www.VuzLib.com

Головна arrow Земельне право arrow Співвідношення понять "правове регулювання земельних правовідносин" і "правовий режим земель": порівняльно-правовий аспект
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Співвідношення понять "правове регулювання земельних правовідносин" і "правовий режим земель": порівняльно-правовий аспект

Ю. С. ПЕТЛЮК

СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ «ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН» І «ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ»: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

   Одними з найфундаментальніших юридичних категорій, що використовуються у земельному праві, є поняття «правове регулювання земельних правовідносин» і «правовий режим земель». Поняття правового регулювання земельних правовідносин має як законодавче закріплення, так і широке застосування у спеціальній літературі, а поняття правового режиму земель, не маючи законодавчого закріплення, є усталеним у науці земельного права. Метою цієї статті є з’ясування на основі порівняльно-правового аналізу сутності термінів «правове регулювання земельних правовідносин» і «правовий режим земель» і встановлення їх співвідношення.
   Для проведення порівняльно-правового аналізу вищезазначених термінів необхідно зосередитися на загальнотеоретичних поняттях «правове регулювання» та «правовий режим» як юридичних категоріях. У теорії права під правовим регулюванням розуміють цілеспрямований вплив норм права та інших спеціально-юридичних засобів на поведінку людей і на суспільні відносини з метою їх упорядкування; встановлення певних правил поведінки та контролю за їх дотриманням; здійснюване державою за допомогою права і сукупності правових засобів упорядкування суспільних відносин та їх юридичне закріплення; регулювання суспільних відносин за допомогою норм права та інших правових засобів (актів застосування, договорів тощо).
   На думку А. С. Піголкіна, правове регулювання включає всі форми впливу права на суспільне життя: видання норм права, здійснення правових приписів у конкретних діях суб’єктів права, забезпечення виконання цих приписів, тобто правової поведінки, а також усе те, що створює основу та передумову для такої поведінки.
   Л. С. Явич указує на те, що правове регулювання проявляється у різних формах юридичного впливу на поведінку суб’єктів, який здійснюється в інтересах соціальних груп чи суспільства в цілому. Категорія правового регулювання, зазначає В. М. Горшенєв, у найбільш узагальненій формі відображає соціальне призначення та роль права як одного із найважливіших організуючих факторів у системі соціального управління суспільних відносин.
   Правове регулювання є ніби «агрегатом» в механізмі дії права, який приводить в рух його у разі виникнення відповідних потреб та інтересів, задоволення яких можливе і об’єктивно необхідне засобами права. Воно має впроваджувати в систему соціальної регуляції юридичні засоби організації поведінки та діяльності індивідів і їх колективів, блокуючи деструктивні форми їх прояву та стимулюючи конструктивну активність громадян та їх організацій.
   Правовий режим як юридична категорія також утвердився у загальнотеоретичній юридичній науці. Він визначається як особливий порядок правового регулювання, що виражається в певному поєднанні юридичних засобів і який створює бажаний соціальний стан та конкретний ступінь сприятливості або несприятливості для задоволення інтересів суб’єктів права; порядок регулювання, що виражений у комплексі правових засобів, які характеризують особливе поєднання дозволів, заборон, а також позитивних зобов’язань; специфічний вид правового регулювання, який знаходить своє вираження у своєрідному комплексі правових стимулів та правових обмежень; соціальний режим певного об’єкта (явища, процесу, соціальної підсистеми), закріплений нормами права та забезпечений сукупністю юридичних засобів тощо.
   Поняття правового регулювання земельних правовідносин та правового режиму земель утвердилися також і у галузевій юридичній науці, зокрема в науці земельного права.
   Г. О. Аксеньонок зазначає, що при трактуванні правового режиму будь-якої категорії земель потрібно дати визначення цих земель як об’єкта земельних відносин, визначити коло землекористувачів цих земель, встановити їх права та обов’язки.
   На думку М. І. Краснова, під правовим режимом державного земельного фонду варто розуміти встановлений нормами права порядок можливої або необхідної поведінки людей щодо землі як до об’єкта права виключної власності держави, державного управління земельним фондом, права землекористування і правової охорони. В. І. Семчик вважає, що під правовим режимом земель розуміють як встановлені правовими нормами право власності і користування земельними ділянками, так і порядок та умови їх набуття у власність чи користування, зміни і припинення права власності, порядок та умови використання відповідно до цільового призначення, правової охорони земель й відповідальності за порушення земельних прав і земельного законодавства.
   Для Н. І. Титової важливим не лише особливий порядок правового регулювання, а й результат. Правовий режим земель, зазначає дослідниця, є наслідком правового регулювання суспільних земельних відносин на основі врахування природних і соціальних особливостей земель як їхнього об’єкта, що забезпечує інтереси суб’єктів цих відносин та спеціальний порядок використання цих земель. Правовий режим земель як встановлену нормами права можливу й належну поведінку щодо землі - об’єкта права власності та інших прав на земельні ділянки, об’єкта державного управління земельними ресурсами та правової охорони визнає І. О. Іконицька.
   Іншу думку висловлює С. А. Боголюбов, вважаючи, що правовий режим земель визначається сукупністю правил їх використання та включення до цивільного обігу, охорони, обліку та моніторингу, встановлених земельним, містобудівним, лісовим, водним, природоохоронним та іншим законодавством, законодавством про надра й поширюється на землі певної категорії. У статті 3 Земельного кодексу України, яка має назву «Регулювання земельних відносин», відображається основний напрям правового впливу на цей вид суспільних відносин - встановлення та забезпечення реалізації відповідних норм права через прийняття законів та інших нормативно-правових актів. Так, згідно з ч. 1 вищезазначеної статті, «земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами».
   Автори одного із нещодавно виданих науково-практичних коментарів Земельного кодексу України запропонували ґрунтовну класифікацію (за критерієм юридичної сили), у якій відображені всі джерела земельного права, норми яких застосовуються у процесі регулювання земельних правовідносин. Це є основною формою впливу на земельні правовідносини.
   Отже, враховуючи вищезазначене, можна стверджувати: правове регулювання земельних правовідносин є цілеспрямованим впливом на поведінку громадян та інших суб’єктів земельних правовідносин за допомогою правових (юридичних) засобів в одній з підсистем соціальної регуляції суспільних відносин. Це явище, як зазначає Т. І. Тарахонич, становить певний процес, зумовлений об’єктивними та суб’єктивними чинниками, а саме рівнем зрілості та стійкості суспільних відносин, рівнем соціальної структури суспільства, станом економічного розвитку суспільства, загальним рівнем правової культури населення тощо. Щодо правового режиму земель, то під ним слід розуміти порядок правового регулювання земельних правовідносин, тобто порядок здійснення впливу на поведінку суб’єктів земельних правовідносин, знову ж таки із застосуванням різних правових засобів, насамперед встановлення та закріплення норм права, за допомогою яких врегульовуються земельні правовідносини.
   Спільною ознакою правового регулювання земельних відносин і правового режиму земель як юридичних категорій є те, що в їх межах функціонують однакові методи (тобто сукупність закріплених земельним законодавством прийомів і способів, за допомогою яких право впливає на земельні відносини та поведінку людей у процесі цих відносин) та способи правового регулювання земельних відносин як їх складові частини. До основних методів як у правовому регулюванні земельних відносин, так і в правовому режимі земель, відносяться імперативний (метод обов’язкових державних велінь, приписів, встановлення заборон, обмежень та невідворотності заходів юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства) та диспозитивний (учасники земельно-правових відносин є рівноправними, і кожному з них надається право ухвалення самостійного рішення).
   Серед способів регулювання земельних відносин, які мають безпосереднє відношення до обох вищезазначених юридичних категорій, слід назвати дозвіл (характеризується тим, що він містить вказівку на такий варіант поведінки людей за тих чи інших обставин, який є найдоцільнішим і відповідає інтересам суспільства, тобто приписує позитивний характер поведінки), заборону (містить припис утримуватися від поведінки, що є небажаною в інтересах суспільства або шкідливою для нього) та позитивне зобов’язання (є нормативним закріпленням юридичного обов’язку вчиняти певні дії в інтересах суб’єктів права). Усі ці способи знаходять безпосереднє вираження у відповідних регулятивних нормах об’єктивного права - тих, що уповноважують, забороняють, зобов’язують. Крім того, кожному із способів відповідає певна форма реалізації права, а саме: дозволу - використання, зобов’язанню - виконання, забороні - дотримання.
   Проведене дослідження дає змогу зробити висновок про те, що поняття «правове регулювання земельних правовідносин» і «правовий режим земель» не є тотожними чи подібними за змістом, незважаючи на те, що вони мають багато схожих ознак. Правовий режим земель є насамперед специфічним порядком регулювання земельних правовідносин, який здійснюється з використанням різноманітних юридичних засобів.
   Запропонована стаття - це частина наукового пошуку, метою якого є дослідження загальнотеоретичних проблем у сфері регулювання земельних правовідносин, тому вищевикладений матеріал може слугувати підґрунтям для подальших наукових розвідок у цьому напрямі.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com