www.VuzLib.com

Головна arrow Агропромисловий комплекс (АПК) arrow Ринок інновацій в аграрному секторі
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Ринок інновацій в аграрному секторі

М.О. МАКАРОВ

Ринок інновацій в аграрному секторі

   Характерними рисами ринкових відносин є наявність конкуренції, вільний вибір партнерів, еквівалентний обмін товарів і коштів. Ринок інновацій як складова частина системи економічних відносин поряд з особливостями, що визначаються специфічними властивостями товару, зберігає основні положення ринку і підпорядковується загальним законам. Проте проблема активізації створення ринку інновацій поки що залишається недостатньо дослідженою.
   Теоретичні та практичні засади формування й розвитку ринку інновацій висвітлено у працях зарубіжних учених: Й. Шумпетера, Б. Санто, Є. Тофлера, М. Портера, а також у наукових працях відомих вітчизняних науковців Ю. Бажала, Л. Білозор, С.Володіна, В.Гейця, О.Дація, О. Крисального, М. Садикова та інших. Віддаючи належне дослідженням економістів у цій сфері, необхідне подальше комплексне дослідження процесу формування ринку інновацій. Тому метою даної статті є дослідження теоретичних аспектів формування ринку інновацій в аграрному секторі. На основі узагальнення положень наукових публікацій нами пропонується визначення такої категорії, як «ринок інновацій», яка є базовою при здійсненні дослідження. Отже, ринок інновацій — це система економічних відносин між споживачами (товаровиробниками) інноваційної продукції (інноваційних послуг) і суб’єктами пропозицій (власниками інноваційної продукції, інформаційно- консультаційних послуг) з приводу їх виробництва, придбання та використання.
   Основами ринку інновацій як системи є: інституційні положення (законодавчі акти і правила, методи й методики, положення); інфраструктура, суб’єкти ринкових відносин (виробники, власники інновацій, посередники й споживачі).
   Товарами на ринку інновацій є інновація (інноваційна продукція) та інноваційна послуга (інформація, консультація).
   Ринок інновацій має виконувати п’ять основних функцій:
   — забезпечення — задовольняє потреби споживачів у реалізації чи придбанні інноваційної продукції;
   — регулювання — оптимально формує попит і пропозицію на науково- технічну продукцію й інноваційні послуги, що забезпечує їхній раціональний розподіл між суб’єктами інноваційної діяльності та встановлює рівень цін на них;
   — інформування — є посередником при розповсюдженні інформації між учасниками інноваційного процесу;
   — стимулювання — сприяє створенню конкурентоспроможного інноваційного продукту, розширенню переліку інноваційних послуг і способів їх здійснення;
   — санації — звільняє ринок від неконкурентоспроможних учасників. Ринок інновацій для АПК формують наукові та освітні організації, тимчасові творчі колективи, творчі підрозділи комерційних підприємств, окремі вчені, винахідники. Покупцями інноваційного товару є сільськогосподарські підприємства, фермери, інші формування, які спеціалізуються на виробництві й супроводженні сільськогосподарської продукції та товарів для аграрного сектору.
   Посередником між творцями інновацій для аграрного сектору та споживачами в усіх розвинутих країнах є консультаційні, впроваджувальні формування й інші спеціальні структури, які пришвидшують проходження інновацій до споживача. Безумовно, не завжди досвід інших країн може бути перенесений у вітчизняні умови через низьку дохідність сільського господарства, незначні державні субсидії, нерозвиненість інвестиційних структур і відносин, відсутність національного досвіду та відпрацьованої моделі ринку інноваційних розробок.
   Як система ринок інновацій має свою організаційну структуру й механізм функціонування. В організаційному плані ринок інновацій розвивається за трьома основними напрямами: ринок наукових кадрів, ринок науково-технічної інформації та наукової продукції.
   Ринок наукових кадрів — це система навчальних, економічних, соціальних, правових та інформаційних сфер, відносин і взаємозв’язків, направлена на підготовку, підбір та забезпечення кадрами наукових, науково-виробничих і впрова- джувальних структур.
   Ринок наукових кадрів існував і в дореформений період, існує й дотепер та має великий досвід. Система розподілу молодих учених, спеціалістів у наукові заклади після закінчення навчання, що функціонувала раніше, дала змогу сформувати нині існуючу аграрну науку. Проте систему розподілу тепер застосовують менш продуктивно, але її здійснюють у різних формах, у тому числі й через цільову аспірантуру, конкурс заміщення наукових посад, розміщення пропозицій у різноманітних інформаційних джерелах.
   Відсутність звичного механізму розподілу вимагає розробки нових, ринкових форм комплектування науки кадрами. Особливої уваги заслуговує інформування про пропозиції через спеціалізовані банки даних щодо вчених і спеціалістів, який містить відомості про особу, минулу й нинішню роботу, кваліфікаційні характеристики, наукові досягнення, інші відомості, що дають змогу роботодавцю зорієнтуватися в підборі наукових кадрів. Інформацію можна розміщувати в різноманітних інформаційних джерелах (журнали, інтернет, газети, оголошення) або заносити в банк даних наукових кадрів.
   Ринок науково-технічної інформації — це тип економічних взаємозв’язків і відносин між виробниками та споживачами з приводу виробництва, придбання і використання інформації. Науково-технічна інформація розповсюджується за допомогою телекомуніка- цій і звичайним шляхом через пошту, телефонний або факсимільний зв’язок, консультаційну, бібліотечну, освітню, видавничу, рекламну та іншу діяльність.
   Останніми роками відбулися суттєві зміни в інформаційному забезпеченні галузі — повною мірою із усієї системи науково-технічного забезпечення АПК збереглися виробники наукового продукту і, в дуже зміненій формі, його споживачі. Відбувається становлення нових відносин, на ринку науково-технічної інформації починають функціонувати нові учасники — інформаційні центри, дилерські фірми, різноманітні спеціалізовані консалтингові та інформаційні організації, видання, організатори виставок, семінарів, науково-практичних конференцій. Ринок науково-технічної інформації (інформаційно-консультаційних послуг) ще не сформований і його за рівнем насиченості (за обсягом та структурою) можна віднести до категорії дефіцитних ринків. Інформаційно-консультаційні послуги в ринкових відносинах є предметом купівлі-продажу і, відповідно, вважаються товаром.
   Ринок наукової продукції — це система відносин виробників та споживачів науково-технічної продукції. Будучи товаром, науково-технічна продукція стає стрижнем ринкових відносин при взаємодії науки й виробництва. Водночас важливо визначити, чи всі наукові розробки можуть бути тільки ринковим, комерційним товаром, чи є такими розробки фундаментального напряму, чи можуть бути використані практичним аграрним виробництвом капіталомісткі фундаментальні розробки? Фундаментальна наука направлена на пошук фундаментальних закономірностей, принципово нових ідей, явищ, володіє глибиною знань, працює на майбутнє. А тому вважається, що результати фундаментальних досліджень є головною спонукальною силою інноваційних процесів, які не мають комерційного характеру, вони повинні бути поза ринковими відносинами і фінансуватися із коштів державного бюджету.
   Неринковою частиною інноваційної діяльності є робота бібліотек, створення й обробка баз даних інформаційних ресурсів, інформаційного забезпечення державних і муніципальних органів управління АПК, навчальних та інших бюджетних структур. Агропромислове виробництво як замовник і споживач науково-технічної продукції в реальній дійсності, цікавиться практичним використанням не розробок, а конкурентних інноваційних продуктів. Не загалом пришвидшенням науково- технічного прогресу, а підвищенням поточних виробничих і фінансових результатів. Як товар інноваційна продукція може бути реалізована тільки за наявності на неї відповідного попиту.
   Основними принципами формування ринку інноваційної продукції є: наявність попиту на інноваційну продукцію. За цим організаційним принципом формують плани виробництва науково-технічної продукції, організовують інноваційні формування, визначають їх розмір, підбирають виконавців. Попит і пропозиція — основа й стрижень ринкових відносин та головний принцип організації ринкових формувань;
   різноманітність пропозицій і конкурентність. Так, виробництво продукції рослинництва в різноманітних грунтово-кліматичних, економічних, техногенних умовах не може бути задоволене однаковими або одноманітними інноваційними пропозиціями та вимагає розробки зональних і навіть ексклюзивних підходів. Споживач повинен мати можливість вибрати свій науковий варіант розв’язання проблеми, а різноманітні фінансові, інвестиційні можливості передбачають також найбільш оптимальний вибір виконавців, між якими має місце конкуренція;
   перші два принципи передбачають можливість повного та якісного задоволення попиту на інноваційну продукцію, послугу, і це третій принцип ринкових відносин. Він вимагає відповідальності за надану інноваційну послугу, придбану науково-технічну продукцію. У відносинах виробників і споживачів не повинно бути недобросовісності, адже це матиме негативні наслідки для обох сторін; організаційна й економічна самостійність, незалежність і взаємовигідність. Усі суб’єкти ринкових відносин вільні у прийнятті будь-якого рішення — структурній побудові, функціональній діяльності, вибору партнерів, умов і форм взаємодії;
   правова, соціальна захищеність та мотивованість. Усі суб’єкти ринкових відносин повинні мати однаковий правовий захист, будь-яке реформування має передбачати соціальний захист його учасників. Дотримання патентного права, інтелектуальної власності повинно бути умовою ринкових відносин.
   Для формування ринку інновацій, як і для будь-яких товарів, необхідно відпрацювати порядок визначення їхньої ринкової вартості. Необхідно щоб на ринку було кілька об’єктів інновацій, які можна порівняти одне з одним; була в наявності повна й достовірна інформація про якісні параметри об’єкта продажу; продавець і покупець мали економічну заінтересованість, а їхні дії повинні бути економічно мотивовані.
   Взаємодію виробників інноваційної продукції та споживачів можна подати у вигляді різних схем. Перша схема передбачає відносини простої купівлі- продажу, друга — визначає відносини, коли обговорюються умови доопрацювання новації (продавець допомагає освоїти новацію, надає оплачувані послуги); третя схема визначає відносини, направлені на участь своїми розробками і нау ковими можливостями в інтегрованих формуваннях шляхом створення спільних підприємств, науково-виробничих систем, асоціацій, технопаркових інноваційних структур.
   Впровадження інновацій відбувається за ініціативи розробників науково- технічної продукції або споживачів. Проходження науково-технічної продукції від виробника до споживача — складний, багатоваріантний шлях, в якому задіяна велика кількість учасників, застосовуються різні методи та форми взаємодії. Процес вимагає наявності часу, коштів й інших ресурсів. У процесі просування розробляють і приймають рішення, які впливають на якість інформації, обсяг витрат і в підсумку — на ефективність освоєння інновацій та надання послуг на впровадження. Вся сукупність альтернативних рішень, каналів просування (розповсюдження), різноманітність форм і методів інноваційної діяльності характеризується як інноваційний маркетинг.
   Методи й принципи маркетингу єдині для всіх галузей і сфер ринкової економіки. Проте в сільськогосподарському виробництві та його науковому забезпеченні наявні специфічні особливості, які обумовлені:
   низькою конкурентоспроможністю сільськогосподарських товаровиробників;
   дефіцитом продовольства;
   нерозвиненістю ринкової інфраструктури й ринкових відносин;
   слабким економічним станом виробників і споживачів науково-технічної продукції;
   недостатнім законодавчим, нормативним та методичним забезпеченням науково-технічної діяльності;
   відсутністю досвіду маркетингової діяльності й нестачею кваліфікованих спеціалістів у галузі сільськогосподарського та науково-технічного маркетингу;
   нерозуміння ролі й значення маркетингу.
   За допомогою маркетингових дій забезпечується інформованість про потреби в продукції, послугах і цінах на них, визначається напрям інвестування, розробляється стратегія виробничо-фінансової та науково-технічної політики підприємства. Маркетинг дає можливість, з одного боку, ретельно і з усіх сторін вивчити ринок, визначати попит на наукову продукцію, зорієнтувати її виробника на виробництво адресної продукції; з іншого — активно впливати на ринок, забезпечувати формування споживчих потреб.
   Канал руху (розповсюдження) інновацій має кілька рівнів, які залежать від кількості посередників: нульовий або рівень прямого маркетингу (виробник — споживач); перший рівень (одна проміжна ланка); другий рівень (дві проміжні ланки); багаторівневий маркетинг (складні канали розповсюдження з великою кількістю проміжних ланок).
   У поширенні інновацій для аграрного сектору присутні всі рівні. Наприклад, при впровадженні нового сорту взаємодія може бути прямою (селекційна установа - підприємство), з одним посередником (селекційна установа — насіннєве господарство - підприємство), з двома посередниками (селекціонер — насіннєве господарство — консультант або продавець - підприємство).
   Цілком обгрунтоване бажання мати найменшу кількість посередників. Однак у практичній інноваційній діяльності, не виключаючи прямих взаємовідносин розробників науково-технічної продукції та аграрних підприємств, необхідні спеціалізовані інноваційно-впроваджувальні формування, які б виконували функції інноваційних маркетингових структур.
   За допомогою маркетингових досліджень з’являється можливість поєднати і збалансувати три фактори ринкових відносин. Оптимальне поєднання всіх цих факторів забезпечить затребуваність науково-технічної продукції:
   1. Потреба суспільства в продукції сільського господарства (соціальний фактор).
   2. Потреба сільгоспвиробників у науково-технічній продукції (купівельний фактор).
   3. Можливість наукових організацій (пропозиції).
   Ринок інноваційної продукції та інноваційних послуг, як і будь-який інший ринок, є системою, що саморегулюється. Однак інноваційна діяльність не може відбуватися в некерованому режимі й держава повинна впливати на даний процес. Державне регулювання розвитку ринку інновацій має включати: формування та реалізацію єдиної державної інноваційної політики; законодавче і нормативне забезпечення інноваційної діяльності; використання механізму державних цільових програм із найбільш важливих напрямів розвитку; сприяння залученню додаткових джерел фінансування наукових досліджень і впровадження інновацій; цільову підтримку наукових досліджень та інноваційної діяльності; вдосконалення оподаткування учасників інноваційних програм і надання можливості пільгового кредитування; формування системи освоєння інновацій й сприяння її функціонуванню; забезпечення правової охорони та захисту інтелектуальної власності.
   Здійснення зазначених заходів сприятиме розвитку ринку інновацій, економічному зростанню країни та її аграрного сектору.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com