www.VuzLib.com

Головна arrow Дипломатія arrow Навчання мови дипломатії методом вивчення та аналізу текстів у галузі дипломатії (на матеріалі французької мови)
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Навчання мови дипломатії методом вивчення та аналізу текстів у галузі дипломатії (на матеріалі французької мови)

БАБЮК В. А.

НАВЧАННЯ МОВИ ДИПЛОМАТІЇ МЕТОДОМ ВИВЧЕННЯ ТА АНАЛІЗУ ТЕКСТІВ У ГАЛУЗІ ДИПЛОМАТІЇ (на матеріалі французької мови)

   У статті розглянуто підхід навчання мови дипломатії методом вивчення та аналізу галузевих текстів. Мовні дослідження у мікрогалузях все частіше здійснюються методом вивчення галузевих текстів, а не через вивчення ізольованих лексичних одиниць чи словосполучень. Такий підхід дозволяє фіксувати ситуації лінгвістичного продукування, реформулювання лексичних одиниць, спостерігати за входженням в обіг нових лексичних одиниць в дипломатичний дискурс.
   Звідти постає необхідність працювати над сучасним корпусом дипломатичної лексики з метою фіксації та оцінки характерних рис французької мови дипломатії у реальній дійсності, починаючи з високого рівня спеціалізації і завершуючи популярними текстами. Робота з корпусом передбачає аналіз, вивчення та закріплення матеріалу на наступних рівнях: лексичному/семантичному (із залученням концептуального аналізу), граматичному/ морфо-синтаксичному і стилістичному. Ключові слова: галузеві тексти, лексика, мова дипломатії, аналіз.
   Однозначність, яка має характеризувати терміни і концепти у спеціальних мовах, тобто у терміносистемах, з виключенням явища синонімії та будь-якої двозначності, є сьогодні скоріше тенденцією, ніж реальністю. Мовні дослідження у мікрогалузях все частіше здійснюються методом вивчення галузевих текстів, а не через вивчення ізольованих термінологічних одиниць чи груп термінів. Такий підхід дозволяє фіксувати ситуації лінгвістичного продукування, реформулювання термінологічних одиниць, спостерігати за входженням в обіг нових лексичних одиниць, за ваганнями з боку продуцентів: вживати чи не вживати нову одиницю у дипломатичному дискурсі; отже, дозволяє в цілому спостерігати за мовою у процесі її еволюції. Звідти постає необхідність працювати над сучасним корпусом дипломатичної лексики з метою фіксації та оцінки характерних рис французької мови дипломатії у реальній дійсності, починаючи з високого рівня спеціалізації і завершуючи популярними текстами. «Недоступність для розуміння» - «герметизм» спеціальних мов виправляється самими текстами. Терміни пояснюються і тлумачаться у текстах, і таким чином ми долаємо «незрозумілість» за допомогою сегментів текстів металінгвістичного типу у широкому розумінні. Особливою рисою лексики, що функціонує у межах дипломатичних текстів, є складність чіткого розмежування специфічних для цієї галузі науки термінів, термінології інших наук та слів широкого вжитку. Багато понять і термінів, що їх позначають, є спільними для цілого ряду наук. Дослідники Годман і Пайн4 пропонують таку класифікацію лексичних одиниць, що функціонують у межах галузевих текстів: 1. Спеціальні терміни - використовуються лише в одній сфері знань, мають виключно специфічне значення і лише один концепт. 2. Неспеціальні терміни: використовуються у більше як одній сфері знань і утворюють певний загальний термінологічний фонд для різних наук. 3. Загальний словник: лексичні одиниці мови, які не належать до жодної наукової сфери (хоча часом можуть набувати спеціального значення і таким чином перетворитися на терміни, що вживаються в обмеженій сфері). Зважаючи на багатогранність і різно сторонність галузей, яких торкається дипломатія, можна сказати, що концептосферу такого дискурсу складають концептосфери різних наук, однак концептуальне ядро все ж представлене здебільшого політичною і юридичною лексикою. Подібне функціонування лексичних одиниць різних галузей ми називаємо ефектом інтердисциплінарності. Наприклад, такі слова і словосполучення як risque, partage, memoire collective, nature, environnement, catastrophisme, naturel, artificiel, responsabilite collective et individuelle, contamination, developpement durable та інші, більшість з яких не є спеціальними термінами, вільно функціонують у межах дипломатичних текстах, і в залежності від прагматичних умов, що посилюють якості терміну в певній лексичній одиниці, а також залежно від теми, сфери спеціалізації, ставлення комуніканта, типу тексту, адресата підсилюється значення і специфічне вживання кожної такої лексичної одиниці.
   Обраний нами фактологічний матеріал, на основі якого проводиться робота під час занять з французької мови в межах спецкурсів «Документування дипломатичної роботи» та «Мова міжнародних документів» - збірки документів франко- українського співробітництва в галузі дипломатії, аудіо записи текстів виступів французьких дипломатів, тексти міжнародних договорів, хартій, резолюцій і конвенцій, галузеві періодичні видання, статті і словники - дозволяє здійснити аналіз лексики на двох рівнях: вузькоспеціальної галузевої мови дипломатії та на рівні фіксації «живого» мовлення експертів. Звичайно, вивчення дипломатичної лексики вимагає урахування усіх законів, які є характерними для функціонування будь-якої лексики у межах метамови, та для цього належить розглянути морфологічний, лексико- семантичний та синтаксичний рівні, а також зважати на стилістичні засоби, які є невід’ємною частиною експресивної функції спілкування, навіть у мікрогалузевих мовах.
   Постійний перехід лексичних одиниць з однієї термінологічної системи до іншої, співіснування багатьох терміносистем у межах однієї мікрогалузі (дипломатії), активна взаємодія загального словника та термінології свідчить про те, що межа між поняттями слово і термін стає умовною. Той факт, що дипломатія розглядає проблеми, що виходять за межі вузьконаправленого вивчення стану речей і відносин, вимагає перегляду взаємовідносин людина-суспільство і ставить перед людством серйозні філософські питання.
   Лінгвісти вже давно ведуть дебати щодо визначення та епістемологічності статусу мов для спеціальних цілей (спеціалізованих мов). Питання, відповідь на яке і досі всі шукають, у чому полягає різниця між загальновживаною мовою та спеціалізованими мовами? Деякі автори розглядають спеціалізовані мови як абсолютно відокремлені системи по відношенню до загальновживаної мови, що у свою чергу суперечить думці, яку стверджував Бенвеніст: «У мові може змінюватись лише те, що можуть змінювати люди, а це є надання нових значень (номінація), кількість яких збільшується, які змінюють одне одного, які є завжди свідомі, але які ніколи не порушать фундамент мовної системи» (переклад наш). Лінгвіст Кабре подає наступне тлумачення поняття мови для спеціальних цілей: «Спеціалізована мова (LSP) - це мовний різновид, що має свою форму та систему, який використовується за для спеціальних цілей в належному контексті, тобто з метою передачі інформації вузькоспеціальної природи на будь-якому рівні. Розміщений на верхівці шкали складності, цей мовний різновид використовується вузькоспеціальними експертами між собою, розміщений внизу шкали, він служить для інформування або ознайомлення з предметом неспеціалістів у найефективніший, найточніший спосіб» (переклад наш). Згідно з цим визначенням, застосувавши його до мови політики, угорський лінгвіст Арпад Міхаловіч виокремлює чотири наступних рівня:
   1. рівень дуже досвідчених експертів (промови голів держав і деяких депутатів, документи, укладені дипломатами, виклади політологів тощо);
   2. рівень «вузькогалузевого жаргону» (наприклад, колегіальна зустріч учасників симпозіуму на відпочинку);
   3. рівень використання з дидактичною метою (наприклад, пояснення викладача на лекціях спецкурсу);
   4. популярний рівень, або «народний» (мова, якою спілкуються звичайні люди на тему політики).
   Журналісти в галузі політики та спеціалісти масмедіа представляють прошарок між рівнями 1 та 2.
   Мова політики має свої внутрішні різновиди, наприклад, жаргон, який використовують у спілкуванні прибічники певної політичної партії або руху (одним з таких різновидів є так звана «langue de bois», або «дерев’яна мова» бюрократів сходу, та «la langue de coton», або «м’яка, бавовняна мова» оонівців та євробюрократів). Власне метафора «дерев’яна мова», яка визначається як свого роду «пародія на науковий дискурс» з’явилась в результаті наукових пошуків і досліджень П. Серіо, які він підсумував у монографії «Analyse du discours politique Sovietique» («Аналіз радянського політичного дискурсу») (Seriot 1985). В Росії дуже відомою є його стаття «Російська мова і радянський політичний дискурс: аналіз номінацій» (Серіо 1999), котра була написана та опублікована французькою мовою ще в середині минулого століття. Метафора «дерев’яної мови» набула широкого розповсюдження у Франції та за її межами. Професор Сорбони Франсуа Том навіть назвав свою працю про новий різновид дискурсу епохи комунізму «La langue de bois» («Дерев’яна мова») (Thom 1987). Якщо «дерев’яна мова» була інструментом суворої ідеології, то «бавовняна мова» - мова сучасності, яка думає за людей, робить неможливими будь-які протиріччя, гарантує суцільну владу над читачем або слухачем. Слова цієї мови спокусливі, неясні, часто повторюються. Розмита та багатослівна, банальна чи ізотерична, ця мова має, нібито, відповіді на всі запитання, однак, в цій мові, власне, ні про що не йдеться. Або йдеться про занадто багато, що є одним і тим самим. Ця мова - сучасний аналог «дерев’яної мови», новий інструмент європейських політиків, технократів, ватажків показового споживчого суспільства, за словами французького дослідника Франсуа-Бернара Юіжа.
   Ще одним різновидом спеціалізованої мови, вдосконаленим та витонченим, є власне дипломатична мова, що дуже тісно пов’язана з офіційною мовою (стилем). Сукупність політичного і дипломатичного дискурсів зберігають особливості і усного вживання (різного роду політичні виступи, парламентські дебати, міжнародні переговори, промови передвиборчих кампаній, зустрічі з виборцями і т. ін.), і письмового вживання (президентські, урядові, міністерські повідомлення, законодавчі тексти, тексти декретів, конвенцій, міжнародних угод...). Письмові документи вузької галузі, якою є дипломатія, мають чітку побудову, містять усталені формули в залежності від кінцевого призначення документу, і в яких дотримуються правила офіційного стилю. В цьому випадку вузько- спеціалізовані тексти відрізняються від загальновживаних не лише предметом та лінгвістичними ресурсами, але й у матеріальному плані, у вигляді представлення інформації, тобто формальними якостями. Окрім особливості формату, кожен тип документу може містити свою термінологію, особливі синтаксичні конструкції та фразеологію, які віддалені від мови широкого вжитку. Відомо, що основними галузями дипломатії є: власне зовнішня політика, воєнна політика, економічна політика (зовнішня торгівля) і культурна політика (в широкому контексті). Традиційними та фундаментальними завданнями дипломатії є: представляти, захищати, інформувати та вести переговори. Кожна з чотирьох галузей і завдань вимагає чітко окресленої і логічно завершеної мовної діяльності з боку продуцента повідомлення. Саме тому в ході роботи з міжнародними документами та дипломатичним листуванням необхідно особливу увагу приділяти коректності вживання мовних засобів.
   В межах вищезазначених спецкурсів на заняттях з французької мови розглядається і вивчається корпус вузькогалузевих текстів, таких, наприклад, як La Charte des Nations Unies (1945), Declaration universelle des droits de I’homme (1948), Traite instituant la Communaute Economique Europeenne (Traite de Rome, 1957), Traite sur I’Union europeenne (Traite de Maastricht, 1991) та багато інших. Робота з даним корпусом передбачає аналіз, вивчення та закріплення на наступних рівнях:
   • лексичному/семантичному (із залученням концептуального аналізу);
   • граматичному/морфо-синтаксичному;
   • стилістичному.
   На лексичному рівні перш за все необхідно констатувати відмінність семантики і вживання слів, які в загальновживаній мові функціонують в ролі синонімів, однак в галузі дипломатії набувають чітких значень і не завжди є синонімами. Візьмемо, наприклад, синонімічну серію traite-accord-convention-protocole. Звичайно, тлумачення відповідних слів можна знайти в словнику, але у той же час, значення деяких з них уточнюються власне самими текстами. Прикладом може слугувати текст Віденської конвенції від 1969 року: «l’expression ‘traite’ s’entend d’un accord international conclu par ecrit entre Etats et regi par le droit international, qu’il soit consigne dans un instrument unique ou dans deux ou plusieurs instruments connexes et quelle que soit sa denomination particuliere.» В даному контексті термін traite вживається в значенні родової назви, проте текст Віденської конвенції від 1986 року розширює дане тлумачення, включивши у нього поняття міжнародні угоди (accords internationaux), договірними сторонами яких можуть виступати міжнародні організації. Для того, щоб термін traite виступав в якості родового поняття, він має відповідати певним критеріям, а саме: мова має йти про різновид обов’язково документу, тобто всі договірні сторони повинні мати намір створити права і обов’язки; документповинен бути підписаний державами або міжнародними організаціями, які мають юридичну здатність заключати договори; даний документ повинен бути визначений в рамках міжнародного права; він повинен бути укладений у письмовій формі. У свою чергу термін traite в якості видового поняття виступає в практиці, коли позначення певного міжнародного документу даним терміном не підпадає під якесь правило. Зазвичай, термін traite залучають у галузях, які представляють певну складність, серйозність і вимагають більш офіційного узгодження. Текст такого документу обов’язково завізований автентичними підписами і ратифікований. Типовими назвами міжнародних договорів, які позначаються власне терміном traite є наступні: les traites de paix, les traites frontaliers, les traites d’extradition, les traites de commerce et de cooperation... Слід зазначити, що в останні десятиліття для назв міжнародних документів все менше використовують термін traite.
   Арпад Міхаловіч [там само] подає розрізненість синонімічних термінів в опозиції загальне значення /конкретне позначення:

convention international
  

la Convention de Geneve (1925)
  

La Convention de Vienne (1969)
  

La Convention de la Haye (1899)
  

pacte de non-agression
  

le Pacte de Varsovie (1955)
  

pacte de non-recours a la force
  

le Pacte de Bagdad (1955)
  

pacte d'assistance mutuelle
  

le Pacte de Locarno (1925)
  

traite
  

Traite d'Atlantique du Nord
  


  

les Traites de Versailles (1920)
  


  

le Traite de Rome (1957)
  

   Щодо терміну accord в якості видового поняття, він позначає документи, які носять менш офіційний характер та в яких гама представлених питань менша ніж в документах, які позначаються терміном traite. Існує загальна тенденція вживати термін accord по відношенню до двосторонніх угод чи стислих багатосторонніх угод. Саме термін accord вживається на позначення документів, що носять технічний чи адміністративний характер, і які підписані представниками міністерських відділів, однак які не підлягають ратифікації. Угоди, що стосуються питань економічного, культурного, наукового та технічного співробітництва є типовими прикладами їхнього позначення терміном accord. Останнім часом все більше міжнародних документів позначають саме цим терміном. Існує, однак, ще одна галузь, в якій цей термін набуває особливого вживання, а саме галузь регіональних інтеграційних програм. Регіональні інтеграційні програми базуються на рамкових договорах (директивних міжнародних договорах), які носять конституційний характер. Міжнародні доку менти, які на подальших стадіях вносять зміни чи переглядають положення рамкових договорів позначають терміном traite. А от документи, укладені в рамках договору, що носить конституційний характер, або підписані органами регіональної організації зазвичай позначають терміном accord для того, щоб їх можна було відрізнити від власне конституційного договору. Таким чином, в той час як Traite de Rome (1957) служить майже конституцією для європейської Спільноти, договори, підписані нею з іншими націями позначають терміном accord. Так само Асоціація з латиноамериканської інтеграції була створена договором «Traite de Montevideo» (1980), однак, регіональні документи, підписані в рамках цього договору, позначені терміном accord.
   Термін convention, як і попередні терміни, може вживатись в якості родового або видового поняття. Родовий термін convention є синонімом родового терміну traite. В якості ж видового терміну, або спеціального, термін convention вживається на позначення багатосторонніх формальних угод, які передбачають велику кількість договірних сторін. Зазвичай, такі договори відкриті для участі міжнародної спільноти в цілому, чи для участі великої кількості держав. Договори, укладені за сприяння міжнародної організації називають convention, наприклад, la Convention de 1992 sur la diversite biologique, la Convention des Nations Unies de 1982 sur le droit de la mer...
   Термін protocole вживають на позначення менш формальних угод, ніж тих які позначають термінами traite чи convention. Термін protocole може вживатися на позначення наступних різновидів міжнародних документів: protocole de signature (протокол підписання), protocole facultatif (факультативний протокол), protocole fonde sur un traite cadre (протокол на базі рамкового договору), protocole d’amendement (протокол про внесення поправок в договір), protocole supplementaire (додатковий протокол); proces-verbal (протокол). Ґрунтовні тлумачення цих термінів подає джерело електронної бібліотеки ООН.
   На морфо-синтаксичному рівні найбільш розповсюдженими конструкціями, що зустрічаються в межах текстів міжнародних документів є такі: Дієслівні конструкції: Maintenir/consolider la paix...
   Promouvoir le progres economique... Confirmer la solidarite...
   Renforcer l’unite...
   Конструкції іменник+прикметник:
   Libertes fondamentales Developpement harmonieux Securite commune
   Прийменникові конструкції:
   Le principe de l’egalite
   Sens general
   Denomination concrete
   Le droit a disposer
   Le respect des droits
   Les sauvetages de lapaix et des libertes
   La politique de defense
   Прийменникові конструкції, які містять одиниці політичної і дипломатичної фразеології, часто вживають євробюрократи.
   Інфінітивні конструкції:
   Resolus a proclamer a nouveau notre foi a creer les conditions necessaires a renforcer leur economies a etablir une citoyennete Decides a assurer les fondements d’une union
   Appelant les autres peuples a s’assicier Soucieux de renforcer l’unite Desireux de contibuer a la suppression Надзвичайна кількість віддієслівних прикметників та прислівників, які виступають логічними конекторами, свідчить про когезію та лінійність тексту, що надає йому точності та лаконічності: Munis de pleins pouvoirs Des obligations nees des traites Conformement aux principes Conformement aux dispositions
   У текстах резолюцій розповсюдженими мовними конструкціями є наступні:
   Дієслівні конструкції:
   Remercier le gouvemement...
   Accueillir avec satisfaction les declarations... Avoir examine le rapport...
   Entendu l’orateur...
   Avoirpresent(s)(e)(es) a l’esprit...
   Noter avec interet, une grande satisfaction, preoccupation...
   Rappeler que...
   Confirmer que...
   Considerer que...
   Souligner que...
   Prendre note de (du, des), que..
   Avoir ete informe de (du, des), que... Reconnaitre la necessite, l’uegence...
   Reaffirmer l’importance...
   Основні формули:
   Теперішній час + іменник (істота) + de (d’) + дієслово в інфінітиві
   prie les gouvernements d’intensifier leur assistance
   charge la commision de revoir le probleme
   Теперішній час + іменник (істота) + a + дієслово в інфінітиві
   invite l ’excutifa prendre les mesures necessaires
   Теперішній час + a (au, aux) + іменник (істота) + de + дієслово в інфінітиві
   demande a tous les Etats de contribuer au Fonds
   recommande a l’Assemblee generale de fournir les ressources
   Теперішній час + de (d’) + дієслово в інфінітиві decide d’examiner le rapport du Secretaire General Теперішній час + іменник (неістота)
   approuve les conclusions du Conseil appuie l ’idee de developper le systeme des consultations
   confirme l ’importance des rapports financiers Теперішній час + de (du, des) + іменник (неістота)
   prend (acte) du rapport du Conseil d’Administration
   Теперішній час + a (au, aux) + іменник (істота)
   exprime sa reconnaissance aux gouvernements lance un appel pressant a tous les gouvernements Теперішній час + que + речення recommande que le rapport soit transmis declare que le rythme de progression doit etre maintenu
   Найбільш виразними стилістичними особливостями французької мови дипломатії є наступні:
   • здебільшого переважання юридичних і політичних термінів та термінів адміністративного стилю, що призводить до вжитку довгих і складних, але в той же час гарно впорядкованих речень;
   • пошук ясності і прозорості;
   • багатство передачі відтінків значень.
   Таким чином аналіз особливостей номінації та доцільності вживання лексики і морфо- синтаксичних конструкцій у французькій дипломатичній мові є невід’ємною часткою навчального процесу в рамках вищезазначених спецкурсів. Стиль мови диктується епохою, саме тому всі зміни, які відбуваються у свідомості сучасного світового суспільства неминуче знаходять відображення у мові. Всі ці зміни стають очевидними, про що свідчать неологізми, якими рясніють рядки періодичного видання Le Monde Diplomatique, виступи голів держав, урядів та міжнародних організацій.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com