www.VuzLib.com

Головна arrow Міжнародні відносини arrow Вплив зовнішньої політики США ДЖ. У. Буша (2001-2009 pp.) на світову систему міжнародних відносин
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Вплив зовнішньої політики США ДЖ. У. Буша (2001-2009 pp.) на світову систему міжнародних відносин

ЛАДНИЙ Ю.А.

ВПЛИВ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ США ДЖ. У. БУША (2001-2009 pp.) НА СВІТОВУ СИСТЕМУ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

   В науковій статті проведено аналіз найбільш резонансних зовнішньополітичних рішень Дж. В. Буша за часи його президентства, визначено ступінь їх впливу на розвиток світової системи міжнародних відносин в цілому в період з 2001 по 2009 pp., а також дана оцінка можливості повернення до реалізації так званої «зовнішньої політики Дж. В. Буша» за результатами проведення чергових президентських виборів в СІЛА в 2012 році. Ключові слова: зовнішня політика СІЛА, Президент США Джордж Вокер Буш, Доктрина Буша, боротьба з тероризмом, міжнародні відносини.
   Зважаючи на нинішнє домінування США в системі міжнародних відносин вкрай важливим, на мою думку, є проведення наукових досліджень у сфері процесу формування та реалізації зовнішньої політики США у новітні часи історичного розвитку нашої цивілізації, зокрема за президентства Джорджа Уокера Буша (2001-2009 pp.). За оцінками більшості експертів, за часів правління 43-го глави Білого дому зовнішньополітичний курс США зазнав кардинальних змін, що значною мірою вплинуло на розвиток світу в цілому. Головною метою написання цієї статті стала необхідність проведення аналізу найбільш резонансних зовнішньополітичних рішень Дж. У Буша, визначення ступеню їх впливу на загальний розвиток світової системи міжнародних відносин в цілому в період з 2001 по 2009 рр. Додаткової актуальності ця тема може набути у контексті чергових президентських виборів в США в 2012 році, в результаті яких республіканці мають непогані шанси здобути перемогу і, як наслідок, повернутися до реалізації так званої «зовнішньої політики Дж. У Буша».
   Останнім часом вивченню окремих аспектів зовнішньої політики президента Буша приділяється значна увага з боку українських та іноземних науковців. У 2003 році світ побачила книга фахівців Брукінгського інституту (США) Іво Даалдера та Джеймса Ліндсея під назвою: «Свобода дій по- американськи: революція Буша в зовнішній політиці» (“America Unbound: the Bush Revolution in Foreign Policy”). Авторами цього видання, зокрема, висловлюється переконання в тому, що саме Дж. У Буш став революціонером зовнішньої політики США, яка, водночас, створила передумови для появи нових викликів і загроз для цієї країни та дала підстави сумніватися в можливості використання виключно військової сили США для збереження та поширення безпеки і демократичного розвитку в сучасному світі. Проблемним питанням формування та реалізації зовнішньої політики Дж. У. Буша також присвячені роботи Генрі Кіссінджера «Чи потрібна Америці зовнішня політика?» (“Does America Need a Foreign Policy?”), Е.Я.Баталова «Світовий розвиток та світовий порядок. Аналіз сучасних американських концепцій» та О.І.Уткіна «США у світі після вересня 2001 року». На особливу увагу заслуговують результати досліджень на цю тему фахівців кафедри прикладного аналізу міжнародних проблем Московського державного інституту міжнародних відносин (Університет) при МЗС РФ під керівництвом завідуючої цієї кафедри доктора політичних наук Т.О.Шаклеїної, зокрема праці «Ідейне забезпечення зовнішньої політики адміністрації Буша», «Проблеми лідерства у зовнішньополітичній діяльності США. Результати першого терміну адміністрації Буша» та «Другий термін адміністрації Буша. Старі проблеми та нові відповіді». Вищезгаданим питанням присвячені й дисертаційні дослідження українських науковців М.М.Рижкова «Доктринальний вимір стратегій зовнішньої політики США: від стримування до глобальної демократизації» (2007 p.), М.А.Миронової «Трансформація відносин ЄС та США в постбіполярний період» (2007 p.), Т.В.Семенюти «Контрманіпуля- тивний вектор оцінювання сучасної зовнішньої політики США» (2008 p.), І.Д.Дудко «Критерії і механізми забезпечення міжнародно-політичних інтересів США в нестаціонарній системі міжнародних відносин» (2008 р.), О.В.Шевчука «Зовнішньополітична стратегія США та РФ щодо КНР» (2009 p.), О.К.Обрінської «Неурядові організації у зовнішньополітичному механізмі США» (2009 р.) та ряду інших. Впродовж усієї виборчої кампанії 2000 року кандидат в президенти США Дж. У Буш наголошував на тому, що у зовнішньополітичній сфері, у випадку своєї перемоги, він реалізовуватиме політику «виключного американського інтернаціоналізму» (“Distinctly American Internationalism”) на відміну від політики «ліберального інтернаціоналізму», яка впроваджувалася адміністрацієюУ Клінтона. Протягом перших місяців після обрання Дж. У. Буша президентом він цілком свідомо вважав американські національні інтереси більш важливими, ніж глобальні інтереси США. Переважна більшість спостерігачів впевнена в тому, що саме філософія так званого «класичного реалізму» здійснила найбільший влив на представників адміністрації Буша на початку 2001 року. Ця зовнішньополітична філософія складалася з трьох основних елементів. По-перше, реалісти-класики були переконані в тому, що саме держави є найбільш впливовими акторами на міжнародній арені, взаємовідносини з якими на двосторонньому рівні повинні впливати тим чи іншим чином на формування американської зовнішньої політики. По-друге, реалісти були впевнені в тому, що інтереси кожної країни повинні обмежуватися її реальною силою та можливостями, зокрема наявністю в неї природних ресурсів, відносно інших держав. У випадку, коли потужність країни зростатиме, вона неодмінно починатиме шукати шляхи поширення свого політичного впливу на міжнародній арені. У цьому контексті США повинні обережно стримувати ті країни, які потенційно можуть нанести шкоду її інтересам. По-третє, реалісти фокусувалися на взаємовідносинах найбільш потужних гравців на світовій арені, оскільки вважали, що саме вони можуть представляти найбільшу загрозу у сфері міжнародних відносин. Основним принципом для них було те, що жодна країна або ж група країн не повинна була домінувати над, чи нести загрозу іншій державі або ж групі держав. Таким чином, США повинні були зосереджувати свою головну увагу на посиленні впливу альянсів своїх союзників та здійсненні обережної протидії намірам окремих країн. На практиці це означало те, що зовнішньополітичними пріоритетами Дж. У Буша в перші місяці його правління стали: поновлення впливовості очолюваних США політичних та військових альянсів по всьому світу; концентрація уваги на європейському та азійському регіонах у якості найвищого геополітичного пріоритету країни; більш прагматичне ставлення до розвиту відносин з Російською Федерацією та Китайською Народною Республікою (остання, зокрема, розглядалася адміністрацією Буша у якості кош^рента, а не стратегічного партнера); використання військових можливостей США для поширення американського впливу на планеті; забезпечення домінування так званої «твердої сили» над «м’якою силою», а також модернізація збройних сил США та значне збільшення видатків на оборону. Зовнішньополітичні пріоритети США повністю змінив трагічний ранок 11 вересня 2001 року. Ці події та їх результати глибоко вразили американську націю та безпосередньо президента США. В ніч на 12 вересня у своєму щоденнику він зробив наступний запис: «Сьогодні стався Перл Харбор21 сторіччя». Таким чином Дж. У. Буш перетворився на «президента військового часу».
   Під впливом трагічних подій 11 вересня 2001 року адміністрацією Буша відразу ж були внесені відповідні корективи та доповнення до визначених раніше зовнішньополітичних пріоритетів країни. По-перше, відбулося переналаштування самих підходів адміністрації у вирішенні зовнішньополітичних пріоритетів країни. Дещо звужені до цього часу американські національні інтереси були значно розширені з метою створення належних передумов для боротьби з міжнародним тероризмом. По-друге, адміністрація Буша відійшла від вузького трактування політики односторонніх дій та прийняла на озброєння широкий мульти- латералізм, хоча й з можливістю застосування в окремих випадках унілатералізму. По-третє, адміністрація Буша змінила основний вектор своєї зовнішньої політики з філософії реалізму (звернення мінімальної уваги на внутрішньополітичний та економічний розвиток іноземних країн) до однієї з версій філософії ідеалізму, яка передбачала пильний моніторинг внутрішнього розвитку окремих обраних за певними критеріями держав. У цьому контексті гуманітарні інтервенції, миротворчі зусилля США отримали значно більший пріоритет у зовнішній політиці Буша, ніж це було за часи його попередників. Додатковим підтвердженням цих змін у зовнішньополітичних пріоритетах адміністрації Дж. У Буша стало звернення американського президента до представників спільного засідання обох палат Конгресу США відразу ж після 11 вересня 2001 року. Проголошений ним раніше курс «виключного американського інтернаціоналізму» було трансформовано у політику «всеосяжного американського глобалізму» (“Comprehensive American Globalism”). Під час свого виступу в Конгресі Буш підкреслив: «Нашим ворогом є радикально налаштована мережа терористів та кожен уряд, який їх підтримує... Наша війна з терором починається з «Аль-Каїди», але не закінчується нею. Вона не завершиться доти, доки кожне міжнародне терористичне угру- пування не буде знайдене, зупинене та знешкоджене». При цьому абсолютність глобального протистояння тероризму полягала в першу чергу, на переконання адміністрації Буша, в боротьбі між терором та свободою, боротьбі між країнами, які підтримують терор, та державами, які протистоять йому, а також боротьбі між цивілізованим і нецивілізованим світом.
   Проте найбільш суттєві зміни у зовнішній політиці Буша торкнулися питань організації коаліційних зусиль, а також тієї швидкості, з якою були зібрані в одно ціле усі союзники та партнери для боротьби з міжнародним тероризмом. Однією з перших країн, яка оголосила власну готовність надати всебічне сприяння США у цій боротьбі, зокрема шляхом обміну інформацією та можливістю використання її повітряного простору в гуманітарних цілях, стала Російська Федерація. КНР, Індія та Пакистан протягом 20 днів з момен ту атак на Пентагон та Світовий центр торгівлі у Нью-Йорку також висловили готовність надати сприяння та здійснювати обмін відповідною інформацією. 27 країн запропонували США можливість використання їх повітряного простору та аеропортів у зв’язку з проведенням військової операції в Афганістані, де, за наявними на той час відомостями, переховувався лідер терористичної організації «Аль-Каїда». 46 декларацій підтримки було прийнято різноманітними міжнародними організаціями. Близько 100 країн світу запропонували США можливість надання інформації розвідувального характеру. Рада Безпеки ООН прийняла спеціальну резолюцію, положення якої зобов’язували усі країни світу переслідувати тероризм та його прихильників. Австралія з посиланням на ст. 4 Угоди між США, Австралією та Новою Зеландією про створення військового альянсу заявила про те, що терористичні атаки на США розцінюються нею у якості нападу на власну територію. НАТО у відповідності із положеннями ст. 5 угоди про створення цієї організації розцінило події 11 вересня у якості нападу на усіх її членів. В період до 7 жовтня 2001 року - дати початку військової операції США в Афганістані - значна кількість країн, серед яких Великобританія, Канада, Австралія, Німеччина та Франція, заявили про свою активну підтримку діям США.
   Водночас, найбільшою несподіванкою пост- вересневих подій 2001 року, на думку фахівців, стало рішення адміністрації Буша стосовно необхідності більш активного втручання США у внутрішні справи окремих держав світу. Зокрема, була визначена так звана «вісь зла» у складі Ірану, Іраку та КНДР, проведена військова підготовка та забезпечена консультативна підтримка збройних сил Філіппін, Ємену, ряду інших країн, здійснена морська блокада Судану з метою попередження можливої втечі терористів «Аль-Каїди». Прикладами значного посилення уваги США до так званих «гарячих точок» планети стало й призначення генерала Ентоні Зінні (Anthony Zinni) у якості спеціального представника США на Близькому Сході, в той час як Державний секретар США Колін Пауелл (Colin Powell) активізував зусилля з метою розв’язання існуючих гострих питань взаємовідносин між Індією та Пакистаном, зокрема так званої Кашмірської проблеми. Усі ці реалізовані адміністрацією президента США зовнішньополітичні заходи досить швидко отримали назву «Доктрина Буша», головною метою якої стало створення належних передумов для забезпечення боротьби США з тероризмом та тими, хто його підтримує на міжнародній арені. Паралельно з тим, що заяви та практичні дії президента Буша підтверджували факт формування нової зовнішньої політики США в період після11 вересня 2001 року, її основи додатково були закріплені у 2002 році в офіційному документі країни під назвою: «Стратегія національної безпеки США». Відповідно до положень цього документу, головною фундаментальною метою американської зовнішньої політики стає вже «створення балансу сили на підтримку свободи». З метою створення такого балансу США тепер вже повинні «захищати мир шляхом боротьби з тероризмом та тиранами... зберігати мир шляхом сприяння створенню добрих відносин між найпотужнішими країнами світу... поширювати мир шляхом сприяння створенню вільних та відкритих суспільств на кожному континенті». Цікавим при цьому є те, що безпосередні виконавці документу залишили в Стратегії словосполучення «виключний американський інтернаціоналізм», але його сутність та значення тепер вже було зовсім іншим, ніж це було на момент вступу Дж. У. Буша на пост. Відповідно до положень Стратегії, з метою захисту миру на планеті Вашингтон зобов’язувався посилити наявні можливості міжнародних альянсів країн-со- юзників з метою забезпечення ефективної боротьби з глобальним тероризмом, реалізувати заходи, спрямовані на попередження терористичних атак проти США та їх союзників, співпрацювати з іншими країнами над вирішенням регіональних конфліктів, попереджати можливість ворожих погроз на адресу США та їх партнерів, пов’язаних з можливістю використання зброї масового ураження, провести модернізацію інституцій американської національної безпеки для приведення їх у відповідність до вимог та викликів XXI сторіччя. З метою збереження миру на планеті США зобов’язувалися розвивати співробітництво з іншими головними центрами глобальної сили, в той час як для поширення миру - сприяти створенню нової ери глобального економічного зростання шляхом забезпечення функціонування вільних ринків та вільної торгівлі, а також поширення демократії та відкритих суспільств на планеті.
   У 2004 році Дж. У Буш отримав повторну перемогу на чергових президентських виборах в США, частково завдячуючи продовженню зовнішньополітичного курсу країни з акцентами на антитерористичній діяльності. Водночас, вже після завершення активної фази військової операції в Іраку адміністрація Буша почала усвідомлювати необхідність перегляду окремих її напрямів. Підтвердженням вищевикладеного стала заява переобраного у 2004 році президента США Буша під час його зустрічі з прем’єр-міністром Великобританії Тоні Блером (Tony Blair), який заявив наступне: «мій другий термін я планую присвятити поглибленню наших трансатлантичних зв’язків з європейськими народами». Крім цього він підкреслив й те, що налагодження більш тісних зв’язків та співробітництва між Європою та Америкою, на його думку, є визначальним для «просування демократії у світі».
   Які ж загальні наслідки відчув на собі світ за результатами односторонньої реалізації США зо внішньої політики за часів правління Буша-молодшого?
   Після розпаду СРСР та Організації Варшавського договору, а також зникнення альтернативи капіталістичній системі - соціалістичного табору - США стають єдиною наддержавою в однополярному світі. Спираючись на свій потужний економічний потенціал, зовнішня політика США за часів Буша-старшого та У.Клінтона почала безпосередньо та опосередковано впливати на життя людей в усьому світі навіть більше, ніж їхні власні уряди, що поступово і спричинило стихійний протест громадян цих країн, включаючи й реалізацію окремими екстремістськи налаштованими їх представниками міжнародних терористичних актів. Вже зараз зрозумілим є те, що за часів правління Дж. У. Буша світ зіткнувся з терором нового порядку - ідеологічним, а відтак - безкомпромісним. Події в США на початку XXI сторіччя віддзеркалили найгостріші суперечності сучасного світу. Про них вже багато сказано та написано: зіткнення цивілізацій, конфлікт ісламу та інших релігій, Півночі і Півдня, багатих і бідних.
   Пройшло вже 10 років від часу атак 11 вересня 2001 року. Учені всього світу продовжують аналізувати причини, які призвели до їх виникнення, досліджують наслідки військових операцій США та їх союзників в Афганістані та Іраку. Беззаперечно, ці події мають глибинне соціальне, економічне, ідеологічне та геополітичне підґрунтя. Фахівцям іще належить дати обґрунтовані відповіді на надзвичайно складні питання, зокрема щодо природи сучасного міжнародного терору та політики протидії йому з боку світового співтовариства на чолі із США.
   Водночас, на думку окремих українських вчених, висновок більшості політиків і експертів про те, що саме події 11 вересня 2001 року стали головною причиною розв’язання війни США проти Іраку є дещо спрощеним. Вони схиляються до думки, що передумови розв’язання цієї війни знаходяться у глобальному вимірі (якщо не встановити світове панування, то принаймні довести, що це реально), пояснюючи це, в першу чергу, економічними інтересами: взяти під контроль величезні іракські родовища нафти, а також випробувати новітні види зброї на практиці, надавши змогу власному військово-промисловому комплексу запрацювати з новою силою. На підтвердження цієї думки експерти наводять той факт, що всередині США і Великобританії постфактум спалахнули внутрішньополітичні скандали з приводу дезінформування світового співтовариства щодо наявності в Іраку зброї масового ураження (ядерної, хімічної, бактеріологічної тощо). Як з’ясувалося пізніше, в своєму посланні до нації Дж. У Буш безпідставно звинуватив Ірак у придбанні урану в Нігерії. Це був єдиний приклад, який начебто підтверджував наявність такої зброї в країні та став однією з головних передумов для розв’язання США та їх союзниками військових дій в Іраку.
   Слід також визнати, що війна в Іраку та реалізація на практиці так званої «Доктрини Буша» призвели до суттєвого погіршення позитивного іміджу США та безпосередньо її президента Дж. У. Буша в світі. Вашингтон почав швидкими темпами втрачати довіру та підтримку з боку інших країн світу, значна частина яких хоч і не вважалася традиційно дружніми по відношенню до США, але відверто симпатизувала Сполученим Штатам та всьому американському народові після зухвалих вересневих атак. США стають дедалі ослабленою в міжнародному плані країною. Деякі експерти сходяться у думці, що результати впровадження адміністрацією Буша відверто антигуманно!, на їхню думку, зовнішньої політики стосовно Іраку поставили весь світ на межу чергової світової війни. Реалізація зовнішньої політики США на практиці зовсім не кореспондувалася з постійним пропагуванням нею демократичних цінностей, найвищою серед яких є людське життя. При цьому, підкреслюють оглядачі, Вашингтон знехтував міжнародним правом, яке забороняє втручатися у внутрішні справи іншої держави з метою повалення в ній чинної влади, зігнорував позицію членів Ради Безпеки ООН (Франції, КНР та РФ), призвів до загострення відносин з-поміж країн-членів ЄС та НАТО, а також знехтував масовими протестами мирних демонстрантів проти війни.
   Всебічне вивчення зовнішньої політики Дж. У Буша та результатів її реалізації стає дедалі нагальним не лише з історичної точки зору. Проведений аналіз свідчить про цілком реальну можливість повернення США до реанімації «Доктрини Буша» за результатами проведення в 2012 році чергових президентських виборів в країні. Зокрема, 6 жовтня 2011 року лідер на той час за рейтингами серед кандидатів в президенти від республіканців екс-губернатор штату Массачусетс Мітт Ромні (Mitt Romney) заявив агентству новин «Франс-Пресс», що «Америка та наші союзники постали перед серйозними загрозами. Для того, щоб нейтралізувати ці загрози до їх перетворення у конфлікти, наша зовнішня політика повинна керуватися стратегією сильної Америки». Крім цього, того ж дня у своєму прес-релізі він оприлюднив склад своєї команди радників з питань зовнішньої політики та національної безпеки, до якого, здебільшого, увійшли колишні помічники 43-го президента США Дж. У Буша. Так, М.Ромні, серед інших, консультуватимуть ветерани іракської кампанії Буша, включаючи Дена Сенора (Dan Senor), речника сформованого у 2003 році тимчасового коаліційного уряду Іраку, Меган О’Салліван (Meghan O’Sullivan), заступницю радника Буша з питань національної безпеки та ситуації в Іраку та Афганістані, Майкла Чертоффа (Michael Chertoff), колишнього секретаря з питань забезпечення внутрішньої безпеки США, Майкла Гайдена (Michael Hayden), керівника ЦРУ за часи правління Дж. У. Буша, Кофера Блека (Cofer Black), керівника створеного після трагедії 11 вересня 2001 року антитерористичного центру ЦРУ, Роберта Джозефа (Robert Joseph), одного з провідних експертів адміністрації Буша з питань протидії розповсюдженню зброї масового ураження, Еріка Едельмана (Erie Edelman), радника з питань національної безпеки віце-президента США Ричарда Чейні, а також Пола Добрянські (Paul Dobriansky), Еліота Коена (Eliot Cohen) та Джона Даніловіча (John Danilovich), які також обіймали посади в адміністрації Дж. У Буша.
   Останні передвиборчі опитування населення США свідчать про достатньо високу ймовірність повернення представника республіканців на найвищий пост в країні. Зокрема, за результатами проведеного в період з 11 по 13 листопада 2011 року CNN/ORC передвиборчого опитування, фаворит серед кандидатів в президенти від республіканців М.Ромні отримав підтримку 51%, в той час як чинний президент США демократ Б.Обама - лише 47% від загальної кількості опитуваних. У той же час дебати між ключовими учасниками американських праймеріз - відбору претендентів від Республіканської партії на звання єдиного кандидата на пост президента США, що пройшли 10 грудня цього року на телевізійному каналі «АВС», засвідчили, що інший кандидат від республіканців - колишній спікер Палати представників Конгресу США Н‘ют Гінгрідж несподівано для багатьох оглядачів почав виходити у лідери перегонів. Все більше однопартійців висловлюють готовність віддати свої голоси саме за нього, хоча ще в середині 2011 року Н.Гінгрідж був готовий зняти свою кандидатуру через надзвичайно низький рівень підтримки, яка на той момент була на рівні 2-4%. На цьому етапі неможливо спрогнозувати хто стане основним суперником діючого глави Білого дому, але в будь-якому разі тональність висловлювань республіканських претендентів на головне крісло в країні свідчить про можливість перегляду нинішнього зовнішньополітичного курсу Обами після майбутніх президентських виборів у США, зокрема шляхом приведення його у відповідність до реалізованої в період 2001-2008 рр. політики забезпечення національної безпеки адміністрації Дж. У. Буша.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com