www.VuzLib.com

Головна arrow Земельне право arrow Поняття особливо цінних земель України: сучасний стан та перспективи розвитку
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Поняття особливо цінних земель України: сучасний стан та перспективи розвитку

О.О. Мураховська

ПОНЯТТЯ ОСОБЛИВО ЦІННИХ ЗЕМЕЛЬ УКРАЇНИ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

   Розглянуто питання питанню особливо цінних земель в Україні, їх сучасний стан, аналіз та перспективи розвитку. Автор, дає визначення поняттю особливо цінних земель, їх склад та розглядає питання охорони даних земель.
   Особливо цінні землі, охорона земель, збереження особливо цінних земель.
   Одним з важливих нововведень, запроваджених Земельним кодексом України (далі - ЗК) у 2001 році стало положення про особливо цінні землі. Частина земельного фонду, яка має даний статус характеризуються особливим режимом правової охорони, а також обмеженнями щодо вилучення та зміни цільового використання. Ст. 150 ЗК наводить перелік особливо цінних земель, до яких належать:
   • чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах;
   • лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти;
   • темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті;
   • бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі;
   • дерново-підзолисті суглинкові ґрунти;
   • торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини;
   • коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму;
   • землі, надані в постійне користування НВАО «Масандра» та підприємствам, що входять до його складу;
   • дернові глибокі ґрунти Закарпаття;
   • землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів;
   • землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення [1, ст. 27].
   Зважаючи на особливий статус та режим правової охорони особливо цінних земель, коментатори Земельного кодексу високо оцінюють наявність відповідної норми, вважаючи її важливою гарантією захисту земельних прав громадян та юридичних осіб - власників земельних ділянок особливо цінних земель [2, с. 445].
   Актуальність даної теми полягає в тому, що питання особливо цінних земель потребує більш детального розроблення в юридичній науці. У структурі сільськогосподарських угідь України площа особливо цінних земель за різними даними становить від 12 млн. га [3, с. 134] до 13,4 млн. га [4, с. 57]. Загалом, площа особливо цінних земель складає 42,1% від загальної кількості земель України [4, c. 58]. Водночас, за іншими розрахунками, на особливо цінні землі припадає 37,6% або навіть 28,6% площ сільськогосподарських угідь України [5, с. 142; 6, с. 45]. Наявність таких суттєвих розбіжностей безумовно вказує на необхідність ретельного уточнення обсягу особливо цінних земель фахівцями аграрної науки. Значний внесок у розробку цієї тематики здійснили В.І. Андрейцев, Г.І.Балюк, С.Б. Гавриш, А.П. Гетьман, В.В. Носік, П.О. Канаш, П.Ф. Кулинич, В.І. Семчик, Д.В.Ришкова, Ю.С.Шемшученко, М.В. Шульга та інші дослідники.
   Мета статті - визначити поняття «особливо цінних земель» в Україні, встановити коло земель, що можуть називатися такими, а також розглянути можливі варіанти вдосконалення вітчизняного земельного законодавства, щодо регулювання їх правового режиму.
   Однією з найважливіших передумов введення правового поняття «особливо цінні землі» був незадовільний стан їхнього використання та збереження. При цьому упродовж останніх двох десятиліть ситуація з особливо цінними землями мала тенденцію до подальшого погіршення. Зокрема, фахівцями Державного комітету України по земельних ресурсах зазначалося, що станом на 1 листопада 1989 року площа особливо цінних земель на території України, становила 14882 тис. гектарів. За період з 1989 по 1997 pp. відбулися значні зміни площі та властивостей цих земель у результаті відведення їх для несільськогосподарських потреб, впливу водної та вітрової ерозії, підтоплення, засолення, осолонцювання та інших факторів. До того ж, у цей період не проводились перевірки наявності, стану та використання цих земель [7]. Автори сучасних досліджень також постійно звертають увагу на незадовільний стан особливо цінних земель, зокрема на їхній безконтрольний перерозподіл з подальшим вилученням для несільськогосподарських потреб, зокрема під забудову [8, с. 161]. Як зазначають М. Жорняк та А. Ярошенко, за останні роки необґрунтовані й хаотичні зміни цільового призначення земель призвели, зокрема, до зайняття значних площ особливо цінних земель під будівництво навколо великих міст [9, с. 138]. Дослідники відзначають, що забудовники уникають сплати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, необхідності узгодження вилучення особливо цінних земель з Верховною Радою України, впроваджують спекулятивні схеми обігу ділянок тощо [10, с. 21]. Ситуація яка склалася не в останню чергу є наслідком недостатнього рівня наукової розробки поняття «особливо цінні землі», що потребує чіткого визначення його ознак, основних характеристик, визначення ймовірних шляхів удосконалення. Нині попри наявність законодавчого визначення поняття «особливо цінні землі», у науковій літературі, не кажучи вже про матеріали засобів масової інформації, нерідко можна спостерігати не зовсім коректне його вживання. Так, подекуди словосполучення «особливо цінні» застосовується по відношенню до багатьох земель, які насправді з правової точки зору до особливо цінних не належать (наприклад, землі в межах населених пунктів [11, с. 165], землі присадибнихділянок [12, с. 4-6] або землі оздоровчого та рекреаційного призначення [13, с. 210]). Така ситуація призводить до нівелювання статусу особливо цінних земель, що обумовлює необхідність докладного розкриття даного поняття, з виділенням його ознак та структурного складу. Певні кроки у цьому напрямку вже були зроблені авторами низки наукових досліджень та суб’єктами законодавчої ініціативи, однак не всі наявні на сьогоднішній день пропозиції можна оцінити позитивно.
   Слід зазначити, що положення про особливо цінні землі є новелою Земельного кодексу України. Хоча у законодавстві деяких інших країн використовуються подібні терміни, вони мають інше значення. Так, зокрема, поняття «особливо цінні землі» міститься у ст. 100 Земельному кодексі Російської Федерації, проте згідно цього документу до особливо цінних земель відносяться землі, в межах яких існують природні об’єкти й об’єкти культурної спадщини, які становлять особливу наукову, історико-культурну цінність (типові або рідкісні ландшафти, культурні ландшафти, спільноти рослинних та тваринних організмів, рідкісні геологічні утворення, земельні ділянки, призначені для здійснення діяльності науково-дослідних установ). На власників таких земельних ділянок, землекористувачів та орендаторів покладаються обов’язки з їхнього збереження [14].
   Попри те, що поняття особливо цінні землі в українському законодавстві також включає у себе землі природно-заповідного фонду та землі історико- культурного призначення, не важко помітити, що під категорію особливо цінних земель підпадають насамперед землі сільськогосподарського призначення. Характерно, що ч. 1 ст. 150 ЗК крім переліку особливо цінних земель містить твердження про те, що вилучення особливо цінних земель для несільськогос- подарських потреб не допускається. Така норма видається дещо дивною по відношенню, скажімо, до земель природних заповідників, де сільськогосподарська діяльність взагалі не здійснюється.
   З огляду на цю обставину видається доцільним зроблене Л.В. Ришковою припущення щодо поділу особливо цінних земель на особливо цінні землі сільськогосподарського призначення, основним критерієм віднесення до яких є якісні характеристики земельних ділянок, та особливо цінні землі несільсь- когосподарського призначення, визначальним для яких виступає унікальність або типовість природних та створених людиною об’єктів, які необхідно зберегти для нинішніх та майбутніх поколінь [15, с. 8-9]. Автор цієї наукової пропозиції Л.В. Ришкова рекомендує також правове визначення поняття особливо цінних земель, під яким, на її думку, слід розуміти сукупність земельних ділянок, що відносяться до різних категорій земель, задовольняють публічний інтерес та підлягають вилученню (викупу), зміні цільового призначення в особливому порядку, визначеному законом України. Ключовим у цьому визначенні є спроба автора прирівняти особливо цінні землі України до сукупності земельних ділянок. Слід зазначити, що такий підхід не є новим, на чому наполягає автор, адже у законопроекті «Про ринок земель», який розглядався у Верховній Раді України у 2008 р. перелік особливо цінних земель сільськогосподарського призначення включав саме земельні ділянки з тими чи іншими ґрунтами [16].
   З одного боку подібний підхід дає змогу конкретизувати поняття особливо цінних земель, але з іншого може привести до його звуження й створити можливості для необґрунтованого вилучення частини особливо цінних земель. Річ у тім, що законодавство України дає доволі однозначне тлумачення поняття «земельна ділянка». Зокрема, у Ст. 79 ЗК земельна ділянка визначається як частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. У юридичній літературі термін «земельна ділянка» визначається як частина земель, яка будучи безпосереднім об’єктом земельних правовідносин, має фіксовану площу, межі, місце розташування, характеризується якісним станом, що відповідає її цільовому призначенню та притаманним їй правовим режимом [17, c. 8]. На думку Н.С. Титової, земельна ділянка є певною складовою земель сільськогосподарського призначення, тобто одиницею нижчого таксономічного рівня [18, c. 13]. За спостереженням В.І. Андрейцева, правовий режим кожної окремо взятої земельної ділянки передбачає встановлення її місця у складі відповідних категорій земель, що накладає відбиток на уточнену назву в правонастановчих документах, цільовому призначенні, складі, функціональної спрямованості на задоволення певних потреб та інтересів суб’єктів земельних правовідносин, а також не виключаються особливості інших не правових ознак та їх юридичного закріплення [19, c. 149]. Що ж стосується поняття особливо цінних земель, то законодавство України цілком обґрунтовано підходить до його визначення. Особливо цінні землі розглядаються як природне багатство України, інтегральна частина довкілля, яка не має залежати від ринкової кон’юнктури та ситуативних рішень органів влади. Враховуючи нинішню ситуацію з невизначеністю на місцевості меж багатьох земельних ділянок, у тому числі на особливо цінних землях [20, с. 127], численні спроби несанкціонованого захоплення земель природно- заповідного фонду, вилучення родючих сільськогосподарських земель для несільськогосподарських потреб видається несвоєчасним звуження поняття особливо цінних земель до сукупності земельних ділянок.
   На нашу думку, кращому розкриттю поняття особливо цінних земель сприятиме виділення найважливіших притаманних йому ознак. Подібні спроби вже здійснювалися у літературі. Зокрема, Л.В. Ришкова у цитованій вище роботі зазначає, що істотною спільною ознакою для всіх елементів, що входять до особливо цінних земель є забезпечення публічного інтересу, який має економічний та екологічний аспекти прояву [15, с. 8-9]. Такий підхід є недостатньо чітким і конкретним, адже наявність економічного та екологічного інтересу громадськості притаманна не тільки особливо цінним, але загалом фактично усім землям України, навіть малопродуктивним та екологічно забрудненим. Наприклад, землі зони відчуження, створеної після аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 р.
   Для більш точного визначення поняття особливо цінних земель необхідно виділити характерні ознаки притаманні саме цим землям. На нашу думку, найбільш суттєва ознака особливо цінних земель закладена самим цим правовим поняттям. У порівнянні з іншими частинами земельного фонду України ці землі характеризуються певною особливою цінністю. У чому ж вона полягає? Для відповіді на це запитання необхідним є застосування комплексного аксіологічного підходу, тобто розгляду юридичного поняття з точки зору теорії цінностей [21].
   У філософському значенні категорія цінності відображає найбільш загальні типи міжсуб’єктних відносин, які складаються в соціальній практиці з приводу тих або інших об’єктів як матеріальних носіїв цих цінностей [22, с. 327]. Більш конкретне тлумачення поняття цінності можна зустріти у економічній, юридичній літературі та законодавстві. Так, Закон України від 11 грудня 2003 р. «Про оцінку земель» фактично ототожнює цінність певної ділянки землі з її грошовою вартістю. Зокрема, у цьому документі міститься положення згідно якого вартість земельної ділянки є еквівалентом цінності земельної ділянки, вираженим у ймовірній сумі грошей, яку може отримати продавець [23, ст. 1] Подібний підхід до визначення поняття цінності панує в економічній теорії, де поняття «вартість» та «цінність» перебувають у діалектичній взаємодії. Наприклад, Я.Ю. Криворучко характеризує цінність як співвідношення переваг та втрат від зв’язків чи придбання товару за певних умов. При цьому окремо розраховується цінність певного матеріального об’єкту для покупця та цінність його ж для продавця. Вартість натомість визначається як сукупність витрат понесених набувачем цінності. За умов застосування такого підходу кидається у вічі відносність та суб’єктивний характер поняття цінності [24, с. 105]. Ю.Попівняк зазначає, що в сучасних умовах господарювання вартість залежить від фактора корисності та фактора обмеженості ресурсів, тому на формування вартості впливає пануюча у суспільстві система цінностей. При цьому, ціна виступає грошовою формою вираження вартості у певний момент часу, що встановлюється на ринку стихійно під впливом попиту й пропозиції [25, с. 218].
   Таким чином, на думку економістів цінність є відносною категорією, сутнісне наповнення якої залежить від системи суспільних цінностей та ринкової кон’юнктури. Однак у випадку застосування економічного підходу до розкриття поняття особливо цінних земель виникають певні суттєві ускладнення. На підставі вище викладеного можна сформувати такі висновки. По-перше, землі, у тому числі особливо цінні, є природним об’єктом та частиною довкілля, тоді як утворення вартості, на думку економістів, становить процес характерний для продукту суспільної праці, а не природи. Це підтверджує той факт, що нерідко більш цінними вважаються ресурси, коли їх відтворення і експлуатація не пов’язані з витратами суспільної праці [26, с. 224]. По-друге, дослідники вже звертали увагу на те, що близькість поняття «цінність» за змістом до економічного поняття «вартість» зумовило утилітарний підхід до цінностей у західній культурі, застосування якого далеко не завжди є виправданим [27, с. 334]. Не слід забувати положення Конституції України за яким земля є основним національним багатством, тобто історичним надбанням усього народу, виміряти яке у грошовому еквіваленті далеко не завжди можливо. Зокрема, якщо йдеться про особливо цінні землі, до складу яких входять найкращі чорноземи Європи, унікальні перлини природних заповідників та землі, з якими пов’язана історична пам’ять українців. Навряд чи ми помилимось, зазначаючи, що в абсолютній більшості випадків виміряти цінність таких земель з точки зору їхньої грошової вартості неможливо.
   На підставі проведеного аналізу можна стверджувати, що найсуттєвішою ознакою поняття особливо цінні землі є їхня висока грошова вартість у порівнянні з іншими землями, а також висока нематеріальна цінність таких земель. У сукупності ці дві характеристики визначають стратегічний потенціал особливо цінних земель для розвитку держави та нормальної життєдіяльності народу України. Саме у понятті особливо цінні землі найбільш повно розкривається конституційне положення про землю як основне національне багатство. Усвідомлення цінності земель України, які є особливо цінними у економічному та духовному вимірах дозволяє сформулювати більш якісний підхід до формування складу цих земель.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com