www.VuzLib.com

Головна arrow Міжнародні відносини arrow Квебекське питання в зовнішній політиці Канади: десять років після референдуму 1995 року
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Квебекське питання в зовнішній політиці Канади: десять років після референдуму 1995 року

БЄЛОКОЛОС О. Є.

КВЕБЕКСЬКЕ ПИТАННЯ В ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ КАНАДИ: ДЕСЯТЬ РОКІВ ПІСЛЯ РЕФЕРЕНДУМУ 1995 РОКУ (до історії питання)

   Більше десяти років минуло з часу проведення доленосного Референдуму 1995 року, коли більшість населення Квебеку віддали свої голоси за збереження цієї провінції у складі Канади. Однак, питання забезпечення територіальної цілісності країни і досі робить дану проблематику надзвичайно чутливою з точки зору відносин між федеральним центром і провінціями, а також політичного, економічного, соціального і культурного розвитку Канади та безпосередньо відбивається на її поведінці в міжнародному середовищі.
   Слід зазначити, що переважна більшість канадських дослідників розглядає Квебекське питання саме в контексті внутрішньополітичної проблематики. Найбільш докладним і повним дослідженням питання Квебеку у зовнішньополітичній площині є праця Гранатштайна і Ботвела «Пірует: П’єр Трюдо і канадська зовнішня політика». В ракурсі тогочасного франко-американського політичного протистояння розглядає дане питання Жан-Батіст Дюрозель у відомій «Історії дипломатії від 1919 року до наших днів». Відомий канадський історик Роберт Ботвелл бачить цю проблематику у світлі канадсько-американських відносин. Радянські дослідники, зокрема В. Олександров, надають перевагу внутрішньополітичному підходу.
   Після смерті в 1959 році авторитарного Прем’єра Дюплессі, який «залізною рукою» правив Квебеком протягом 18 років, в провінції розпочалася так звана «М’яка революція», яка була підтримана широкими верствами населення і полягала у суттєвій лібералізації всіх сторін суспільного життя, включаючи економіку, освіту і культуру. В авангарді складного реформування стала Ліберальна партія, яка здобула впевнену перемогу на виборах 1962 року.
   Разом з тим, швидкі суспільні зміни стали детонатором появи сепаратистського руху. Користуючись значним невдоволенням франкомовного населення панівним становищем англомовної еліти Монреалю, зокрема в економічній сфері, сепаратисти, впродовж незначного часу, здобули значну підтримку серед молоді, студентів та певної частини інтелігенції провінції. В березні 1963 року найбільш радикально налаштована сепаратистська група - «Фронт визволення Квебеку» (FLQ) заявила про закладення двох вибухових пристроїв в Монреалі і Вестмонті, розпочавши тим самим довготривалу кампанію терору під гаслом створення «Незалежного Квебеку».
   Значний імпульс даний рух отримав внаслідок відомої заяви Президента Франції Шарля де Голля 24 липня 1967 року. Жан-Батіст Дюрозель змальовує ці історичні події таким чином: «Генерал де Голль здійснив візит до Канади. За згодою, не без труднощів досягнутою з федеральним канадським урядом, він дістав змогу зупинитися спершу у Квебеку та Монреалі, де переважає французька мова. Зустрінутий збудженим натовпом, генерал де Голль у своїх висловлюваннях зайшов набагато далі, ніж дозволяли рамки культурних зв’язків між Францією та її колишньою канадською колонією, втраченою у 1763 році. 24 липня в Монреалі під час імпровізованої зустрічі, на яку де Голля викликав натовп, він надав своєму виступові чисто політичного характеру: «Цього вечора тут, а також упродовж дороги, я відчуваю атмосферу, подібну до Визволення... Уся Франція знає, бачить і чує те, що тут відбувається. Хай живе Монреаль, хай живе Квебек, хай живе вільний Квебек, хай живе Французька Канада, хай живе Франція». Слова «Хай живе вільний Квебек», а також «канадські французи», замість «франкомовні канадці», припали до смаку тим колам, що боролися за незалежність Квебеку. .Цей виступ де Голля викликав велике невдоволення не тільки більшості англомовних канадців, але й британців, оскільки Канада є домініоном Великої Британії, а також і американців, найближчих сусідів Канади, які не потерпіли б розпаду u на декілька територій. Можна також сказати, що такий розвиток подій спровокував появу впродовж року нової партії - «Парті Кебекуа» (Parti Quebecois), налаштованої на відокремлення Квебеку під гаслами «суверенітет і асоціація» (sovereignty-association), що передбачала незалежність провінції при збереженні економічних зв’язків з Канадою.Реакція офіційної Оттави на заяву Президента Франції, що викликала значний резонанс у всій країні, була досить жорсткою. Виступаючи в Палаті Громад Парламенту 28 листопада 1967 року Прем’єр-міністр Канади Пірсон зазначив: «Я вважаю, що ця заява викривила частину історії Канади, неправильно представила певні сучасні події і невірно передбачила майбутнє. Ця заява не була лише коментарем канадської внутрішньої або зовнішньої політики, яку можна було б ігнорувати. Це було втручання глави іноземної держави в наші справи. В такому вигляді це є неприйнятним. Без сумнівів, пане Спікере, в даному випадку ми не можемо терпіти, щоб глава іноземної держави або уряду давав рекомендації відносно курсу політичних або конституційних дій, які б могли зруйнувати Канадську Конфедерацію та єдність Канадської Держави. Майбутнє Канади, пане Спікере, буде вирішуватись канадцями і саме в Канаді». Ще більш загострилося квебекське питання в канадській зовнішній політиці після того, як в січні 1968 року Квебек отримав запрошення щодо участі у Міжнародній конференції міністрів освіти франкомовних держав в Габоні за відсутності аналогічного запрошення на адресу федерального уряду. Враховуючи значну тогочасну активізацію культурних та інших зв’язків між Квебеком і Францією, офіційна Оттава небезпідставно бачила ініціативу останньої за діями згаданої африканської держави.
   Уряд Канади на чолі з обраним у 1968 році Прем’єр-міністром від Ліберальної партії П’єром Трюдо чітко усвідомлював небезпеку створення прецеденту, який де-факто сприяв би утвердженню Квебеку в якості незалежного суб’єкта міжнародних відносин. Тому офіційна Оттава зайняла жорстку позицію, вважаючи, що лише вона може представляти інтереси всієї Канади у зовнішній сфері. Шляхом певного тиску та компромісів уряду вдалося вирішити це питання, зокрема, домовившись про те, що офіційна делегація Канади на Конференції по створенню організації Франкофонії буде очолена федеральним представником при заступнику-представнику від провінції Квебек. Відхід Шарля де Голля з політичної сцени та дві поспіль перемоги Ліберальної партії на виборах в Квебеку дозволили розрядити ситуацію і певним чином нормалізувати згодом канадсько- французькі відносини.
   П’єр Трюдо твердо вірив у те, що зовнішня політика країни має, серед іншого, об’єднувати англо і франко канадців. У виступі з нагоди укладення угоди з Нігером 19 вересня 1969 року він на голошував: «Канада, яка має 6 мільйонів франкомовних громадян, є природною частиною франкофонної родини... Участь у організації Франкофонії є продовженням канадської двомовності в міжнародному масштабі. Таким чином, це є фундаментальним і водночас постійним елементом нашої політики. Я вважаю, що наша двомовність повинна відображуватись не лише шляхом співробітництва серед франкомовних громадян, але й в нашій зовнішній політиці, зокрема, в міжнародних організаціях».
   Незважаючи на такі жести з боку Оттави, непримиримі сепаратисти не полишали своїх планів щодо створення «Незалежного Квебеку». Вони вважали, що суттєва дестабілізація політичної ситуації в країні підштовхне федеральний уряд до переговорів з ними. Однак, викрадення активістами FLQ в жовтні 1970 року Британського торгівельного аташе Джеймса Кросса і провінційного Міністра праці П’єра Лапорте, яке спричинило так звану «Жовтневу кризу» викликало лише обурення з боку федерального уряду і спричинило запровадження Закону про військовий стан (War Measures Act), що супроводжувалось патрулюванням армійськими підрозділами вулиць Монреалю і чисельними арештами членів FLQ. Навіть вбивство П’єра Лапорте терористами не призвело до зміни в позиції уряду, який лише дав згоду на виїзд викрадачів Джеймса Кросса на Кубу в обмін на його визволення.
   Проблема Квебеку стала найгострішою внутрішньополітичною проблемою Канади, її вплив став все більше відбиватись на багатьох аспектах політики канадського уряду. Терористичні дії сепаратистів відштовхнули від них переважаючу більшість квебекців, а безкомпромісна позиція Трюдо під час кризи посилила позиції лібералів в Квебеку і в Канаді в цілому.
   Все це згодом призвело до витиснення FLQ з провінційної політичної сцени і зникнення цієї організації, від рук якої з квітня 1963 року загинуло 6 осіб.
   Незважаючи на ці події, сепаратистські настрої продовжували домінувати в 70-х роках серед політичних сил провінції. В 1979 році «Парті Кебекуа» ініціювала референдум щодо відділення від Канади. В ході підготовчої кампанії Прем’єр-міністр Трюдо декілька разів особисто виступав перед населенням провінції, підкреслюючи різнобічні переваги Квебеку в якості складової частини Канади і дезавуюючи наміри сепаратистів. 20 травня 1980 року 59,6% квекбекців проголосували за те, щоб їхня провінція залишилась у складі Канади. При цьому, досить вагомий внесок у поразку сепаратистів був зроблений найбільшим сусідом і стратегічним партнером Канади - США, до думки яких прислухалися як уряд, так і населення Квебеку. Гіпотетично, враховуючи геополітичні реалії, лише за умови ви знання Вашингтоном незалежності Квебеку, провінція могла б відбутися як самостійна держава.
   Роберт Ботвелл, відомий канадський історик і професор Університету Торонто, відзначав, що тогочасний Посол Сполучених Штатів в Оттаві Томас Ендерс радив Президенту Картеру відносно того, що саме існування єдиної, а не фрагментарної Канади є стратегічним інтересом США. При цьому, американським дипломатом використовувались такі аргументи: Канада є однією з небагатьох держав в світі з надійно функціонуючою демократичною системою; канадсько-американські економічні відносини розвиваються на взаємовигідних засадах і можуть зазнати збитків внаслідок політичних ускладнень; Канада має федеративний устрій, який є знайомим для американців; теоретичне ослаблення Канади може створити внутрішні і зовнішні проблеми для США.
   Під час візиту до Нью-Йорку в січні 1977 року, Прем’єр Квебеку Левек не зміг, навіть шляхом пелювання до певних історичних аналогій, переконати американські ділові кола в тому, що відокремлення його провінції не викличе потрясінь, яких звичайно побоюється бізнес. Значно, більш успішним був візит Трюдо до Вашингтону в лютому того року. Таким чином, публічно зайнявши нейтральну позицію щодо відносин між Квебеком і Оттавою, офіційний Вашингтон дав зрозуміти, що він довіряє Трюдо.
   В середині 90-х років сепаратисти спробували в черговий раз реалізувати свої прагнення щодо створення незалежної держави. Після перемоги на виборах в вересні 1994 року, «Парті Кебекуа» на чолі з Жаком Парізі ініціювала відповідні слухання в Парламенті провінції, а також уклала 12 червня 1995 року угоду щодо координації дій під час проведення Референдуму про відокремлення від Канади з федеральною партією «Блок Кебекуа» та провінційною - «Аксйон демократік дю Квебек».
   Питання, винесене на Референдум звучало досить складно і завуальовано: «Чи погоджуєтесь Ви, що Квебек повинен стати суверенним, зробивши формальну пропозицію Канаді щодо нового економічного і політичного партнерства в рамках Закону відносно майбутнього Квебеку та угоди, підписаної 12 червня 1995 року?». При цьому, мався на увазі проект Закону про майбутнє Квебеку, що у преамбулі містив декларацію про суверенітет.
   Слід зазначити, що на той час по всій Канаді розпочалися бурхливі дискусії щодо статусу Квебеку. Зокрема, федеральний уряд на чолі з Жаном Кретьєном, намагаючись певним чином розрядити ситуацію, пішов на визнання Квебеку в якості «особливого суспільства» (distinct society), тобто суспільства, яке відрізняється французькою мовою, унікальною культурою та континентальною системою права. Разом з тим, серед значної частини англомовного населення зростало роздратування сепаратистськими вимогами Квебеку, які небезпідставно розглядались в якості перманентного шантажу решти країни. Своєрідним «охолоджуючим душем» для сепаратистів стали дебати в Парламенті Канади навколо питання забезпечення прав корінних народів провінції, чисельність яких на той час становила близько 60 тис. осіб (6 племен), а також обговорення можливих економічних наслідків відокремлення, пов’язаних з виключенням Квебеку з комфортного бізнес-середовища Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА).
   І знов Сполучені Штати «підставили плече» своєму сусідові. В ході візиту Президента США Клінтона в Оттаву в лютому 1995 року, американський лідер мав 25-хвилинну зустріч з лідером «Блоку Кебекуа» Бушаром, під час якої останній намагався переконати американську сторону, що незалежний Квебек буде дружньою країною-сусідом США і висловився на підтримку збереження умов вільної торгівлі. Однак, жодної конкретної відповіді він не отримав. Президент США лише висловив вдячність за можливість отримати інформацію щодо позиції прибічників незалежності Квебеку з «перших вуст».Зазначивши, що питання Квебеку є суто внутрішньо канадською
   справою, американський Президент, тим не менш, наголосив на тому, що його країна має «чудові відносини з сильною і об’єднаною Канадою». Виступаючи перед членами парламенту Канади в перший день візиту, Клінтон, згадавши слова колишнього Президента США Гаррі Трумена під час його перебування в Оттаві в 1947 році, зазначив: «Видатні досягнення Канади у справі забезпечення національної єдності і прогресу шляхом компромісу, витримки і терпіння можуть бути предметом для корисного вивчення братніми націями. Ці слова звучать сьогодні так само актуально, як і тоді». Ще більш конкретно він висловився в ході гала-обіду в Музеї цивілізацій, перефразувавши де Голля і проголосивши двома мовами тост: «Не хай живе Канада!» (Long live Canada - Vive le Canada!).
   В даних умовах, 30 жовтня 1995 року 50,56% населення провінції віддали свої голоси за збереження Квебеку у складі Канади. При цьому, 60% франко-канадців проголосували за суверенітет Квебеку, а більш ніж 90% англомовних громадян провінції підтримали ідею щодо існуючого статусу Квебеку.Слід зазначити, що на останніх виборах в Національну Асамблею провінції Квебек, що пройшли 14 квітня 2003 року перемогла Ліберальна партія, яка отримавши 76 місць із досить значним відривом випередила сепаратистськи налаштовану «Парті Кебекуа» - 45 місць. Згідно з існуючою процедурою, Лідер Ліберальної партії Жан Шаре (Jean Charest) очолив Уряд Квебеку.
   Вважалось, що після Референдуму 1995 року квебекський сепаратизм, на думку багатьох експертів, був «скоріше мертвий ніж живий», однак, результати федеральних парламентських виборів 2004 року, в ході яких представники федеральної партії - «Блок Кебекуа», отримали 54 місця у Палаті Громад, свідчать, що ця ідея ще має багато своїх прихильників. Водночас, вважається, що провести черговий референдум з питання відділення від Канади буде можливо лише у разі перемоги «Парті Кебекуа» на наступних виборах в провінції. Характеризуючи сьогоднішній Квебек, можна відзначити, що 83,8% експорту провінції спрямовується до США. В даній провінції виробляється до половини канадської гідроенергії, добуваються мідь, боксити, нікель, уран. Поряд з такими традиційними галузями, як сільське господарство, переробка деревини, легка промисловість, металургія та електроенергетика, в провінції активно розвиваються виробництво телекомунікаційного обладнання, аерокосмічна галузь, програмне забезпечення, сучасна хімічна та фармацевтична промисловості, біотехнології тощо. 47,7% високотехнологічного експорту Канади виробляється в Квебеку. В тримільйонному мегаполісі Монреалі, що є економічним і культурним центром провінції зосереджені представництва сотень банків, транснаціональних корпорацій, штаб-квартири ряду міжнародних організацій, в т. ч. Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО).
   Квебек має давні традиції у підтримці та розвитку активних міжнародних контактів, зокрема, ще в 1882 році було призначено першого постійного представника Квебеку у Франції. Дана провінція також має близько 500 угод з регіонами інших країн про співробітництво у сферах сільського господарства, освіти, енергетики, транспорту, телекомунікацій, охорони навколишнього середовища. Представництва Квебеку є на всіх континентах. Зокрема, його офіси знаходяться в Нью Йорку, Бостоні, Чикаго, Атланті, Парижі, Лондоні, Римі, Берліні, Відні, Барселоні, Пекіні, Шанхаю, Токіо, Гонконгу.
   Дивлячись певною мірою «крізь пальці» на досить активну діяльність Квебеку за кордоном, основними напрямками якої є економіка і культура, Департамент закордонних справ Канади, водночас, досить жорстко реагує на намагання інших країн встановити контакти з провінцією без інформування Оттави про свої наміри. В ситуації, коли після федеральних виборів 2004 року в Канаді було сформовано Ліберальний уряд меншості на чолі з Полом Мартіном, якого впливовий «Економіст» назвав «Паном Невпевненість», на Оттаву значно посилився тиск з боку усіх провінцій з різного роду вимогами. Так, 14 лютого 2005 року була підписана угода між Оттавою і провінціями Ньюфаундленд і Лабрадор та Нова Скоша про перерозподіл на користь даних провінцій частини прибутків від видобутку нафти на шельфі Атлантичного узбережжя Канади. Додаткові вимоги виставила й провінція Онтаріо.
   В цьому зв’язку відомий канадський журналіст і політолог Ричард Гвін, захищаючи позицію колишнього Прем’єр-міністра П’єра Трюдо стосовно «єдиної Канади» та критикуючи появу в оттавських владних коридорах ідеї щодо так званої «асиметричної федерації», зазначив, що якщо раніше з вимогами щодо преференцій виступав лише Квебек, сьогодні, користуючись слабкістю уряду, претензії висувають й інші провінції, зокрема, найбільш населена і економічна могутня провінція Онтаріо. «Що ж відбуватиметься? Кожен буде займатися власними питаннями. ...Конфедерація буде менш міцною. Це не буде добре. Однак, це те, що станеться», - застеріг він. Стосовно сьогоднішнього Квебеку, можна зазначити, що так званий «спонсорський скандал», що вибухнув в лютому 2004 року, коли в результаті розслідування, проведеного Генеральним аудитором Канади Шейлою Фрейзер, набула широкого розголосу інформація щодо непрозорого і нецільового використання загальнодержавних бюджетних коштів, передбачених для пропагування ідей федералізму в цій провінції, вплинув негативним чином на популярність Ліберальної партії і призвів до збільшення підтримки населенням провінції «Парті Кебекуа».
   Вбачаючи небезпеку у зростанні сепаратистських настроїв та виходячи з вимог відносно представлення інтересів Квебеку у міжнародних організаціях, зокрема, ЮНЕСКО та СОТ, Уряд Канади пообіцяв провінції більш уважно підходити до забезпечення інтересів Квебеку у зовнішній сфері. Водночас, Міністр закордонних справ Канади П. Петтігрю наголосив, що в епоху глобалізації Квебек має діяти у зовнішній сфері в унісон з Оттавою. «Ми повинні знайти шляхи співпраці з Урядом Квебеку», - зазначив він. Наразі важко передбачити перебіг подій після можливої перемоги «Парті Кебекуа» на наступних парламентських виборах в провінції. Згідно з опитуваннями, проведеними в жовтні 2005 року, тобто через 10 років після Референдуму 1995 року, 49% населення провінції підтримали ідеї проведення чергового Референдуму, а 48% - відповіли «Так» на питання, що виносилося на голосування 10 років тому. Більше того, 59% квебекців вважають, що на наступному Референдумі перемогу отримають саме представники ідеї відокремлення.
   Уникаючи відкритої дискусії відносно даної проблематики, офіційна Оттава (в даному випадку мається на увазі ліберальний уряд, оскільки, на початку 2006 року на виборах перемогу отримала Корнсервативна партія) вважає, що «забезпечення перебування Квебеку у складі Канади в майбутньому полягає у необхідності збільшення привабливості Канади з точки зору переваг її громадянства».
   Висновки.
   - Впродовж значної частини сучасної історії Канади питання Квебеку перебувало в центрі уваги як внутрішньої, так і зовнішньої політики.
   - Хоча, після останніх провінційних виборів квебекська проблематика дещо відійшла на другий план, дане питання продовжує залишатись серед актуальних тем і так, чи інакше, відбивається на поведінці країни на міжнародній арені.
   - Стратегічний партнер Канади - США незмінно виступали і, виходячи з власних інтересів, вірогідно й надалі виступатимуть на підтримку збереження її територіальної цілісності.
   - Ідея можливого відокремлення Квебеку не втрачає своєї популярності, свідченням чого є збереження досить високої популярності «Парті Кебекуа», і продовжує певною мірою впливати на визначення майбутнього Канади.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com