www.VuzLib.com

Головна arrow Земельне право arrow Поняття "правовий режим земель": підходи до тлумачення
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Поняття "правовий режим земель": підходи до тлумачення

Н. Барабаш

ПОНЯТТЯ “ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ”: ПІДХОДИ ДО ТЛУМАЧЕННЯ

   У статті ми спробували дослідити наукові підходи до дослідження категорії “правовий режим”, проаналізовано окремі наукові позиції визначення поняття “правовий режим”, розкрито зміст правового режиму земель. Висловлено пропозицію закріпити в Земельному кодексі України норму-дефініцію, яка б розкривала поняття “правовий режим земель”.
   Ключові слова: режим, правовий режим, правовий режим земель.
   Динамічні соціально-економічні, політичні, культурні, національні, екологічні, демографічні, інформаційні й інші процеси, які відбуваються в сучасному суспільстві, відображаються на змінах у правовій сфері. Внаслідок модифікації суспільних відносин модифікується і юридична форма, всі її складові частини. Одним із елементів цієї форми є правовий режим [1, с. 16].
   У національному законодавстві України поняття “правовий режим” вживається в багатьох нормативно-правових актах. І навіть в Основному Законі України - Конституції [2] використовуються поняття “правовий режим власності”, “правовий режим державного кордону”, “правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації”.
   Широке застосування терміна “правовий режим” зустрічається в земельному праві. Використання даної правової категорії в земельному праві дозволяє виявити його суть, оскільки поняття “правовий режим земель” відображає особливий характер правового регулювання використання і охорони земель. Саме земля, як говориться у ст. 14 Конституції України, є основним національним багатством, що є під особливою охороною держави. 1.1. Євтіхєєв відзначав, що “для земельного права характерний не спосіб правового регулювання (договірний чи односторонній), не суб’єкт правовідносин, а той речовий об’єкт - земля, призначення якої є максимальне виробництво продуктів...” [3, с. 102].
   У земельному законодавстві також є термін “правовий режим”, однак зміст даної категорії не розкривається. Термін досить тривалий час вживається і у наукових дослідженнях, проте серед правознавців відсутній єдиний підхід до його розуміння.
   Саме тому метою даного дослідження є визначення змісту поняття “правовий режим земель”. Для цього необхідно з’ясувати і проаналізувати наукові підходи до дослідження основних особливостей такого явища, як правовий режим.
   У деяких наукових дослідженнях досить часто застосовуються одночасно поняття “режим” і “правовий режим”. Термін “режим” більш багатозначне за своїм змістом і вживається в різних значеннях і контекстах. Етимологічно “режим” походить від франц. “regime” - порядок (упорядковувати) та лат. - “regimen” - управління, керівництво і може означати: 1) точно встановлений розпорядок життя, праці, відпочинку тощо; 2) систему заходів, правил, запроваджуваних для досягнення певної мети; 3) певні умови, необхідні для забезпечення роботи, функціонування, існування чого-небудь [4, с. 1208]. Автори юридичної енциклопедії під режимом розуміють встановлений національними законодавствами і нормами міжнародного права порядок у суспільних відносинах [5, с. 267]. Отже, як бачимо, однозначності в розумінні терміна “режим” також немає. В юридичній літературі зустрічаються також різні точки зору тлумачення змісту поняття “правовий режим” й виділяються різні наукові напрями до дослідження зазначеного феномена. Так, з метою систематизації наукових позицій щодо категорії “правовий режим” А. Спаський пропонує наведені в юридичній науці підходи до дослідження цієї категорії поділити на два напрями: управлінський та сутнісно-правовий [6, с. 28].
   На наш погляд, дослідження правового режиму лише з позиції управлінського підходу значно звужує поле вивчення цього правового явища. Це поняття досліджуєтьсяють не лише вчені-адміністративісти, а й науковці інших галузей права, таких як цивільне право, земельне право, конституційне право та ін. В такому випадку потрібно виділяти напрямок, який би відображав наукові дослідження представників інших галузей права або досліджувати правовий режим в рамках напряму, який об’єднує наукові підходи до тлумачення його змісту як вчених адміністративного права, так і науковців інших галузей права. Що стосується сутнісно-правового напряму, то потрібно погодитися з думкою A. Спаського, що він є продуктивнішим підходом до вивчення поняття “правовий режим”. На його погляд, до розгляду і дослідження правового режиму потрібно підходити з точки зору впливу права на суспільні відносини, а не управління людською діяльністю та її процесами, яка без наявності правової форми не є предметом пізнання юриспруденції [6, с. 29]. Іншої думки дотримується російський науковець О С. Родіонов. Він розрізняє категорію “правовий режим” на спеціально-галузевому рівні та як загальнотеоретичну концепцію [7, с. 20]. Інші вчені, зокрема В.Б. Ісаков [8, с. 34], С.С. Алексєєв [9, с. 170], звертали увагу на те, що в галузі юридичної науки вивчали правовий режим передусім на галузевому рівні, однак згодом він став об’єктом дослідження як галузевого, так і загальнотеоретичного рівнів.
   Прихильниками загальнотеоретичного рівня вивчення правового режиму є: С.С. Алексєєв, В.К. Бабаєв, В.М. Баранов, Б.Я. Бляхман, В.І. Гойман, В.Б. Ісаков,B. М. Корельський, А.В. Малько, Н.І. Матузов, Л.А. Морозова, В.Д. Перевалов,О.С. Родіонов, А. Спаський, Л.В. Томаш, Е.Ф. Шамсумова та ін. До науковців які, досліджують правові режими окремих галузей права чи правовий режим будь- якого окремого об’єкта даної галузі і поряд з тим вдаються до аналізу загальних ознак правового режиму, належать: Р. Афанасієв, Д.Н. Бахрах, І.Л. Бачіло,О.С. Іоффе, І.І. Каракаш, А.В. Луняченко, О.О. Погрібний, І.О. Розанов, В.Б. Рушайло, Н.І. Титова, В.І. Сенчіщев, Е.А. Суханов, Ю.С. Шемшученко та ін. Звичайно, проаналізувати визначення правового режиму різними науковцями в межах однієї статті неможливо. Звернемо увагу на останні дослідження цього питання такими вченими, як Б.Я. Бляхман, О.С. Родіонов, А.С. Спаський, Е.Ф. Шамсумова.
   Так, автор кандидатської дисертації “Правові режими: Теоретичний аспект” Е.Ф. Шамсумова дає визначення як поняття “режим”, так і поняття “правовий режим”. Під режимом вона розуміє комплексне системоутворююче встановлення порядку, яке відображає сукупність реально існуючих суспільних відносин, які складаються в процесі життєдіяльності із взаємодії саморегулюючих і одночасно регулюючих систем, у визначений проміжок часу, на визначеній території, відносно визначеного об’єкта [10, с. 11]. Правовий режим визначають як особливий порядок законодавчого врегулювання діяльності, дій чи поведінки фізичних і юридичних осіб у різних сферах суспільних відносин або на певних об’єктах, який охоплює встановлення механізму забезпечення фактичної реалізації системи стимулів, нормативів, гарантій, заборон, зобов’язань, обмежень, а також їх компетентне виконання, застосування заходів примусу і притягнення винних до відповідальності [10, с. 15]. У своєму монографічному дослідженні Е.Ф. Шамсумова приходить до висновку про те, що категорія “правовий режим” складна і багатогранна, відповідно можливий двоякий підхід, тобто правовий режим можна розглядати в широкому і вузькому значеннях. Під правовим (юридичним) режимом в широкому значенні розуміється закріплене правовими нормами і забезпечене сукупністю юридичних засобів комплексне системоутворююче встановлення порядку, яке відображає реально існуючі суспільні відносини і рівень розвитку правової системи в цілому, які складаються в процесі життєдіяльності із взаємодії саморегулюючих і одночасно регулюючих підсистем у визначений проміжок часу на визначеній території і відносно визначеного об’єкта. У вузькому значенні правовий режим - це закріплене в нормах права особливе поєднання юридичного інструментарію (юридичних засобів), яке характеризується наявністю визначених умов, конкретністю (визначеністю) суспільних відносин, відносністю до визначеного об’ єкта і яке переслідує сприятливу, корисну для суспільства і держави ціль. Правовий (юридичний) режим у вузькому значенні пропонуємо називати спеціалізованим (галузевим) [11, с. 59-60].
   Отже, з поданих дефініцій неважко помітити протиріччя у роздумах науковця. Режим визначається як “встановлення порядку”, а правовий режим тлумачиться як “порядок”. Більше того, як випливає з визначення правового (юридичного) режиму в широкому значенні, відбувається ототожнення двох категорій: правовий режим та режим, тобто правовий режим визначається як і термін режим.
   Окремі вчені, зокрема А. Спаський [6, с. 29] та О.С. Родіонов [12, с. 26], запропоноване Е. Шамсумовою визначення правового режиму вважають досить громіздким і вказують на його нечіткий характер. На їхній погляд, пов’язано це з тим, що визначення правового режиму Е. Шамсумовою є збірним, не побудоване на родовій категорії “режим” і характеризується відсутністю ознак, котрі притаманні тільки юридичному режиму як правовому явищу. Крім того, у наведених нею ознаках правового режиму та його визначенні простежується відсутність зв’язку цього правового явища з іншими елементами правової системи (нормами права, правовідносинами). Також це визначення “перевантажене синонімічними термінами”, що й пояснює громіздкий характер. По-іншому пропонує визначити правовий режим О.С. Родіонов. На його думку, правовий режим - це встановлений законодавством особливий порядок регулювання, представлений специфічним комплексом правових засобів, який за допомогою оптимального поєднання стимулюючих і обмежуючих елементів створює конкретну ступінь сприятливості або несприятливості з метою безперешкодної реалізації суб’єктами права своїх інтересів [12, с. 38].
   На думку вченого правовий режим можна визначити також і як сукупність юридичних засобів, які встановлюються і забезпечуються державою з метою врегулювання конкретних суспільних відносин шляхом обмеження одних і стимулювання інших сторін діяльності окремих суб’єктів права. Іншими словами, правові режими “створюють конкретну ступінь сприятливості або несприятливості для задоволення інтересів окремих суб’єктів права” [13, с. 157].
   На думку Б.Я. Бляхмана, правовому режиму притаманні наступні основні ознаки: 1) він встановлює законодавством і забезпечує державою; 2) має ціль специфічним способом регламентувати конкретні області суспільних відносин, виділяючи в часових і просторових межах ті чи інші суб’єкти і об’єкти права; 3) він є особливим порядком правового регулювання, що складається з сукупності юридичних засобів і характеризується відповідним їх поєднанням; 4) створює певний ступінь сприятливості або несприятливості для задоволення інтересів суб’єктів права [14, с. 8-9].
   Наведений погляд О.С. Родіонова та Б.Я. Бляхмана найбільш повно та точно визначає правовий режим як загальнотеоретичну категорію. Пояснюється це тим, що визначення має логічно побудовану форму, у дефініції правового режиму відображаються основні ознаки даного правового явища, простежується структура правового режиму як основнео визначальне слово використовується термін “порядок”, адже саме порядок і є одним із значень поняття “режим”.
   А. Спаський переконаний, що правовий режим необхідно розглядати з точки зору його онтологічного зв’язку з іншими елементами правової системи (правовими принципами, нормами права, правовідносинами тощо). За такого розумінні правовий режим має відображати атмосферу (специфіку) правового впливу, в якій функціонують інші елементи правової системи, тобто виступати правовою формою їх функціонування, а також характеризувати взаємодію цих елементів із соціальними неправовими явищами [15, с. 13]. Своєю чергою, вчений в аналізі поняття “правовий режим” виділяє три рівні: на першому рівні, або в найбільш узагальненому розумінні, правовий режим є правовою формою, комплексом правових засобів, що відображає специфіку правового впливу, порядок функціонування правових явищ та їхній взаємозв’язок з іншими елементами суспільного життя; у спеціально-юридичному розумінні правовий режим - це правова форма, що характеризує процес правового регулювання у певній сфері суспільного життя і є комплексом правових засобів, якими забезпечується порядок динаміки правовідносин у часі й просторі та визначаються напрями цього регулювання; на останньому рівні (одиничне розуміння правового режиму) під правовим режимом розуміється правова форма, що є сукупністю норм та способів їхньої реалізації у конкретній сфері суспільного життя, за допомогою яких забезпечується порядок динаміки конкретних правовідносин у часі й просторі та визначаються напрями правового регулювання [15, с. 14-15].
   Практично в більшості випадків вчені визначають правовий режим як особливий правовий порядок. Визначення категорії “правовий режим” через категорію “порядок” певною мірою виправдано, оскільки етимологічно режим походить від слова “порядок”.
   Правовий режим є свого роду “укрупнений блок” в загальному арсеналі правового інструментарію, який з’ єднує в єдину конструкцію визначений комплекс правових засобів. І з цього погляду ефективне використання правових засобів при вирішені тих чи інших спеціальних задач в значній мірі полягає в тому, щоб вибрати для вирішення відповідної задачі правовий режим, відпрацювати його відповідно до специфіки цієї задачі і змісту регулюючих відносин [9, с. 171].
   У межах кожного правового режиму завжди беруть участь всі способи правового регулювання. Але в кожному режимі - і це визначає його специфіку - один із способів, як правило, є домінантною, яка визначає весь його облік та створює специфічну направленість, клімат, настрій в регулюванні [9, с. 171].
   У зв’язку з цим погоджуємося з думкою ряду вчених, таких як Б.Я. Бляхман [14, с. 8-9], Н.І. Матузов і А.В. Малько [16, с. 17], О.С. Родіонов [12, с. 38], що правовий режим можна визначити як встановлений законодавством особливий порядок регулювання, представлений специфічним комплексом правових засобів, який за допомогою оптимального поєднання стимулюючих і обмежуючих елементів створює конкретну ступінь сприятливості або несприятливості з метою безперешкодної реалізації суб’єктами права своїх інтересів.
   Правовий режим характерний для різних за своєю юридичною природою об’єктів. Одним із таких об’єктів є земля. На зв’язок, який існує між землею як об’єктом правовідносин і її правовим режимом вказував Г.А. Аксененок. Полягає цей зв’язок у тому, що коли ми говоримо про землю як об’єкт земельних правовідносин, маємо на увазі землю не в її природному стані, як дар природи, а землю, по відношенню до якої встановлений визначений правовий режим, з огляду на те вона і стає об’єктом права, об’єктом земельного правовідношення” [17, с. 137].
   Поняття “правовий режим” в земельному праві застосовується для характеристики: 1) всіх земель (загальний правовий режим); 2) окремих категорій земель (особливий правовий режим); 3) видів земель в межах тієї чи іншої категорії (спеціальний правовий режим); 4) земельної ділянки чи частини земельної ділянки (конкретний правовий режим) [18, с. 49].
   У земельному законодавстві хоча і зустрічається термін “правовий режим”, однак зміст даної категорії не розкривається. Немає чіткості у визначенні правового режиму земель і в науковій літературі.
   На підставі аналізу різноманітних позицій вчених з даного питання, у розвитку і визначенні поняття “правовий режим земель” можна виділити два етапи: радянський та сучасний (пострадянський, період реформування) періоди.
   У радянський період дослідженням поняття та змісту правового режиму земель займалися такі науковці, як: Г.А. Аксененок, А.В. Венедіктов, М.А. Гурвич, М.І. Дембо, 1.1. Євтіхієв, М.Д. Казанцев, Н.І. Краснов, В.С. Шелестов та ін. Розуміння поняття правового режиму земель тісно пов’язане з визначенням його змісту, тобто зі складом елементів, які до нього входять. Підсумовуючи радянський період у розвитку і вивченні поняття “правовий режим земель”, не важко помітити, що головним елементом правового режиму земель є право виключної державної власності. І це зрозуміло, адже основу земельних відносин в СССР складала державна власність на землю. Виключний характер державної власності на землю означав, що власником землі може бути лише держава, а земля могла надаватися тільки в користування. У зв’язку з цим будь-яке господарювання на землі здійснювалося лише на основі юридичного титулу права землекористування.
   Правове регулювання використання землі, яке виражається в сукупності норм, що охоплюються інститутом права землекористування, було другим елементом правового режиму земель. Особливістю землі як об’єкта правового режиму було те, що правовий режим землі як об’єкта права землекористування був похідним і залежним від правового режиму землі як об’ єкта права власності.
   До структурних елементів правового режиму земель належали також державне управління земельним фондом і охорона землі як об’ єкта права державної власності і об’ єкта права землекористування. Зміна характеру земельних відносин і розвиток сучасного земельного законодавства призвели до трансформації поняття “правовий режим земель” і, своєю чергою до зміни та уточнення змісту даної категорії. Так, головний елемент правового режиму земель, а саме - монопольне становище державної власності на землю, замінено різними формами власності на землю.
   Інститут права землекористування теж зазнав перетворень, суть яких зводиться до розширення його змісту. Адже раніше, коли земля перебувала у виключній власності держави, йшлося про можливість інших суб’єктів (крім держави) бути лише суб’єктами землекористування. На сьогодні ж, оскільки переважна більшість земель може бути не лише у державній власності, а й належати іншим власникам, то у правову режимі земель необхідно наголосити не тільки на порядку землекористування, а й на порядку використання земель власниками. Висвітлення зазначеного питання на сучасному етапі частково знайшло місце у творчому доробку як російських, так і українських вчених: А.П. Анісімова, A. І. Бобильова, С.А. Боголюбова, А.Г. Василенко, Д.М. Демічева, Б.В. Єрофєєва, І.А. Іконіцької, О.І. Красова, А.А. Мінаєвої, Н.А. Шингеля тощо (російські вчені); B. І. Андрейцева, М. Гребенюка, І.І. Каракаша, П.Ф. Кулинича, О.О. Погрібного, В.І. Семчика, Н.І. Титової, А.П. Шеремета, М.В. Шульги та ін. (українські вчені- правознавці). Зупинимося на окремих з них.Так, О.І. Красов виділяє наступні основні елементи поняття “правовий режим земель”: право власності на землю; інші права на землю; управління використання і охороною земель; правову охорону земель; міру відповідальності за порушення земельного законодавства [19, с. 39]. О.І. Красов визначає правовий режим земель як визначення в законодавстві змісту права власності, інших прав на земельні ділянки, управління в галузі використання і охорони земель, заходів по охороні земель, шляхом встановлення основного цільового призначення земель, територіального зонування, обмеження прав, публічних сервітутів і встановлення дозволеного використання [20, с. 23]. Отже, крім вищезазначених елементів правового режиму земель, науковець виділяє нові елементи. Зокрема, невід’ємним елементом правового режиму земель є обмеження прав осіб, які використовують земельні ділянки через встановлення зон з особливими умовами використання земель, санітарних, охоронних зон тощо. Метою встановлення таких зон - обмежити права осіб, які використовують земельні ділянки, зазвичай в публічних інтересах. Правовий режим залежить також від того, встановлений по відношенню до нього публічний сервітут чи ні. Цільове призначення відповідних земель, яке лежить в основі розмежування земель на категорії, зонування територій, що служить засобом уточнення і деталізації правового режиму конкретної категорії земель, дозволене використання земельної ділянки - це також елементи поняття “правовий режим земель” [20, с. 24].
   Зустрічається у навчальній літературі і така позиція науковця, згідно з якою поняття “правовий режим земель” є сукупністю правових норм, які визначають зміст і особливості таких його елементів, як право власності на землю, права на землю осіб - не власників земельних ділянок, управління у сфері використання і охорони земель, підстави і порядок примусового припинення прав на землю і регулювання обороту земельних ділянок [21, с. 120].
   Не важко помітити, що О.І. Красов уточнює і змінює деякі елементи правового режиму земель. Наприклад, інститут відповідальності за порушення земельного законодавства не розглядається як елемент поняття “правовий режим земель”. Як елемент автор визначає лише частинку даного інституту, а саме - міри відповідальності, які передбачені безпосередньо земельним законодавством - примусове припинення прав на землю (примусове вилучення земельної ділянки). Виділяється новий елемент правового режиму земель, а саме - питання правового регулювання обороту земельних ділянок. Такий правовий інститут, як правова охорона, вже не визнається окремим елементом поняття “правовий режим земель”. На думку професора, міри по охороні земель включений до змісту прав на землю шляхом закріплення передусім обов’язків з охорони земель. Крім того, завдання охорони земель вирішується шляхом здійснення відповідних функцій управління і організаційних мір [21, с. 120]. Що стосується поділу земель на категорії, територіального зонування, встановлення обмежень земельних прав, публічних сервітутів, то науковець визначає їх уже не як елементи правового режиму земель, а як способи визначення правового режиму земель [21, с. 126]. За визначенням С. А. Боголюбова, правовий режим земель визначається сукупністю правил їх використання і включення в цивільний обіг, охорони, контролю і моніторингу, встановлених земельним, містобудівельним, лісовим, природоохоронним та іншим законодавством, законодавством про надра, і поширюється на землі відповідної категорії [22, с. 34-35].
   Визначаючи зміст даної категорії, вчений виділяє дві функції управління у галузі використання та охорони земель - контроль за використанням земель і моніторинг земель. Щоправда, окрім цих функцій, управління у галузі використання і охорони земель виконує й інші, а тому, з’ясовуючи поняття правовий режим земель, важливо виділяти інститут управління у галузі використання та охорони земель, а не його функції. Автор виділяє також новий елемент змісту правового режиму земель: правила включення земель у цивільний обіг. А.П. Анісімов стверджує, що правовий режим земель - це особливий диференційований порядок регулювання життєдіяльності в межах категорії земель, який реалізується шляхом встановлення суб’єктам стимулів і обмежень в галузі раціонального використання і охорони земель, а також особливостей управління даною територією в порядку, встановленому містобудівельним, земельним, екологічним та іншим законодавством, а також нормативно-правовими актами органів місцевого самоврядування [23, с. 66].
   А.Г. Василенко вважає, що правовий режим земель у сучасних умовах можна розуміти як визначений законом порядок встановлення прав власності, управління, використання і охорони для різних категорій землі [24, с. 26]. Окрім цього, визначаючи зміст правового режиму земель, вона приходить до висновку, що: в першу групу правових норм, які характеризують зміст правового режиму земель, входять норми, що встановлюють майнові права на землю; в другу - норми, які встановлюють порядок державного регулювання земельних відносин; в третю групу представляють норми, які визначають особливості господарського та іншого використання земель різних категорій; до четвертої групи відносяться норми, що характеризують правову охорону земель, міри відповідальності, передбачені за порушення земельного законодавства [24, с. 14-15]. Більше того, А.Г. Василенко підкреслює, що вказані інститути включають в себе всі можливі, більш глибше диференційовані елементи правового режиму земель [24, с. 27].
   Висвітлення зазначеного питання частково знайшло місце і у творчому доробку академіка В.І. Андрейцева. Під правовим режимом земель він розуміє встановлений нормативно-правовий порядок, який визначає поведінку суб’єктів земельних правовідносин щодо земель, земельних ділянок як до об’єктів права власності, управління, користування, відтворення, збереження та охорони з метою їх раціонального (економного й ефективного) використання і задоволення різноманітних потреб заінтересованих осіб, захисту їхніх земельних прав [25, с. 158].
   Проаналізувавши дане визначення, вважаємо, що оскільки термін “збереження земель” вживається як синонім терміна “охорона земель”, а відтворення родючості ґрунтів входить до змісту поняття охорони земель, не варто, як нам видається, у визначенні правового режиму земель поряд з терміном “охорона” вживати такі поняття, як “збереження” і “відтворення”.
   Ще один момент, на який би хотілося звернути увагу, це те, що визначаючи поняття правовий режим земель, професор В.І. Андрейцев вживає дві категорії: “земля” і “земельна ділянка”. На нашу думку, правовий режим земель і правовий режим земельної ділянки - різні поняття, оскільки земля і земельна ділянка - це різні об’єкти земельних відносин. Зміст поняття “правовий режим земельної ділянки” відрізняється від змісту понять “правовий режим земель” і “правовий режим категорій земель”. Основними елементами змісту поняття “правовий режим земельної ділянки” є права і обов’язки його власника, володільця, користувача чи орендатора. Про правовий режим земель можна говорити в масштабах: всіх земель; окремих категорій земель; видів земель в межах тієї чи іншої категорії; окремо взятої земельної ділянки.
   Н.І. Титова зазначає, що для поняття змісту правового режиму важливий не лише особливий порядок правового регулювання, а й його наслідки. Тому, якщо йдеться про земельний правовий режим, то це - наслідок правового регулювання суспільних земельних відносин на основі врахування природних і соціальних особливостей земель (як їхнього об’єкта), що забезпечує інтереси суб’єктів цих відносин та спеціальний порядок використання таких земель. Це - сукупність правових норм, які встановили основні засади та певний порядок землевикористання різних видів [26, с. 65]. А.П. Шеремет зауважує, що правовий режим земель - це сукупність правових норм земельного й іншого законодавства, та його складовими є земельна правоздатність і дієздатність [27, с. 443].
   На думку М. Гребенюка, правовий режим земель визначає порядок набуття земель у власність або оренду, користування земельними ділянками, укладення угод щодо відчуження земельних ділянок, права та обов’язки землевласників та землекористувачів тощо [28, с. 42]. Звернемо увагу на те, що при визначені правового режиму земель М. Гребенюк залишає відкритим перелік елементів, які складають зміст даної категорії.
   У навчальній літературі під правовим режимом розуміють також встановлений правовими нормами порядок та умови використання за цільовим призначенням земель усіх категорій і форм власності на землю, забезпечення та охорону прав власників землі і землекористувачів, здійснення державного управління земельними ресурсами, контролю за раціональним використанням землі і додержання земельного законодавства, ведення земельного кадастру, проведення землеустрою, моніторингу землі, справляння плати за землю і застосування юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства [29, с. 385; 30, с. 15].
   Проаналізувавши наведені наукові визначення поняття та змісту правового режиму земель, необхідно зазначити, що загальними елементами правового режиму земель (ті, які виділяє переважна більшість вчених), є питання права власності на землю, питання права землекористування, питання управління використанням і охороною земель, питання правової охорони. Неважко помітити, що перераховані елементи відповідають системі основних інститутів загальної частини земельного права. Більше того, для одних категорій чи видів земель більше специфіки можна знайти в межах інституту управління землею, а для інших - в межах інституту її охорони. До числа інших елементів правового режиму земель (особливі, адже виділяються лише окремими науковцями) належать інститут правового регулювання плати за землю, інститут відповідальності за порушення земельного законодавства, питання правового регулювання оборотоздатності окремих категорій земель тощо. Ці елементи є похідними від загальних елементів правового режиму земель. У визначені правового режиму земель доцільно враховувати і те, що він є різновидом правового режиму. Це своєю чергою зумовлює формулювання поняття “правовий режим земель” через категорію “порядок”. Однак, застосовуючи дану категорію до правового режиму земель, необхідно уточнити, що це диференційований порядок. Адже землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, вичерпний перелік яких визначається ст. 19 Земельного кодексу України [31]. Категорії земель мають особливий правовий режим. Різне цільове призначення, відповідно до якого встановлюється правовий режим, мають і земельні ділянки, які входять до складу тієї чи іншої категорії земель.
   Правовий режим земель встановлюється нормами земельного законодавства. Адже акти земельного законодавства вміщують правові приписи, спрямовані на врегулювання порядку використання та охорони земель.
   Зважаючи на те, що в літературі по земельному праву немає чіткої відповіді на питання щодо поняття та змісту правового режиму земель, необхідно з метою формулювання єдиного підходу до розуміння правового режиму земель закріпити в Земельному кодексі України норму-дефініцію, яка б розкривала поняття цієї категорії як встановлений нормами земельного законодавства диференційований порядок, який визначає поведінку суб’єктів земельних правовідносин щодо земель як до об’ єкта права власності, користування, управління і правової охорони. Таке визначення правового режиму земель однаковою мірою можна застосувати до будь-якої категорії чи виду земель, з тією лише особливістю, що необхідно враховувати специфіку в правовому регулюванні визначеної категорії або виду земель.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com