www.VuzLib.com

Головна arrow Земельне право arrow До питання організаційно-правового стану ґрунтів в Україні та пропозиції щодо його вдосконалення
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

До питання організаційно-правового стану ґрунтів в Україні та пропозиції щодо його вдосконалення

 Золотарьова Н.І.

ДО ПИТАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАНУ ҐРУНТІВ В УКРАЇНІ ТА ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ЙОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ

   Анотація
   У статті проаналізовано питання організаційно-правового стану ґрунтів, особливостей їх охорони та збереження на сучасному етапі в Україні.
   Ключові слова: Ґрунти, земля, збереження, охорона, землекористування, раціональне природокористування, навколишнє природне середовище.
   І. Вступ
   У національному законодавстві України охорона навколишнього природного середовища як гарантія захисту прав людини i громадянина передбачені, а насамперед, у Конституції України. Так, її ст. 41 встановлює, що використання власності не може “погіршувати екологічну ситуацію i природні якості землі”, а ст. 50 проголошує, що “кожен має право на безпечне для життя i здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди” [1]. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25.06.1991 р. № 1264-ХІІ наголошує, що державній охороні і регулюванню використання на території України підлягає: навколишнє природне середовище; особливій державній охороні - території та об’єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об’єкти, визначені відповідно до законодавства України; державній охороні від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки підлягають також здоров’я і життя людей [2].
   У цьому контєксті одразу ж виникає логічнє запитання: що ж розуміти під довкіллям, навколишнім природним середовищем? Конкретизоване поняття “навколишнє природне середовище” наведено у ст. 5 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” - це “сукупність природних i природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси як залучені в господарський обіг, так i невикори- стовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси” [2]. Наведене визначення дає перелік основних елементів поняття навколишнього природного середовища. I хоча, на перший погляд, зміст цих елементів є очевидним, вони можуть інтерпретуватись неоднозначно. Зокрема, виникають такі запитання: що таке атмосферне повітря, земля, надра? Чому не виокремлене поняття ґрунтів? У цьому згаданий Закон є своєрідним фундаментом піраміди інших законодавчих актів, які уточнюють кожен сегмент, складник розглядуваного поняття.
   II. Постановка завдання Мета статті - проаналізувати особливості організаційно-правового стану ґрунтів, їх охорони та збереження на сучасному етапі розвитку України.
   III. РезультатиУ Земельному кодексі України немає визначення терміна “земля”, але окреслена одна із ознак землі в її правовому регулюванні. У статті 1 Земельного кодексу України закріплено: “Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави”. Крім того, врегульовано цивільно-правові аспекти земельних відносин. Земельні відносини, як зазначено в ст. 2 Земельного кодексу України, - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею [3].
   На нашу думку, поняття “охорона земель” є складовою охорони навколишнього природного середовища.
   Слід зазначити, що сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових насаджень, що негативно впливає на стійкість агроландшафту. Інтенсивне сільськогосподарське використання земель призводить до зниження родючості ґрунтів через їх переущільнення (особливо чорноземів), втрати грудкувато-зернистої структури, водопроникності та аераційної здатності з усіма екологічними наслідками.
   Так само, як і поняття “земля”, в Земельному кодексі України не визначено і дефініцію “ґрунти”, не дивлячись на те, що вона міститься у ст. 1 Закону України “Про охорону земель”: ґрунт є природно-історичним органо-мінеральним тілом, яке утворилося на поверхні земної кори і є осередком найбільшої концентрації поживних речовин, основою життя та розвитку людства завдяки найціннішій своїй властивості - родючості[4].
   Вивчаючи праці О.В. Бугая, Ю.Д. Байчука, В.С. Джигирея, Е.М. Солошенка, в яких аналізуються складові поняття ґрунту, можна дійти висновку, що ґрунт - це основний компонент наземних екосистем, тобто верхній тонкий шар континентальної земної кори, що утворився протягом геологічних епох у результаті постійної взаємодії біотичних і абіотичних чинників: рослин, тварин, мікроорганізмів та клімату з материнських гірських порід, на яких він знаходяться. Як складний біоорганомінеральний комплекс ґрунти є природною основою функціонування екологічних систем біосфери. Це важливий і складний компонент біосфери, тісно пов’язаний з іншими її частинами.
   Світові продовольчі ресурси складаються з рослинних продуктів, продуктів тваринництва і біологічних запасів морів. Збільшення продуктів перших двох груп можливе лише при раціональному землекористуванні.
   Тим часом людство використовує для сільського господарства лише 1,43 млрд га орних земель, що становить близько 10,4% суші, або 2,95% усієї поверхні земної кулі. Пустелі (гарячі і холодні) займають 45% суші. За агрикультурний період втрати земельних ресурсів унаслідок ерозії, засолення, будівництва міст і населених пунктів, доріг і промислових комплексів досягли в світі величезних розмірів - до 2 млрд га, тобто вони набагато перевищують сучасну орну площу планети. Щороку з обігу випадає 5-7 млн га різних земельних угідь. Тому охорона ґрунтів - основна народногосподарська проблема для всіх країн світу [5, с. 109]. Важливою властивістю ґрунтів є їх родючість. Завдяки їй ґрунти є основним засобом виробництва в сільському та лісовому господарствах, головним джерелом сільськогосподарських продуктів та інших рослинних ресурсів, основою забезпечення добробуту населення. Тому охорона ґрунтів, раціональне використання, збереження та підвищення їх родючості - неодмінна умова подальшого економічного прогресу суспільства.
   Охорона ґрунтів стає на сьогодні особливо актуальною у зв’язку із зростаючим приростом населення Землі та продовольчою проблемою, яка для багатьох країн є досить гострою. Із ґрунтом щороку виноситься 11 млн т гумусу, 0,5 млн т азоту, 0,4 млн т фосфору і 0,7 млн т калію. Щорічні еколого-економічні збитки від ерозії ґрунтів дорівнюють 9,1 млрд грн [5, с. 115]. Кожному типу ґрунтів відповідають певні типи рослинних груп. Так, соснові бори, як правило, ростуть на легких піщаних ґрунтах, а ялинові ліси - переважно на більш важких і багатих поживними речовинами суглинистих ґрунтах.
   Ґрунти є складною системою, усередині якої відбуваються різноманітні складні процеси. Для того, щоб підтримувати ґрунт у доброму стані, необхідно знати природу обмінних процесів усіх його складників.
   Поверхневі шари ґрунту складаються з багатьох залишків рослинних та тваринних організмів, розклад яких призводить до утворення гумусу. Кількість гумусу визначає родючість ґрунту.
   У ґрунті існує велика кількість різних живих організмів - педобіонтів, які формують складну харчову детритну сітку: гриби, бактерії, водорості, найпростіші, молюски, членистоногі та їхні личинки, дощові черви та багато інших. Усі ці організми відіграють велику роль у формуванні ґрунту та зміні його фізико-хімічних характеристик [6, с. 86]. Рослини вбирають із ґрунту необхідні мінеральні речовини, але після відмирання рослинних організмів спожиті елементи повертаються у ґрунт. Ґрунтові організми поступово переробляють усі органічні рештки. Таким чином, у природних умовах відбувається постійний кругообіг речовин у ґрунті.
   У штучно створених агроценозах такий кругообіг порушується, бо людина забирає значну частину сільськогосподарської продукції, використовуючи її для власних потреб. Через те, що ця продукція не бере участі в кругообігу, ґрунт стає неродючим. Щоб уникнути цього і підвищити його родючість у штучних агроценозах, необхідно вносити органічні та мінеральні добрива. Що ж ми спостерігаємо на сучасному етапі аграрного розвитку в Україні? Вторинні землекористувачі, як правило, використовують земельніугіддя, не переймаючись відновленням їх ґрунтів, намагаючись отримати найбільшу вигоду від землі, висіваючи такі важкі для ґрунтів культури, як-то: соняшник, кукурудзу тощо. Причому в ґрунти не вносяться органічні добрива, адже аграрний сектор у багатьох районах розвивається однобічно. В ньому часто відсутнє тваринництво або якщо воно і розвивається, то з порушенням відповідних пропорцій. Таке безконтрольне використання ґрунтів у недалекому майбутньому призведе до того, що чорноземи України перетворяться в пустелі. Потрібно своєчасне втручання держави у процес використання суб’єктами господарювання ґрунтів. Є два виходи із ситуації яка склалася. Перший із них - при збереженні нинішніх реалій щодо земельних правових відносин потрібен жорстокий контроль за раціональністю сільськогосподарського виробництва, який зобов’язував би сівозміни, розвиток скотарства тощо. Причому за невиконання приписів держави щодо цього потрібно встановити адміністративну відповідальність.
   Другий підхід передбачає встановлення нових правил землекористування, дозволивши купівлю-продаж земель. Великі власники земель будуть піклуватися про належний стан ґрунтів, не будуть гнатися за разовим зиском, а зберігатимуть землю у належному стані.

Література

   1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.
   2. Про охорону навколишнього природного середовища : Закон України // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 41. - Ст. 546.
   3. Земельний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 3-4. - Ст. 27.
   4. Про охорону земель: Закон України // Відомості Верховної Ради. - 2003. - № 39. - Ст. 349.
   5. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища / В.С. Джигирей. - К. : Знання, 2004. - 309 с.
   6. Бойчук Ю.Д. Екологія та охорона навколишнього природного середовища / Ю.Д. Бойчук, Е.М. Солошенко, О.В. Бучий. - Суми : Університетська книга, 2003. - 283 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com