www.VuzLib.com

Головна arrow Земельне право arrow Проблемні питання вдосконалення земельного законодавства щодо правового регулювання спільного володіння землею
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Проблемні питання вдосконалення земельного законодавства щодо правового регулювання спільного володіння землею

М.А. ПРОСЄКІН

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА ЩОДО ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СПІЛЬНОГО ВОЛОДІННЯ ЗЕМЛЕЮ

   У статті розглядається практична проблематика та можливі проблемні питання вдосконалення земельного законодавства України в аспекті правового регулювання спільного володіння землею.
   Правове регулювання, земельне законодавство, спільне володіння землею, земельна ділянка, суб’єкти спільної власності на землю, реальна та ідеальна земельна частка.
   На сьогоднішній день в Україні триває земельна реформа, у світлі якої важливого значення набуває правове регулювання спільного володіння землею. Відповідно до Земельного кодексу України земля може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Також законодавчо визначено, що суб’єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи, територіальні громади та держави. Водночас ст. 86 Земельного кодексу визнає суб’єктами права спільної власності на землю лише громадян та юридичних осіб, а також територіальні громади. На сьогоднішній день досі не вирішено питання правого регулювання права спільної власності на землю іноземних громадян, осіб без громадянства, а також держави. У_контексті спільної власності взагалі, і на землю зокрема, норми земельного законодавства потребують значного доопрацювання з урахуванням положень цивільного законодавства.
   В Україні дослідження проблеми правового регулювання спільного володіння землею знаходяться на початковій стадії та здійснюються такими науковцями в сфері земельного права України, як А.М. Мірошниченко, М.В. Шульга, І.І. Каракашта інші.
   Метою статті є виявлення прогалин і неточностей правового регулювання спільного володіння землею та вироблення на основі цього рекомендацій щодо вдосконалення відповідного чинного вітчизняного законодавства.
   Відповідно до ст. 86 Земельного кодексу України суб’єктами спільної власності на землю можуть бути громадяни та юридичні особи, а на земельні ділянки територіальних громад - районні та обласні ради. Земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників (спільна часткова власність) або без такого визначення (спільна сумісна власність).
   Між тим, в українському законодавстві поняття права спільної власності на землю, а також механізм його набуття та реалізації недостатньо врегульовані. Так, ч. 4 ст. 86 Земельного кодексу України визначає, що право спільної часткової власності на землю посвідчується державним актом на право власності на землю. Аналіз змісту цієї норми дає змогу відразу знайти невідповідність зі ст. 126 ЗК України, яка зазначає, що документами, які посвідчують право власності на земельну ділянку, крім державного акта, є також цивільно-правова угода щодо відчуження земельної ділянки і свідоцтво про право на спадщину, у випадку набуття її у власність із земель приватної власності без зміни меж та цільового призначення.
   Відповідно до ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожної з них у праві власності є спільною частковою власністю. На думку І.І. Каракаша, чинне земельне законодавство не обмежує кількості учасників спільної часткової власності на земельну ділянку. Зрозуміло, що позбавлення їх цього статусу призведе не тільки до втрати конкретними особами прав на участь у спільній власності, а й до розпаду самого права спільної земельної власності, якщо в ній надалі не братимуть участі хоча б два суб’єкти [3, с. 26]. Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає при добровільному об'єднанні власниками належних їм земельних ділянок, при придбанні у власність земельної ділянки двома або більше особами за цивільно-правовими угодами, при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами, а також за рішенням суду. Володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою, яка знаходиться в спільній частковій власності, здійснюються за згодою усіх співвласників відповідно до договору, а у разі недосягнення згоди - в судовому порядку. Договір про спільну часткову власність на земельну ділянку укладається в письмовій формі і посвідчується нотаріально.
   На нашу думку, доцільно також було б ввести державну реєстрацію договору про спільну часткову власність на землю, адже подібно до договорів купівлі-продажу або оренди землі за своєю суттю він є різновидом цивільно- правових договорів щодо земельної ділянки.
   Статтею 88 Земельного кодексу України встановлено, що учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, що вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частини - вимагати відповідної компенсації. Такий учасник також має право на отримання у володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки. Проте на сьогоднішній день в українському законодавстві не передбачено чіткого механізму виділення частки зі складу земельної ділянки, що знаходиться в спільній частковій власності, а також не визначені випадки, відповідно до яких таке виділення неможливе.
   Поряд із тим, слід відзначити некоректне застосування юридичної термінології або взагалі термінів іншої галузевої належності. Наприклад, у п. 1. 5. Технічних вказівок щодо визначення меж земельних ділянок спільної та спільної часткової власності фізичних і юридичних осіб на забудованій території у населених пунктах від 18.05.1998 року вказано, що в межах земельної ділянки можуть бути виділені реальні або ідеальні земельні частки. Під реальною часткою законодавчо визначено частину ділянки, межі якої можуть бути встановлені в натурі (на місцевості) і розмір якої дозволяє утворити нову земельну ділянку без втрати її сутності. Ідеальна частка не може бути встановлена в натурі без втрати її сутності. Її величина виражається дробом від розміру земельної ділянки. Незалежно від того, чи є земельна частка реальною або ідеальною, їй притаманні всі властивості, характерні для земельної власності [1, с. 15]. На нашу думку, визначення земельних часток як реальні чи ідеальні є некоректним з юридичної точки зору. Під реальними земельними частками слід розуміти фактичні, а під ідеальними - потенційні або нереалізовані права на частину земельної ділянки, що можна окреслити лексичною конструкцією «право на право чого- небудь».
   Крім того, відповідно до ч. 3. ст. 88 Земельного кодексу України, учасник спільної часткової власності згідно з розміром своєї частки має право на доходи від використання спільної земельної ділянки. Наприклад, це може бути частина орендної плати, якщо земля здана в оренду, або ж відповідна частина доходу від продажу такої землі. Він також відповідає перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільною земельною ділянкою, і повинен брати участь у сплаті податків, зборів і платежів, а також у витратах з утримання і зберігання спільної земельної ділянки. При продажу учасником належної йому частки у спільній частковій власності на земельну ділянку інші учасники мають переважне право її купівлі відповідно до закону, що визначено ч. 6 ст. 88 Земельного кодексу України. На сьогоднішній день процедура продажу частини земельної ділянки у спільній частковій власності законодавчо не врегульована.
   Відповідно до ст. 88 Земельного кодексу України земельна ділянка може належати на правах спільної сумісної власності лише громадянам. У такій власності, тобто без визначення частки учасників, перебувають земельні ділянки подружжя, членів фермерського господарства, якщо інше не передбачене угодою між ними, а також співвласників житлового будинку. Володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або регулюється законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки. Поділ такої земельної ділянки з виділенням частки співвласника, може бути здійснений за умови попереднього визначення розміру рівних земельних часток, якщо інше не передбачене законом або не буде встановлено судом.
   На нашу думку, до ст. 88 Земельного кодексу було б доцільно включити пункт про те, що договір про володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності укладається в письмовій формі між усіма співвласниками та підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Це дало б змогу значно полегшити процедуру успадкування такої земельної ділянки у майбутньому. Також ця стаття швидше порушує питання щодо процедури поділу або виділення із земельної ділянки окремої частки окремого співвласника, аніж дає на них відповіді.
   Спільна сумісна власність передбачає рівність часток власності кожного суб'єкта власності земельної ділянки. Розмір частки може бути визначено лише тоді, коли спільна сумісна власність ліквідується, і замість неї створюється спільна часткова або особиста власність. Право на спільну сумісну власність на землю підтверджується правовстановлюючим документом (державним актом), де вказується прізвище, ім'я та по батькові всіх співвласників, незалежно від їх віку, і прізвище та ініціали уповноваженого власника земельної ділянки. Суб'єкти спільної сумісної власності на земельну ділянку володіють, користуються і розпоряджаються нею на рівних правах і умовах за взаємною згодою [1, с. 15].
   До державного акта на право власності на земельну ділянку, що видається товариствам усіх видів або співвласникам, обов'язково додається затверджений список членів даного товариства або співвласників [2, с. 12]. Отже, право спільної власності на земельну ділянку посвідчується одним державним актом, який видається особі, уповноваженій співвласниками земельної ділянки, що обирається з їх числа. Список співвласників земельної ділянки зазначається в додатку до державного акта. На кожного співвласника земельної ділянки окремий державний акт не складається.
   Державний акт, оформлений на уповноважену особу, що видається співвласникам земельної ділянки, посвідчує право власності на земельну ділянку уповноваженої особи та інших співвласників, зазначених у списку співвласників земельної ділянки. Такий державний акт є правовою підставою виникнення права власності на земельну ділянку у всіх співвласників земельної ділянки.
   Проведений вище аналіз положень чинного законодавства дає змогу констатувати, що відносини спільної власності на землю недостатньо врегульовані, правові приписи одних нормативно-правових актів потребують узгодження з нормами інших, що потребує їх уточнення, чіткішого формулювання та уніфікації. У світлі майбутньої відміни заборони продажу земель сільськогосподарського призначення доцільно було б удосконалити земельне законодавство взагалі та Земельний кодекс зокрема, адже багато земельних ділянок в Україні перебувають у спільній частковій або ж спільній сумісній власності наших громадян, що значно полегшить їх життя у питаннях землеволодіння та землекористування, а також реалізацію свого права власності на землю, гарантованого українським законодавством.
   Перспективами подальших наукових досліджень у сфері правового регулювання спільного володіння землею є багато невирішених на сьогодні питань, а норми земельного законодавства потребують значного доопрацювання з урахуванням положень цивільного законодавства. Наприклад, не вирішено питання щодо права спільної власності на землю іноземних громадян та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб та держав. Також законодавчо не врегульовано процедуру продажу частини земельної ділянки у спільній частковій власності та багато інших.

Список літератури

   1. Технічні вказівки щодо визначення меж земельних ділянок спільної та спільної часткової власності фізичних і юридичних осіб на забудованій території у населених пунктах від 18.05.1998 року, затверджені Державним комітетом України по земельних ресурсах // Землевпорядний вісник. - 1998. - № 3. - С. 10.
   2. Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі: наказ Державного комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 р. № 43 зі змінами та доповненнями // Урядовий кур’єр. - 1999. - № 38. - С. 12.
   3. Земля в нас єдина / 1.1. Каракаш // Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 4. - С. 25-29.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com