www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Креативність писемного мовлення як чинник компетентнісного підходу до навчання іноземних мов
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Креативність писемного мовлення як чинник компетентнісного підходу до навчання іноземних мов

Н. В. Володіна,
кандидат педагогічних наук, доцент
(Бердянський державний педагогічний університет),

І. В. Власенко,
учитель І категорії
(гімназія № 1 "Надія")

КРЕАТИВНІСТЬ ПИСЕМНОГО МОВЛЕННЯ ЯК ЧИННИК КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ ДО НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ

   Постановка проблеми. Посилення тенденцій глобалізації, які поширюються в усьому світі, змінили статус і функції іноземної мови. Мова стала інструментом, що дозволяє людині краще орієнтуватися у навколишньому середовищі; вона допомагає створювати нові світові знання. Соціальне замовлення суспільства щодо іноземної мови почало виражатися, перш за все, в умінні використовувати цю мову в реальній комунікації. Серед розмаїття форм комунікації писемне мовлення займає виключно важливе місце у сучасному світі. Через друкарське слово йде обмін інформацією між людьми. Писемна форма комунікації дозволяє людині дізнаватися про наукові, технічні, культурні та політичні досягнення країн і народів. Актуальність писемного мовлення визначається ще й тим, що, згідно з Державним освітнім стандартом, метою навчання іноземної мови разом з говорінням, аудіюванням, читанням є і письмо.
   Аналіз досліджень і публікацій. Дослідженню розвитку писемної комунікації присвячено праці І. Зимньої, О. Леонтьева, Г. Китайгородської, Ю. Пасова, Н. Скляренко.
   Мета статті - проаналізувати та виокремити терміни "письмо", "писемне мовлення", визначити термін "креативність", окреслити основні засоби формування креативного писемного мовлення. За останні роки докорінно змінилося відношення до письма і креативного писемного мовлення. Слово "креативність" є латинського походження і означає "creator" (творець). Термін "креативність" запозичено з американських наукових досліджень 1957 року. Пщ креативністю ми розуміємо дивергентне мислення, здібність створювати щось нове. У 60-ті роки більше часу відводилося перевірці контрольних робіт, і це розглядалося як навчання письму. Виправлення помилок було синонімом до навчання писати. При такому підході головна увага фокусувалася на кінцевому результаті писемної діяльності, тобто на відтворенні тексту, а не на тому, які конкретні дії, види діяльності задіяні для досягнення конкретного результату.
   Розрізняють писемне мовлення і письмо. Під письмом [1, с 323], в лінгвістиці, розуміється графічна система як одна з форм плану висловлення, засіб подати мову за допомогою графічних знаків. Під писемним мовленням розуміється книжковий стиль мови. У психології письмо розглядається як логічний процес, у якому має місце співвідношення мовних звуків, букв і артикуляція мовного апарату людини. Писемне мовлення - це процес відтворення думок у графічній формі. Письмо допомагає сприяти розвитку навичок і вмінь усного мовлення і читання, оскільки воно тісно пов'язане з ними. Психологічні дослідження свідчать про те, що базою писемного мовлення є усне мовлення. "На письмі людина втілює у графічних символах те, що промовляється нею заздалегідь [2, с 7]". Усне мовлення, зокрема говоріння, пов'язане з письмом саме механізмами породження вислову. Це простежується від задуму (що сказати) до вибору необхідних засобів мови (як це висловити, які потрібні слова і як їх поєднувати у висловлюванні) до реалізації задуму засобами мови усно - у процесі говоріння і письмово - використовуючи письмо. Це звучний вислів, поданий графічно. Дослідження доводять, що навчання письму не є традиційним процесом, а є складною багаторівневою психологічною структурою, в якій задіяно мотиваційно-спонукальний, аналітико-синтетичний і виконавчий компоненти [3, с 189].У мотиваційно-спонукальній частині з'являється мотив, який є потребою, бажання спілкуватися з метою передачі будь-якої інформації у письмовій формі. В аналітично-синтетичній частині формується, реалізується саме вислів, відбувається добір слів, потрібних для конкретного тексту, розподіл предметних ознак у групі речень, виокремлюється комунікативний центр у смисловій організації речення та зв'язку між реченнями. При цьому, той, хто пише, повинен уміти написати текст з властивими йому основними канонами - цілісними і зв'язними. Усе це повинно відбуватися у межах конкретної ситуації з урахуванням конкретної аудиторії і конкретних цілей (І. Гальперін, О. Леонтьев, і. Фігуровський). Письмо вимагає більш мисленнєвих дій: ми створюємо, проектуємо речення і водночас перебираємо різні варіанти комбінування слів, добору синонімів, антонімів, а також їх організації. Для багатьох письмо стає відкриттям, у процесі якого той, що пише, роздумує, розвиває думку, аналізує. Люди пишуть, планують, виправляють, передбачають і корегують написане, переходячи вщ однієї мисленнєвої операції до іншої без будь-якого наміру [4, с 54-65].
   Виконавча частина писемного мовлення як діяльності реалізується у фіксації продукту писемного мовлення за допомогою графічних засобів мови -письмового тексту. Навчання письму передбачає два аспекти: роботу над технікою письма та розвиток навичок передавати інформацію за допомогою графічного коду мови, що вивчається, тобто навичок писемного мовлення.
   Робота над технікою письма передбачає розвиток каліграфічних, графічних і орфографічних навичок Формування навичок каліграфії під час навчального процесу з іноземної мови пов'язане з навчанням правильному зображенню букв і розбірливому письму. Графічні навички пов'язані з опануванням сукупності основних графічних властивостей мови, що вивчається (буквами, буквосполученнями, діакритичними значками). В основі третьої групи навичок, орфографічних, лежить система способів написання слів, яка притаманна кожній конкретній мові. Для формування технічних навичок письма передбачено цілий комплекс вправ, які, з одного боку, сприяють відпрацюванню навичок каліграфічного написання букв, буквосполучень, що співпадають з рідною мовою, а, з іншого боку - відсутні в рідній мові або частково співпадають з елементами букв, буквосполучень у рідній мові. Треба зауважити, що робота над розвитком орфографічних навичок посідає істотне місце. На початковому етапі написання навіть простих слів можуть виникати труднощі. Найлегше засвоюється написання слів, які пишуться за фонетичним принципом (як чуєш, так і пишеш), і важче - тих слів, які мають графемно-фонемні відмінності. Формуванню цих навичок сприяють усі письмові вправи, насамперед лексико-граматичні. Окрім зазначеного, бажано використовувати спеціальні вправи, зокрема: переписування слів, речень, текстів; написання буквосполучень, слів, відповідно почутому (die Tante, das Hans, funf, morgens); букво-звуковий і складовий аналіз (насамперед у випадках відмінностей щодо графічного і звукового образів слів) (zehn, der See, wachsen, leding); конструювання слів з букв; заповнення пропусків у словах і реченнях [Ich schr-be den Te-f]; диктанти (попереджувальні, зорові, слухові, самодиктанти). Усі зазначені вправи можна використовувати в ігровій формі, проте слід враховувати, що робота над технікою письма покликана розвивати у тих, хто навчається, лінгвістичне відношення до слова, уміння диференціювати мовні графічні елементи, спостережливість і увагу.
   Зовсім інші вимоги висуваються, коли мова йде про такий аспект навчання письму, як розвиток умінь передавати будь-яку інформацію. Цей аспект пов'язаний з певною підготовленістю тих, хто навчається, які вже володіють як навичками письма, так і певними знаннями лексичного вокабул яра. На цьому етапі можна говорити про комунікативно-орієнтовне навчання писемного мовлення студентів, як про невід'ємну частину навчання письму взагалі. Для студентів, у період становлення їх професійних інтересів, іноземна мова, зокрема навчання письму, повинна стати надійним засобом залучення до науково-технічного прогресу, джерелом, імпульсом до самоосвіти.
   Різноплановість комунікативних підходів до навчання іноземної мови сприяла інтенсивному розвитку писемної комунікації (І. Зимня, О. Леонтьев, Г. Китайгородська, Ю. Пассов, Н. Скляренко). Під комунікативною спрямованістю в навчанні іноземної мови слідом за В. Костомаровим, О. Мітрофановою, ми розуміємо використання системи комунікативних вправ, які треба виконати. Комунікативність у навчанні писемному мовленню передбачає оволодіння нею в процесі активного спілкування, максимально наближеному до умов реального життя. Для того, щоб писемне спілкування дійсно стало комунікативним, необхідно створювати ситуації, які відповідали б наступним умовам: респондент письмового повідомлення повинен володіти інформацією, яка дійсно невідома адресатові; предмет інформації повинен бути значущим і цікавим для тих, хто пише, відповідати їх інтересам і комунікативним потребам; письмо повинно бути вмотивованим; той, хто пише, має знати адресата, оскільки в процесі створення письмового продукту він реально прогнозуватиме вибір лексичного матеріалу; той, хто навчається, повинен володіти певними знаннями, мовними навичками й уміннями, тобто володіти тими засобами, за допомогою яких він у змозі реалізувати свої комунікативні завдання; той, хто навчається, повинен бачити результат своєї роботи. Під результатом ми розуміємо не конкретну суму балів, а зміни у взаємовідношенні між партнерами, учасниками акту комунікації. Результат може бути вербальним, в усній або письмовій формі, наприклад, зворотній лист з відповідями на запитання, коротка розповідь, стаття в газеті, ведення щоденників, складання анкет, резюме, анотацій, запит на літературу, відгук про курсову роботу, аналіз проведеного уроку, заява на курси, оформлення запиту на субсидії тощо.
   Розвитку комунікативної компетенції можуть сприяти, на наш погляд, дві групи вправ. До першої групи можна умовно віднести вправи, пов'язані з лексичним і граматичним матеріалом (імітація зразка, заповнення анкети, підстановчі вправи, трансформація заданого зразка, завершення абзацу, фрази, відповідь на поставлені запитання до тексту). Вправи, які сприяють розвитку умінь писемного мовлення на рівні оволодіння письмовим висловлюванням, можуть бути: спрощення речень, звуження або розширення речень, складання речень за допомогою словосполучень, виконання вправ за зразком, кліше, анотація тексту, складання плану до прочитаного тексту, виділення головної думки абзацу, вибір професійнс-спрямованої лексики в тексті, пошук опорних слів у тексті, переклад речень, переказ тексту, написання твору.
   Висновки. Таким чином, за такого підходу до навчання студентів письму, останнє з об'єкту перетворюється на засіб комунікації, сприяючи розвитку мовних навичок, залучаючи всі види мовленнєвої діяльності до акту комунікації. Письму слід приділяти більше уваги через його тісний зв'язок з іншими формами мовної та мовленнєвої компетенцій.
   Перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження ми вбачаємо у практичному дослідженні цієї проблеми.

ЛІТЕРАТУРА

1. АхмановаО.С. Словарь лингвистических терминов / О. С. Ахманова. - М., 1966.
2. Беляев Б. В. Основные вопросы психологии обучения иностранным языкам / Б. В. Беляев // Вопросы психологии. -1960. - № 6. - С. 16-17.
3. Рогова Г. В., Верещагина И. И. Методика обучения английскому языку на начальном этапе в средней школе : пособие для учителя / Г. В. Рогова, И. Н. Верещагина. - М. : Просвещение, 1988.
4. Зимняя И. А. Психологические аспекты обучения говорения на иностранном языке/ И. А. Зимняя. - М. : Просвещение, 1985.
5. НіколаєваС. Ю., ТетращукО. П., Бражник I. Д. Ступенева система освіти в Україні та система навчання іноземних мов / С. Ю. Ніколаєва, О. П. Тетращук, I. Д. Бражник. - К.: Ленвіт,  1996.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com