www.VuzLib.com

Головна arrow Земельне право arrow Здійснення та шляхи завершення земельної реформи в Україні
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Здійснення та шляхи завершення земельної реформи в Україні

О.П Світличний

ЗДІЙСНЕННЯ ТА ШЛЯХИ ЗАВЕРШЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ

   Висвітлено теоретичні та практичні питання здійснення та завершення земельної реформи в Україні.
   Теорія, практика, земельна реформа, сільськогосподарські землі, управлінська діяльність, інвестиції, планування, органи виконавчоївлади, удосконалення.
   Щоб створити щось нове, сучасне і більш досконале, необхідно детально дослідити, проаналізувати і правильно оцінити ті процеси земельної реформи які були здійснені за попередні роки. У 2010 році виповнилося 20 річчя з того часу як постановою Верховної Ради України «Про земельну реформу» та прийняттям Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 р. [1], в країні було запроваджено земельну реформу.
   Запроваджена постановою земельна реформа є складним і багатогранним комплексом заходів, спрямованих на реалізацію основних цілей, вирішення питань регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, реалізації державної політики у сфері раціонального використання та охорони земельних ресурсів.
   Метою цієї статті є висвітлення теоретичних та практичних питань здійснення та шляхів завершення земельної реформи в Україні.
   Питанню проведення і шляхів завершення земельної реформи тією чи іншою мірою торкалися такі науковці як: В.І. Андрейцев, В.К. Гуревський, П.Ф. Кулинич, В.В. Носік, В.І. Семчик, Н.І. Титова, М.В. Шульга та ін., проте різні наукові погляди на реформування земельної реформи та шляхи її завершення зумовлюють актуальність цієї проблеми.Науковці по-різному ставляться до питання дослідження земельної реформи та реформування земельних відносин. Як цілком слушно стверджувала Н.І. Титова, «земельні відносини завжди були і залишаються одними з центральних і вирішальних, особливо при проведенні радикальних соціально-економічних перетворень» [2, с. 10]. У більшості науковці, досліджуючи питання проведення земельної реформи, зводять її до сукупності соціально-економічних, організаційних та правових заходів і акцентують свою увагу на удосконаленні земельних відносин шляхом ефективного використання та належної охорони земель [3, с. 27-28; 4, с. 22]. Так, В.І. Андрейцев під земельною реформою розуміє врегульовану спеціальним земельним законодавством систему дій різних суб’єктів та сукупність організаційних, економічних, екологічних, науково-технічних, землевпорядних та державно-правових заходів, спрямованих на докорінне перетворення (зміну) та вдосконалення земельних правовідносин відповідно до сучасних вимог розвитку суспільства, держави і забезпечення земельних потреб громадян України [5, с. 14].
   Можна і далі цитувати наукові думки дослідників земельної реформи, проте ці визначення в більшості мають багато схожих рис [6, с. 24; 7, с. 80].
   Відсутність комплексного підходу до вирішення проблемних питань земельної реформи, на нашу думку, пов’язана також з тим, що в сучасних умовах, держава майже не впливає на спосіб використання та охорону земель, які знаходяться в державній, колективній і приватній власності. Враховуючи важливість напрямів, які необхідно вирішити під час земельної реформи, вважаємо, що зупинення негативних процесів у галузі земельних відносин можливе за умови більш дієвого владно- управлінського впливу держави на земельні відносини. Крім того, що «позитивне зміщення управління земельними ресурсами в незалежній Україні в сторону ринкового не сприяло належному підвищенню рівня використання земель. Більше того, в останні роки, через несистемність і недосконалість законодавчо-нормативної бази та зниження рівня професійності управління, земельні відносини набули загрозливих форм [ 8, с. 36].
   Реалізація основних напрямів земельної реформи, як комплексу взаємопов’язаних правових, організаційних, фінансових, науково- технічних та інших заходів повинно забезпечити прискорення завершення в країні земельної реформи, а також створити ефективний механізм державно-владного регулювання земельних відносин. Це підтверджується сучасною практикою трансформації управлінських відносин у сфері використання та охорони земельних ресурсів, про свідчить Указ Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 9 грудні 2010 р. №1245/2010, відповідно до якого, замість Міністерства аграрної політики України, утворено Міністерство аграрної політики та продовольства України, замість Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Міністерство екології та природних ресурсів України, Державний комітет із земельних ресурсів України, реорганізовано у Державне агентство із земельних ресурсів України, з безпосереднім підпорядкуванням Міністерству аграрної політики та продовольства України [9], що у свою чергу призведе до нового розподілу функціональних повноважень у системі органів виконавчої влади покликаних здійснювати державний контроль у галузі земельних відносин, а отже і правових колізій у сфері державного контролю за земельними ресурсами.
   Враховуючи, що Україна має унікальні земельні ресурси і природно-кліматичні умови, сприятливі для отримання високих здобутків у сільськогосподарському виробництві, вважаємо, що перепорядкування Державного агентства із земельних ресурсів України безпосередньо Міністерству аграрної політики та продовольства України є передчасним і не сприятиме створенню владно-управлінського впливудержави у галузі земельних відносин.
   Основними причинами низької віддачі земельного потенціалу в Україні є безгосподарне ставлення до землі, яке полягало в тривалій відсутності реального власника, помилковій стратегії максимального залучення земель до використання, недосконалості техніки і технологій обробітку землі та виробництва сільськогосподарської продукції, невиваженій ціновій політиці, недотриманні науково обгрунтованих систем ведення землеробства і, зокрема, повсюдному недотриманні сівозмін, внесенні недостатньої кількості органічних добрив, низькому науково-технічному рівні проектування, будівництва та експлуатації меліоративних систем, недосконалій системі використання і внесення мінеральних добрив та невиконанні природоохоронних, комплексно-меліоративних, протиерозійних та інших заходів [10, с. 332-333].
   Отже, існуюча проблема екологічного стану українських земель є дуже гострою, тому владно-управлінський державницький вплив на ці та інші процеси набувають актуального значення. Вищевикладені проблемні питання та відсутність прозорого ринку землі в Україні, є однією із необхідних умов на шляху реформування та удосконалення діяльності органів виконавчої влади у сфері земельних ресурсів.
   На тлі перманентних криз, які відбуваються в економічному, політичному і соціальному житті нашої держави, в Україні ще й досі немає єдиного погляду науковців, практиків та державних посадовців на проведення та шляхи завершення земельної реформи в державі. Невипадково, що різні погляди до цього часу не сформували державну політика у галузі земельних відносин
   Необхідно погодитися з академіком В. І. Семчиком, що «аграрна і земельна реформи не стали підґрунтям економічного і соціального відродження села, підвищення добробуту сільського населення, розв’язання продовольчої проблеми» [11, с. 310].
   Відповідно до земельного законодавства, землі за основним цільовим призначенням поділяються на певні категорії, кожна із передбачених у ч. 1 ст. 19 ЗК України категорій земель має особливий правовий режим, проте, найбільш цінною і суспільно найбільш важливою категорією є землі сільськогосподарського призначення, які є первісним джерелом будь-якого багатство суспільства.
   Проведення земельної реформи також не можливо здійснити без вирішення особливого питання, об’єкта особливої, підвищеної державно-правової охорони - земель сільськогосподарського призначення. Особлива економічна і соціальна роль земель сільськогосподарського призначення зумовлена їхніми унікальними природними факторами. Враховуючи, що одним із основних способів перерозподілу землі між юридичними та фізичними особами є продаж земель, важливим на нашу думку є зняття мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення. Проте, певні сподівання переважної більшості громадян на такій підхід поки що не справджуються.
   Запроваджений Верховною Радою України [12] черговий мораторій, на нашу думку, не є виходом, який може врегулювати, а тим більше вирішити численні проблемні питання існуючі в галузі земельних відносин. В той же час, якщо брати за взірець європейські держави, то у нас не повинно бути жодних застережень щодо зняття мораторію, бо земля - це економічна категорія і вона повинна бути в фінансовому обороті і відповідно до ст. 13 Конституції України земля є об’єктом права власності Українського народу.
   Проте в практичній реалізації ця конституційна норма громадянами не може повною мірою бути реалізованою. Як зазначає П. Ф. Кулинич, ця норма несе в собі переважно політичний характер, оскільки вона повною мірою не вписується в цивілістичну доктрину права власності [13, с. 13 14].
   В умовах продовольчої кризи, реальне забезпечення ринку продуктами сільськогосподарського призначення можливе тоді, коли в країні реально запрацює ринок сільськогосподарських земель, його інвестиційна привабливість, що має стати основною метою земельної реформи. Без сумніву, сучасний стан економіки потребує детального законодавчого врегулювання процесу введення в обіг сільськогосподарських земель, які необхідно узгоджувати з міжнародними стандартами. У той же час зняття мораторію потребує детального законодавчого врегулювання, яке повинно бути зрозумілим, прозорим і має на меті забезпечити соціальну справедливість учасників земельних відносин. Зняття мораторію сприятиме також розвитку ринку земель і, зокрема, системи іпотечного кредитування, матиме позитивні правові, соціально-економічні та міжнародні наслідки.
   За висновками багатьох експертів, аграрний ринок здатен не лише «витягнути» країну із кризи, а й перетворитися на локомотив усієї економіки. За різними оцінками, ринкова вартість українських земель навіть в умовах фінансової кризи приблизно складає 35-37 млрд доларів США [14, с. 6], тоді як щорічна потреба сільського господарства в кредитах становить близько 20 млрд гривень.
   Нинішній показник виробництва валової продукції в АПК - низький (110 млрд. гривень). Україна має можливість збільшити його у 2-2,5 рази [15, с. з]. Отже, земля може виступати заставою для отримання селянами кредиту, які на жаль, на сьогодні із-за високих кредитних ставок отримують кредит під майбутній урожай. В умовах нинішньої фінансової кризи зняття мораторію може надати новий подих економічним відносинам.
   Впровадження системних реформ в АПК, як і в інші види реформ (при цьому незамінність землі відіграє першочергову роль), надасть можливість вивести агросектор на нові рубежі економічного розвитку. Необхідна розробка не тільки довгострокової стратегії розвитку та відповідної нормативно-правової бази, але й реальне її втілення в життя. Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічної свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення не тільки земель, але й поверхневих і підземних вод, повітря. На жаль, агропромисловий комплекс в сучасних умовах продовжує бути основним забруднювачем земель. Наукова необґрунтованість при внесенні мінеральних добрив, пестицидів та інших хімічних препаратів у більшості випадків використовуються необґрунтовано і разом з промисловим і радіаційним забрудненням ще більше ускладнюють непросту екологічну ситуацію в Україні. Державна політика у сфері охорони і захисту земельних ресурсів, як і будь-якій іншій сфері повинна базуватися на стабільній системі законодавства, актів, нормативів, яка повинна вміти швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів, вміти пристосовуватися до змін занадто складного екологічного середовища [16, с. 205-208].
   В умовах зростаючого попиту на продукти харчування в усьому світі, значення земель сільськогосподарського призначення, їх вплив щодо гарантування продовольчої безпеки держави постійно зростає. Складна ситуація, що дуже тривалий час існує у галузі земельних відносин, вимагає невідкладного вирішення. Найгострішими проблемами земельної реформи є: неефективність державного управління земельними ресурсами та землекористуванням; відсутність інтегрованого підходу й підвищення його координованості та ефективності; корупційність діянь; низька інвестиційна діяльність; відсутність прозорого земельного ринку капіталовкладення; відсутність прозорості в діяльності органів виконавчої влади, які покликані забезпечити належну діяльність у галузі земельних відносин та незалежність і справедливість судової гілок влади, що найбільш турбує інвесторів.
   Необхідно також зазначити, що в умовах реформування земельних відносин заходи щодо використання та охорони земель не були забезпечені достатніми фінансовими ресурсами, хоч землекористування стало платним.
   Здійснення ефективної земельної реформи можливе лише на основі комплексного поєднання економічного, екологічного та правового напрямків з іншими її не менш важливими аспектами, зокрема соціальними, правовими, політичними тощо. Для ефективної реалізації земельної реформи необхідно втілювати в життя закони та нормативно-правові акти, які органічно пов’язані з адміністративною реформою. Проведення земельної реформи неможливо здійснювати без реформування органів публічної влади [17, с. 257-260].
   Негативним фактором сучасного етапу проведення земельної реформи в Україні є також недосконалість і нестабільність багатьох нормативно-правових актів не тільки у сфері земельного законодавства, але й не належного правового регулювання інших відносин, зокрема: економічних, аграрних, екологічних тощо. Відсутність планування пропорційного і збалансованого розвитку однієї галузі призводить до неузгодженого регулювання всією економікою держави.
   У контексті наведеного, як слушно зазначає М.І. Козир, на початку 90-х років XX ст. ліберальні реформатори російської економіки засудили планування розвитку економіки як нібито адміністративно- командного методу державного управління і наклали на нього своєрідне «табу». Справа зайшла так далеко, що із наукового обігу зник навіть сам термін «планування економіки». На сьогодні життя підтвердило слушність думки тих економістів, які стверджували, що державне планування притаманне економіці будь-якої економічної системи розвитку суспільства і повинно поєднуватися із ринковим регулювання економічних відносин [18, с. 198]. Особливо це важливо для сучасної української держави.
   Ми приходимо до висновку, що однієї із умов завершення земельної реформи є також реформування органів публічної влади у галузі земельних відносин. З цією метою держава повинна визначити чітке коло публічно-владних органів та наділити їх законодавчими повноваженнями у сфері використання та охорони земельних ресурсів, які б у першу чергу задовольняли інтереси всього суспільства.
   Сучасний стан земельних відносин, розгалужена і невпорядкована система органів державної влади з питань використання та охорони земельних ресурсів і природокористування вимагає нагального впровадження комплексних і системних заходів, спрямованих на вирішення проблемних питань у цій галузі. Одним із очевидних висновків є те, що нові перетворення і зміни які здійснювалися до цього часу рідко позначилися на проведенні земельної реформи, яка до цього часу так і не завершилася.
   На сьогодні державна політика у галузі земельних відносин повинна опиратися на нові підходи у прийнятті рішень щодо раціонального використання та охорони земельних ресурсів, створення оптимальних умов для суттєвого збільшення соціального, інвестиційного і виробничого потенціалів землі, перетворення її у самостійний фактор економічного зростання.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com