www.VuzLib.com

Головна arrow Земельне право arrow Право на земельні ділянки сільськогосподарського призначення в Україні
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Право на земельні ділянки сільськогосподарського призначення в Україні

 К. О. НАСТЕЧКО

ПРАВО НА ЗЕМЕЛЬНІ ДІЛЯНКИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ В УКРАЇНІ

   Розглядаються особливості набуття права на земельні ділянки сільськогосподарського призначення в Україні, досліджуються переваги та недоліки сучасного законодавства у вищевказаній сфері, пропонуються заходи щодо покращення якості та забезпечення екологічної безпеки земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
   Земельна ділянка сільськогосподарського призначення, сільськогосподарський товаровиробник, обіг земельних ділянок, мораторій
   Сільськогосподарські землі є базою для розвитку сільського господарства в Україні, розвитку аграрних і земельних відносин, утвердженню позиції України у світі як аграрної правової держави. Слід відмітити, що сьогодні потрібно говорити про те, що кожен громадянин України має право на земельну ділянку сільськогосподарського призначення. При чому, на нашу думку, слід забезпечити таке право як для селянина, так і для інших громадян, які проживають в межах міста, але хочуть і мають можливість обробляти земельні ділянки сільськогосподарського призначення. В контексті сьогоднішнього відродження аграрних відносин на землях України, тема даної статті є актуальною та корисною як для фахівців - теоретиків, наукових співробітників, які розробляють правові основи розвитку і утвердження права на земельну ділянку, так і для практиків, які безпосередньо здійснюють реалізацію права кожного громадянина на набуття вищезазначених земельних ділянок. Окремі аспекти, які стосуються дослідження набуття земельних ділянок сільськогосподарського призначення в Україні були предметом розгляду таких науковців як Д. В. Бусуйок, П. Ф. Кулинич, О. А.Поліводський, В. І. Семчик, Ю. С. Шемшученко як у межах власних науково- правових досліджень, так і наукових планових тем, які досліджувалися у відділі проблем аграрного, земельного та екологічного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Це питання також було предметом дослідження науковців у сфері земельного та аграрного права, таких як О. А. Вівчаренко, В. М. Єрмоленко, І. І. Каракаш, Т. О. Коваленко, Т. Г. Ковальчук, А. М. Мірошниченко, В. В. Носік, О. О. Погрібний, М. В. Шульга. Метою статті є дослідження особливостей набуття права на землі сільськогосподарського призначення в Україні. Передбачається визначити подальшу стратегію розвитку вищезазначеного права в Україні, виокремити основні пріоритети та орієнтири державного регулювання покращення якості та екологічної безпеки земельних ділянок сільськогосподарського призначення в Україні.
   Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково- дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей [1]. Слід відмітити, що право на земельну ділянку сільськогосподарського призначення є окремим, самостійним правом, одним із складових прав, які у своїй сукупності визначають загальне поняття «право на земельну ділянку». На нашу думку, такі складові «права на земельну ділянку» можуть бути визначені в залежності від класифікації, встановленої статтею 19 Земельного кодексу України і визначають категорії земель. Існують й інші складові поняття «права на земельну ділянку», які відображають характер відношення людини до земельної ділянки, зокрема «право власності на земельну ділянку», «право користування земельною ділянкою» та інші.
   Актуальність заявленої теми дослідження полягає також в тому, що на глобальному рівні проблема прав людини сьогодні становить одну із найважливіших тем, дослідження з якої розвиваються у ЄС, в той час як в пострадянських країнах, і, в тому числі, в Україні, вона потребує детального дослідження. На локальному рівні, забезпечення права кожного громадянина на земельну ділянку буде здійснювати вплив на особисту зацікавленість кожного всіляко запобігати випадкам невикористання земель сільськогосподарського призначення, адже, як відомо, невикористання землі у тій самій мірі як і використання її неналежним способом впливає на погіршення якості земельного фонду країни. Кінцевим етапом утвердження права кожного на земельну ділянку сільськогосподарського призначення буде сприяння розвитку сільського господарства через зацікавленість власника або користувача земельної ділянки сільськогосподарського призначення у отриманні урожаю та покращенню якості земельної ділянки.
   У цьому відношенні особливого значення набуває використання землі відповідно до визначеного правового режиму земельної ділянки.
   В. І. Семчик, П. Ф. Кулинич, М. В. Шульга досліджуючи правовий режим використання земель, пишуть, що правовий режим належить розуміти як встановлений правовими нормами порядок та умови використання за цільовим призначенням земель усіх категорій і форм власності на землю, забезпечення та охорону прав власників землі і землекористувачів, здійснення державного управління земельними ресурсами, контролю за раціональним використанням землі і додержанням земельного законодавства, ведення земельного кадастру, проведення землеустрою, моніторингу землі, справляння плати за землю і застосування юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства [2, с. 385]. На нашу думку, у цьому визначенні вдало показано взаємозв’язок того, що право має бути не тільки забезпечене, а йому має бути надана відповідна охорона. При чому, слід розуміти, що ця охорона має бути забезпечена з боку держави.
   Забезпечуючи право кожного на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, держава в той же час повинна забезпечити необхідні і достатні умови набуття такої земельної ділянки, які можливі лите в умовах обігу земельних ділянок. Досліджуючи правову природу обігу земельних ділянок В. В. Носік пите, що для того, щоб розкрити правову природу поняття «обіг земельних ділянок», необхідно виходити з того, що об’єктом ринкових земельних правовідносин є земельна ділянка з характерними для неї фізичними і юридичними ознаками. З урахуванням фізичних ознак земельної ділянки вона фізично не може передаватися із рук в руки від однієї особи до іншої. Тому вживання словосполучення «обіг земельних ділянок» характеризує економічний аспект ринку землі. В юридичному значенні це поняття слід розглядати через призму врегульованих нормами чинного законодавства суспільних відносин, що виникають між особами з приводу набуття і реалізації права власності та інших речових прав на земельні ділянки, права оренди земельних ділянок. Тому в теорії земельного та цивільного права обіг земельних ділянок має означати перехід прав на земельну ділянку від однієї особи до іншої. Отже, в юридичному значенні поняття «обіг земельних ділянок» є тотожним поняттю «перехід прав на земельні ділянки». З урахуванням викладеного обіг земельних ділянок - це врегульовані нормами чинного законодавства суспільні відносини, що виникають між відповідними суб’єктами в процесі переходу прав на земельні ділянки з підстав і в порядку, передбачених законом, договором, рішенням суду [3, с. 52]. Отже, дійсне забезпечення права на земельну ділянку сільськогосподарського призначення можливе лите в умовах існування обігу земельних ділянок.
   Одним із засобів, за допомогою яких держава регулює сьогодні обіг земельних ділянок є мораторій на купівлю-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб та купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміну цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викуп) земельних ділянок для суспільних потреб. У той же час В. М. Єрмоленко доводить, посилаючись на норми чинного законодавства України, що таке явище як мораторій є негативним і таким, що гальмує подальший розвиток земельних відносин в Україні. Він пише, що під час запровадження мораторію висвітлились негативні сторони цього процесу. Відбувається, насамперед, пряме порушення норм Конституції України: ст. 3 щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини як головного обов’язку держави; ст. 13 щодо забезпечення державою захисту прав і рівності прав усіх суб’єктів права власності; ст. 14 щодо гарантування права власності на землю; ст. 22 щодо не допущення звуження змісту та обсягу існуючих прав при прийнятті основних законів або внесенні змін до чинних законів; ст. 41 щодо забезпечення можливості права володіння, користування і особливо розпорядження своєю власністю. Також порушується ст. 64 Конституції України щодо неможливості обмеження конституційних прав людини і громадянина, крім випадків воєнного або надзвичайного стану, коли можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Але ні воєнного ні надзвичайного стану протягом перманентної пролонгації дії «мораторію» не вводилося. Введення мораторію суперечить також нормам цивільного законодавства. Відповідно до ч. 2 ст. 373 ЦК України щодо гарантування права власності на землю. Водночас серйозні перепони на шляху вільного здійснення правомочності розпорядження селянами-власниками своїми земельними ділянками встановлює ст. 111 ЗК України у частині можливості обмеження законом прав на розпорядження земельною ділянкою, у тому числі шляхом її відчуження. На фоні гарантування права власності на землю, визначеного ч.2 ст. 1 ЗК України, а також декларування принципу забезпечення рівності права власності на землю всіх суб’єктів земельних правовідносин встановленого п. б ст. 5 ЗК України, а також закріплення у ч. 1 ст. 90 ЗК України вільного волевиявлення власників щодо відчуження належних їм земельних ділянок виникає відповідна колізійність як норм спеціального земельного законодавства, так і норм загального конституційного і цивільного законодавства. Слід зазначити, що таке положення суперечить моделі правової соціальної держави, задекларованої для світового співтовариства демократичних країн і закріпленої на конституційному рівні. Прикладом порушення гарантованих конституційними нормами прав є неможливість здійснення добровільної відмови від земельної ділянки сільськогосподарського призначення через існування заборони на відчуження цієї категорії земель. Така відмова відповідно до ч. 2 ст. 142 ЗК України повинна опосередковуватися укладенням угоди про передачу права власності на земельну ділянку належному органу державної влади. Між тим, щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення п. 15 Перехідних положень ЗК України прямо визначає недійсність будь-яких угод3 відчуження таких земель та прав на них з моменту їх укладення (посвідчення) до 1 січня 2012 року. Це правовий нонсенс, який з боку логіки нормального людського мислення викликає лише подив [4, с. 16-18]. На нашу думку, запровадження такого обмеження як мораторій не сприяє утвердженню України і як демократичної держави, адже право людини і громадянина на землю в цьому випадку обмежено з боку держави. В рамках прийняття Закону України «Про державний і земельний кадастр» слід провести оцінку земельних ділянок, визначити їх якість та ще раз перевірити вірність віднесення земельної ділянки до тієї чи іншої категорії земель. Вважаємо, що зняття мораторію на купівлю-продаж та іншим способом відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення слід пов’язувати не лише із прийняттям Законів України «Про ринок земель» та «Про державний земельний кадастр», а і з відповідною  підготовкою працівників органів державної влади, зокрема органів державної влади та місцевого самоврядування, Державного комітету по земельних ресурсах, Міністерства юстиції України та інших, вірно та ефективно реалізувати вищевказане право людини і громадянина.
   Розглядаючи роль і місце органів управління землею, Д. В. Бусуйок відмічає, що органи державного управління землею є одним із передбачених у чинному законодавстві різновидів органів державного управління [5, с. 92]. На нашу думку, діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування при здійсненні оформлення права на земельну ділянку сільськогосподарського призначення має носити організаційний та дозвільно-контролюючий характер. Метою органів державної влади при оформленні права на земельну ділянку сільськогосподарського призначення повинна бути перевірка дотримання зацікавленою особою, яка звертається за оформленням права, норм чинного законодавства, прийняття рішення про оформлення права та сприяння у оформленні прав на земельну ділянку. І на це є правові підстави. На підтвердження нашої позиції слід навести наступні норми законодавства: згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України [6]. Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 p., акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Згідно із ч. 3 ст. 2 Кодексу Адміністративного Судочинства України від 6 липня 2005 p., у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку та інших факторів [7].
   Слід визначити, що родючість земель сільськогосподарського призначення як ніяких інших прямо пропорційно пов’язана із забезпеченням їх якісного рівня та забезпеченням екологічної безпеки на вказаних землях. Слід відмітити, що цим питанням слід приділяти увагу вже сьогодні, бо в інакшому випадку втрати, які будуть спрямовані на відновлення їх якості можуть значно перевищити фінансові інвестиції в землю, які будуть зроблені тоді, коли якість землі досягне своєї критичної відмітки. З приводу практичної розробки цього питання слід звернутися до досліджень вітчизняних науковців, які містять пропозиції варті уваги.
   На думку П. Ф. Кулинича слід розробити та затвердити широкомасштабну національну програму охорони сільськогосподарських земель та формування сталих агроландшафтів, яка б передбачала систему заходів щодо відновлення та планомірного підвищення якісного стану сільськогосподарських угідь як основного засобу аграрного виробництва. Слід підтримати думку, що кошти на дану програму мають бути акумульовані від продажу вітчизняної сільськогосподарської продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках для створення державного фонду охорони сільськогосподарських земель та формування сталих агроландшафтів.
   П. Ф. Кулинич вважає, що такий фонд має перебувати у віданні Державної служби охорони ґрунтів, яку доцільно створити у складі Міністерства аграрної політики України зі статусом урядового органу державного управління [8, с. 10-11]. Семчик В.І. пише, що в умовах скорочення сільськогосподарських угідь може бути зведено до мінімуму шляхом прийняття закону про заборону переводу земель сільськогосподарського призначення в інші категорії незалежно від форм власності на землю. Можливі й дієві форми контролю за охороною й використанням вказаних земель з метою збереження фонду земель сільськогосподарського призначення, які є незамінним засобом виробництва сільськогосподарської продукції і унікальним об’єктом природи [9, с. 195-196]. Отже, слід розвинути останню думку і визнати, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення будучи унікальним об’єктом природи потребують відповідного відношення, ставлення людини до землі як до загальнонаціонального надбання. З цією метою має бути розвинута культура поводження людини по відношенню до землі. Також, на нашу думку, слід визначити та запровадити законодавчі можливості збереження та відновлення земельних ділянок після збору урожаю, запобігаючи при цьому, спалюванню залишків врожаю таких сільськогосподарських культур, як, наприклад, кукурудза. Вважаємо, що це має бути Закон України «Про правове регулювання посіву та збору сільськогосподарських культур».
   Отже, досліджуючи питання права на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, ми прийшли до наступних висновків: На глобальному рівні проблема прав людини сьогодні становить одну із найважливіших тем, дослідження з якої розвиваються у ЄС, в той час як в пострадянських країнах, і, в тому числі, в Україні, вона потребує детального дослідження. На локальному рівні, забезпечення права кожного громадянина на земельну ділянку буде здійснювати вплив на особисту зацікавленість кожного всіляко запобігати випадкам невикористання земель сільськогосподарського призначення, адже, як відомо, невикористання землі у тій самій мірі як і використання її неналежним способом впливає на погіршення якості земельного фонду країни. Кінцевим етапом утвердження права кожного на земельну ділянку сільськогосподарського призначення буде сприяння розвитку сільського господарства через зацікавленість власника або користувача земельної ділянки сільськогосподарського призначення у отриманні урожаю та покращенню якості земельної ділянки.
   Право на земельну ділянку сільськогосподарського призначення є окремим, самостійним правом, одним із складових прав, які у своїй сукупності визначають загальне поняття «право на земельну ділянку».
   Сьогодні потрібно говорити про те, що кожен громадянин України має право на земельну ділянку сільськогосподарського призначення. При чому, на нашу думку, слід забезпечити таке право як для селянина, так і для інших громадян, які проживають в межах міста, але хочуть і мають можливість обробляти земельні ділянки сільськогосподарського призначення.
   Право має бути не тільки забезпечено, а йому має бути надана відповідна охорона. При чому, слід розуміти, що ця охорона має бути забезпечена з боку держави. Забезпечуючи право кожного на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, держава в той же час повинна забезпечити необхідні і достатні умови набуття такої земельної ділянки, які можливі лише в умовах обігу земельних ділянок.
   Запровадження такого обмеження як мораторій не сприяє утвердженню України як демократичної держави, адже право людини і громадянина на землю в цьому випадку обмежено з боку держави. В рамках прийняття Закону України «Про державний і земельний кадастр» слід провести оцінку земельних ділянок, визначити їх якість та ще раз перевірити вірність віднесення земельної ділянки до тієї чи іншої категорії земель. Вважаємо, що зняття мораторію на купівлю-продаж та іншим способом відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення слід пов’язувати не лише із прийняттям Законів України «Про ринок земель» та «Про державний земельний кадастр», а і з відповідною підготовкою працівників органів державної влади, зокрема органів державної влади та місцевого самоврядування, Державного комітету по земельних ресурсах, Міністерства юстиції України та інших вірно та ефективно реалізувати вищевказане право людини і громадянина.
   Родючість земель сільськогосподарського призначення пов’язана із забезпеченням їх якісного рівня та забезпеченням екологічної безпеки на вказаних землях. Цим питанням слід приділяти увагу вже сьогодні, бо в інакшому випадку втрати, які будуть спрямовані на відновлення їх якості можуть значно перевищити фінансові інвестиції в землю, які будуть зроблені тоді, коли якість землі досягне своєї критичної відмітки. З приводу практичної розробки цього питання слід звернутися до досліджень вітчизняних науковців, які містять пропозиції варті уваги.
   Земельні ділянки сільськогосподарського призначення, будучи унікальним об’єктом природи, потребують відповідного відношення, ставлення людини до землі як до загальнонаціонального надбання. З цією метою має бути розвинута культура поводження людини по відношенню до землі. Слід визначити та запровадити законодавчі можливості збереження та відновлення земельних ділянок після збору урожаю, запобігаючи при цьому, спалюванню залишків врожаю таких сільськогосподарських культур, як, наприклад, кукурудза. Вважаємо, що це має бути Закон України «Про правове регулювання посіву та збору сільськогосподарських культур».

Список літератури

   1. Земельний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 3-4.  - Ст. 27.
   2. Семчик В. І. Земельне право України: підруч.для студ.спец.вищ.навч.закл./В. І. Семчик, П. Ф. Кулинич, М. В. Шульга. - К. : Вид.Дім «Ін Юре», 2008. - 600с.
   3. Носік В. В. Правові питання ринкового обігу земельних ділянок / В. В. Носік // Організаційно-правові проблеми розвитку аграрного і земельного ринків в Україні: збірник тез доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції. Відп. ред. член-кор. НАН України, академік АпрН України В. І. Семчик. - К. : Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. - С. 51-56.
   4. Єрмоленко В. М. Проблемні питання «мораторію» на відчуження земель сільськогосподарського призначення / В. М. Єрмоленко // Українське комерційне право. - № 10. - 2010. - С. 11-18.
   5. Бусуйок Д. В. Види органів управління земельним фондом / Д. В. Бусуйок // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - № 5 (161). - С. 92-95.
   6. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. -
   7. Кодекс Адміністративного судочинства України // Відомості Верховної Ради України . - 2005. - №№ 35-36, 37. - Ст. 446.
   8. Кулинич П. Ф. Проблема якості сільськогосподарських земель в земельному праві України / П. Ф. Кулинич // Сучасне земельне, аграрне, екологічне та природо ресурсне право: актуальні проблеми теорії і практики: Матеріали міжнародної науково- практичної конференції (21-22 травня 2010 року, м. Біла Церква). - Біла Церква : БНАУ, 2010. - С. 10-11.
   9. Семчик В. И. Правовое регулирование эколого-инновационных отношений в сельском хозяйстве Украины / В. И. Семчик // «Міжнародне право навколишнього середовища: стан та перспективи розвитку». Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. - К. : ТОВ «Видавництво географічної літератури «Обрії», 2010. - 213 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com