www.VuzLib.com

Головна arrow Дипломатія arrow Погляд на особливості ватиканської дипломатії
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Погляд на особливості ватиканської дипломатії

ІЖЕВСЬКА Т. І. 

ПОГЛЯД НА ОСОБЛИВОСТІ ВАТИКАНСЬКОЇ ДИПЛОМАТІЇ

   У статті розглянуто основні засади, завдання та напрями дипломатії Святого Престолу. Подано аналіз особливостей дипломатичного протоколу і церемоніалу. Надані рекомендації щодо побуди ефективних взаємовідносин між Україною та Ватиканом. Ключові слова: апокризарій, Святий Престол, ватиканська дипломатія, церковний дипломат.
   Значення дипломатичних відносин між Україною та Ватиканом не можна недооцінювати. Ватикан має великий вплив на міжнародне життя, що пояснюється його високим моральним авторитетом і духовним лідерством у світі. При цьому одним з інструментів, за допомогою яких Святий Престол здійснює свій міжнародний вплив, є ватиканська дипломатія. Розуміння її особливостей є важливою передумовою успіху в розвитку ефективного співробітництва між нашими державами.З існуючих на сьогодні у світі дипломатичних шкіл школа ватиканської дипломатії є найстарішою. Початки практики надсилання римськими папами своїх постійних представників до різних регіонів світу сягають ще IV століття. В VI-VII століттях папи підтримували постійну дипломатичну присутність у Константинополі. Представник Папи Римського у Константинополі називався апокризарієм (латиною apokrisarius). Статус апокризарія дозволяв вести переговори з главою Константинопольської церкви від імені римського Понтифіка. Апокризарій вважався авторитетною посадою в Римській церкві: двоє апокризаріїв пізніше стали папами - це Вергілій (роки понтифікату: 537-555) та Григорій Великий (579-585). Апокризаріїв можна вважати попередниками сучасних нунціїв. Постійні апостольські нунціатури почали з’являтися в XV столітті. Першу постійну нунціатуру було відкрито в Іспанії в 1482 році. Потім були засновані нунціатури у Франції, Португалії, Венеції, у німецьких землях. На час понтифікату
   Папи Григорія ХІІІ (1572-1586) нараховувалося вже 13 нунціатур.
   В історії апостольських нунціатур, як і взагалі дипломатичних представництв, важливе місце належить Віденському конгресу 1815 року, на якому було схвалено норму щодо обрання апостольського нунція дуаєном дипломатичного корпусу в окремо взятій країні. Як пише архієпископ Микола Етерович, колишній Апостольський Нунцій в Україні, а нині Генеральний секретар Синоду єпископів Католицької церкви, «у такий спосіб були вшановані моральні та етичні норми, носіями яких є апостольські нунції». Ця норма діє й сьогодні: у багатьох країнах дуаєном дип- корпусу є папський нунцій. Говорячи про давні традиції папської дипломатії, неможливо оминути згадки про довгу історію системи дипломатичної освіти, яка діє у Ватикані. Ватиканських дипломатів готує вищий навчальний заклад під назвою «Папська церковна академія». Примітно, що Папська церковна академія функціонує вже понад три століття (розпочала свою роботу в 1701 році).
   Нині Святий Престол має дипломатичні відносини з близько 180 державами світу, а також бере участь (у статусі члена або спостерігача) у роботі більшості провідних міжнародних організацій. Ватиканські дипломати користуються повагою в усьому світі, оскільки, як правило, це добре підготовлені професіонали, які чудово володіють кількома іноземними мовами й добре орієнтуються в суспільно значимій проблематиці - абсолютно не обмежуючись при цьому лише питаннями, прямо пов’язаними з церковним життям. Характеризуючи основні завдання, які ставить Ватикан перед своїми дипломатами, слід відзначити їхній своєрідний дуалізм: з одного боку, вони мають підтримувати гарні зв’язки з урядами країн акредитації, тобто просувати взаємодію на міждержавному рівні методами класичної дипломатії; з іншого боку, на плечі папських дипломатів також лягають питання міжцерков- ного співробітництва та міжрелігійного діалогу, тобто йдеться вже безпосередньо про церковну дипломатію.
   Головним завданням ватиканської дипломатії є, звичайно, насамперед захист інтересів Католицької церкви у світі. При цьому виявляється задіяним подвійний канал впливу: і нунції, і католицькі ієрархи, що здійснюють свою діяльність на місцях. Так, наприклад, в Україні Ватикан офіційно представляє Апостольський Нунцій Іван Юркович, але, по суті, інтересами Ватикану в нашій державі опікуються також керівники двох українських католицьких церков: Архієпископ- митрополит Львівський Римсько-католицької церкви в Україні Мечислав Мокшицький та Глава Української греко-католицької церкви кардинал Любомир Гузар. Щороку на початку січня Папа Римський збирає в рамках спеціальної аудієнції дипломатичний корпус, акредитований при Святому Престолі, і зачитує програмну промову, в якій окреслює підсумки міжнародної діяльності Ватикану за минулий рік та пріоритети його зовнішньої політики на майбутнє. Переважно йдеться про глобальні проблеми, які турбують людство на сучасному етапі.
   Підвищена увага до глобальних проблем сучасності є важливою особливістю діяльності Святого Престолу і його дипломатії. До кола проблем, які перебувають у фокусі міжнародних зусиль  Ватикану, належать збройні конфлікти, продовольча та фінансова кризи, нерівномірний розподіл багатства у світі, подолання наслідків епідемій і стихійних лих, поширення наркоманії та СНІДу, переваги та пастки технологічного прогресу, суспільна мораль тощо. Ватикан активно відслідковує стан цих проблем у світі й долучається до пошуків шляхів їх вирішення. Ці проблеми актуальні для всіх - тому порядок денний зносин ватиканських дипломатів з представниками інших держав та міжнародних організацій ніколи не вичерпується, а сам Ватикан залишається активним учасником міжнародного життя. Саме широта міжнародних інтересів Ватикану зумовлює специфіку дипломатичної взаємодії з ним. Так, якщо говорити про дипкорпус, акредитований при Святому Престолі, слід відзначити, що коло питань, з якими стикаються іноземні дипломати у Ватикані, є надзвичайно широким. Певним чином роботу дипломата у Ватикані можна порівняти з роботою в структурах ООН. Аби достойно й ефективно представляти свою державу в структурах Святого Престолу, дипломат має бути добре обізнаним з усім спектром проблематики сучасного міжнародного життя, добре розумітися на релігійних питаннях, бути в цілому ерудова- ною людиною. До цього слід додати обов’язкове володіння іноземними мовами. У Державному Секретаріаті Святого Престолу повсякденно використовуються три мови: італійська, французька та англійська. Але також варто орієнтуватися й у латині, якою просякнута церковна термінологія. Цікавою особливістю ватиканської дипломатичної практики є дбайливе ставлення до збереження давніх традицій, які сформувалися в дипломатичній сфері ще за часів епохи Просвітництва. Офіційне нотне листування Ватикан веде французькою мовою, яка традиційно вважається мовою дипломатичного спілкування. Втіленням давніх традицій є також нинішній ватиканський протокол і церемоніал, який вважається найскладнішим у світі - його норми доводиться ретельно вивчати кожному дипломату, який прибуває для роботи в складі дип- місії при Ватикані.
   Характерно, що при виборі послів для роботи у Ватикані держави, як правило, надають велике значення фактору особистості. Керівники дипмісій, щопрацюють з Ватиканом, - це люди підготовлені, які мають авторитет у своїх країнах. В якості прикладів сьогоднішнього дня можна назвати Посла Польщі у Ватикані Анну Сухоцьку, яка свого часу була прем’єр-міністром цієї країни, а зараз бере участь у роботі Венеціанської комісії в якості міжнародного експерта, американця Міґеля Діаса, який належить до кола визнаних вчених США, канадійку Анну Лєхі, яка раніше працювала заступником Міністра закордонних справ Канади, Посла Нідерландів у Ватикані Мошк Франк (колишня Посол Нідерландів в Україні) тощо. Як правило, посли у Ватикані - це професійні дипломати. Важливим моментом, який має враховуватися в дипломатичній роботі на ватиканському напрямку, є бажаність поєднання можливостей класичної та церковної дипломатії. Ті країни, які враховують цей момент, мають, відповідно, і більші успіхи у співпраці зі Святим Престолом.
   Примітно у цьому контексті те, як діє в міждержавному спілкуванні з Ватиканом наш великий сусід - Російська Федерація. Дипмісію Росії при Святому Престолі очолює Посол Микола Садчиков, професійний дипломат. Разом з тим, окрім безпосередньо міждержавного каналу співробітництва з Ватиканом, Росія робить наголос також на міжцерковному діалозі по лінії Святий Пре- стол-Московський патріархат. При цьому привертає до себе увагу той факт, що в складі Московського патріархату останнім часом ключові посади, пов’язані з веденням міжцерковного діалогу, обійняли представники нової генерації, які, по суті, є висококваліфікованими церковними дипломатами. У цьому сенсі найбільш помітними є фігури Патріарха Кирила, який до обрання на патріарший престол був керівником Відділу зовнішніх церковних зв’язків (ВЗЦЗ) Московського патріархату, та Архієпископа Іларіона, який наразі очолює ВЗЦЗ, а до цього, зокрема, представляв Руськуправославну церкву при міжнародних організаціях у Брюсселі, займався викладацькою діяльністю у США, Франції, Великобританії, вів наукову роботу в Оксфорді тощо. Будучи, по суті, фахівцями- міжнародниками від церкви, ці діячі російського православ’я користуються значним авторитетом у Ватикані. Саме їхньому особистому внеску багато в чому завдячують останні суттєві зрушення у православно-католицькому діалозі. Україна ж, з її складною конфесійною палітрою й наявністю на її території кількох потужних християнських церков, у своїх відносинах зі Святим Престолом не може цілком спиратися на підтримку якоїсь однієї християнської конфесії. До того ж має враховуватися широка проблематика міжконфесійних відносин у нашій країні.
   Для України необхідно, аби саме держава забезпечувала повноцінне наповнення відносин з Ватиканом. Для цього, звичайно ж, потрібні добре підготовлені дипломатичні кадри, які б були фахівцями не лише у сфері класичної дипломатії, але й добре зналися б на релігійній сфері. Взагалі сьогодні в Україні явно спостерігається дефіцит кадрів, які б вдало поєднували знання специфіки обох цих галузей: чимало професіоналів добре володіють релігійною тематикою, але не обізнані з класичною дипломатією, і навпаки - представники вітчизняної дипломатичної школи насправді мало знайомі з таким явищем, як церковна дипломатія.
   Посольство України у Ватикані переконане в тому, що наразі існує реальна потреба започаткувати у тій чи іншій формі механізм підготовки спеціалістів у сфері класичної та церковної дипломатії. Одним з можливих практичних кроків на цьому напрямку могло б стати запровадження на факультативній основі відповідного навчального курсу на базі Дипломатичної академії України. Хочеться сподіватися, що ця ідея у перспективі знайде підтримку у вітчизняних науково-дипломатичних колах.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com