www.VuzLib.com

Головна arrow Агропромисловий комплекс (АПК) arrow Про ринок біодизеля в Україні
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Про ринок біодизеля в Україні

Д.В. АРДЕЛЯН

Про ринок біодизеля в Україні

   Одна з найбільш гострих проблем економічної стабільності та розвитку України — це забезпечення енергоресурсами. За даними Агентства промислових новин, Україна щороку споживає близько 200 млн. т умовного палива і є енергодефіци- тною країною. Згідно з даними Держкомстату, щорічно в нашій країні споживається близько 5,5 млн. т дизпалива і 12 млн. т бензину. Для проведення сільськогосподарських робіт потрібно майже 1,9 млн. т дизельного палива та 620 тис. т бензину.
   Очікується, що наша країна забезпечить свою потребу в нафті за рахунок імпорту на 80-90%, а в природному газі — понад 50%. Власне видобування цих енергоносіїв стримується невеликими запасами й необхідністю залучення значних коштів на їхнє освоєння. При цьому світові запаси нафти і газу будуть вичерпані в найближчому майбутньому. Тому проблема заміни нафтопродуктів на відновлювані їм замінники, одним із яких може бути біопаливо з рослинних олій, є актуальною.
   Проблема розвитку ринку біопалива приваблює багатьох вчених. Дослідженням її займалися такі вітчизняні та зарубіжні науковці: В. Кабанець, С. Бердін, В. Гавриш, Ю. Сухенко, В. Сухенко, В. Дубровин, М. Мельничук, О. Іванюк та інші. Більшість учених розглядали лише окремі аспекти важливості проблеми виробництва біопалива. Проте досліджені не всі можливі шляхи розвитку українського ринку ріпакового біопалива.
   Мета статті — проаналізувати стан і виявити шляхи розвитку ринку ріпакового біопалива в Україні. Дослідження проведено шляхом економіко-статистичних методів аналізу сучасного стану вітчизняного ринку біодизеля. У світі відомо понад 150 видів рослин, з яких можна виробляти олію, що є підґрунтям для розв’язання регіональних енергетичних проблем. Найбільш перспективною культурою для виробництва пального на європейському континенті є ріпак.
   Для повного забезпечення АПК дизпаливом необхідно виробити 2,147 млн. т ріпакового метилового ефіру (РМЕ). Залежно від якості сировини (вмісту олії) і технологічних можливостей для цього потрібно від 5,453 до 6,548 млн. т насіння ріпаку. Фактично в Україні обсяги валового збору значно менші, хоча й зросли з 50,9 тис. т у 2003/04 МР до 1053,4 тис. т у 2007/08 МР. У 2007 році під ріпак було відведено 802,7 тис. га. Середня врожайність становила 13,1 ц/га. Проте за аналізовані роки майже все насіння постачали за кордон, оскільки експортні ціни перевищували внутрішні.
   Згідно з дослідженнями Ю. Сухенко і В. Сухенко, необхідну кількість ріпаку можна одержати із 75% урожаю даної культури (при середній урожайності 25-30 ц/га), зібраного з площі 2,5 млн. га. А з урахуванням необхідності дотримання сівозмін (наприклад, в ЄС заборонено сіяти ріпак на одному полі частіше ніж раз на 4 роки) у цілому потрібно задіяти від 8,2 до 13,6 млн. га (25-42 %) орних земель країни.
   В Україні вже у 2006 році виробництво біодизеля здійснювали більше ніж 50 невеликих підприємств, головним чином на міні-заводах і дослідницьких установках. Одним із перших стало підприємство „Агромаш” Вінницької області. Загалом було вироблено приблизно 20 тис. т дизельного біопалива переважно для потреб АПК. Однак цю цифру досить важко підтвердити чи спростувати, адже достовірна інформація про стан виробництва відсутня. Але у промислових масштабах біодизель практично не випускали, за винятком кількох пілотних проектів із потужністю виробництва не більше 10 тис. т. Плани будівництва десятків великих заводів у життя поки що не втілюються. Така ситуація зумовлена тим, що нині виробництво біодизеля невигідне при його подальшій реалізації, однак економічно доцільне при споживанні самим виробником.
   Отже, інтенсивне відкриття заводів з виробництва біопалива стримується наступними причинами: недостатній обсяг вирощування насіння ріпаку в Україні; експорт левової частки вітчизняного насіння; висока ціна на сировину (насіння); не створено систему державних стандартів у сфері виробництва і використання альтернативних видів палива.
   Поліпшити ситуацію із забезпеченням біодизельної галузі сировиною має виконання Програми розвитку виробництва дизельного біопалива. Головний акцент у ній зроблено на формуванні сировинної бази для виробництва біодизеля з ріпаку. Зокрема, накреслено такі плани: до 2010 року збільшити вирощування насіння ріпаку до 7,5 млн. т, побудувати не менш ніж 20 заводів з виробництва біодизеля з річною продуктивністю від 5 до 100 тис. т і загальною продуктивністю не менше як 623 тис. т біопалива.
   Проте навіть за умови наявності достатньої сировинної бази актуальним залишається питання рентабельності українського виробництва біодизеля та його якість. Крім того, необхідно заінтересувати внутрішнього споживача у переході на РМЕ. А це вдасться лише тоді, коли вартість біодизеля в Україні буде нижчою від вартості дизельного палива. Нині ціна на дизельне паливо нижча ніж собівартість біодизеля. Тому слід з’ясувати, які механізми спроможні стимулювати біодизельну промисловість.
   Деякі дослідники пропонують наступні варіанти, які можуть також комбінуватись один із одним:
   1. Податкові преференції. Цей інструмент активно застосовується в багатьох країнах, зокрема, через зниження ставки акцизного збору на біопаливо або сумішеве паливо. Так, частка акцизного збору в ціні пального в Англії становить 69%, у Німеччині — 50%, у Польщі — 32%, а в Україні — лише 5%. У зв’язку з цим дієвість зниження акцизного збору буде вкрай низькою. 2. Обов’язкові норми використання. У такому разі виробники сумішевих палив будуть змушені купувати РМЕ навіть за вищими цінами. Тому вартість відносно дорогого біодизеля спричинить збільшення ціни сумішевого палива. Отже, виробництво біопалив здійснюватиметься за рахунок споживачів.
   3. Прямі бюджетні дотації. У випадку здійснення такого заходу виробництво біодизельного палива оплачуватиме держава з бюджету.
   4. Обмеження експорту (квота або експортне мито). У цій ситуації фінансувати програми виробництва біопалив будуть сільськогосподарські виробники через заниження цін реалізації. У будь-якому разі комбінація стимулів має робити виробництво біодизеля вигідним. А наведені способи стимулювання передбачають витрати з державного бюджету або втрати прибутків сільськогосподарських виробників. Тому реалізовувати такі пропозиції, на наш погляд, не бажано, особливо останню.
   Вважаємо, що для розвитку біодизельної галузі слід, по-перше, створити досконалу систему державних стандартів у сфері виробництва і використання альтернативних видів палив, по-друге, знизити ціну РМЕ.
   Головною причиною високої ціни альтернативного палива є його висока собівартість. Остання залежить від технології виробництва, ціни сировини, витрат на маркетинг, логістику, зберігання тощо. Тому щоб виробництво ріпакового біопалива було рентабельним, потрібно шукати шляхи зниження його собівартості. Цього можна досягти: 1) використовуючи для виробництва РМЕ вітчизняне обладнання, оскільки воно дає можливість одержувати біодизель високої якості й значно дешевше європейських аналогів (у 3-4 рази); 2) використовуючи як сировину насіння ріпаку власного виробництва. Проте для цього, як уже зазначалося, потрібні значні площі.
   В Україні є і продовжують створюватися передумови для концентрації площ під ріпаком. З початку ХХІ ст. на аграрному ринку країни простежується тенденція до утворення великих за територією господарських структур: по 20, 100, 200 тис. га. Такі підприємства можуть дозволити собі виробництво біодизельного палива.
   А поки держава не створить сприятливі умови для торгівлі біодизелем, такі сільськогосподарські підприємства можуть використовувати РМЕ для власних потреб. Це дасть змогу забезпечувати своє господарство пальним, не залежати від коливання цін на ПММ, економити значні кошти, відмовившись від закупівлі мінерального дизпалива.
   Ще один перспективний шлях розвитку ринку біодизеля пропонує Є. Пущик, член Спостережної Ради ТОВ “ФК-груп”. На його думку, на першому етапі організації виробництва біологічного дизеля необхідно відпрацювати всі технологічні аспекти, що значно зменшить фінансові ризики. За прикладом східноєвропейських країн цей проект можна було б розробляти разом із нафтопереробним заводом, який би був споживачем біодизеля. За умови позитивних результатів, вказану практику слід рекомендувати для розповсюдження по всій країні.
   Крім того, для ефективного розвитку та функціонування ринку біопалива доцільно розробити й прийняти за прикладом країн ЄС закон “Про ринок біопалива”. За основу можна взяти Директиву 2003/30/ЄС від 8 травня 2003 року (щодо сприяння використанню біологічних палив та інших відновлювальних палив для транспорту). Як показав проведений аналіз, проблему біодизельного виробництва не в змозі розв’язати міністерства чи окремі підприємства поодинці. Для цього необхідний системний інноваційний підхід, вдале втілення якого сприятиме розвитку ринку біодизеля. А це дасть змогу зменшити витрати валютних ресурсів, дефіцит яких так відчуває Україна, створити вкрай необхідні робочі місця в сільській місцевості, зменшити негативний вплив традиційного пального на навколишнє природне середовище. Крім того, використання РМЕ дасть можливість скористатися пільгами Кіотського протоколу в рамках “Конвенції ООН про зміну клімату”. Це також сприятиме збільшенню обсягів інвестицій в економіку країни.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com