www.VuzLib.com

Головна arrow Земельне право arrow Юридична природа права державної власності на землю
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Юридична природа права державної власності на землю

О.І. НАСТІНА

ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ПРАВА ДЕРЖАВНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ

   Досліджено юридичну природу права державної власності на землю, його суб’єктивне та об’єктивне розуміння.
   Власність, право власності, земельні відносини, право державної власності на землю.
   Державна власність відіграє важливу роль у системі відносин власності будь-якої держави. Для України, як для аграрної країни, земельна власність має домінуюче значення. Тому в ст. 14 Конституції Українизазначається, що земля є основним національним багатством та перебуває під особливою охороною держави.
   В юридичній літературі приділено достатньо уваги природі права власності та права власності на землю зокрема, тоді як сучасний інститут права державної власності на землю залишається недостатньо вивченим. Тому метою цієї статті є дослідження юридичної природи права державної власності на землю. Для розкриття юридичної природи права державної власності на землю та змісту права державної власності на землю необхідно безпосередньо зупинитися на визначенні понять «власність», «право власності», «земельні відносини».
   Власність і право власності протягом всієї історії існування людства були в центрі уваги суспільства. З нагромадженням і поглибленням знань про закони розвитку суспільства стали змінюватися й уявлення про власність у бік усе більшого визнання не природної, а соціальної її основи [1, с. 45].
   Відомий російський філософ Б. Н. Чичерін підкреслював, що власність випливає з природи людини та разом зі свободою є її природженим правом [2, с. 126]. Як зазначає С. І. Пересунько, власність є результатом історичного розвитку суспільства та суспільного виробництва, яка забезпечує цивілізоване існування людини завдяки створенню в процесі виробництва матеріальних благ [3, с. 3]. Окремі науковці вказують, що власність - це стан привласнення речей, вольова передумова подальшого розвитку виробничих відносин та результат виробництва [4, с. 13-41; 5, с. 3]. Однак С. М. Братусь вважає, що власність - це не привласнення природної речовини, а процес виробництва, стан привласнення уже виробленого [6, с. 20]. Деякі вчені зазначають, що власність - це належність у певному суспільстві матеріальних благ (цінностей) певній особі, у тому числі й державі, та розкривають зміст власності через економічні елементи, суть яких зводиться до панування над об’єктом власності [7, с. 256]. В основному визначення поняття «власність» ґрунтується на привласненні об’єктів індивідуумами, належності людям певних благ. На наше переконання, категорія «власність» є оціночним поняттям та використовується для позначення цінних і важливих об’єктів, які людина бажає вважати своїми.
   Українські вчені справедливо зауважують, що право власності не може базуватися на будь-якому привласненні об’єктів матеріального світу, оскільки саме по собі присвоєння не відображає дійсної суті власності як в економічному, так і юридичному значеннях, а характеризує лише ставлення людини до природних та створених нею матеріальних благ, так само не можна визнавати правом власності фактичне заволодіння землею, оскільки це не розкриває дійсної суті даного права [8, с. 8]. Поділяємо такі думки, оскільки це дає підстави стверджувати, що право державної власності, становлення якого тривалий час супроводжувалось процесами завоювання та освоєння території, загарбницькими війнами, забороною приватної власності на землю, хибно позиціонується як негативне явище.
   Зміст права державної власності на землю прямо залежить від понятійного апарату - насамперед від законодавчо визначеного поняття «майно», «право власності», «земельні відносини, «земельна ділянка», визначення землі як об’єкта цивільного обігу, а також від усвідомлення людиною землі як природного ресурсу, від ступеня суспільного розвитку окремої держави. Право державної власності на землю в сучасних умовах набуває соціального змісту, слугує забезпеченню належного існування держави, її органів, громадян, врегулюванню суспільних відносин та становить невід’ємну складову відносин власності.
   Відносини власності визнають як сутність усієї системи суспільних виробничих відносин будь-якої держави. Суспільне виробництво становить базис економіки будь-якої держави. Відомий економіст К. Маркс вказував на те, що ні про яке виробництво як таке не може бути мови там, де не існує ніякої форми власності [9, с. 198]. У сучасному земельному законодавстві терміни «власність», «право власності» та «земельні відносини» тісно пов’язані, що також підтверджується нормами земельного законодавства, адже відповідно до ст. 2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Визначення поняття «земельні відносини» в земельному законодавстві зводиться виключно до відносин власності.
   Відповідно до ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Однак суспільні земельні відносини не вичерпуються змістом правомочностей володіння, користування і розпорядження землею. Також під земельними відносинами розумують відносини щодо використання, відтворення та охорони земель [10, с. 11]. Слід погодитись з такими висновками, адже використання земельних ділянок повинно супроводжуватись відтворенням і охороною земель та відповідальністю землекористувачів.
   Зміст права власності на землю традиційно виражається через тріаду повноважень власника щодо тих чи інших об’єктів власності. На наш погляд, розкриття земельних правовідносин державної власності на землю через категорії володіння, користування і розпорядження є дещо звуженим і потребує розширення правомочностями відтворення та охорони, адже відтворення передбачає відновлення родючості, природних властивостей землі, без яких втрачається інтерес до неї як об’єкта права власності. Охороною природи є система заходів, спрямованих на підтримання раціональної взаємодії між діяльністю людини і довкіллям, забезпечення збереження та відтворення природних багатств, раціонального використання природних ресурсів. Вважаємо, що повноваження відтворення та охорони можуть бути об’єднані й виражені правомочністю управління, як юридично гарантованою можливістю визначати, регулювати і контролювати цільове та раціональне використання землі.
   Законодавець, даючи визначення земельних відносин, скоріше за все, припустився помилки, тому у ст. 2 ЗК України дається визначення земельних відносин власності. Водночас земельні відносини - це самостійний вид суспільних відносин щодо використання земель [11, с. 4]. Положення ст. 13 Конституції України про те, що власність зобов’язує і безпосередньо стосується змісту сучасного права власності на землю щодо визначення формату права власності таким чином, щоб воно зобов’язувало власників до певної поведінки. Вказане дає можливість констатувати тісний взаємозв’язок між розумінням понятть «власність», «право власності», «земельні відносини» та зробити висновок, що земельні відносини державної власності на землю - це окремий різновид суспільних відносин, які об’єднують відносини щодо володіння, користування, розпорядження і управління землею (земельними ділянками), тобто відповідними земельними об’єктами, які належать державі. Тому зміст права державної власності на землю доцільно розкривати через складові правовідносин державної власності на землю.
   Взагалі, елементами будь-яких правовідносин є об’єкт, суб’єкт та зміст, які становлять структуру врегульованих нормами права суспільних відносин. При цьому об’єктами правовідносини визнаються явища (предмети); під змістом розуміють суб’єктивні права та юридичні обов’язки [12, с. 31]. На думку Б. В. Єрофеєва, об’єктом правовідносин щодо використання землі завжди є індивідуально визначена земельна ділянка, адже вона не може стати об’єктом конкретного виду земельних правовідносин, якщо вона не позначена індивідуально її визначеною частиною, розміром та місцем розташування [13, с. 133]. Натомість В. І. Андрейцев вказує, що правовідносини державної власності на землю здійснюються компетентними органами державної влади незалежно від визначення конкретної земельної ділянки [14, с. 107]. На наш погляд, елементами правовідносин державної власності на землю є: об’єкти, суб’єкти та зміст (права й обов’язки учасників правовідносин). Земельні правовідносини державної власності на землю - це окремий різновид суспільних відносини, що визначають повноваження володіння, користування, розпорядження і управління землями, землею, земельними ділянками як відповідними земельними об’єктами, що належать державі.
   У законодавстві відсутнє визначення права державної власності на землю, тому зміст права державної земельної власності обумовлюється змістом права власності на землю в цілому. Науковці звертають увагу на юридичний та економічний зміст цього багатомірного поняття [15, с. 65-66]. Українські вчені, зокрема В.М. Єрмоленко, вказують, що власність - це суто економічна категорія [16, с. 108]. Російські вчені зазначають, що термін «право власності» є синонімом терміна «економічне право», тобто право власності в широкому розумінні з економічною складовою [17, с. 21]. Вважаємо, юридичний зміст права державної власності на землю в динаміці здійснення такого права відповідними суб’єктами обумовлюється економічними категоріями, що розкривають його розуміння, тому пропонуємо визначення сутності змісту права державної власності на землю розглядати в аспектах здійснення права державної власності на землю відповідними суб’єктами з метою реалізації економічних інтересів держави - економічний зміст та законодавчої фіксації суспільних відносин права державної власності на землю - юридичний зміст. Лише комплексне дослідження земельної власності через юридичне, економічне, соціальне, політичне та філософське осмислення її природи дасть змогу визначити зміст права державної власності на землю і розв’язати проблеми її правового регулювання.
   На думку І. І. Каракаша, право власності на землю в об’єктивному розумінні являє собою сукупність чи систему правових норм, які закріплюють, регламентують та охороняють відносини власності на земельні об’єкти та їх ресурси в державі [18, с. 206]. В цілому право власності на землю слід відносити до об’єктивних прав на землю. Приєднуємось до думки С. І. Пересунька, що в об’єктивному розумінні право власності - це певна сукупність правових норм, які закріплюють майно за конкретним суб’єктом та визначають його права володіння, користування і розпорядження цим майном [3, с. 6-7]. Суб’єктивне розуміння права земельної власності включає повноваження (правомочності) суб’єктів по відношенню до землі (земельної ділянки) як об’єкта права. Особливістю права власності на землю в Україні є закріплення законодавством форм прав на землю «за суб’єктом». У суб’єктивному розумінні право власності визначається як спроможність здійснювати у відповідному обсязі володіння, користування та розпорядження стосовно належного власникові майна на свій розсуд.
   Зміст права державної власності на землю в сучасному земельному законодавстві не визначений. Це дає змогу зробити висновок, що зміст права державної власності на землю слід розглядати в двох аспектах - об’єктивному та суб’єктивному. В об’єктивному розумінні зміст права державної власності на землю - це система правових норм, що закріплюють, регламентують та охороняють відносини набуття і реалізації державою права власності на землю, у суб’єктивному розумінні зміст права державної власності на землю - це юридична можливість держави здійснювати у обсязі визначеному законом, повноваження володіння, користування, розпорядження і управління земельним ділянками.
   Сьогодні в наукових колах переважає думка, що правову характеристику землі як об’єкта права власності становить стан привласнення об’єктів природи - землі, де привласнення полягає у застосуванні у визначений законом спосіб можливостей володіти, користуватися та розпоряджатися земельною власністю. Динаміка права власності на землю проявляється лише у здійсненні такого права відповідними суб’єктами з метою задоволення потреб і законних інтересів, пов’язаних з використанням землі чи конкретної земельної ділянки [8, с. 253]. Вважаємо, що здійснення права державної власності визначається такими елементами правовідносин, як зміст, об’єкт і суб’єкт права власності на землю. Зміст права державної власності на землю обумовлює особливості реалізації державою права власності, які проявляються в динаміці здійснення такого права.
   На основі викладеного можна дійти висновку, що зміст права державної власності на землю розкривається через такі поняття, як власність, право власності, правовідносини державної власності на землю. Розуміння права державної власності на землю перебуває у прямій залежності від ступеня суспільно-політичного розвитку держави та визначається таким елементами правовідносин: об’єкти правовідносин, суб’єкти правовідносин, зміст правовідносин (права та обов’язки учасників правовідносин). Право державної власності на землю слід розглядати в двох аспектах - об’єктивному та суб’єктивному. В об’єктивному розумінні зміст права державної власності на землю - це система правових норм, що закріплюють, регламентують та охороняють відносини набуття і реалізації державою права власності на землю, у суб’єктивному розумінні зміст права державної власності на землю - це юридична можливість держави здійснювати у обсязі визначеному законом, повноваження володіння, користування, розпорядження і управління земельним ділянками.

Список літератури

   1. Домашенко М. В. Власність і право власності: нариси з історії, філософії, теорії і практики регулювання відносин власності в Україні / М. В. Домашенко, В. Є. Рубаник. - Харків : Факт, 2002. - 550 с.
   2. Чичерин Б. Н. Собственность и государство / Чичерин Б.Н. - СПб. : Изд-во Р.Х.Г.А., 2005. - 824 с.
   3. Пересунько С. І. Право державної власності в Україні (історія, сучасність, перспективи) / Пересунько С. І. - Кіровоград : Єлисавет, 1998. - 297 с.
   4. Венедиктов А. В. Государственная социалистическая собственность / Венедиктов А. В. - М.-Л. : АН СССР, 1948. - 839 с.
   5. Колганов В. М. Собственность. Докапиталистические формации / Колганов В. М. - М. : СОЦЭКГИЗ, 1962. - 496 с.
   6. Братусь С. Н. Предмет и система советского гражданского права / Братусь С. Н. - М. : Юрид. лит., 1963. - 197 с.
   7. Рибалкін В. О. Теорія власності / В. О. Рибалкін, І. В. Лазня. - К. : Логос, 2000. - 279 с.
   8. Носік В.В. Право власності на землю Українського народу : [монографія] / Носік В.В. - К. : Юрінком Інтер, 2006. - 544 с.
   9. Маркс К. К критике политической экономии / Маркс К. // Общественноэкономические формации. Проблемы теории. - М. : Мысль, 1978. - 486 с.
   10. Науково-практичний коментар Земельного кодексу України / [БондарЛ. О., ГетьманА. П., Гончаренко В. Г. та ін.] ; за заг. ред. В. В. Медведчука. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - 643 с.
   11. Шульга В. М. Актуальні проблеми правового регулювання земельних відносин в сучасних умовах : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук: спец. 12.00.06 «Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право» / В. М. Шульга. - Харків, 1998. - 37 с.
   12. Уркевич В. Ю. Проблеми теорії аграрних правовідносин : [монографія] / Уркевич В. Ю. - Харків : Харків юридичний, 2007. - 496 с.
   13. Ерофеев Б. В. Земельное право / Ерофеев Б. В. - [9-е изд., перераб.]. - М. : Юрайт-Издат, 2004. - 656 с.
   14. Андрейцев В. І. Земельне право і законодавство суверенної України: Актуальні проблеми практичної теорії / Андрейцев В. І. - [2-е вид., випр.]. - К. : Знання, 2007. - 445 с.
   15. Когут Н. Д. Правове забезпечення приватизації сільськогосподарських земель: зарубіжний досвід / Н. Д. Когут // Вісник господарського судочинства. - 2009. - № 6. - С. 123-131.
   16. Єрмоленко В.М. Правові основи майнових і земельних відносин : [навчальний посібник] / В.М. Єрмоленко ; [за ред. В.М. Єрмоленка]. - К. : Магістр - XXI сторіччя, 2006. - 384 с.
   17. Валенто И.И. Проблемы макроправового регулирования отношений собственности в Республике Беларусь и Российской Федирации : [монография] / Валенто И. И. - Гродно : ГрГУ, 2003. - 295 с.
   18. Каракаш І.І. Перехідні положення / І. І. Каракаш // Науково-практичний коментар Земельного кодексу України / [БондарЛ.О., ГетьманА.П., Гончаренко В.Г. та ін.] ; за заг. ред. В. В. Медведчука - К. : Юрінком Інтер, 2004. - 656 с.
   19. НастінаО.І. Правові характеристики змісту права державної власності на землю в Україні / Настіна О.І. // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 12. - С. 23-25.

 
< Попередня

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com