www.VuzLib.com

Головна arrow Земельне право arrow Закодавче забезпечення охорони та використання земель оздоровчого призначення в Російській Федерації
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Закодавче забезпечення охорони та використання земель оздоровчого призначення в Російській Федерації

Ю. С. Петлюк

ЗАКОДАВЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ ТА ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ ОЗДОРОВЧОГО ПРИЗНАЧЕННЯ В РОСІЙСЬКІЙ ФЕДЕРАЦІЇ

   На основі аналізу нормативно-правових актів і теоретичних напрацювань досліджено стан законодавчого забезпечення охорони та використання земель, що мають природні лікувальні ресурси в Російській Федерації.
   Законодавче забезпечення, природні лікувальні ресурси, землі курортів, лікувально-оздоровча місцевість.
   В умовах загрозливої екологічної ситуації та надмірної інтенсифікації темпів життя сучасного індивіда зростає значення й цінність природних лікувальних ресурсів, використання яких здійснюється для профілактики захворювань, лікування та медичної реабілітації людей. Здоров’я сучасного та майбутнього поколінь безпосередньо залежить від збереження, раціонального використання, відтворення та охорони природних лікувальних ресурсів, властивістю яких є здатність благодатно впливати на відновлення та розвиток фізіологічних життєвих сил людини.
   У Російській Федерації (далі - РФ) землі, що мають природні лікувальні ресурси - лікувально-оздоровчі місцевості та землі курортів, віднесено до земель особливо охоронюваних територій та об’єктів. У сучасній російській земельно-правовій літературі питання правового забезпечення використання та охорони земель, що мають природні лікувальні ресурси, є поширеним об’єктом наукових досліджень. Серед вчених, які присвятили свої напрацювання означеній проблемі, слід відзначити О.П. Анісімова, С.А. Боголюбова, В.В. Петрова, Р. Б. Рюміну. Наукову зацікавленість українських дослідників в означеній сфері суспільних земельних відносин викликали питання створення перших курортів і прийняття відповідних актів, спрямованих на регулювання використання та охорони їх земель [1], а також змісту законодавчих підходів щодо визначення місця земель оздоровчого призначення в земельних фондах України та Росії [2]. Водночас деякі аспекти правового забезпечення охорони та використання земель оздоровчого призначення в РФ потребують додаткових досліджень.
   Метою цієї статті є дослідження стану законодавчого забезпечення охорони та використання земель, що мають природні лікувальні ресурси, в РФ.
   Поняття та критерії, за якими земельні ділянки можуть бути віднесені до категорії земель особливо охоронюваних територій та об’єктів, а також склад цієї категорії визначені Земельним кодексом Російської Федерації (далі - ЗК РФ) [3].
   Відтак, до земель особливо охоронюваних територій, згідно з ч.іст. 94 ЗК РФ, віднесені землі, які мають особливе природоохоронне, наукове, історико-культурне, естетичне, рекреаційне, оздоровче та інше цінне значення, що були вилучені згідно з постановами федеральних органів державної влади, органів державної влади суб’єктів РФ або за рішеннями органів місцевого самоврядування повністю або частково з господарського використання та обігу, та для яких встановлений особливий правовий режим.
   Склад вищезазначеної категорії земель визначений ч. 2 ст. 94 ЗК РФ, згідно з якою до земель особливо охоронюваних територій віднесені землі
   • особливо охоронювані природні території, в тому числі лікувально- оздоровчі місцевості та курорти;
   • природоохоронного призначення;
   • рекреаційного призначення;
   • історико-культурного призначення;
   • інші особливо цінні землі відповідно до ЗК РФ та федеральних законів.
   Це нова категорія земель, яка виділена земельним законодавством у складі земельного фонду РФ. До прийняття рішення про законодавче закріплення як самостійної категорії, ці землі розглядалися як складові земель спеціального призначення, а згодом земель промисловості, транспорту та іншого несільськогосподарського призначення [4, с.288].
   Поява вищезазначеної категорії земель витікає з основного принципу земельного законодавства (ст. 1 ЗК РФ), який проголошує пріоритет збереження особливо цінних земель, також земель особливо охоронюваних територій, та згідно з яким, зміна цільового призначення цінних земель різних категорій та субкатегорій (в т. ч. земель особливо охоронюваних територій та об’єктів) обмежується або забороняється в порядку, встановленому федеральними законами [5, с.365]. Ще одним чинником, який зумовив необхідність законодавчого закріплення земель особливо охоронюваних територій та об’єктів як окремої категорії, є нагальна потреба забезпечення охорони унікальних природних об’єктів та комплексів, правове становище яких визначено екологічним законодавством [5, с.364].
   Введений ЗК РФ термін «землі особливо охоронюваних території та об’єктів», як вважає Р. Б. Рюміна, найповніше відображає специфіку цієї категорії земель і перебуває у відповідності з чинним законодавством, оскільки цінність цих територій обумовлює необхідність встановлення в їх межах режиму особливої охорони [5, с.341]. ЗК РФ встановлений пріоритет збереження земель особливо охоронюваних територій, згідно з яким їх вилучення для інших цілей обмежується або забороняється. Ці землі повністю або частково вилучені з господарського використання та обігу. На землях особливо охоронюваних територій встановлюється такий порядок природокористування та господарювання, який не зумовлює зниження або втрати екологічної, лікувально-оздоровчої, рекреаційної, історико-культурної цінності земель, що підлягають особливій охороні [7, с.336].
   Основними федеральними законами, що встановлюють порядок використання та охорони особливо охоронюваних територій, є Федеральний закон від 14 березня 1995 р. «Про особливо охоронювані природні території» [8], Федеральний закон від 23 лютого 1995 р. «Про природні лікувальні ресурси лікувально-оздоровчих місцевостей та курортів» [9], Федеральний закон від 24 квітня 1995 р. «Про тваринний світ»[10], Водний кодекс РФ [11], Лісовий кодекс РФ [12] тощо. У зв’язку з прийняттям ЗК РФ 2001р., у вищезазначених федеральних нормативно-правових актах містяться норми, що регулюють порядок використання та охорони особливо охоронюваних територій. Вони також є чинними в частині, яка не суперечить ЗК РФ.
   Згідно з Федеральним законом від 14 березня 1995 р. «Про особливо охоронювані природні території» під такими територіями розуміють ділянки землі, водної поверхні та повітряного простору над ними, де розташовуються природні комплекси та об’єкти, які мають особливе природоохоронне, наукове, історико-культурне, естетичне, рекреаційне та оздоровче призначення.
   Відповідно до ст. 58 Федерального закону від 10 січня 2002 р. «Про охорону навколишнього середовища» [13], природні об’єкти, що мають особливе природоохоронне, наукове, історико-культурне, естетичне, рекреаційне та оздоровче чи інше цінне значення, знаходяться під особливою охороною.
   Правовий режим земель курортів і лікувально-оздоровчих місцевостей, крім ЗК РФ (ст. 96) та Федерального закону «Про особливо охоронювані природні території», визначається Федеральним законом від 23 лютого 1995 р. «Про природні лікувальні ресурси, лікувально-оздоровчі місцевості та курорти». У цьому нормативно-правовому акті законодавчо закріплені ключові поняття у сфері використання та охорони природних лікувальних ресурсів та земель оздоровчого призначення - курорт та лікувально-оздоровча місцевість. Курортом, відповідно до вищезазначеного закону, є освоєна особливо охоронювана природна територія, що використовується з лікувально- профілактичною ціллю, має природні лікувальні ресурси та необхідні для їх експлуатації споруди й будівлі, в тому числі об’єкти інфраструктури. Лікувально-оздоровча місцевість - це територія, що має природні лікувальні ресурси та придатна для організації лікування й профілактики захворювань, а такождля відпочинку населення.
   Законодавством РФ детально регламентується порядок визнання територій курортом чи лікувально-оздоровчою місцевістю. Для того, щоб земельна ділянка була визнана лікувально-оздоровчою місцевістю, вона має містити один або декілька природних лікувальних ресурсів, бути придатною для організації лікування та профілактики захворювань, а також для відпочинку населення. На її території мають залягати достатня кількість мінеральних вод, лікувальних грязей та інших відповідних природних ресурсів. Площа земельної ділянки має бути придатна для курортного будівництва, мати джерела господарсько-питного та технічного водопостачання, надійні системи енергопостачання. На землях, визнаних лікувально-оздоровчими місцевостями, в майбутньому створюються курорти. Згідно з Федеральним законом від 14 березня 1995 р. «Про особливо охоронювані природні території», під такими територіями розуміють ділянки землі, водної поверхні та повітряного простору над ними, де розташовуються природні комплекси та об’єкти, які мають особливе природоохоронне, наукове, історико-культурне, естетичне, рекреаційне та оздоровче призначення. Відповідно до ст. 58 Федерального закону від 10 січня 2002 р. «Про охорону навколишнього середовища», природні об’єкти, що мають особливе природоохоронне, наукове, історико-культурне, естетичне, рекреаційне та оздоровче чи інше цінне значення, знаходяться під особливою охороною.
   Законодавством РФ детально регламентується порядок визнання територій курортом чи лікувально-оздоровчою місцевістю.Землі лікувально-оздоровчих місцевостей та курортів як вид земель особливо охоронюваних природних територій, згідно з ч.1 ст. 96 ЗК РФ, призначені для лікування та відпочинку громадян. До складу цих земель відносяться землі, що мають природні лікувальні ресурси (родовища мінеральних вод, лікувальні грязі, ропу лиманів та озер), сприятливий клімат та інші природні фактори та умови, які використовуються або можуть бути використані для профілактики та лікування людей.
   Відповідно до ч. 2 ст. 96 ЗК РФ, з метою збереження сприятливих санітарних та екологічних умов для організації профілактики та лікування захворювань людей на землях територій лікувально-оздоровчих місцевостей та курортів встановлюються округи санітарної (гірничо-санітарної) охорони. Зовнішній контур округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони є межею лікувально-оздоровчої місцевості чи курорту. У межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони встановлюються зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони. Ці охоронні зони можуть бути як монолітними, так і такими, що мають складну внутрішню структуру. Так, п. 3 ст. 16 Федерального закону «Про природні лікувальні ресурси лікувально- оздоровчих місцевостей та курортів» визначено, що в складі округу санітарної (гірничо-санітарної) встановлюється до трьох зон санітарної (гірничо- санітарної) охорони [5, с. 374].
   Режим першої зони встановлюється на територіях, де розташовані родовища мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, які використовуються в лікувальних цілях, а також для обладнаних лікувальних пляжів та прилеглих до них акваторій [7, с. 347]. На територіях цієї зони забороняється проживання людей та всі види господарської діяльності, за винятком робіт, пов’язаних з дослідженнями та використанням природних лікувальних ресурсів у лікувальних та оздоровчих цілях за умови застосування екологічно чистих та раціональних технологій [5, с. 375].
   Режим другої зони встановлюється на територіях, з яких стікають поверхневі та ґрунтові води до родовищ лікувальних грязей, мінеральних озер і лиманів, пляжів, парків, лісопарків, а також на територіях, зайнятих будівлями та спорудами санітарно-курортних установ [7, с. 347]. На території другої зони заборонено розташування об’єктів і споруд, не пов’язаних безпосередньо зі створенням і розвитком сфери курортного лікування та відпочинку, а також проведення робіт, що забруднюють навколишнє природне середовище, природні лікувальні ресурси та призводять до їх виснаження [5, с. 375].
   Режим третьої санітарно-захисної зони на ділянках харчування та розвантаження мінеральних вод, родовищах лікувальних грязей, інших корисних копалин, віднесених до категорії лікувальних, а також на територіях, що забезпечують захист природних лікувальних ресурсів від несприятливого техногенного впливу [7, с. 347-348]. На території цієї зони запроваджуються обмеження на розташування промислових і сільськогосподарських організацій та споруд, а також на здійснення господарської діяльності, що призводить до забруднення навколишнього природного середовища, природних лікувальних ресурсів та призводить до їх виснаження [5, с. 375].
   Особливі умови використання земельних ділянок та режим господарської діяльності в санітарно-захисних зонах, відповідно до ч. 2 ст. 56 ЗК РФ, визнаються обмеженнями прав на землю. Земельні ділянки в межах санітарно-захисних зон у їх власників, землекористувачів, землеволодільців, орендаторів, згідно зч. 3 ст. 96 ЗК РФ, не відчужуються і не викуповлюються, за винятком випадків, якщо у відповідності зі встановленим санітарним режимом передбачено повне вилучення цих земельних ділянок з обігу (перша зона санітарної (гірничо- санітарної) охорони лікувально-оздоровчих місцевостей та курортів). Земельні ділянки, що перебувають у приватній власності, підлягають викупу відповідно до ст. 55 «Умови та порядок вилучення земельних ділянок для державних і муніципальних потреб» ЗК РФ. Використання земельних ділянок у межах другої та третьої зон санітарної (гірничо-санітарної ) охорони лікувально- оздоровчих місцевостей та курортів обмежується відповідно до законодавства про особливо охоронювані природні території.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com