www.VuzLib.com

Головна arrow Агропромисловий комплекс (АПК) arrow Напрями і умови реалізації концепції зрівноваженого розвитку сільських регіонів
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Напрями і умови реалізації концепції зрівноваженого розвитку сільських регіонів

 Г. Черевко, І. Корчинський

НАПРЯМИ І УМОВИ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ ЗРІВНОВАЖЕНОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ РЕГІОНІВ

   Ключові слова: аграрна економіка, сільські регіони, зрівноважений розвиток.
   Результати аналізу сучасних процесів, що мають місце в розвитку сільських регіонів розвинутих країн світу, засвідчують його комплексний характер. За таких умов усесторонній зрівноважений розвиток сільських регіонів в Україні не може мати альтернативи, оскільки лише усестороннє врахування всіх аспектів існуючих проблем, і в першу чергу - екологічного, здатне забезпечити одержання максимального позитивного ефекту від застосованих підходів до їх вирішення. У цій статті подано результати вивчення особливостей вирішення комплексу проблем у контексті реалізації концепції зрівноваженого розвитку сільських регіонів. Визначено роль і місце держави в регулюванні цих процесів та його ефективність, показано чинники, що визначають зміну пріоритетів на різних етапах реалізації вказаної концепції та ступенях загального розвитку країни і суспільства.
   Постановка проблеми. Подальший розвиток економіки України вирішальною мірою залежить від ефективності розвитку її аграрного сектора. Але достатнього рівня ефективності аграрної економіки неможливо досягти, якщо вирішувати проблему фрагментарно, у відриві від комплексу взаємопов’язаних її різносторонніх аспектів загального стану середовища, в якому здійснюється виробництво найважливішої для населення продовольчої продукції. Тому об’єктивно доцільним є шлях подальшого поступу вітчизняної аграрної економіки, який ґрунтується на зрівноваженому розвитку сільських регіонів у цілому. На жаль, на сьогодні, незважаючи на наявний багатий досвід вирішення цієї проблеми у найближчій сусідній до нас країні - Польщі, в Україні далі загальних розмов щодо концепції такого шляху розвитку справа не рушила. Поки що в країні навіть немає єдиного розуміння суті даного типу розвитку, не кажучи вже про хоча б якісь реальні державні програми його реалізації.
   Аналіз останніх досліджень і публікацій. Результати досліджень окремих аспектів проблеми зрівноваженого розвитку можна знайти ще у працях засновників відомих економічних шкіл А. Сміта, Д. Рікардо, У. Петті, Дж. Кейнса, К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Мірабо, Ж. Сея, А. Тюрго та багатьох інших. Причинами недостатності розвитку сільських регіонів у контексті нерозвиненості земельних відносин займались В. Каразін, М. Туган-Барановський, С. Подолинський, В. Докучаєв. На сьогодні економічними аспектами зрівноваженого розвитку сільських регіонів в Україні займаються В. Амбросов, Ф. Горбонос, В. Горлачук, Б. Данилишин, В. Зіновчук, П. Макаренко, П. Саблук, М. Ступень, М. Хвесик, І. Червен, В. Шебанін, В. Юрчишин та низка інших вчених. Екологічні аспекти зрівноваженого розвитку сільських регіонів особливо експоновані у працях таких вчених, як Д. Добряк, Н. Зіновчук, Л. Новаківський, П. Тархов, О. Царенко, В. Щербань. Питанням розвитку матеріально-технічної бази села як основи зрівноваженого розвитку сільських регіонів присвячені праці Я. Білоуська, Є. Бойка, І. Бурковського, П. Денисенка, В. Ковриги, В. Котелянця, М. Лобаса, Ю. Лузана, В. Меселя-Веселяка, Г. Підлісецького, М. Ревенка, П. Саблука, Л. Суліменко, В. Шебаніна, О. Шпичака, В. Щербаня. Ґрунтовні й важливі результати проведених дос-ліджень проблеми зрівноваженого розвитку сільських регіонів містяться у працях польських вчених- аграрників М. Адамовича, Б.
   Клєпацького, Ф. Томчака, Є. Вількіна, В. Зєнтари. Р. Бялобжеска, Р. Кісєль, М. Клодзінський, М. Маєвський, А. Радецький основну увагу у зрівноваженому розвитку сільських регіонів приділяють багатофункційному розвитку сільського господарства. Цими та низкою інших вчених сформовані концептуальні засади зрівноваженого розвитку сільських регіонів стосовно їх основних аспектів.
   Однак недостатній на сьогодні рівень розвитку аграрної економіки та низький рівень життя на селі свідчать про необхідність подальших досліджень вказаної проблеми стосовно умов і потреб сьогодення, особливо - враховуючи курс України на підготовку до вступу в ЄС.
   Академік В. І. Вернадський писав, що змінена культурою поверхня Землі не є чимось чужим для природи, а є природним і неминучим проявом життя як природного процесу [1, с. 61]. Зміни, що відбуваються в природі, на його думку, є не лише наслідком діяльності людини, а й результатом закономірного природного процесу загальної еволюції. Поряд з культурною діяльністю людини, як він вказував, стихійно здійснюється поступово замираючий процес льодовикового періоду - процес антропогенної ери [2, с. 137]. Діяльністю людини знищено - прямо чи опосередковано- велику кількість видів, різновидів, можливо, цілих родів тварин і рослин. Разом з тим, створені нові види тварин і рослин - раси домашніх тварин і культурних рослин [1, с. 63]. Тобто у працях В. Вернадського обумовлюються моменти, що доводять наявність об’єктивної єдності в розвитку природи, включаючи людину і її перетворюючу господарську діяльність. А оскільки сільськогосподарська діяльність є тією сферою, де найбільше проявляється повсякденна взаємодія людини з природою, і є основою функціонування села як такого, можна вважати В. І. Вернадського одним із основоположників актуальної сьогодні концепції зрівноваженого розвитку сільських регіонів.
   Методичні основи дослідження.
   Рівновага і стабільність у сфері економіки означає певний стан, за якого пропозиція урівноважується попитом, а можливості - потребами і за якого виробничий потенціал повністю використовується [3, с. 5]. Такий стан в принципі рідко досягається. Його прояв протягом довгого періоду означає стагнацію. Відсутність рівноваги повинна інспірувати потребу в діяльності в напрямі досягнення цієї рівноваги. Тобто у стосунку до аналізу економічного розвитку мова може йти лише про рівновагу динамічну [4, с. 11]. Стабільний зрівноважений розвиток означає кількісні і якісні зміни між чинниками виробництва при дотриманні пропорційності змін і намаганні одержання максимального ефекту в довготривалому періоді. Рівновага між системами: суспільною, економічною і природною - особливо важливою в тих сферах людської діяльності, де вона безпосередньо стикається з природою, де форма цієї діяльності і її результати безпосередньо залежать від природи. Саме такою сферою діяльності є якраз сільське господарство, а областю прояву її є сільські регіони. Представлений підхід є основою методики проведених з метою вирішення поставлених завдань досліджень.
   Постановка завдання. Завданням даної статті є представлення основних результатів дослідження проблеми розробки концепції зрівноваженого розвитку сільських регіонів в Україні та комплексу необхідних для її реалізації умов.
   Виклад основного матеріалу. Проблема реформування АПК є настільки складною і багатогранною, а процес реформування в Україні настільки затягується, вступаючи у все нові фази, що дослідження в цьому напрямі не можна вважати завершеними, а одержані результати - остаточними і незворотними, тим більше, що в ході реалізації цього процесу допущено низку суттєвих помилок і прорахунків. Основною причиною цього є ігнорування об’єктивних економічних законів розвитку суспільства і господарства, практична відсутність наукового обґрунтування формування нових господарських структур в аграрній сфері економіки і цілісного бачення перспектив розвитку як аграрної економіки, так і села взагалі. Тому вимогою дня є розробка системи наукового забезпечення і наукове обґрунтування подальших шляхів розвитку реформаційних процесів з метою забезпечення максимальної ефективності їх результатів і, на цій основі, підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва до рівня, що забезпечував би високу конкурентоспроможність української продукції на внутрішньому, європейському і світовому ринках та гарантував би Україні достатній рівень продовольчої безпеки як основи економічної незалежності держави.
   Сільське господарство і АПК в цілому є настільки складними соціально-еколого- економічними системами, що пояснювати існуючу аграрну кризу тільки однією з причин, ігноруючи наявність спільної дії економічних, правових, політичних, організаційних, соціальних, та інших чинників, є економічно некоректно. Тому, оскільки сучасний стан агропромислового комплексу є наслідком дії великої сукупності чинників - об’єк-тивних, об’єктивно- суб’єктивних, суб’єк-тивних, то вихід з цього стану можна знайти в одночасному, взаємоузгодженому, цілеспрямованому, всесторонньому, комплексному і збалансованому подоланні всіх наявних причин, що спровокували цей сучасний стан. Такий напрям вирішення проблеми у світі отримав назву, що англійською мовою звучить як sustainable development of rural areas і яка на українську мову перекладається як зрівноважений розвиток сільських регіонів.
   У публікаціях частіше можна зустріти термін “сталий” розвиток. На нашу думку, термін “зрівноважений розвиток” більше відповідає суті ідеї “sustainable development”, покладеної в основу “Декларації з Ріо” як результату ІІ Конференції ООН “Середовище і розвиток”, що відбулася у червні 1992 р. у Ріо-де-Жанейро. Терміни “сталий” і “розвиток” певною мірою заперечують один одного, а тому не зовсім сумісні за змістом. Взаємодія людини з природою у процесі виробництва та споживання для забезпечення існування людства загалом є об’єктивним явищем. Взаємовідносини суспільства і природи полягають у тому, що чинники економічного зростання - трудові ресурси, засоби виробництва і природні ресурси - у комплексі використовуються суспільством для розвитку виробництва. Питання взаємовідносин суспільства і природи та використання природних ресурсів стають дедалі актуальнішими. І це зрозуміло, бо з розвитком виробництва вилучаються все нові багатства природи, зростає вартість сировини, збільшується кількість відходів, що викидаються у навколишнє середовище. Однак, і це очевидно, було б неправильно вирішувати проблеми збереження ресурсів і середовища шляхом припинення росту або навіть скорочення обсягів виробництва. Такі припущення суперечать закономірностям розвитку людського суспільства і практично нездійсненні [5, с. 5].
   Основним завданням у процесі реформування і відповідної трансформації аграрної економіки України повинно стати створення умов для усестороннього задоволення інтересів сільськогосподарського виробника. Інакше кажучи, визначальними в аграрній реформі повинні бути інтереси селянина, а похідними вже від них - інтереси держави. Йдеться не про протиставлення інтересів держави і селян, а про те, що в умовах трансформації аграрного сектора економіки і його реформування державні інтереси в цій сфері можуть бути реалізовані на практиці лише через задоволення інтересів селянства.
   Соціально-економічні інтереси аграріїв, які визначають основні економічні стимули і повинні бути пріоритетними в системі господарського механізму АПК регіонів, недостатньо враховувались у виборі стратегічної мети і розробці напрямів загальної економічної політики. Результатом цих суперечливих процесів ще в кінці 90-х років для досліджених регіонів виявились проблеми невідрегульованості права власності на землю, нерозвиненість виробничої, соціальної і ринкової інфраструктури на селі, катастрофічно низькі рівні доходів і зайнятості сільського населення, виникнення загрози порушення екологічної рівноваги у сільській місцевості. Згадані інтереси селянства можна в цілому класифікувати за окремими напрямами:
   - фінансово-матеріальні - одержування доходів на рівні працівників у місті, можливість реалізації підприємницької ініціативи в сільській місцевості, відповідне банківське і кредитне обслуговування, сприятлива система оподаткування, створення умов для формування й розвитку виробничої інфраструктури; державне регулювання ринку аграрної продукції;
   - соціально-культурні - створення належних умов праці, проживання і відпочинку (бібліотеки, будинки культури, заклади санаторно-медичного обслуговування, громадського харчування, житлово-комунальна інфраструктура);
   - еколого-середовищні - збереження екологічної чистоти навколишнього середовища та природних ландшафтних комплексів.
   На основі цього можна визначити основні цілі подальшого розвитку сільського господарства, досягнення яких слід передбачити при формуванні оптимальної схеми подальшої трансформації аграрної сфери економіки в контексті реалізації концепції зрівноваженого розвитку сільських регіонів. Така схема розроблена для умов Львівської області, але з успіхом може бути використана і в інших регіонах більшого і меншого масштабу, що, однак, потребуватиме певних конкретизуючих адаптивних змін.
   Подальша трансформація аграрної економіки України на основі її реформування об’єктивно повинна здійснюватись шляхом оптимального поєднання її напрямів у контексті реалізації концепції зрівноваженого розвитку сільських регіонів з урахуванням існуючих основних проблем українського села, наявних вже на сьогодні його сильних сторін та перспективних параметрів.
   Основні проблеми сучасного села: низький рівень професійної освіченості, „старіння” населення внаслідок міграції молоді до міста, низька загальна культура (проживання і виробництва), відсутність соціальної інфраструктури, неефективність сільськогосподарської праці, низький рівень доходів сільського населення, низький рівень його зайнятості, зношеність засобів виробництва, відсутність ринку землі і виробничої інфраструктури, низький рівень використання місцевих ресурсів, роздрібненість виробництва. Сильні сторони українського села на сьогодні: приватна власність на засоби виробництва; свобода підприємництва; працелюбність і наявність досвіду підприємництва; наявність досвіду зарубіжної культури проживання і виробництва; наявність невикористаних місцевих ресурсів.
   Основні риси майбутнього українського села: збалансованість розвитку економічної, екологічної і соціальної сфери села; наявність виробничої і соціальної інфраструктури; диверсифіковане підприємництво, розвиток позасільськогосподарської сфери підприємництва, у тому числі агротуризму і зеленого туризму; наявність розвинутих осередків культури і житлових масивів; ліквідація принципових негативних відмінностей між містом і селом із збереженням сільських переваг.
   На сучасному етапі розвитку науки, знань, цивілізації, стану середовища і зростання рівня усвідомлення потенційних загроз концепція стабільного (зрівноваженого) розвитку з виділенням як пріоритетних екологічних його аспектів є відповіддю на глобалізацію наростаючих проблем і утворює основи засад економіки природокористування [6]. Головні засади цієї концепції полягають у наступному:
   - дотримання компатибільності, тобто поєднання цілей економічних, екологічних, політичних і суспільних;
   - запропоновані розв’язання повинні бути можливими до практичного впровадження, тобто цілі діяльності повинні бути реальні і зрозумілі;
   - повинна враховуватись здатність суспільства чи спільноти (якщо йдеться про сільські регіони) до включення в цей процес зрівноваженого розвитку (існуючі суспільно- культурні вимоги, норми, способи поведінки);
   - дотримання принципу поверненості дій на випадок появи нових знань щодо зрівноваженого розвитку;
   - повинна існувати значна еластичність у сфері зміни цілей, засобів і способів діяльності;
   - прийняті цілі повинні ефективно досягатись, згідно зі встановленими термінами;
   - витрати на зрівноважений розвиток повинні характеризуватись високою продуктивністю - економічною, суспільною і технічною;
   - потрібно обмежити прагнення до сталого зростання обсягів виробництва однорідної (такої самої) продукції і створити умови для розширення її асортименту (включаючи послуги) з метою підвищення добробуту і якості життя;
   - повинна існувати узгодженість в обігу матерії і енергії, який має мати замкнутий характер.
   Пріоритети в зрівноваженому розвитку змінюються залежно від рівня розвитку суспільства. У країнах з низьким рівнем економіки процеси зрівноваженого розвитку пов’язані насамперед з діяльністю, метою якої є виживання і досягнення приросту показників споживання. У країнах багатих і технологічно розвинутих, з високими доходами і рівнем споживання у зрівноваженому розвитку вбачається швидше охорона природного середовища при раціональному рівні і структурі виробництва і споживання [7]. В українському суспільстві, при все ще незадовільних параметрах економічної і суспільної сфери починає спостерігатись, крім прагнення підвищення економічного добробуту, потреба в раціональному господарюванні засобами природного середовища.
   Головною метою сьогодення в Україні є те, що для вибору правильного шляху розвитку країни в майбутньому потрібно, щоб наша суспільно-економічна система була гармонічно вмонтована в систему природного середовища з тим, щоб можна було раціонально використовувати його засоби для потреб сьогоднішніх і прийдешніх поколінь. Цієї гармонії, однак, неможливо досягти виключно через ринковий механізм, до якого ми так прагнемо, необхідною у вирішенні цих питань є і роль держави. Зрівноважений розвиток сільських регіонів повинен стати самостійним окремим напрямом державної аграрної політики і передбачити:
   - регіоналізацію управлінської і координаційної діяльності в АПК;
   - підвищення ролі місцевих, державних і самоврядних структур у здійсненні аграрної реформи;
   - розробку комплексних програм розвитку регіонів;
   - підвищення ролі регіональних наукових і науково-освітніх закладів у науковому обґрунтуванні раціональних шляхів комплексного розвитку сільських територій;
   - підтримання стабільності законодавчої та нормативно-правової бази з метою забезпечення необхідних умов розвитку АПК регіонів та забезпечення суб’єктам господарювання захисту прав власності на землю, майно, результати праці;
   - стимулювання розвитку приватної ініціативи на селі;
   - удосконалення системи цінового, податкового і кредитного механізмів з урахуванням специфіки аграрного сектора економіки;
   - державну підтримку розвитку виробничої і соціальної інфраструктури на селі;
   - розвиток національної мережі дорадчої служби і системи цінового та ринкового моніторингу в АПК;
   - державне регулювання ціноутворення;
   - державний контроль за раціональним використанням ресурсів природного середовища.
   - державну підтримку раціонального використання землі та розвитку різних видів виробничої та невиробничої кооперації в сільських регіонах.
   Мікроекономічні цілі (інтереси) максимізації прибутку виробників сільськогосподарської (агропромислової) продукції не завжди відповідають макроекономічним цілям - мак-симізації суспільної (соціальної) ефективності АПК і охорони навколишнього природного середовища. Усунення цієї суперечності потребує державного регулювання відносин економічної відповідальності за використання природних ресурсів [8, с. 16].
   Зрівноважений розвиток сільських регіонів - магістральний шлях подальшого завершення процесу реалізації аграрної реформи і розвитку АПК в цілому, що підтвердилось на Міжнародному українсько-польському науковому конгресі сільськогосподарських економістів, який відбувся у вересні 2000 р. у ЛНАУ спільно з Люблінською рільничою академією і був присвячений якраз цим проблемам. За результатами роботи цього конгресу, а також внаслідок тісної співпраці з польськими колегами і використання їхнього досвіду у ЛНАУ опрацьовано концептуальні засади розробки нових проектів, метою реалізації яких є створення умов для інтегрального розвитку сільських регіонів Львівської області. Проектними завданнями такої роботи є:
   1. Економічний розвиток сільськогосподарських підприємств.
   2. Розвиток соціальної інфраструктури села.
   3. Підвищення рівня зайнятості сільського населення.
   4. Виховання і розвиток сільської молоді.
   5. Збереження довкілля і виробництво екологічно чистої продукції.
   Практичне втілення подібного проекту на теренах конкретної сільської ради мало б забезпечити зрівноважений і комплексний розвиток регіону, який передбачає:
   1. Розвиток виробничої інфраструктури аграрного сектора економіки регіону.
   2. Підвищення продуктивності тварин, урожайності культур з одночасним зниженням собівартості продукції в усіх аграрних формуваннях, розширення на базі цього інвестування в соціальну сферу.
   3. Зниження рівня затрат ручної праці.
   4. Підвищення рівня самозабезпечення регіону сільськогосподарською продукцією за рахунок зростання рівня її товарності.
   5. Створення соціальної інфраструктури для забезпечення задоволення побутових, культурних і духовних потреб жителів території сільської ради.
   6. Екологічний розвиток регіону.
   Такий проект буде спрямовуватисянасамперед на вирішення проблеми підвищення економічної ефективності господарювання. Причому прибутковість господарювання має бути такою, яка дасть змогу забезпечувати розвиток соціальної інфраструктури та вирішення проблем соціального, культурного, духовного і екологічного розвитку регіону. Ці проблеми можуть бути розв’язані за умови раціонального формування і використання людських, земельних, технічних та фінансових ресурсів усіма суб’єктами господарювання на базі приватної власності на землю та інші засоби виробництва. Завдання, пов’язані з використанням ресурсів господарств - це виявлення актуальних проблем розвитку окремих галузей та знаходження способів їх розв’язання. До них належать технологічні та організаційні завдання. Вони можуть бути успішно розв’язані на основі розробки і втілення стратегічних та оперативних планів. Визначальними є завдання: підвищення родючості ґрунтів, розвитку селекції і насінництва, впровадження новітніх технологій, удосконалення організації виробництва та підвищення технологічної дисципліни, раціонального використання техніки та інших засобів.
   Розробку таких проектів пропонується здійснювати силами науковців Львівського національного аграрного університету. Реалізація результатів розробок буде здійснюватись через органи місцевого самоврядування - сільські (селищні) ради. Безперечно, розробка типових проектів (для однорідної природної зони) розвитку сільського регіону та реалізація проекту в межах сільського регіону (сільської ради) вимагатиме покриття затрат. Вирішення проблеми підвищення ефективності аграрної економіки на регіональному рівні є цілком реальним на основі розвитку кооперативних зв’язків між усіма суб’єктами господарської діяльності та суспільного життя в регіоні. У цілому регіональний підхід до розвитку агропромислового комплексу виправданий у всьому світі і є визначальним чинником успіху подальшої реалізації аграрної реформи в Україні. Для оптимізації поєднання основних шляхів подальшого розвитку аграрної економіки Львівської області на основі її трансформації в контексті реалізації концепції зрівноваженого розвитку сільських регіонів кафедра економіки підприємства Львівського національного аграрного університету розробила блочно-проблемну схему концепції розробки проекту стратегії зрівноваженого розвитку Львівської області, яка охоплює п’ять основних блоків проблем, послідовна реалізація вирішення яких дозволить забезпечити досягнення необхідного рівня ефективності економікисільських регіонів області при дотриманні необхідних екологічних та соціально- демографічних умов. Основними блоками цієї схеми є: “Екологія”, “Земля”, “Економіка”, “Соціум і демографія” та “Підприємництво”. Кожен із блоків містить комплекс параметрів, які повинні витримуватись наскрізно в рамках концепції вирішення глобальної проблемизрівноваженого розвитку сільських регіонів. Для вирішення блоку проблем “Земля” додатково розроблено модель пріоритетизації основних напрямів розвитку сільського господарства регіону, в якій передбачається оптимальне поєднання рослинництва, тваринництва, подальшої трансформації організаційно-правових форм господарювання та встановлення моніторингу за господарським і правовим станом землі в умовах становлення й розвитку ринкових земельних відносин.
   Одним із найважливіших питань подальшої реалізації земельної реформи на сьогодні є впровадження в Україні ринку землі. Оцінюючи всі “за” і “проти” стосовно ринку землі і беручи до уваги досвід вирішення цього питання в інших країнах, як більше, так і менш розвинених, можна зробити висновок про доцільність впровадження такого ринку. У тій чи іншій формі він існує у всіх країнах, причому його реалізація в кожних конкретних умовах здійснюється з урахуванням цих умов. Ринок землі в Україні може ефективно функціонувати у разі забезпечення державою наявності відповідного законодавства щодо купівлі-продажу землі та реальної (повної) приватної власності на землю; доступності до ринку землі всіх, хто бажає купувати або продавати землю; інформованості всіх учасників ринку щодо поточних умов його функціонування та можливих тенденцій їх змін у найближчій та віддаленій перспективі. Ефективність, справедливість та економічна безпека ринку землі для України в кінцевому підсумку буде залежати від того, в чиїх інтересах цей ринок буде функціонувати і хто конкретно буде представляти інтереси держави в процесі державного регулювання земельноринкових трансакцій.
   Стосовно того, що низка противників земельного ринку як аргумент висуває можливість хижацького викупу української землі іноземними багатіями, то справою держави є, як це питання можна вирішити. Адже для того й потрібне земельне законодавство, щоб використати іноземних інвесторів в інтересах на-шої країни. Цього можна досягти, наприклад, введенням відповідних обмежень щодо цільового використання іноземними власниками нашої землі, щодо екологічності застосовуваних методів виробництва на ній продукції, щодо ринку збуту, залучення працівників тощо. Це стосується і побоювань того, що гарні землі швидко розкупляться нашими ж крупними бізнесменами, які будуть використовувати таку можливість для збереження свого вільного капіталу. Держава має всі можливості, аби врегулювати належним чином ці відносини в інтересах і на користь землі, сільськогосподарських виробників і всієї країни.
   Висновки і перспективи подальших досліджень. Основою формування перспективи села України повинна бути оптимізація пріоритетних напрямів зрівноваженого розвитку сільських регіонів в умовах подальшого реформування аграрної економіки на базі трансформування організаційно-правових форм господарювання та системи економічних взаємовідносин у цій сфері, усестороннього врахування різнобічних інтересів селянства, диверсифікації підприємницької діяльності на селі та надання сільськогосподарському виробництву багатофункціонального характеру при збереженні екологічно чистого сільського довкілля і розвитку соціальної інфраструктури. Реформування АПК як основа аграрної політики має здійснюватись у багатьох напрямах: економічному, структурному, регіональному, науково-технічному, екологічному, демографічному, технологічному і зовнішньоекономічному Відповідно складовими процесу подальшої реалізації аграрної реформи є зміна податкової, цінової, рентної, структурної, регіональної, інвестиційної, демографічної, екологічної і зовнішньої політики. Виходячи з цього, основними напрямами подальшої трансформації аграрної сфери економіки повинні бути перетворення існуючих суб’єктів агробізнесу в економічно і соціально ефективні організаційно-правові форми господарювання та відповідне вдосконалення системи економічних взаємовідносин між ними і створення на цій основі усесторонньо гармонізованого соціально-економічного укладу в сільських регіонах у контексті їх зрівноваженого розвитку шляхом оптимального поєднання розвитку їх економічної, соціальної та екологічної сфер.
   Асортимент проблем у регіональному розвитку є достатньо різноманітний. Кожна з проблем потребує свого підходу до розв’язання. Проте вони не виникають почергово і ізольовано одна від одної, що виключає можливість їх індивідуального і послідовного розв’язання, оскільки ці проблеми є взаємопов’язаними і породжують одна одну, а це потребує розробки регіональних концептуальних моделей політики зрівноваженого регіонального розвитку як основи виходу регіонів з економічно-екологічно-соціальної кризи. Шляхи реалізації концепції зрівноваженого розвитку: підвищення рівня загальної і професійної освіченості селян; підвищення підприємницької освіченості самоврядування; розробка проектів зрівноваженого розвитку регіонів на рівні сільських рад; розширення університетської мережі служби дорадництва; диверсифікація сільськогосподарського виробництва; розвиток позасільськогосподарської сфери підприємництва, у тому числі агротуризму і зеленого туризму; державне регулювання процесів розвитку всіх сфер села на основі науково обґрунтованих підходів та ліквідація диспаритету цін з використанням ринкових та адміністративних механізмів; розвиток кооперації і агропромислової інтеграції; удосконалення кредитного і банківського обслуговування, їх адаптація до реальних потреб і конкретних динамічних умов.
   Перспективи подальших досліджень вказаної проблеми полягають у розробці планів зрівноваженого розвитку сільських регіонів на конкретних матеріалах окремих територій із залученням місцевих ресурсів. Розробці таких планів повинна передувати науково-дослідна робота з пошуку можливостей підготовки відповідних кадрів на місцях з тим, щоб розроблені плани було кому реалізовувати на практиці.
   Не менш важливим напрямом є наукове обґрунтування економічної доцільності використання наявних у кожному сільському регіоні місцевих ресурсів: природних, трудових, фінансових - з метою випрацювання найбільш ефективної комбінації пріоритетних напрямів кожного конкретного регіону.

БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК

   1. Вернадский В. И. Начало и вечность жизни / В. И. Вернадский. - М. : Советская Россия, 1989. - 704 с.
   2. Вернадский В. И. Научная мысль как планетное явление / В. И. Вернадский. - М. : Наука, 1991. - 272 с.
   3. Wilkin J. Polskie rolnictwo w procesie transformacji - mechanizmy, tendencje i efekty przemian / J. Wilkin //Roczniki Naukowe SERIA.TII.Z1. - Warszawa; Poznan; Zamosc, 2000. - S. 23-30.
   4. Klepacki B. Zrównowaóony rozwój terenów wieskich - wybrane aspekty teoretyczne / B. Klepacki // Roczniki Naukowe SERIA.TII.Z1. - Warszawa; Poznan; Zamosc, 2000. - S. 8-13.
   5. Черевко Г. В. Економіка природокористування / Г. В. Черевко, М. І. Яцків. - Львів : Світ, 1995. - 208 с.
   6. Tomczak F. Doswiadczenia swiatowe rozwoju rolnictwa: konkluzje dla Polski /F. Tomczak //Roczniki Naukowe SERIA.TII.Z1. - Warszawa; Poznan; Zamosc, 2000. - S. 14-22.
   7. Zietara W. Zrównowazony rozwój obszarów wieskich / W. Zietara //Roczniki Naukowe SERIA.TII.Z1. - Warszawa; Poznan; Zamosc, 2000. - S. 5-7.
   8. Царенко О. М. Екологізація виробництва як основа продовольчої безпеки України / О. М. Царенко., П. В. Тархов, В. П. Щербань //Економіка АПК. - 2001. - № 5.- С. 15-20.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com