілуйко, Т. Єфремцевої, О. Маркової, Є. Мошняги та інших. Авторами розроблено моделі реалізації лінгвістично-краєзнавчої підготовки, процедур мовного етикету, критерії відбору змісту для програм з іноземної мови. Проте в них не знайшла віддзеркалення проблема компетентнісного підходу до викладання іноземної мови у процесі професійної комунікативної підготовки фахівців сфери туризму [4].
   Тому метою статті є встановлення сутності компетентнісно-діяльнісного підходу та його ролі у формуванні іншомовної комунікативної компетентності майбутніх спеціалістів туристського профілю.
   У наші дні вже не викликає сумніву твердження, що знання самі по собі, без навичок і умінь їх використання, не можуть вирішити проблему підготовки людини до реальної діяльності. Сьогодні абсолютно очевидно, що знання не передаються, а виходять у процесі особистісно-значущої діяльності. Самі знання, без певних навичок й умінь їх використання, не можуть вирішити проблему освіти і підготовки студента до його майбутньої професійної діяльності у сфері туризму. Отже, метою освіти стають не просто знання й уміння, а певні якості особистості, формування ключових компетенцій (компетентностей), які повинні підготувати студентів до подальшої професійного діяльності [5]. Розроблений нещодавно компетентнісно-діяльнісний підхід припускає замінити систему обов'язкового формування знань, умінь і навичок набором компетентностей (комплексом компетенцій), які формуватимуться у студентів на основі оновленого змісту і в процесі діяльності. Основи компетентнісно-діяльнісного підходу було закладено у психології працями Л. Виготського, А Леонтьева, С. Рубінштейна, Б. Ананьева, І. Зимньою, де особистість розглядалася як суб'єкт діяльності, яка сама, формуючись у діяльності і в спілкуванні з іншими людьми, визначає характер цієї діяльності та характер спілкування [7; 10].
   Основними аспектами цього підходу (як випливає з його назви) необхідно виокремити діяльнісний і компетентнісний компоненти. Хоча, природно, таке розмежування умовне і може бути здійснено тільки теоретично, оскільки вони нерозривно пов'язані один з одним. Компетентнісний підхід до навчання почав розроблятися відносно недавно, хоча поняття "компетенція" було введено ще Н. Хомським щодо лінгвістики (як система внутрішньо властивих правил функціонування мови); пізніше воно було доповнене поняттям "комунікативна компетенція". Суть цього поняття полягає в тому, що комунікативному процесу властиві свої правила, яким підкоряються правила граматики, і засвоєння яких забезпечує здатність користуватися мовою у процесі комунікації [4, с 93]. Іншими словами, під комунікативною компетенцією почали розуміти здатність здійснювати спілкування за допомогою мови, правильно використовувати систему мовних норм і обирати комунікативну поведінку, адекватну автентичній ситуації спілкування. Існують різні думки з приводу того, що включати в комунікативну компетентність. На думку Д. Хаймза, це поняття об'єднує граматичну (правила мови), соціально-лінгвістичну (правила діалектної мови), дискурсивну (правила побудови змісту висловленого) і стратегічну (правила підтримки контакту) компетенції [12]. Дж. Шейлз виокремлює такі компоненти комунікативної компетентності: лінгвістичну, соціолінгвістичну, дискурсивну, стратегічну, соціокультурну і соціальну компетенції [10, с 112]. Найдетальніше комунікативну компетентність, на наш погляд, описує Л. Бахман, відносячи сюди мовну, дискурсивну, розмовну, прагматичну (практичну), соціально-лінгвістичну, стратегічну і розумову компетенції [4; 9, с 141].У 70-і роки в Раді з культурної співпраці при Раді Європи почалася активна робота щодо створення моделі іншомовної комунікативної компетентності, а також щодо розробки на її основі порогових рівнів (threshold levels) володіння іноземною мовою. У 1996 в Страсбурзі було прийнято документ під назвою "Сучасні мови: вивчення, викладання, оцінка. Загальноєвропейська компетенція", в якому структура комунікативної компетентності було представлено в такому складі: лінгвістична, соціолінгвістична, дискурсивна, соціокультурна, соціальна і стратегічна компетенції [11]. З позицій компетентнісного підходу до навчання іноземної мови фахівців туристичного профілю необхідно замінити систему обов'язкового формування знань, умінь і навичок набором компетентностей (комплексом компетенцій), які формуватимуться у студентів на основі оновленого змісту і в процесі професійної діяльності (практики). Відповідно метою навчання іноземної мови в туристичних навчальних закладах є формування комунікативної іншомовної компетентності.
   Комунікативна компетентність є здатністю здійснювати мовну діяльність засобами мови, що вивчається, правильно використовувати систему мовних норм і обирати тактику комунікативної поведінки відповідно до цілей і ситуації спілкування у межах тієї або іншої сфери діяльності. У її основі закладено комплекс знань, навичок й умінь, що дозволяють брати участь у мовному спілкуванні в його продуктивних і рецептивних видах. Комунікативна компетентність базується на інших компетенціях [4, с 90]. Назвемо їх: 1) лінгвістична компетенція, яка означає сукупність знань про систему мови, про правила функціонування одиниць мови, а також здатність користуватися цією системою для розуміння чужих думок і висловлювання власних думок в усній і письмовій формах у різних ситуаціях спілкування; 2) комунікативна компетенція означає знання способів формулювання думок за допомогою мови, що забезпечують можливість організувати і здійснити мовну дію (реалізувати комунікативний намір) і вміння користуватися такими способами у процесі сприйняття і використання мови в усній і письмовій формах у різних ситуаціях спілкування; 3) соціокультурна компетенція означає знання студентами національно-культурних особливостей соціальної і мовної поведінки носіїв мови: їх звичаїв, етикету, соціальних стереотипів, історії і культури країни, здатність користуватися такими знаннями в процесі спілкування; 4) стратегічна (компенсаторна) компетенція, яка є комбінацією інтелектуальних прийомів і зусиль, способів для пошуку виходу зі скрутного становища, коли студент не має у своєму розпорядженні необхідних мовних засобів і шукає їм заміну. За допомогою такої компетенції студент може: під час читання: а) передбачити зміст тексту за його назвою, змістом у книзі, б) спираючись на контекст, тему, ситуацію, здогадатися про значення незнайомих слів; в) під час звернення до словника вибрати правильне значення слова; г) здогадатися про значення незнайомого слова за знайомими елементами його структури (кореню, суфіксу тощо); під час слухання: а) здогадатися про значення слова, фрази, спираючись на контекст; б) у процесі міжособистісного контакту звернутися до партнера за допомогою (наприклад, попросити повторити сказане); під час розмови: а) спростити фразу, спираючись на відомі слова, зразки мови і структури її побудови; б) внести до своїх висловлювань поправки; 5) дискурсивна компетенція (від фр. discours - мова) - це знання особливостей, властивих різним типам дискурсів, а також здатність студента використовувати певні стратегії для конструювання й інтерпретації тексту, тобто здатність породжувати дискурси в процесі спілкування. Найбільш споживаними типами дискурсів у туристичній сфері спілкування є: доповідь, повідомлення, презентація, обговорення, опитування тощо; 6) наочна компетенція - сукупність знань, умінь, навичок, що формуються у процесі вивчення предмету, в нашому випадку іноземної мови. Наочна компетенція характеризує певний рівень володіння предметом і передбачає такі види компетенції: лінгвістичну, мовну, комунікативну, соціокультурну, а також і професійну.
   Концепція діяльнісного підходу сформувалася на базі психологічних, психолого-педагогічних положень, розроблених вченими А. Запорожцем, Д. Ельконіним, В. Давидовим, П. Гальперіним, Н. Тализіною, А. Марковим і багатьма іншими дослідниками. Відповідно до діяльнісного підходу засвоєння змісту історичного досвіду людей здійснюється не шляхом передачі інформації про нього людині, а в процесі власної діяльності, спрямованої на явища і предмети навколишнього світу. Процес діяльності одночасно є процесом формування людських здібностей і функцій, а одиницею діяльності виступає наочна дія. У наш час існують декілька теоретичних підходів до проектування нового діяльнісного змісту освіти, в яких реалізовано різні концептуальні ідеї. Ідеї наукової школи В. Давидова і Д. Ельконіна вважаються найбільш цікавими: суть діяльнісного змісту освіти полягає у вирішенні протиріччя між наочним змістом і формою навчання; для збагнення системи наукових знань необхідне формування не тільки теоретичного мислення, але теоретичної свідомості; оволодіння діяльнісним змістом приводить до зміни студента як суб'єкта діяльності, а елементарною одиницею діяльнісного змісту освіти є спосіб (принцип) діяльності. Освоєння способів діяльності у навчальній діяльності студента здійснюється у вигляді вирішення навчальних завдань. Таким чином, забезпечується розвиток діяльнісних здібностей студента, що дозволяють йому самостійно будувати і змінювати власну життєдіяльність, бути її справжніми суб'єктами, включатися в існуючі та створювати нові види діяльності й форми комунікації.
   Діяльнісна методика (П. Гальперін, М. Ільясов) навчання іноземної мови має за основу діяльнісну концепцію навчання, представлену теорією поетапного формування розумових дій. По суті, діяльнісна методика співвідносна з діяльнісним підходом, в основі якого лежить ідея про активність об'єкту, про навчання як активну, свідому, творчу діяльність. Ця методика припускає навчання спілкуванню в єдності всіх його функцій: регулятивною, пізнавальною, ціннісно-орієнтованою і етикетною. Методичні принципи цієї методики можна сформулювати так: 1. Принцип необхідності логічного мислення. Діяльнісна методика орієнтована на понятійне, логічне мислення студентів. 2. Принцип активності. Під час використанняі діяльнісної методики активність студента очевидна. Необхідність цього закладена в її назві. Ця методика передбачає велику активність для попереднього оволодіння мовними засобами і подальшим оволодінням мови на основі наявних знань, умінь, навичок використання мовних засобів у комунікативному процесі. 3. Принцип первинного оволодіння мовними засобами. Цей принцип виник з того, що творці діяльнісної методики вважають за невірне навчання мовним засобам у процесі роботи зі змістом того, що повідомляється. Вони вважають, що це робить практично неможливим повноцінне володіння мовними засобами. 4. Принцип використання мовно-комунікативних одиниць. Творці діяльнісної методики виокремили нову мовно-комунікативну одиницю, що зумовило необхідність переосмислити проблему мовного змісту навчання, насамперед принципів добору граматичного матеріалу. Діяльнісна методика навчання іноземної мови має свої специфічні риси: 1. Розвивати навички оформлення і вміння роботи зі змістом, що повідомляється, треба окремо. Для того, щоб забезпечити свідоме оволодіння мовними засобами і розвиток навичок оформлення, їх необхідно формувати до того, як матиме місце навчання умінням роботи зі змістом. 2. У діяльнісній методиці має місце розділ між попереднім оволодінням мовними засобами і подальшим спілкуванням на основі наявних знань, умінь, навичок використання мовних засобів. 3. Виокремлення того, що називається мовно-комунікативними одиницями. Оскільки для повноцінної комунікації під час навчання недостатньо тільки мовного статусу мовних одиниць - мовний статус повинен поєднуватися зі свободою їх вибору в мові. 4. Використання умовного перекладу, при якому використовується не тільки те, чим студенти вже оволоділи, але і те, чому їх навчають на цьому етапі.
   Діяльнісна методика дозволяє формувати навички добору мовних засобів, виходячи не тільки зі змісту, але й уміння будувати логічну послідовність, надає можливість будувати систему граматики за цією методикою, використовуючи комунікативні одиниці, припускає також мовну практику [8]. Таким чином, компетентність не може бути ізольована від конкретних умов її реалізації, а також може виявлятися тільки в тій або іншій діяльності і за умови зацікавленості людини в певному виді діяльності. Вона тісно пов'язує одночасну мобілізацію знань, умінь і способів поведінки в конкретних ситуаціях. Адресовані студенту завдання в умовах компетентнісно-діяльнісного підходу стимулюють його особистісну, інтелектуальну активність, скеровують його навчальну діяльність. Отже, здійснюється не тільки облік індивідуально-психологічних особливостей студентів, але і подальший розвиток їх пізнавальних процесів, особистих якостей, діяльнісних характеристик.
   Висновок. Аналіз принципів компетентнісно-діяльнісного підходу та їх теоретичне обґрунтування дозволили виокремити істотні для цього підходу положення: компетентність - це діяльнісна категорія, яка виявляється тільки в певній діяльності; бути компетентним означає бути здатним (вміти) мобілізувати отримані знання і досвід у тій або іншій ситуації; компетентність не зводиться до знань або навичок, вона передбачає їх, оскільки останні і є формами прояву компетентності на різних етапах її формування;значну роль у прояві компетентності виконує конкретна ситуація, людина може проявити (або не проявити) свою компетентність в різних ситуаціях; природа компетентності така, що вона може виявлятися тільки за умови глибокої особистісної зацікавленості людини в певному виді діяльності; значущим чинником формування компетентності є освіта.
   З цього бачимо, що новий зміст компетентнісно-діяльнісного підходу в навчанні іноземної мови в навчальних закладах туристичного спрямування виступає як індивідуальна техніка мислення і універсального способу діяльності для отримання та використання знань у цій галузі. Забезпечення механізмів навчання іноземних мов відповідно до основних положень компетентнісно-діяльнісного підходу носить діяльнісний характер, оскільки мовне спілкування здійснюється за допомогою мовної діяльності, яка служить для вирішення завдань продуктивної людської діяльності в умовах "соціального-психологічної взаємодії" людей у процесі спілкування (І. Зимня, Р. Китайгородська, А. Леонтьев). Учасники спілкування намагаються вирішити реальні й уявні завдання спільної діяльності за допомогою іноземної мови. Діяльнісна суть компетентнісно-діяльнісного навчання іноземних мов реалізується через "діяльнісні" завдання, прийоми і вправи.
   Практичне завдання компетентнісно-діяльнісного підходу полягає в тому, що в центрі навчання знаходиться сам студент, і, що на основі оновленого змісту освіти формуватиметься його компетентність (комплекс компетенцій), а процес освоєння відібраного змісту носитиме діяльнісний характер. Відповідно, технології навчання будуть спрямовані на формування у майбутнього фахівця сфери туризму здібностей здійснювати різноманітні види діяльності (включаючи комунікативну практику), причому, в процесі здійснення діяльності студент освоюватиме все нові компетентності.
   Перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження означеної проблеми ми вбачаємо у експериментальному дослідженні результатів впровадження компетентнісно-діяльнісного навчання іноземних мов в процесі професійної комунікативної підготовки фахівців сфери туризму.

ЛІТЕРАТУРА

1. Еастракова Н. Український туристичний бізнес: сучасний стан, проблеми та перспективи / Н. Бастракова // Молода економіка. - 2003. - № 1. - С 4-8.
2. БезносюкВ.Д. Туризм і його місце в соціально-економічному розвитку України / В. Д. Безносюк // Регіональна економіка - 2001. - № 1. - С 232-236.
3. Волченко О. М. Особливості здібностей студентів до професійного оволодіння іноземною мовою / О. М. Волченко // Наука і освіта - 2004 : матеріали VII Міжнародної науково-практичної конференції. - Т. 42: Сучасні методи викладання. -Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. - С 25-26.
4. Галицька М. М. Деякі аспекти формування комунікативної компетенції менеджерів туризму у процесі вивчення іноземних мов / М. М. Галицька // Наука і сучасність. 36. науков. праць НПУ ім. М. П. Драгоманова. - К. : Логос, 2003. -Т. 41.-С 90-96.
5. Гришкова Р. О. Формування соціокультурної компетенції студентів нефілологічних спеціальностей / Р. О. Гришкова // Наук. пр. Миколаївського держ. гуманітарного ун-ту ім. Петра Могили. - Миколаїв: МДГУ ім. Петра Могили, 2003. - № 11. - С 36-43.
6. Зимняя И. А. Психология обучения иностранному языку в школе / И. А. Зимняя. - М. : Просвещение, 1991.
7. Касаткіна О. В. Модель розвитку комунікативної компетентності студенте на заняттях іноземної мови / О. В. Касаткіна // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / За ред. С. Д. Максименка. - К, 2006. - Т. 8. - Вип. 8. - С. 100-106.
8. Кикилик I. В. До питання про здібності до засвоєння іноземних мов/ I. В. Кикилик // Матеріали IV міжнародної науково-практичної конференції "Динаміка наукових досліджень - 2005". - Дніпропетровськ : Наука і освіта, 2005. - С 22-23.
9. Пассов Е. И. Основы коммуникативной методики обучения иноязычному общению / Е. И. Пассов. - М., 1989.
10. Сапаїе М., Swain М. Theoretical bases of communicative approaches to second language teaching and testing [Електронний ресурс] / M. Canale, M. Swain.
11. European Commission Directorate-General for Education and Culture. Implementation of "Education and training 2010" Work programme. Working group В "Key Competences" Key competences for lifelong learning. A European reference framework. November 2004. - С 3.
12. HymesD. On communicative competence / D. Hymes. -Harmondsworth : Penguin, In Pride and Holmes (eds.), 1972. - P . 269-293.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com