www.VuzLib.com

Головна arrow Земельне право arrow Загальна харктеристика земельних правовідносин в Україні
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Загальна харктеристика земельних правовідносин в Україні

К.Ю. Лопатюк

ЗАГАЛЬНА ХАРКТЕРИСТИКА ЗЕМЕЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН В УКРАЇНІ

   В статті досліджуються земельні правовідносини, автором дається їх загальна характеристика, а також досліджуються особливості земельних правовідносин в Україні, на їх основі формуються визначення земельних правовідносин.
   Земля, земельні ділянки, земельні правовідносини, ефективність земельно-правових норм.
   В українській земельно-правовій науці тривають наукові дискусії з питань юридичної природи таких категорій, як «земля», «землі», «земельної ділянки», оскільки в Конституції України [1], Земельному [2], Цивільному кодексах [3] України та в інших законодавчих актах ці поняття закріплюються без визначення їх істотних ознак, що дає підстави по-різному тлумачити норми цих законів. Зрозуміло, що різні підходи до розуміння суті названих категорій створює проблеми у законодавчому забезпеченні здійснення конституційних прав і свобод людини і громадянина у сфері власності на землю, у застосуванні правових норм і методів до регулювання земельних відносин, і зокрема відносин власності на землю, що набувають комплексного характеру за наслідками земельної реформи.
   Це особливо актуально з погляду прагматичного вирішення проблем практики застосування земельного законодавства з метою виявлення реальних правових зв’язків між різноманітними суб’єктами в контексті набуття прав на земельні ділянки, їх придбання за різними організаційно-правовими процедурами, зміни, переходу та у процесі господарської, рекреаційної, лікувально-оздоровчої, екологічної діяльності та інших форм використання земельних ділянок у реальних обставинах життя, особливо в контексті проведення земельної реформи в Україні, що і обумовлює мету цієї статті.
   З цих позицій законодавче регулювання земельних відносин не тільки є невдалим, а й некоректним і неповним, що звужує межі, зміст їх розуміння, позбавляє можливостей їх адекватного і реального втілення, оскільки воно може бути застосоване тільки стосовно однієї групи відносин - тобто відносин права власності на землю.
   Питанню характеристики земельних правовідносин в Україні торкалися вчені-правознавці, зокрема В.І. Андрейцев, 1.1. Каракаш, П.Ф. Кулинич, В.В. Носік, В.І. Семчик, М.В. Шульга та ін. Разом з тим, різні погляди науковців на правову характеристика земельних правовідносин зумовлюють актуальність цієї статті.
   У ЗК України закладені взаємовиключні норми, що кардинально суперечать вченню про земельні правовідносини та, зокрема, правовідносини права власності на землю, категорії земель та земельні ділянки. Це, у свою чергу, зумовлює доцільність більш поглибленого аналізу земельних правовідносин, а якщо врахувати, що вони підлягають правовому регулюванню, то правильніше говорити про земельні правовідносини, у яких фокусуються основні їхні елементи - суб’єктний, об’єктний склад, зміст, підстави виникнення, зміни та припинення, а також відображається специфіка наявних правових зв’язків різноманітних суб’єктів крізь призму їх відношення до зазначених об’єктів і правового опосередкування їх належності державі (державам), територіальним громадам, громадянам, іншим фізичним та юридичним особам.
   Навіть спрощене визначення земельних правовідносин як соціальних відносин, урегульованих земельно-правовими нормами [4, 90-91], незважаючи на їх досить узагальнений характер, все ж більш істинне, ніж формула частини першої статті 2 ЗК України [2].
   Отже, важливим чинником для викладеної інтерпретації є категорія «земля» як об’єкт відповідних правовідносин власності, щодо якої є правовий зв’язок із відповідним суб’єктом, що має претендувати на набуття (визнання) та реалізацію юридичного титулу власника.
   Аналізуючи юридичне значення землі, Ю.О.Вовк вважав, що земля - це частина земної поверхні, що є засобом виробництва, продуктивним чинником у сільському та лісовому господарстві, а також місце розташування різноманітних об’єктів виробничого, культурно-побутового та іншого характеру [5, 35].
   В.І. Андрейцев так визначає поняття «земля»: це головна територіально- просторова частина довкілля в межах території України як матеріальна основа її суверенітету і національної безпеки, що характеризується особливістю природної структури - ґрунтовим покривом, розміщенням і поширенням рослинності, водними об’єктами, корисними копалинами та іншими ресурсами [б, 46]. На думку М. В. Шульги, землю необхідно розглядати як «найважливішу складову частину навколишнього природного середовища, що є частиною поверхні земної кори, яка є просторовою основою ландшафту, розташовану над надрами, що використовується як засіб виробництва в сільському і лісовому господарстві або як місце розташування різноманітних об’єктів [7, с. 95]. І.І. Каракаш розкриває правове значення землі через характеристику її функціонального призначення (поселенська мережа, головний засіб виробництва у сільському і лісовому господарстві, економічна, екологічна тощо) [8, с. 11].
   Розглядаючи юридичну сутність вживаних у ЗК України термінів «земля», «землі», «ґрунт», «землі сільськогосподарського призначення», Н.І. Титова пропонує взагалі, у земельному праві не використовувати поняття «земля», оскільки це об’єкт майновий, цивільно-правовий, це частина матеріального світу, що являє собою відокремлену від природного середовища працею людини частину (масу) речовини, поміщену в якусь місткість (вагони, контейнери, мішки, пакети тощо), а використовувати термін «землі», під яким розуміти саме природний компонент, не вилучений з довкілля, а органічно в нього вплетений, взаємодіючий з вода ми, лісами, атмосферним повітрям та іншими природними ресурсами [9, с. 12]. Аналіз чинного законодавства дає змогу виділити за підставами виникнення прав на землі та земельні ділянки за суб’єктним і об’єктним складом такі види земельних правовідносин:
   1) земельні правовідносини у сфері набуття прав на землі та земельні ділянки фізичними особами;
   2) земельні правовідносини у сфері приватизації земельних ділянок юридичними особами;
   3) земельні правовідносини щодо придбання земельних ділянок громадянами та юридичними особами на підставі спеціальних процедур з укладанням угод на їх відчуження із земель державної та комунальної власності;
   4) земельні правовідносини щодо набуття права власності на земельні ділянки громадянами, юридичними особами України, територіальними громадами та державою на підставі угоди міни, дарування, успадкування та ін.;
   5) земельні правовідносини щодо продажу земельних ділянок державної або комунальної власності суб’єктам підприємницької діяльності під забудову на конкурентних засадах (земельних торгах);
   6) земельні правовідносини щодо відчуження земельних ділянок на земельних торгах у разі звернення стягнення на ділянки, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб за рішенням суду;
   7) земельні правовідносини щодо переходу права власності на земельні ділянки;
   8) земельні правовідносини щодо реалізації набутого права власності на землі або земельні ділянки суб’єктами права приватної, комунальної, державної власності та власності Українського народу;
   9) земельні правовідносини щодо захисту права приватної, комунальної, державної власності та власності Українського народу.
   Важливе місце у системі земельних правовідносин надається управлінським земельним правовідносинам. У земельно-правовій літературі ці питання традиційно розглядаються крізь призму державного, громадського та внутрішньогосподарського управління з характеристикою функцій управління - обліку та ведення земельного кадастру, планування використання й охорони земель, їх розподілу та перерозподілу, землеустрою, державного контролю за використанням і охороною земель, вирішення спорів у цій справі [10, с. 126135].
   Такий же підхід, правда, з деякими змінами функцій управління, використовується і в сучасній земельно-правовій літературі: моніторингу земель, державного земельного кадастру, землеустрою, справляння плати за землю, вилучення і викупу земель для суспільних потреб, державного контролю за використанням та охороною земель, вирішення земельних спорів [11, с.197-239].
   Проте, на наш погляд, зазначені сфери діяльності здійснюються у відповідних земельних правовідносинах, оскільки безпосереднім об’єктом цих правовідносин виступають земля, категорії земель, земельні ділянки та земельні ресурси з особливостями правового регулювання правових зв’язків, притаманних суб’єктному складу, змісту цих правовідносин, підстав їх виникнення, зміни та припинення.
   Отже, згідно з чинним законодавством проглядаються загальні функції управління у сфері використання, відтворення та охорони земель, зокрема організації, координації, погодження, надання дозволів, здійснення різних форм контролю тощо, а також правові моделі здійснення спеціальних функцій у сфері регулювання земельних правовідносин, у яких обмежено застосування імперативного принципу владних розпоряджень, що дає підстави виділити правовідносини щодо регулювання у сфері використання, відтворення та охорони земель.
   З огляду на викладене, вважаємо за доцільне управлінсько-регулюючі земельні правовідносини за суб’єктним складом здійснення повноважень у сфері використання, відтворення та охорони земель класифікувати на такі різновиди:
   1) земельні правовідносини щодо державного регулювання у сфері використання та охорони земель законодавчим органом України;
   2) земельні правовідносини щодо регулювання у сфері використання та охорони земель Верховною Радою Автономної Республіки Крим;
   3) земельні правовідносини щодо регулювання у сфері використання та охорони земель органами регіонального та місцевого самоврядування;
   4) земельні правовідносини щодо державного регулювання в галузі використання та охорони земель органами виконавчої влади [11].
   Окрему групу земельних правовідносин становлять правовідносини щодо охорони земель, у процесі яких суб’єктами земельних правовідносин мають забезпечуватися збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічна цінність природних та і набутих якостей земель. Підставою для виділення цієї групи земельних правовідносин є норми ЗК України (ст. ст. 162168) та інших нормативно-правових актів. Викладене, на нашу думку, дає підстави стверджувати, що земельні правовідносини є важливими суспільними відносинами для сьогодення. На практиці земельні правовідносини виявляються, як складне співвідношення різних видів. Саме через земельні правовідносини виявляється ступінь реальності та ефективності земельно-правових норм, оскільки будь-які правовідносини становлять механізм дії правових норм, у якому поведінка суб’єктів права спрямовується у потрібне для держави русло (наприклад, власник земельної ділянки використовує її на свій розсуд відповідно до чинного законодавства, і втручання в його діяльність заборонено).

Список літератури

   1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - Ст.141.
   2. Земельний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - №3-4. - Ст.27.
   3. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №№ 40-44. - Ст. 356.
   4. Андрейцев В.І. Земельно-правові норми і земельно-правові відносини / В.І. Андрейцев // Земельне право: Академічний курс. - К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2001. - 320 с.
   5. Вовк Ю.А. Советское природоресурсовое право и правовая охрана окружающей среды: Общая часть./ Вовк Ю.А. - Харьков: Изд-во Харьковского гос. ун-та, 1988 - 82 с.
   6. Андрейцев В. И. Земельная реформа: Приватизация. Экология. Право / Владимир Иванович Андрейцев / [Монография] - К.: Вид. Дім «Ін Юре», 1997. - 152 с.
   7. Шульга М. В. Актуальные правовые проблеми земельних отношений в современных условиях. /Михайло Васильвич Шульга. [Монография] - Харьков: Консум, 1998. - 118 с.
   8. Каракаш И. И. Право собственности на землю и право землепользования в Украине. / Илья Иванович Каракащ [Монография]. - К.: «Истина», 2004. - 215 с.
   9. Титова Н.І. Землі сільськогосподарського призначення: поняття, особливості, склад (правові аспекти) // Землі с.-г.призначення: права громадян України: Наук.-навч. посібник / За ред. д-ра юрид. наук, проф. Н. І. Титової. - Л.: ПАЮ, 2005. - 368 с.
   10. Советское земельное право. - М.: Юрид. лит, 1981. - 463 с.
   11. Малишева Н.Р. Державне управління земельним фондом України Земельне право / Наталія Рафаелівна Малишева / [Монография] - К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2001. - 350 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com