www.VuzLib.com

Головна arrow Земельне право arrow Особливості правового регулювання розміщення зовнішньої реклами на земельних ділянках
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Особливості правового регулювання розміщення зовнішньої реклами на земельних ділянках

О. Паславська

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗМІЩЕННЯ ЗОВНІШНЬОЇ РЕКЛАМИ НА ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНКАХ

   Стаття висвітлює проблеми, пов'язані з порядком виділення і використанням земельних ділянок під розміщення зовнішньої реклами за законодавством України. Розміщення зовнішньої реклами розглядають як одну з форм землекористування.
   Ключові слова: зовнішня реклама; земельна ділянка; органи місцевого самоврядування; земельне законодавство; договір оренди.
   Згідно з чинним земельним законодавством правовими формами використання земельних ділянок в Україні є право власності та право користування. Право землекористування - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності. Земельний Кодекс України (далі ЗК) у главі 15 визначає два види землекористування - постійне і тимчасове. Причому право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності, а також громадські організації інвалідів України, без встановлення строку (ст. 92 ЗК України). Право тимчасового землекористування виникає у землекористувачів на підставі укладеного договору оренди (ст. 93 ЗК).
   Питанню використання земель в Україні у сучасній юридичній літературі приділяється значна увага. Зокрема, слід виділити праці Н.І. Титової, О.О. Погрібного, Ю.С. Шемшученка, П.Ф. Кулинича, В.Л. Мунтяна, В.І. Семчика, В.І. Андрейцева та ін. Але ці та інші автори ґрунтовно та всебічно досліджують такі актуальні правові аспекти земельних відносин в Україні, як: проблеми земельних прав громадян та їхній захист, правовий режим земель сільськогосподарського призначення, правове регулювання земельних відносин тощо. Проте у сучасній земельно-правовій літературі питання щодо використання земельних ділянок під розміщення зовнішньої реклами практично не висвітлювалося. Це зумовлене передусім нетривалою дією основних нормативно- правових актів, в яких врегульовано право на розміщення зовнішньої реклами на земельних ділянках. Це, зокрема, Закон України “Про рекламу” від; Типові Правила розміщення зовнішньої реклами, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 1998 р. № 1511; Наказ Державної служби автомобільних доріг України від 29 вересня 2005 р. № 414 “Про затвердження порядку видачі дозволів на розміщення, будівництво, реконструкцію та функціонування об’єктів сервісу на землях дорожнього господарства та згод і погоджень на об’єкти зовнішньої реклами вздовж автомобільних доріг загального користування”.
   Питання реклами як такої більше розглядається в контексті інтелектуальної власності, інформаційного, цивільного та підприємницького права, але лише як об’єкти інтелектуальної власності. Зокрема, О.А. Підопригора та О.Д. Святоцький досліджують рекламу як об’єкт захисту від недобросовісної конкуренції, непомірне використання чужих рекламних матеріалів [9, с. 183].
   Крім того, необхідно врахувати ще й те, що ще донедавна (початок 90-х років) питання реклами як такої не було характерним. На сьогодні такий розвиток подій вже набуває масового характеру, і тому, зважаючи на інтенсивний наступальний хід реклами, це може бути проблемою для землевласників. В зв’язку з цим попробуємо проаналізувати дану проблему з урахуванням норм діючого законодавства. Перш ніж приступити до висвітлення цієї проблеми, поставимо запитання: “Чи буде вважатися самозахопленням земельної ділянки розміщення на ній зовнішньої реклами без укладення відповідного договору оренди з її власником?” Стаття 1 ЗК України визначає, що земля є основним національним багатством, дослівно відтворюючи положення ст. 14 Конституції України про роль землі як основного національного багатства. Тому специфічність такого об’єкту, як земля, й зумовлює потребу в особливій її охороні саме як національного багатства. Можна вважати, що вже саме законодавче закріплення земельних прав і обов’язків землевласників і землекористувачів є реалізацією однієї з форм охорони земель. Адже диференціюючи правові режими різних категорій земель, особливості земельної правосуб’єктності власників земельних ділянок та землекористувачів, а також права та обов’язки всіх учасників земельних правовідносин, держава тим самим реалізує політику охорони земель.
   Земельний Кодекс України визначає, що суб’єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності, територіальні громади - на землі комунальної власності, та держава - на землі державної власності (ст. 80 ЗК).
   Основною правовою формою використання земель в Україні є реалізація права власності на землю, яке виступає у формі державної, комунальної та приватної власності. Проте, поряд з правом власності на землю, чинне земельне та цивільне законодавство передбачає й право землекористування, яке може здійснюватися особами, що не є власниками земельних ділянок. Саме таку форму реалізації права на землю і використовується для розміщення зовнішньої реклами. Розміщення зовнішньої реклами здійснюється, як правило, на землях, які відносяться до земель комунальної чи державної власності. Стаття 12 ЗК визначає, що право розпорядження землями територіальних громад належить органам державної влади та місцевого самоврядування, які у межах своїх повноважень передають землі у власність або в користування. Повне розмежування земель комунальної і державної власності здійснюється за законом України “Про розмежування земель державної та комунальної власності” від 5 лютого 2004 р.
   Основи рекламної діяльності на Україні визначає Закон України “Про рекламу” від 3 липня 1996 р.
   Відповідно до ст. 1 даного Закону під зовнішньою рекламою розуміють рекламу, розміщену на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розміщених на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного устаткування, над проїжджою частиною вулиць і доріг.
   За ст. 16 цього Закону розміщення зовнішньої реклами в населених пунктах здійснюється на підставі дозволів, виданих виконавчими органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому тими ж органами на підставі Типових правил, затверджених Кабінетом Міністрів України (Постанова КМУ від 29 грудня 2003 р. № 2067). Отож, Закон України “Про рекламу” відсилає нас до ще одного нормативно-правового акта, який також має статус спеціального документа, що регулює рекламну галузь.
   Так, згідно з п. 3 Типових правил, зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів і в порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад. Пунктом 9 цих правил передбачений вичерпний перелік документів, на підставі яких видається дозвіл про розміщення зовнішньої реклами. В цьому переліку відсутні вимоги про надання розповсюджувачами зовнішньої реклами документів, які б підтверджували право власності або користування земельною ділянкою, на якій планується розмістити зовнішню рекламу, що може стати причиною самовільного захоплення земельних ділянок під розміщення конструкцій для зовнішньої реклами.
   В силу п. 23 Типових правил дозвіл надається терміном на п’ять років, якщо менший термін не вказаний в заяві. А вже п. 24 тих же Правил вказує, що виданий дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами і виконання робіт, пов’язаних з розміщенням рекламного засобу.
   При цьому в самому дозволі виконавчий орган сільської, селищної, міської ради узгоджує місце розміщення відповідного рекламного засобу, що підтверджується змістом терміна “дозвіл”. Так, під дозволом слід розуміти документ встановленої форми, виданий розповсюджувачеві зовнішньої реклами на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на відповідний строк і у визначеному місці (пункт 2 Типових правил). Відповідно до п. 2 тих же Типових правил, під місцем розміщення зовнішньої реклами розуміють площину зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або відведеної території на відкритій місцевості у межах населеного пункту, яка надається розповсюджувачеві зовнішньої реклами у тимчасове користування.
   Отож, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, приймаючи рішення про видачу дозволу на розміщення зовнішньої реклами, надає розповсюджувачу зовнішньої реклами право користування відповідною земельною ділянкою або місцем. Але ст. 16 Закону України “Про рекламу” передбачає, що при розміщенні об’єктів зовнішньої реклами на територіях, будинках та спорудах поза населеними пунктами, що знаходяться у приватній чи колективній власності, розповсюджувач реклами зобов’язаний отримати від їх власників або уповноважених ними органів (осіб) письмову згоду на розміщення зовнішньої реклами.
   Отже, для розміщення зовнішньої реклами, як зазначає Н.О. Саніахметова, необхідно отримати не лише дозвіл відповідного органу місцевого самоврядування, а при розміщенні реклами на будинках і спорудах - також дозвіл зазначених осіб, що здійснюється на підставі договору з власником чи уповноваженою ним особою, де визначаються розмір та порядок внесення плати за розповсюдження реклами [8, с. 622]
   Стаття 19 Земельного кодексу України визначає категорії земель, на яких також можуть бути розміщені об’єкти зовнішньої реклами. Найбільш поширеною є зовнішня реклама, розміщена на землях автомобільного транспорту та дорожнього господарства, які можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
   Правове регулювання розміщення зовнішньої реклами на землях автомобільного транспорту здійснюється спеціальним “Порядком видачі дозволів на розміщення, будівництво, реконструкцію та функціонування об’єктів сервісу на землях дорожнього господарства та згод і погоджень на об’єкти зовнішньої реклами вздовж автомобільних доріг загального користування”, затвердженого наказом Державної служби автомобільних доріг України від 29.09.2005 р. № 414.
   На землях дорожнього господарства вздовж автомобільних доріг державного значення та територіальних доріг - надає згоду на розміщення спеціальних конструкцій і зовнішньої реклами на землях дорожнього господарства поза межами населених пунктів, погоджує дозволи на розміщення зовнішньої реклами у межах населених пунктів, реєструє і скасовує їх Державна служба автомобільних доріг України. При узгодженні розміщення об’єктів зовнішньої реклами всі рішення приймаються Державною службою автомобільних доріг України тільки на підставі обґрунтувань та висновків, якщо розміщення спеціальної конструкції для зовнішньої реклами планується у смузі відведення автомобільної дороги або потребує її використання при обслуговуванні. Для об’єктів зовнішньої реклами висновки включають: відповідність місця розташування об’єкта до нормативних вимог; рекомендації щодо запобігання аваріям; створення безпечних умов для дорожнього руху та збереження навколишнього середовища.
   Питання відповідності розміщення спеціальних конструкцій і зовнішньої реклами перевіряються представниками Служби або уповноваженого нею Органу. При невідповідності розміщення даних об’єктів до вимог узгодженого проекту (або схеми), вони підлягають демонтажу (ліквідації) їх власником (розповсюджувачем реклами) або дорожньо-експлуатаційними організаціями. Втрати, пов’язані з демонтажем спеціальних конструкцій і зовнішньої реклами, несуть їх власники (розповсюджувачі реклами).
   Разом з тим, надання у тимчасове користування земельних ділянок уздовж автомобільних доріг загального користування здійснюється відповідно до чинного законодавства. Глава 15 Земельного кодексу України визначає, що одним із видів тимчасового користування земельною ділянкою є оренда земельної ділянки (ст. 93 ЗК). Під правом оренди земельної ділянки розуміють засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
   Пунктом 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами встановлено, що плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що є у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою).
   Доречно буде зауважити, що у чинному земельному законодавстві зустрічаємо терміни як “використання земель” (ст. 22, 24, 26 та ін ЗК України), так і “користування землями” (ст. 22, 88, 93 ЗК України), але їхній зміст не конкретизується. Тому видається доцільним дати офіційне тлумачення цих термінів, які насправді мають нетотожне поняття. Таку ж думку висловлює і Н.І. Титова, яка розуміє під терміном “землевикористання” функціональну виробничу діяльність (працю) на землі, а “землекористування” - як правомочності суб’єкта права власності на землю [7, с. 70]. Отже для розміщення конструкцій зовнішньої реклами земельні ділянки надаються у користування, а не використання.
   Отже можемо дійти висновку, що для користування земельною ділянкою під зовнішню рекламу необхідні не лише рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування про виділення земельної ділянки для розміщення зовнішньої реклами, але й укладення договору оренди цієї земельної ділянки з її власником з обов’язковим визначенням розміру орендної плати як однієї з істотних умов договору. Адже ст. 1 Закону України “Про оренду землі” і ст. 93 Земельного кодексу України визначають оренду землі як “засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності”. Адже основним документом, який регулює відносини між орендодавцем земельної ділянки і орендарем, є договір оренди земельної ділянки. З огляду на специфіку користування земельними ділянками під розміщення зовнішньої реклами та особливості об’єкта цих відносин, договори оренди можуть відіграти провідну роль у врегулюванні порушень прав власників земельних ділянок, і, як слушно зазначає Н. Ільків, врахувати певні специфічні особливості цих відносин [6, с. 138].
   Тому цілком справедливими є звернення власників земельних ділянок до суду про притягнення до адміністративної відповідальності розповсюджувачів зовнішньої реклами при відсутності договорів оренди земельних ділянок як за самовільне захоплення цих ділянок під розміщення конструкцій зовнішньої реклами. Зокрема, свої позовні вимоги вони мотивують тим, що під час перевірки вимог земельного законодавства органи земельного контролю фіксують факти самовільного захоплення земельних ділянок розповсюджувачами зовнішньої реклами, що виявляється у відсутності договорів оренди з власниками цих земельних ділянок. Викладене вище дає підстави дійти таких висновків:
   1. Розміщення зовнішньої реклами є однією з правових форм користування земельними ділянками.
   2. Для розміщення зовнішньої реклами необхідно укладати договір оренди земельної ділянки з її власником з обов’язковим визначенням розміру орендної плати як однієї з істотних умов договору.

   1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р //Відомості Верховної Ради України. - 1996, -№ 36. - Ст. 164.
   2. Земельний Кодекс України від 25 жовтня 2001 р. //Відомості Верховної Ради України. - 2002.-№ 3-4. - Ст. 27 зі змінами та доповненнями станом на 16.09.2008 р.
   3. Закон України “Про оренду землі” від 6 жовтня 1998 р. //Урядовий кур’єр. - 2003, 5 листопада із змінами і доповненнями станом на 16.09.2008 р.
   4. Закон України “Про рекламу” від 3 липня 1996 р.
   5. Типові Правила розміщення зовнішньої реклами. Затверджені. Постановою КМУ від 23 вересня 1998 р. № 1511.
   6. Титова Н. Землі сільськогосподарського призначення: права громадян України. Науково-навчальний посібник. - ПАІС, Львів. - 2005. С. 367.
   7. Титова Н. До концепції нового основного земельного закону України.//Право України.- 200. - № 4.
   8. СаніахметоваН. Підприємницьке право. Суб’єкти підприємництва. Кредитування. Оренда. Лізинг. Зовнішньоекономічна діяльність. Інвестиції. Антимонопольне законодавство. Захист від недобросовісної конкуренції. Реклама. - К.: “А.С.К.”, 2001. - 700 с.
   9. Право інтелектуальної власності: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. - К.Видавничий Дім “Ін Юре”, 2002. - 624 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com