www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Культура міжнаціонального спілкування: до сутності поняття
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Культура міжнаціонального спілкування: до сутності поняття

О. М. Величко,
аспірант
(Бердянський державний педагогічний університет)

КУЛЬТУРА МІЖНАЦІОНАЛЬНОГО СПІЛКУВАННЯ: ДО СУТНОСТІ ПОНЯТТЯ

   Постановка проблеми. В умовах інтеграції України до загальноєвропейського співтовариства дедалі більшої гостроти набуває проблема виховання культури міжнаціонального спілкування особистості. Законодавство України забезпечує збереження ідентичності та культурної самобутності національних меншин. Втім, існуючі протиріччя між чинним законодавством та реальним забезпеченням прав різних етносів на місцях вимагають формування механізмів реалізації державної національної політики, головними завданнями якої є налагодження міжособистісних стосунків, досягнення високої культури міжетнічних взаємин, прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів, які населяють Україну.
   Аналіз досліджень і публікацій. На сучасному етапі в межах вивчення культури міжнаціонального спілкування проведено значну кількість досліджень, у кожному з яких основну увагу звернено на ті чи інші аспекти розвитку культури міжнаціонального спілкування. Аналіз наукової літератури з означеної проблеми свідчить про те, що провідні вчені (Є. Баграмов, Ю. Бромлей, Р. Гарсія, 3. Гасанова, Ф. Гороховський, М. Євтух, В. Заслуженюк, М. Маклюєна, С Нієто, Н. Осипова, А. Пергей, В. Присакар, Ю. Саєнко, Д. Хупс, Є. Черікова та інші) по-різному тлумачать поняття "культура міжнаціонального спілкування" та розкривають його природу. Однак, порушена проблема є актуальною й вимагає більш детальної розробки.
   Метою статті є аналіз культури міжнаціонального спілкування як наукової дефініції з філософських, етнологічних, психологічних та педагогічних позицій.
   Дослідження з міжкультурного спілкування вперше було проведене у Сполучених Штатах Америки під час вивчення проблеми конфронтації різних расових та етнічних груп. Такі дослідження мали в основному описовий характер. Розвиток теорії міжкультурного спілкування продемонстрував значні відмінності у стандартах, цінностях, уявленнях, моделях мислення, поведінки, комунікації, які властиві представникам різних культур [7]. Вітчизняні науковці (Т. Атрощенко, В. Заслуженюк, В. Присакар та інші) переконані, що культура міжнаціонального спілкування охоплює всю сукупність різноманітних зв'язків між націями й народностями, у процесі яких люди, що належать до різних національних спільнот і релігійних конфесій, обмінюються досвідом, матеріальними та духовними цінностями, думками тощо. Культура міжнаціонального спілкування - це система прогресивних національних установок і принципів, що стали загальнонаціональними нормами й використовуються представниками різних націй і народностей у процесі їх спілкування [1; 4].
   Розглядаючи культуру міжнаціонального спілкування, вчені (А Авксентьев, В. Авксентьев, P. Кадієва та інші) визначають її як певні взаємозв'язки й взаємостосунки, у процесі яких люди, що належать до різних національних спільнот,дотримуються різних релігійних обрядів, обмінюються досвідом, духовними цінностями, думками, почуттями. Культура такого спілкування залежить від загального рівня розвитку людей, від їх уміння сприймати й дотримуватися загальнолюдських норм та моралі [5]. Одночасно можна погодитися з Ф. Горовським та Л. Лавровою, які вважають, що культура спілкування - це ніщо інше, як сукупність критеріїв та норм поведінки, відповідність вчинків особистості загальноприйнятим нормам та правилам суспільного буття [2]. Цікаву думку про культуру міжнаціонального спілкування висловлює І. Серова, яка розглядає її як сукупність соціально визначених ідей та систем позитивних ідеалів, що постійно впливають на духовний світ та політичне життя людини і виступають соціальним регулятором у її взаємовідносинах з іншими людьми [11].
   Аналізовані дефініції поняття "міжнаціональне спілкування" не суперечать одна одній, а лише відображають його різні аспекти. Звідси поняття культури міжнаціонального спілкування, на думку Г. Ніколаєвої, можна розглядати подвійно: як приписи, правила, за якими варто діяти всім людям у міжнаціональному спілкуванні та як особистісну здатність адекватно сприймати представників інших національностей і контактувати з ними [8].
   Культура міжнаціонального спілкування, як прояв національного самоототожнення та взаємодії націй, за своєю сутністю та змістом є як внутрішньою якістю самої нації, так і зовнішньою, набутою нацією у процесі спілкування з іншими народами, тобто у процесі взаємодії націй. Тому жодна нація не може вступити в міжнаціональне спілкування, не усвідомивши своє внутрішнє "я" і не визнавши свого ставлення до інших етнічних спільностей, що її оточують. Сформована етнічна самосвідомість є умовою сприятливих міжетнічних відносин, включаючи особистісні [10].
   Етнічна самосвідомість - відносно стійка система значень та смислів. Подані значення стосуються уявлень про себе як представника певної спільноти (позитивна ідентифікація), усвідомлення себе суб'єктом у межах своєї етнічної спільноти та психологічних особливостей останньої, тотожності з етноспільнотою, знання власних етнопсихологічних особливостей, що притаманні людині як представнику певного етносу. Що ж до згаданого вище- воно виступає як оцінково-емоційне враження про етноспільноту, ставлення до себе, своїх якостей, характеристик, зокрема етнодиференціюючих ознак. Важливими факторами формування етносамосвідомості є етнодиференціюючі (розрізнювальні властивості етнокультури - "ми") та етноінтегруючі (що є суб'єктивною, соціально-психологічною залежністю особистості вщ факторів, якими зумовлено функціонування етносу) компоненти етнічної реальності - ознаки життєдіяльності етносів. Етноінтегруючі компоненти формують етнощентичність особистості - низку уявлень про складові етнокультури - і поєднують індивіда з етноспільнотою [9]. Говорячи про етнічну самосвідомість, Ю. Михальчук виокремлює її якісну та кількісну характеристики. Якісним характеристикам гармонізованої етносамосвідомості відповідають критерії: позитивна етнічна ідентичність, конструктивне сприйняття історії, етнічна толерантність, розуміння акультураційних процесів та споживи діалогічної взаємодії між етносами.
   1-й критерій: позитивна етнічна ідентичність. Етнічна ідентичність виступає формою соціальної ідентичності та полягає в прийнятті суб'єктом цінностей, норм, моделей поведінки своєї етногрупи. Учені М. Барет, М. Беннет, А. Березик, Л. Божович, М. Боришевський, Б. Вяткін, М. Гінзбург, В. Горбунова, П. Гнатенко, Е. Еріксон, B. Кірсанов, І. Кін, К. Коростеліна, Дж. Марсіа, Л. Орбан-Лембрик, В. Павленко, Ж. Піаже, М. Пірен, Г. Солдатова, Т. Стефаненко, Дж. Фінні, В. Хотинець, В. Хрущ, Г. Шпєт, Т. Яблонська та інші під час вивчення етнічної ідентичності індивіда у конкретний момент, у певному соціальному контексті, у її структурі зазвичай виокремлюють два основних компоненти - когнітивний (знання, уявлення про особливості власної групи та усвідомлення себе її членом на основі етнодиференціювальних ознак) та афективний (оцінка якостей власної групи, ставлення до членства в ній, значущість цього членства). Деякі автори (А. Аклаєв, Л. Дробіжева, В. Коротсєва, Г. Солдатова), думку яких ми поділяємо, називають ще й поведінковий компонент, розуміючи його як реальний механізм не лише усвідомлення, але й прояву себе як члена певного етносу, залученість до його соціального життя.
   Етносамовизначення передбачає формування позитивної етнічної ідентичності. Базою, основою етносамовизначення є певний рівень фізичного, психічного, інтелектуального та духовного розвитку суб'єкта, тоді як досягнення рівня етносамовизначення виступає результатом дії внутрішнього психологічного механізму формування стійкої етнопозиції - готовності представника етнічної спільноти до захисту фундаментальних інтересів свого етносу (таких, як збереження мови, культури, довкілля). У працях К. Абульханової-Славської, Б. Ананьева, Л. Анциферової, А. Брушлінського, І. Зязюна, Г. Костюка, О. Леонтьева, С. Максименка, C. Рубінштейна вивчається суб'єктність як системна якість психіки, що передбачає розгляд людської свідомості через призму її внутрішніх детермінант. Пщ етносуб'єктністю ми розуміємо цілісну засвоєність представником етносу правил, норм, особливостей своєї етнічної групи, що виникає на певному етапі його соціалізації, у результаті чого індивід набуває здатності приймати рішення стосовно важливих життєвих цілей, що мають значення для нього й значення для етносу. Завдяки етносуб'єктності формується відповідальність, тобто усвідомлена необхідність, обов'язок взаємодії особистості із соціумом, що дає можливість змінювати соціальне середовище й самого себе. Отже, йдеться про активну роль суб'єкта в етнічному світі, з яким він взаємодіє. Формування позитивної етнічної ідентичності підростаючого покоління є важливим педагогічним завданням освітніх закладів.2-й критерій: конструктивне сприйняття історії. Говорячи про конструктивізацію сприйняття історії, ми використовуємо ідеї нового напрямку розвитку психологічної науки, а саме - конструктивної психології (В. Слуцький, С. Яковенко) та принципи міждисциплінарної науки синергетики (І. Пригожий, І. Стенгерс, Г. Хакен). Запорукою прогресу та процвітання етносів, як відомо, є налагодження конструктивної діалогічної взаємодії засобами мирного співіснування та співпраці на основі взаємної вигоди, згоди та задоволення етнокультурних потреб. Процес формування конструктивного ставлення до історичних подій минулого та теперішнього може включати наступні моменти: усвідомлення, яке передбачає знання історичних фактів, виявлення та розуміння причинно-наслідкових зв'язків, історичної значущості подій в усій їх повноті та діалектичності; переживання, коли формується оцінкове ставлення до історичного факту з позицій загальнолюдських цінностей; етичну оцінку, центральним елементом якої є категорія "благо" і на її основі визначається та усвідомлюється цінність подій і фактів; власне конструктивізацію, яка включає вироблення суб'єктного ставлення до історичних подій минулого та теперішнього через всебічне осмислення означеного предмету суб'єктом пізнання.
   На цьому етапі необхідним є розуміння об'єктивного блага як загальнолюдської цінності, усвідомлене прагнення до справедливості, добра, свободи, краси в подіях, вчинках, стосунках. Таке розуміння зумовлює зміни в ставленні суб'єкта до об'єктів етнічного світу (у нашому випадку - фактів історії), зміни самого суб'єкта ставлення як носія етносамосвідомості, а в подальшому - зміни власне етнічного світу, з яким взаємодіє суб'єкт. Конструктивне сприйняття фактів історії передбачає вироблення реалістичного об'єктивного ставлення до них, яке означає не заперечення свого історичного минулого, а відмову від актуалізації деструктивних емоційних моментів, пов'язаних зі спогадами про війни та інші міжетнічні катаклізми.
   3-й критерій: етнічна толерантність. Основною умовою формування гармонійної етносамосвідомості є виховання в юного покоління гуманності та толерантності. Нехтування цими принципами може спричинити виникнення згубних тенденцій у розвитку етнічної самосвідомості, наприклад, формування гіперпозитивної ідентичності, яка стає результатом гіпертрофованого прагнення особистості до позитивної етнічної ідентичності (О. Шевченко). Хибна самоідентифікація учасників взаємодії та неправильне розуміння ними один одного є істотними психологічними чинниками міжетнічних конфліктів. У цьому плані видається перспективним реалізація в освіті діалогічних засад (Г. Бал, Я. Біблер, О. Бодальов, А. Волинець, О. Завгородня, В. Зливков, Г. Ковальов, С. Копилов, В. Красновакий, С Курганів, В. Литовський, 3. Мусатов, Н. Страйкуй, О. Суська). Формування етнічної толерантності, доброзичливого ставлення до представників інших етнічних культур сприяє розумінню юним поколінням важливості та необхідності налагодження міжкультурного діалогу.4-й критерій: розуміння акультураційних процесів та споживи діалогічної взаємодії між етносами. Акультурація, яку Р. Лінтон, Р. Редфілд та М. Херсковіц визначили як результат безпосереднього, довготривалого контакту груп з різними культурами, що виражається в зміні патернів культури однієї або обох груп, сьогодні охоплює всі народи на землі. На етнічну самосвідомість впливають нові цінності сучасної цивілізації, у результаті чого всередині окремого етносу відбувається зіставлення стратегій акультурації, кожна з яких має свої особливості й не може не впливати на міжетнічні відносини. Усі процеси, що відбуваються у суспільстві, повною мірою відображаються на діяльності загальноосвітніх навчальних закладів. Аналіз шкільної практики показує, що у частини школярів - представників різних етносів - виникли антиукраїнські настрої. Це призводить до виникнення напруги у молодіжному середовищі. Отже, виховання культури міжнаціонального спілкування у сучасних школярів має стати пріоритетним напрямком виховної діяльності шкіл. Основою для діалогу між культурами та опорою для школи повинна стати позиція розуміння взаємозалежності, взаємодоповнюваності моментів етнокультурної відмінності та єдності народів у загальній історії людства (М. Бахтін, В. Біблер, М. Гольберг, В. Москалець, В. Титов). Тому необхідно, щоб учні розуміли позитивний бік процесу акультурації, а саме включення етносу, нації в загальнолюдський діалог культур [6].
   Отже, погоджуючись з О. Гуренко, можна стверджувати, що процес виховання культури міжнаціонального спілкування - це системне психолого-педагогічне явище, перебіг якого залежить не лише від зовнішніх чинників (компетентні вчителі, належні умови, наявність полікультурного середовища, методична база та інше), але й від внутрішніх (особистісна позиція учнів, ставлення до представників різних національностей, рівень пізнавальної активності старшокласників, їх життєвий досвід тощо). Ці зовнішні та внутрішні чинники, особливості розвитку шкільного колективу мають враховуватися під час визначення завдань, що мають виконуватися на кожному з етапів виховання культури міжнаціонального спілкування в учнів загальноосвітніх шкіл [3].
   Висновки. Аналіз наукової літератури дозволив встановити, що з цієї проблеми здійснено значну кількість досліджень. Науковці (А. Авксентьев, В. Авксентьев, Є. Баграмов, Ю. Бромлей, О. Вішикова, Р. Гарсія, 3. Гасанова, Ф. Гороховський, Г. Дмитрієв, М. Євтух, В. Заслуженюк, М. Маклюєна, С Нієто, Н. Осипова, А. Пергей, В. Присакар, Ю. Саєнко, Д. Хупс, Є. Черікова та інші) по-різному тлумачать поняття "культура міжнаціонального спілкування" та розкривають його природу. Ми вважаємо, що сформованість культури міжнаціонального спілкування є результатом успішної соціалізації особистості в поліетнічному соціумі.
   Перспективою подальших пошуків у напрямку дослідження є більш детальна розробка проблеми виховання в учнівської молоді культури міжнаціонального спілкування.

ЛІТЕРАТУРА

1. Атрощенко Т. О. Розвиток культури міжнаціонального спілкування у студентському колективі / Т. О. Атрощенко // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Педагогіка. -Тернопіль, 1999. -№ 6. - С 92-95.
2. Боровський Ф. Я. Культура міжнаціонального спілкування / Ф. Я. Горовський, Л. Ф. Лаврова. - К., 1988. - 46 с
3. Губенко О. І. Теоретичні засади виховання культури міжнаціонального спілкування у студентської молоді / О. І. Гуренко // Вісник Київського міжнародного університету. Серія: Педагогічні науки: 36. наук. пр. - К : КиМУ, 2006. - Вип. 8. -С 81-90.
4. Заслюженюк В. С Формування в школярів культури міжнаціонального спілкування / В. С Заслюженюк, В. В. Присакар // Педагогіка і психологія. -1999.-№ 2.-С 66-75.
5. Кадиева Р. И. Формирование культуры межнационального общения в учебных заведениях многонационального региона / Р. И. Кадиева // Развитие личности в образовательных системах Южно-Российского региона. - Ростов-на-Дону Издательство РГПУ, 1997. - Ч. 2. - С. 200-204.
6. Михальчук Ю. О. Гармонізація етнічної самосвідомості старшокласників: психологічні аспекти / Ю. О. Михальчук // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології імені Г. С Костюка АПН України / за ред. С. Д. Максименка. - К, 2003. - Т. V, ч. 5. - С. 214-219.
7. Наушабаева С. У. Проблема поликультурного образования в американской педагогике (анализ концепции Д. Бэнкса) / С. У. Наушабаева // Педагогика. - 1993. - № 1. - С. 104-109.
8. Николаева Г. А. Сущностные характеристики культуры межнационального общения у подростков Российской Федерации / Г. А. Николаева
9. Педагогика межнационального общения : [учебное пособие] / под ред. проф. Д. И. Латышиной. - М. : Гардарики, 2004. - 320 с.
10. Римаренко Ю. І. Національний розвиток України / Ю. І. Римаренко. -К., 1995.-270 с.
11. Серова И. И. Культура межнационального общения / И. И. Серова. -Мн., 1986.-95 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com